Постанова

від 25.03.2025 по справі 911/3736/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2025 р. Справа№ 911/3736/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тищенко О.В.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 25.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції"

на рішення Господарського суду Київської області

від 06.08.2024 (повний текст складено та підписано 18.11.2024)

у справі №911/3736/21 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Київської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі: Обухівської районної державної адміністрації Київської області

до 1. Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція"

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Закрите акціонерне товариство "Топаз-Електронікс"

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Громадська організація "Мальовниче передмістя"

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом визнання недійсними рішень про державну реєстрацію та повернення землі

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Київська обласна прокуратура (далі, прокуратура) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом (із урахуванням заяви №15/1-197 вих.22 від 17.02.2022 про зміну предмета позову) в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі, позивач) до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" (далі, відповідач-2), в якому просила суд:

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 №57/1 "Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС";

- витребувати на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації з незаконного володіння Феодосіїської сільської ради земельні ділянки площею 4,7331 га кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та площею 13,8664 га кадастровим номером 3222487001:01:002:0013;

- визнати недійсними рішення 12 сесії Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 "Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду", "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)" із всіма подальшими змінами до них;

- визнати недійсними договори оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056 із всіма подальшими змінами.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.01.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Закрите акціонерне товариство "Топаз-Електронікс" (далі, третя особа-1) та Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція" (далі, третя особа-2) в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Позов прокурора обґрунтований тим, що внаслідок прийняття рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 №57/1, зарахування лісових земельних ділянок до земель запасу сільської ради та подальшого їх відведення у користування третьої особи-1 із державної власності з порушенням положень статей 3, 4, 6, 11 Лісового кодексу України та статей 1, 4, 32, 77 Земельного кодексу України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, вибули земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 18,5995 га.

Історія справи, короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57/1 "Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС".

Витребувано на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області з незаконного володіння Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та площею 13,8664 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013.

Визнано недійсним рішення 12 сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 "Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду" щодо земельної ділянки площею 13,9 га із всіма подальшими змінами.

Визнано недійсним рішення 12 сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)" щодо земельної ділянки площею 4,7331 га із всіма подальшими змінами.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №1052 від 04.03.2004 площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 із всіма подальшими змінами.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №1056 від 04.03.2004 площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 із всіма подальшими змінами.

Присуджено до стягнення з Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області на користь Київської обласної прокуратури 11 748 грн судового збору.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" на користь Київської обласної прокуратури 11 748 грн судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі №911/3736/21 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13.09.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 і рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2022 у справі № 911/3736/21 скасовано. Справу № 911/3736/21 передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зауважив, зокрема, на тому, що судам попередніх інстанцій слід дослідити доводи відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності та обізнаності прокурора та позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила, дослідити докази, якими підтверджується та обставина, що прокурор та позивач у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку та навести їх у своєму судовому рішенні з урахуванням того, хто з них (прокурор або позивач) довідався про порушення прав держави раніше.

За наслідками нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 06.08.2024 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57/1 "Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС".

Витребувано на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області з незаконного володіння Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області земельні ділянки площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та площею 13,8664 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013.

Визнано недійсним рішення 12 сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 "Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду" щодо земельної ділянки площею 13,9 га із всіма подальшими змінами до нього.

Визнано недійсним рішення 12 сесії XXIV-го скликання Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)" щодо земельної ділянки площею 4,7331 га із всіма подальшими змінами до нього.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №1052 від 04.03.2004 площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 із всіма подальшими змінами до нього.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №1056 від 04.03.2004 площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 із всіма подальшими змінами до нього.

Стягнуто з Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області на користь Київської обласної прокуратури 11748,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" на користь Київської обласної прокуратури 11748,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд встановив, що матеріали справи не містять жодного належного доказу на підтвердження того, що станом на момент прийняття спірного рішення Ходосівської сільської ради - 27.07.1999, спірні земельні ділянки знаходились у межах населеного пункту.

Суд також дійшов висновку, що при вилученні спірних ділянок та їх передачі у користування відповідачу, Ходосівська сільська рада порушила процедуру, визначену земельним та лісовим законодавством, щодо вилучення земельної ділянки у Боярської ЛДС та зміни цільового призначення спірної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі оздоровчого та рекреаційного призначення. Таким чином, суд встановив, що рішення Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 прийняте з порушенням чинного, на той час, національного земельного та лісового законодавства, за відсутності визначених Земельним та Лісовим кодексами України повноважень та всупереч положенням Земельного кодексу України. За висновком суду, наведені порушення норм земельного та лісового законодавства є підставою для визнання недійсним рішення Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999, позаяк останнє прийнято суб`єктом, який не був наділений відповідними правомочностями в силу вимог чинного на той момент законодавства, що призвело до прихованого вибуття із власності держави особливо цінних лісових земель, на яких знаходяться ліси першої групи.

Суд виснував, що зважаючи, що вилучення земельної ділянки відповідно до рішення № 57/1 від 27.07.1999, про наявність підстав для визнання якого недійсним дійшов суд, відбулось з порушенням закону, без наявності на те визначених законом повноважень то, відповідно, і рішення від 07.02.2004 про затвердження проекту землеустрою з метою надання права оренди вилучених з користування лісництва земельних ділянок підлягають визнанню недійсними, оскільки скасування рішення від 27.07.1999 нівелює всі наслідки вилучення земельних ділянок з Хотівського лісництва Боярської ЛДС, в тому числі, і наступні дії ради щодо передачі в оренду спірних земельних ділянок.

Відповідно до цього, і договори оренди цих земельних ділянок, які укладені на підставі рішення ради від 07.02.2004, підлягають визнанню судом недійсними з усіма подальшими змінами, включаючи зміни, які були затверджені додатковими угодами про зміну орендаря, зафіксованими також і у рішенні суду.

Суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права є таким, що може забезпечити реальне поновлення прав, за захистом яких прокурор звернувся до суду, з урахуванням також і наведених прокурором у заяві про зміну предмету позову позицій. Таким чином, суд у порядку статті 387 Цивільного кодексу України вважав обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню позовну вимогу про повернення державі незаконно вилучених рішенням Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 земельних ділянок, які на момент прийняття рішення судом мають кадастрові номери 3222487001:01:002:0013 та 3222487001:01:002:0016.

Стосовно вимоги про застосування наслідків спливу строку судом також враховано, що відповідну вимогу у відзиві на позовну заяву заявило Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції", з урахуванням чого, суд розглядає питання спливу позовної давності лише до позовних вимог, що заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції":

1) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 1052 від 04.03.2004 площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 із всіма подальшими змінами до нього; 2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 1056 від 04.03.2004 площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 із всіма подальшими змінами до нього.

Відповідаючи на питання пунктів 71., 72., 86. постанови Верховного Суду від 13.09.2023 у цій справі про те, коли про порушене право довідалася або могла довідатися держава в особі її уповноваженого органу в сукупності з дослідженням доводів відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності та обізнаності прокурора та позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила, суд констатував, що першим довідався про спірне порушення колишній землекористувач - Національний університет біоресурсів і природокористування України з листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" від 26.04.2021, а саме: датою, коли про вказане порушення йому стало відомо є 26.04.2021 (відповідно до вхідного штампу університету вх.№ 1294); потім довідався про спірне порушення прокурор з листа Національного університету біоресурсів і природокористування України від 06.05.2021 № 0873, а саме: датою, коли про вказане порушення стало відомо прокурору є 21.05.2021 (відповідно до вхідного штампу прокуратури вх.№ 16537-21); позивач дізнався про спірне порушення з листа прокуратури від 20.07.2021 №15/1-775вих-21, датою, коли про вказане порушення стало відомо позивачу суд встановлює на підставі наданих суду доказів - 05.08.2021 за відміткою вихідної кореспонденції Обухівської районної державної адміністрації вих. №60/07-15/1689 на листі-відповіді на вищевказане повідомлення прокуратури, при цьому, суд враховує, що оскільки першим про порушення довідався прокурор, пізніша дата обізнаності позивача вже не впливає на порядок встановлення початку перебігу позовної давності, для цілей встановлення якого і з`ясовуються вказані обставини, відтак, і колишній землекористувач, і прокурор, і позивач довідались про порушене право у межах позовної давності, доказів обізнаності держави в особі інших її уповноважених органів про спірне порушення раніше - матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 06.08.2024 у справі №911/3736/21 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано постанови Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах. При цьому апелянт стверджував таке:

- органи, уповноважені на здійснення контролю (державного нагляду) у сфері земельних, лісових відносин та землеустрою, не були позбавлені можливості виявити потенційне порушення прав держави на спірні земельні ділянки ще у 1999 році, а прокурором жодним чином не було доведено зворотного, що свідчить про пропущення строку позовної давності у даній справі;

- твердження прокурора про те, що Кабінет Міністрів України не міг дізнатися про порушення права державної власності на спірні землі до 2021 року є неспроможним, враховуючи те, що університет, яким Кабмін здійснював функціональне управління, погоджував передачу спірних земель до земель запасу сільради та їх вилучення в землекористувача у 1999 році;

- прокуратура мала безперешкодну можливість дізнатись про порушене право державної власності на спірні земельні ділянки щонайменше в 2011 році під час проведення прокурорської перевірки Ходосівської сільської ради на предмет дотримання сільрадою земельного законодавства. Більше того, у 2011 році Прокуратура ознайомлювалась з матеріалами справи №19/162-08, предметом якої було внесення змін до договорів оренди спірних земельних ділянок між Апелянтом та Ходосівською сільською радою. Наведене підтверджується копією клопотання Прокуратури про ознайомлення з матеріалами справи № 19/162-08, яке апелянт долучив до матеріалів даної справи;

- у даній справі до позову Прокуратури повинен бути застосований принцип "належного урядування" згідно якого, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Також 09.12.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшли доповнення до апеляційної скарги, узагальнені доводи яких зводяться, зокрема, до того, що:

- суд першої інстанції не надав оцінки долученому скаржником чинному рішенню VII сесії XXIII скликання Києво-Святошинської районної ради № 7- 82 "Про створення земель запасу сільських рад" від 30.09.1999 року, саме відповідно до якого спірні земельні ділянки були передані до земель запасу Сільради;

- суд першої інстанції помилково встановив, що у даних правовідносинах відбулось саме вилучення спірних земельних ділянок з користування Боярської ЛДС на підставі рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 року, а не припинення права постійного користування Боярської ЛДС спірними земельними ділянками відповідно до ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (який діяв станом на 1999 р.) у зв`язку з добровільною відмовою землекористувача на підставі рішення VII сесії XXIII скликання Києво- Святошинської районної ради № 7-82 "Про створення земель запасу сільських рад" від 30.09.1999 року;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що належним користувачем спірної земельної ділянки станом на 1999 рік була Боярська ЛДС, враховуючи, що у останньої відсутній державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою, чинний станом на 1999 рік, а планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не є належними документами, що підтверджували у 1999 році право постійного користування земельними ділянками.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 апеляційну скаргу у справі №911/3736/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_1., судді: Гончаров С.А., Корсак В.А.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024, у зв`язку з перебуванням суддів Гончарова С.А. та Корсака В.А. у відпустках, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3736/21.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 26.08.2024, справу №911/3736/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: ОСОБА_1. (головуючий), судді: Сибіга О.М., Агрикова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 повторно витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3736/21.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 21.11.2024, справу №911/3736/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробено Г.П. (головуючий), судді: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.

27.11.2024 матеріали справи №911/3736/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2024 у справі № 911/3736/21 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

09.12.2024 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2024 у справі №911/3736/21. Судове засідання призначено на 22.01.2025.

06.01.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

20.01.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3736/21.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 21.01.2025, справу №911/3736/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробено Г.П. (головуючий), судді: Тищенко О.В., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 колдегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2024 у справі №911/3736/21 спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), Тищенко О.В., Кравчук Г.А., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2025. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19.02.2025.

11.02.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

У судовому засіданні 19.02.2025 оголошено перерву до 11.03.2025.

24.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

11.03.2025 через канцелярію суду відповідачем-2 подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 11.03.2025 оголошено перерву до 25.03.2025.

12.03.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

21.03.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

У судовому засіданні 25.03.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників судового процесу

У судове засідання 25.03.2025, з`явились прокурор, представники відповідача та третьої особи-3 , які надали пояснення по справі. Представники позивача, відповідача-1, третьої особи-1 та третьої особи-2 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету та шляхом направлення поштової кореспонденції. До того ж позивач просив розгляд справи здійснювати за відсутності його представника.

Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача, відповідача-1, третьої особи-1 та третьої особи-2 про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" за відсутності представників позивача, відповідача-1, третьої особи-1 та третьої особи-2.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в даній справі.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області в суді, прокурор у позовній заяві зазначив, що остання є власником, якого позбавлено можливості розпоряджатися спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Київська обласна прокуратура зверталася з листом № 15/1-775вих-21 до Обухівської районної державної адміністрації про надання інформації про вжиті заходи на захист інтересів держави.

У відповідь на вказаний лист, адміністрація листом від 05.08.2021 № 60/07-15/1689 повідомила, що нею не вживались заходи щодо захисту інтересів держави з метою повернення у власність держави спірних земельних ділянок в межах села Ходосівка.

Враховуючи що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Обухівською районною державною адміністрацією допущено бездіяльність, апеляційний суд дійшов висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 вилучено з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельну ділянку площею 19,3 га та передано її до складу земель запасу сільської ради у зв`язку з добровільною відмовою землекористувача.

Актом вибору та обстеження земельної ділянки від 10.11.1999 попередньо погоджено розміщення бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" на земельній ділянці площею 13,9 га, розташованій у с. Ходосівка в кварталі 61 (виділи 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 26 та 29), ліси першої групи, які генеральним планом с. Ходосівка передбачені під організацію культурно-оздоровчого відпочинку населення.

Погодження розміщення бази відпочинку на земельній ділянці 13,9 га в межах с. Ходосівка було надано: Києво-Святошинською районною Санітарно-епідеміологічною станцією (висновок №2044 від 10.11.1999); Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів (висновок №217 від 11.11.1999); Відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації (висновок №115-05-11 від 11.11.1999); Києво-Святошинська районною радою (висновок №211 від 25.11.1999).

Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" Державного комітету лісового господарства також дало згоду на переведення лісових земель до нелісових Хотівського лісництва Боярської ЛДС квартал 61, загальною площею 13,9 га для подальшого використання під базу відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" з правом вирубки дерев під забудову (лист №01/544 від 26.11.1999).

Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради №81/97 від 29.11.1999 затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс", надано останньому в постійне користування земельну ділянку площею 13,9 га лісів першої групи за рахунок земель запасу.

У висновку №66-05 від 02.11.1999 Київського відділення інституту землеустрою зазначено, що вказана земельна ділянка розташована у с. Ходосівка у кварталі 61, ліси першої групи.

Двома рішеннями Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 затверджено технічну документацію із землеустрою та переоформлено право постійного користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" земельними ділянками площею 13,9 га та 4,7331 га на користування на умовах оренди строком на 49 років.

На виконання вказаних рішень 04.03.2004 між Ходосівською сільською радою та АТЗТ "Топаз-Електронікс" укладено два договори № 1052 та № 1056 оренди земельних ділянок площею відповідно 13,9 га (кадастровий номер 3222487001:01:002:0013) та 4,7331 га (кадастровий номер 3222487001:01:002:0016) (далі - спірні земельні ділянки) для розміщення бази відпочинку.

Рішенням Ходосівської сільської ради від 15.09.2007 № 258 внесено зміни до власних рішень від 07.02.2004, замінивши в тексті слова "АТЗТ Топаз-Електронікс" словами "ТОВ Ходосівські системні інвестиції".

Листом від 20.06.2022 № 32-0.19-125/2-22 Державне підприємство "Науково дослідний та проектний інститут землеустрою" повідомило, що згідно з проектом формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради 1994 року (картографічні матеріали "Склад земельних угідь по землекористувачах") спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Адміністрація, позивач) до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Рада, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" (далі - ТОВ "Ходосівські системні інвестиції", відповідач-2) про: (1) визнання недійсним рішення Ради від 27.07.1999 №57/1; (2) визнання недійсними двох рішень Ради від 07.02.2004 із всіма змінами до них; (3) визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 04.03.2004 № 1052, 1056; (4) витребування на користь держави в особі Адміністрації з володіння Ради спірних земельних ділянок.

Позов мотивований тим, що спірні земельні ділянки незаконно вибули із власності держави всупереч вимогам земельного та лісового законодавства, оскільки були розташовані за межами населеного пункту, а тому вилученні з земель лісового фонду за рішенням не уповноваженого на це органу - Ради, чим було порушено право держави в особі Адміністрації. Відповідно як подальші рішення про затвердження проектів відведення, так і договори оренди земельних ділянок укладені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відповідачем-2 набуто право користування земельними ділянками, які незаконно вибули із власності держави. У зв`язку з чим спірні ділянки мають бути повернути державі в особі позивача.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 посилється на те, що доводи прокурора про знаходження спірних земельних ділянок поза межами населеного пункту грунтуються на картографічних матеріалах проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, який розроблений Київським відділенням Інституту землеустрою Української академії аграрних наук за 1994 рік, а саме: "Складом земель угідь по землекористувачам в межах Ходосівської сільської ради народних депутатів", однак, проект встановлює межі населеного пункту після його затвердження уповноваженим на те органом, в порядку та у спосіб, передбачений чинним, на той час, законодавством. Відповідач-1 зазначає, що до матеріалів справи не надано інформації та належних доказів про затвердження проекту формування території і встановлення меж населеного пункту.

Відповідач-1 переконаний, що станом на 1999 рік, станом на дату укладання договорів оренди у 2004 році та станом на дату державної реєстрації прав на земельні ділянки у 2013 році, спірні земельні ділянки знаходились у межах населеного пункту.

До відзиву додано Лист головного Управління Держгеокадастру у Київській області від 17.11.2021, рішення про встановлення меж окремих населених пунктів Київської обласної ради № 183-14-XXIV від 27.05.2004, яким відповідно до додатку 3, зокрема, затверджено проект землеустрою с. Ходосівка.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" (далі - відповідач-2) заперечує позов повністю тим, що належними і допустими доказами не доведено факт належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, наявності на них лісів першої групи, факт неправомірного вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування Боярської ЛДС та подальше відведення їх у користування АТЗТ "Топаз-електронікс", у зв`язку із погодженням цього численними державними органами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" вважає недоведеним факт належності спірних земельних ділянок до лісового господарства та перебування їх поза межами села Ходосівка. Товариство посилається на лист Феодосіївської сільської ради від 17.09.2021 № 001-475 (доданий до відзиву), згідно з яким спірні земельні ділянки знаходяться в межах села Ходосівка та перебувають у комунальній власності, не входять до складу земель лісового фонду.

Відповідач-2 наполягає на тому, що він набув право користування спірними земельними ділянками вiдповiдно до рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі №19/162-08, яке набрало законної сили.

Також відповідач-2 стверджує, що протягом строку дії договорів оренди спірних земельних ділянок відбувались численні перевірки з боку державних, контролюючих, правоохоронних органів і установ, у тому числі, з боку прокуратури, з питань додержання земельного законодавства, зазначені суб`єкти були обізнані про факти перебування ділянок у користуванні та підстави набуття права користування, відтак, відповідачем-2 подана суду заява про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог.

Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція" (далі - ВП НУБіПУ Боярська ЛДС/третя особа-1) також висловила свою позицію щодо позову у письмових поясненнях, клопотаннях про долучення доказів та у судових засіданнях.

ВП НУБіПУ Боярська ЛДС акцентує увагу на тому, що відповідно до акту вибору та обстеження земельної ділянки земельна ділянка площею 19,3 га вилучена з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС, в акті та рішенні ради наявні підтвердження, що спірна земельна ділянка знаходилась в кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС, на підтвердження чого до матеріалів справи надана копія листа директора ВП НУБіПУ Боярська ЛДС (у відповідь на запит адвоката) з доданими до цього копіями фрагментів планшетів № 5 Хотівського лісництва (лісовпорядкування 1997р), копії планшетів лісовпорядкування 1987 року.

Третьою особою-1 до матеріалів справи долучена копія проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС - том 1 книга 1 (Ірпінь, 1998), копію карти-схеми поділу території Боярської ЛДС по лісництвах, за групами і категоріями захисності.

Третя особа-1 зазначає таке.

Відповідно до проекту органiзацiї та розвитку лісового господарства, таблиці 1.1.1 Глави 1 "Стисла характеристика території та лісорослинних умов", статей 6-7 проекту вказано, що у структурі Боярської лісової дослідної станції було 5 лісництв: Жорнівське, Боярське, Хотівське, Дзвінківське, Мотовилівське, загальною площею 17940 га, лісові масиви Хотівського лісництва площею 2313 га, в межах якого були розміщені ділянки, які є предметом спору, віднесені до лісогосподарської частини лісів зеленої зони.

Поділ лісів Боярської ЛДС за сільськими радами наведений на відповідній карті-схемі проекту, в адміністративних межах Ходосівської сільської ради знаходились квартали 60-61 Хотівського лісництва, загальною площею 113 га, зокрема, ділянки, які є предметом спору, розташовані у кварталі 61 Хотівського лісництва, а у вищезазначеному Проекті інформація щодо включення земель у межі населених пунктів, в тому числі, дiлянки кварталу 61 Хотівського лісництва, вiдсутнi.

ВП НУБіПУ Боярська ЛДС вважає, що вказані докази підтверджують, що спірна земельна ділянка, станом на час виникнення спірних правовідносин, відносилась до земель лісового фонду, перебувала у користуванні третьої особи-1, та розташована в межах Хотівського лісництва Боярської ЛДС та перебувала поза межами населеного пункту.

Громадська організація "Мальовниче передмістя", яка залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача вже на новому розгляді справи (далі - третя особа-3) позов прокурора підтримує повністю та звертає увагу на те, що, як вбачається з постанови Верховного Суду в цій справі, порушення норм матеріального чи процесуального законодавства в частині аргументації судів першої та апеляційної інстанції не було виявлено при їх перегляді Верховним Судом, у зв`язку з чим, основним питанням, яке потребує встановлення судом при повторному розгляді є встановлення наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Доводи відповідача-2 з цього питання про участь державних органів при розгляді Господарським судом Київської області справи №19/162-08 та наявність в цій справі клопотання прокурора про ознайомлення з її матеріалами, на думку третьої особи-3, не підтверджують обізнаність держави в особі її уповноважених органів про прийняття спірного рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57 "Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС", оскільки це рішення навіть не згадується в рішенні суду, що прийняте за результатом розгляду справи №19/162-08, а предмет розгляду у справі стосувався виключно зміни орендаря, що не доводить того, що при її розгляді з`ясовувалась спірні питання вилучення земель у 1999 році.

Третя особа-3 вказує на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів обізнаності державних органів про вилучення спірних земель з лісового фонду до 2021 року через прихований характер такого вилучення, у зв`язку з чим, про передачу земельних ділянок лісового фонду в оренду товариству для розміщення бази відпочинку стало відомо виключно після фактичного початку будівельних робіт.

Також третя особа-3 звертає увагу на необхідність дотримання балансу між суспільним та приватним інтересами при прийнятті рішення судом у цій справі, оскільки спірна земля як ліси складає національне багатство та знаходиться у праві власності Українського народу. Частина 1 статті 13 Конституції України встановлює перелік об`єктів, збереження яких забезпечує фізичне існування людини та є конституційно-правовою гарантією дотримання інших конституційних прав людини, наприклад, передбачених статтями 49, 50 Конституції України, тобто, йдеться про основну екологічну функцію власності, про публічний, а не лише державний чи приватний інтерес.

Третя особа-3 стверджує, що територія лісового масиву "Чернечий ліс", що розташована між селами Ходосівка та Лісники має велику природну цінність, визнану як на національному, так і на міжнародному рівні, а від його збереження залежить виконання Україною міжнародних зобов`язань, зокрема, територія є надзвичайно важливою частиною міграційного шляху лісових плахів Європи, у 2019 році рішенням Постійного комітету Бернської конвенції цей лісовий масив був включений до Смарагдової мережі Європи, а рішенням Київської обласної ради його частина віднесена до заказника "Чернечий ліс", проте, спірні земельні ділянки не включені до заказника, при цьому, вони входять до Смарагдової мережі та відіграють важливу екологічну роль у всьому лісовому масиві, оскільки саме вони утворюють прибережну зону та берегову лінію вздовж північного берега водойми на р. Сіверка, збереження цих ділянок є надзвичайно важливим для підтримання екологічної ролі всього лісового масиву, оскільки саме в цій ділянці екологічний коридор має чи не найменшу ширину, тому громадськість ініціювала питання включення цих земель до заказника, проте, цьому перешкоджає перебування їх у приватному користуванні та здійснення забудови.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані учасниками справи пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

За статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України унормовано, що Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно абзацу 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до абзаців 1, 3 статті 1 Земельного кодексу України 1990 року (тут і далі - чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення від 27.07.1999) земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього. Гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря регулюються спеціальним законодавством України і Республіки Крим.

В силу статті 4 Лісового кодексу України (тут і далі - в редакції чинній на 27.07.1999) усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

За статтею 6 Лісового кодексу України усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Згідно цієї ж статті кодексу ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

В силу частини 1 статті 2 Земельного кодексу України, в чинній на момент спірних правовідносин редакції, відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу.

Згідно зі статтею 77 Земельного кодексу України землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Відповідно до частин 3-4 статті 2 Земельного кодексу України переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

До відання Верховної Ради України у галузі регулювання лісових відносин, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11 Лісового кодексу України, належить розпорядження лісовим фондом.

До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Лісового кодексу України, належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

До відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на відповідній території, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 14 Лісового кодексу України, належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у тимчасове користування для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та припинення права користування ними.

До відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території, відповідно до пунктів 1-2 частини 1 статті 16 Лісового кодексу України, належить надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

Частиною 1 статті 32 Земельного кодексу України, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, визначено: за межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об`єктів (частина п`ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

У статті 4 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) закріплено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, станом на момент ухвалення цього рішення суду) визначено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до пункту 6-1 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, станом на момент ухвалення цього рішення суду) всі матеріали лісовпорядкування, поділу лісів на категорії, виділення особливо захисних лісових ділянок, лімітів на використання природних ресурсів у межах територій природно-заповідного фонду, розрахункові лісосіки, які діяли на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", залишаються чинними до завершення строку їх дії.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Судом встановлено, що за відомостями у планшеті № 5 лісовпорядкування 1987 року, копії якого долучено до матеріалів справи, ліси Хотівського лісництва Боярської ЛДС, квартали 56-61, не входили в межі населених пунктів.

В акті польового обстеження і погодження меж населених пунктів в межах території Ходосівської сільської ради народних депутатів від 10.10.1994 зафіксовано, зокрема таке: "...межі села Ходосівка проходять по суміжництву з: з півночі село межує з кварталами 59, 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС…". Акт підписано представником сільради, радгоспу, головним архітектором районної державної адміністрації. Зазначений акт входить до проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, розробленого Київським відділенням Інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 1994 році. У проекті також міститься план, де схематично зафіксовано знаходження 61 кварталу лісництва, який прямо межує зі ставом.

У матеріалах справи наявна копія проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС, Том 1 Книга 1 (Ірпінь, 1998). Вказаний доказ надано представником третьої особи-2, якому відповідно до листа прокурора у кримінальному провадженні номер 62021100020000187 у порядку КПК України надано письмовий дозвіл на ознайомлення з вищевказаним проектом та на розголошення відомостей досудового розслідування.

З огляду на належність доказу - проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС, Том 1 Книга 1 (Ірпінь, 1998), судом беруться до уваги відомості, що у ньому зазначені, зокрема, про те, що спірні земельні ділянки були розміщені в межах лісового масиву Хотівського лісництва площею 2313 га та відносились до лісогосподарської частини лісів зеленої зони, були розташовані у кварталі 61 Хотівського лісництва та відсутність у Проекті інформації щодо включення цих земель у межі населених пунктів.

Судом враховано, що відповідно до акту узгодження загальної площі земель Боярської ЛДС від 25.11.1998 (сторінка 262 проекту) головний інженер проекту філіалу інституту "Землевпорядкування" Київської області та інженер-геодезист Комплексної експедиції ВО "Укрдержліспроект" зафіксували, що станом на 25.11.1998 загальна площа Боярської ЛДС складає 17940 га, в межах Києво-Святошинського району - 6703 га.

Протоколом другої технічної наради за підсумками польових лісовпорядних робіт, виконаних в Боярській ЛДС від 13.05.1998, затверджено загальну площу в 17940 га, яка погоджена з земельними районними органами, а також розподіл її по лісництвах, зокрема, йдеться про Хотівське лісництво, що займає площу 2313 га (пункт 1.1 протоколу, сторінка 236 проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС).

Пунктом 1.5 протоколу другої технічної наради погоджено, що Хотівське лісництво включає квартали 60, 61 (підпункт 8, сторінка 239 проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС). У карті-схемі поділу лісів Боярської ЛДС в межах сільських рад схематично зафіксовано наведені вище відомості, з детальним позначенням кожного лісництва станції та їх площі, та розташуванням кожного окремого кварталу.

Таким чином, за результатом оцінки цих доказів у сукупності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується віднесення спірної земельної ділянки до відання Боярської ЛДС до моменту прийняття Ходосівською сільською радою спірного рішення 27.07.1999, що підтверджується також цим рішенням ради № 51/1 від 27.07.1999, яке містить запис: "вилучити з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельну ділянку площею 19,3 га".

З огляду на вказане, місцевий господарський суд правильно відхилив твердження відповідачів про перебування спірних земельних ділянок за межами кварталу 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС.

За результатом дослідження судом проекту відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" під розміщення бази відпочинку в селі Ходосівка від 1999 року, з`ясовано, що зазначений проект містить викопіювання із схеми генерального плану с. Ходосівка масштабом 1:5000 та викопіювання із схеми землекористування Ходосівської сільської ради масштабом 1:10000, які схематично демонструють положення спірної земельної ділянки до ставу та до інших суміжних ділянок.

Викопіювання з генплану відповідно до наявного на документі запису "підлягає погодженню" мало б бути погоджено з начальником управління містобудування та архітектури, головним архітектором району, начальником відділу земельних ресурсів району, головою Ходосівської сільської ради та директором Боярської ЛДС. Вбачається, що викопіювання з генплану погоджено начальником управління, головним архітектором, начальником відділу земельних ресурсів, головою Ходосівської сільської ради, водночас, документ не містить підпису директора Боярської ЛДС Рибака В.А., відповідно не є погоджений ним.

Викопіювання зі схеми землекористування також не містить погодження зазначеного в переліку "Погоджено" директора Боярської ЛДС Рибака В.А.

Вказане свідчить про необгрунтовану відсутність такого погодження, що, відповідно, викликає сумніви щодо реального волевиявлення як Боярської ЛДС як окремого підрозділу, так і самого Національного аграрного університету у 1999 році на надання згоди на вилучення ділянки лісництва для земель запасу ради.

Співставлення всіх наявних у матеріалах справи картографічних матеріалів, які досліджені судом, свідчить, що квартал 61, до моменту прийняття спірного рішення, на південь межував зі ставом. Такі відомості фіксуються станом на 1987 рік - у планшеті №5 лісовпорядкування 1987 року, станом на 1994 рік - в акті польового обстеження і погодження меж населених пунктів в межах території Ходосівської сільської ради народних депутатів від 10.10.1994 та доданим до нього планом, а також станом на 1998 рік - в акті узгодження загальної площі земель Боярської ЛДС від 25.11.1998 та доданою до нього картою-схемою.

Водночас, на момент формування проекту відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" під розміщення бази відпочинку з викопіювання зі схеми землекористування вбачається, що виділи 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 26 та 29 вже були відокремлені від 61 кварталу.

Так, заперечуючи проти позову, Феодосіївська сілька рада посилається те, що прокурором не надана інформація та належні докази того, що спірні земельні ділянки перебували за межами населеного пункту Ходосівка. У свою чергу, відповідач-1 зазначив, що прокурор не надав відомостей про затвердження проекту формування території, розробленого Київським відділенням Інституту землеустрою за 1994 рік, натомість рада надає рішення № 183-14-XXIV від 27.05.2004, яким встановлювались межі населеного пункту у 2004 році.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції правильно відхилив зазначені твердження відповідачів, з огляду на підписання представником ради Л. Корнієнком (сільский голова, який також підписав спірне рішення № 57/1 від 27.07.1999) акту польового обстеження і погодження меж сільських населених пунктів від 10.10.1994, що входить до проекту формування території населеного пункту Ходосівка.

Так, відповідачем-1 надано до матеріалів справи рішення № 183-14-XXIV від 27.05.2004 про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області, проте, як правильно виснував суд першої інстанції, таке рішення не містить жодних картографічних матеріалів (генеральний план, схема розташування ділянок, мапа населеного пункту), які б вказували на місце розташування спірних земельних ділянок у співвідношенні до меж населеного пункту, крім того, суд акцентує увагу на тому, що наведені відповідачем-1 заперечення ґрунтуються на доказах, які виникли вже після оскаржуваного рішення ради та не можуть бути застосовані до обставин, що мали місце в 1999 році, позаяк не характеризують даний часовий проміжок.

Судом також враховано, що Державне підприємство "Науково дослідний та проектний інститут землеустрою" у листі № 32-0.19-125/2-22 від 20.06.2022 повідомило, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487001:01:002:0013 та 3222487001:01:002:0016 знаходились за межами населеного пункту.

За змістом листа відповідача-1 у відповідь представнику відповідача-2 щодо перебування земельних ділянок в межах населеного пункту, судом встановлено, що інформація в листі подана станом на 2021 рік та відповідно до пояснень відповідача-1, детальний план території на якій розташовані спірні земельні ділянки не розроблявся.

Відтак, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять жодного належного доказу на підтвердження того, що станом на момент прийняття спірного рішення Ходосівської сільської ради - 27.07.1999, спірні земельні ділянки знаходились у межах населеного пункту.

Водночас, подані прокурором та третьою особою-1 докази у своїй сукупності, зокрема - планшет № 5 лісовпорядкування 1987 року, акт польового обстеження і погодження меж населених пунктів в межах території Ходосівської сільської ради народних депутатів від 10.10.1994 та інші картографічні матеріали - матеріали лісовпорядкування Боярської лісової дослідної станції 1998 року, проект органiзацiї та розвитку лісового господарства на 1998 рік, схема поділу Боярської ЛДС, план лісонасаджень Хотівського лісництва за 1997 рік, вказують на те, що ліси Хотівського лісництва Боярської ЛДС, квартали 56-61, не входили в межі населених пунктів, а, відтак, і спірні ділянки, які вилучені з 61 кварталу також не могли входити в межі села Ходосівка, станом на момент прийняття спірного рішення Ходосівської сільської ради 27.07.1999.

Посилання відповідачів на недоведеність тієї обставини, що передані земельні ділянки відносились до земель лісового фонду правильно відхилено місцевим судом, оскільки в силу чинної, на момент прийняття радою спірного рішення, статті 4 Лісового кодексу України, усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. Слід зауважити, що цією статтею закріплено, що до лісового фонду відносяться також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Відповідно до акту вибору та обстеження земельної ділянки від 10.11.1999 земельна ділянка площею 13,9 га, яка призначалась для розміщення бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" вкрита лісом площею 12,5 га.

Стосовно посилань ТОВ "Ходосівські системні інвестиції" на недоведеність обставини знаходження на переданій АТЗТ "Топаз-Електронікс" лісів першої групи, колегія суддів зазначає, що з матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення бази відпочинку, зокрема, висновку Ходосівської сільської ради № 37 від 10.11.1999, висновку Києво-Святошинської районної Санітарно-епідеміологічної станції № 2044 від 10.11.1999, висновку Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів № 217 від 11.11.1999, висновку Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 115-05-11 від 11.11.1999, листа Державного управління екологічної безпеки в Київській області №06-13/2523 від 23.11.1999, висновку Київського відділення інституту землеустрою № 66-05 від 02.11.1999 вбачається, що земельна ділянка, яка передбачена до відведення в постійне користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" містить ліси першої групи.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц. Зазначене також узгоджується з усталеною судовою практикою та правовими висновками, які зазначені у постановах Верховного Суду від 09 .06.2021 у справі № 369/16416/18 (провадження № 61-9927св20) та постанові від 24.11.2021 у справі № 369/16317/18 (провадження № 61-16273св20).

Відтак, доведеним є той факт, що до моменту прийняття рішення Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 земельна ділянка площею 19,3 га щодо якої приймалось вказане рішення, розташовувалась у кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС. У той час ця земельна ділянка відносилась до лісового фонду, містила на своїй території ліси першої групи, перебувала за межами населеного пункту та знаходилась у користуванні Боярської ЛДС.

За статтею 16 Лісового кодексу України компетенція сільських і селищних рад в галузі регулювання лісових відносин на їх території обмежувалась можливістю надавати у постійне користування земельні ділянки лісового фонду, що знаходились в межах населеного пункту. До відання сільських і селищних рад, як виняток, відносилось також надання таких ділянок для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування. Вбачається, що вказана ділянка була надана в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, що не співвідноситься з компетенцією ради.

Окрім того, основоположним є те, що вилучення та передача лісових земель, які знаходяться за межами населеного пункту і містять ліси першої групи для цілей не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до чинного на той момент Земельного кодексу України, допускалась лише у виняткових випадках - за рішенням Верховної Ради України. Така вимога закону закріплена у частині 1 статті 32 Земельного кодексу України, навіть за відсутності заперечень Національного аграрного університету щодо передачі частини земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС, не скасовує встановленого законом порядку вилучення лісів першої групи, закріпленого у частині 1 статті 32 вказаного Закону.

До матеріалів справи надано копію Висновку про погодження передачі до складу земель запасу Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС № 926 від 14.06.1999.

Натомість, представником Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція" заперечена копія цього висновку.

З огляду на наявність заперечень та ненадання суду оригіналу документу або клопотання суду про його витребування в особи, у якої він зберігається, судом, в порядку ч.6 ст. 91 ГПК України, правомірно не взято його до уваги, а відтак, і всі доводи які на ньому грунтуються, відхиляються судом.

З урахуванням зазначеного, спірне рішення могло бути прийняте виключно Верховною Радою України, водночас, ані погоджень вищого законодавчого органу України, ані згоди Верховної Ради України про можливість здійснення передачі лісів першої групи до земель запасу Ходосівській сільській раді та подальшого їх використання в рекреаційних цілях, ані, власне доказів делегування права прийняття таких рішень сільській раді - суду не надано.

Відсутність, в даному випадку спрямованого на відчуження з державної власності земельної ділянки рішення уповноважного органу державної влади - Верховної Ради України - свідчить про те, що держава як власник, волю на відчуження (вилучення) цієї ділянки не виявляла.

З огляду на встановлені обставини та надані докази, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що при вилученні спірних ділянок та їх передачі у користування відповідачу, Ходосівська сільська рада порушила процедуру, визначену земельним та лісовим законодавством, щодо вилучення земельної ділянки у Боярської ЛДС та зміни цільового призначення спірної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі оздоровчого та рекреаційного призначення.

Наявні у справі документи, зокрема, весь Проект відведення земельної ділянки в постійне користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" 1999 року, вся Технічна документація по перенесенню в натуру проекту відведення земельної ділянки 1999 року, весь Проект містобудівного обґрунтування розташування бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" 2004 року не мають навіть посилань на будь-які прийняті Верховною Радою України рішення стосовно зазначених ділянок та сформовані виключно на облікових відомостях, що надані Ходосівською сільською радою іншим органам без надання жодних доказів, які б вказували на існування затвердженого проекту землеустрою, за яким, станом на 1999 рік, спірні земельні ділянки рішенням уповноваженого органу включені до складу земель населеного пункту села Ходосівка.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що зазначені вище порушення норм земельного та лісового законодавства є підставою для визнання недійсним рішення Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999, позаяк останнє прийнято суб`єктом, який не був наділений відповідними правомочностями в силу вимог чинного на той момент законодавства, що призвело до прихованого вибуття із власності держави особливо цінних лісових земель, на яких знаходяться ліси першої групи.

Суд констатує, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі набуття права постійного користування на земельну ділянку. Тож прокурором заявлено вимогу про скасування рішень про затвердження проекту відведення земельних ділянок (технічної документації) та надання земельних ділянок у довгострокове користування на правах оренди.

Вбачається, що вказані рішення ради від 07.02.2004 є похідними рішеннями, якими вирішувалось питання про набуття АТЗТ "Топаз-Електронікс" права користування земельними ділянками на умовах оренди строком на 49 років. На підставі вже рішень від 07.02.2004 укладені договори оренди.

Зважаючи, що вилучення земельної ділянки відповідно до рішення № 57/1 від 27.07.1999, за висновком суду, відбулось з порушенням закону, без наявності на те визначених законом повноважень то, відповідно, і рішення від 07.02.2004 про затвердження проекту землеустрою з метою надання права оренди вилучених з користування лісництва земельних ділянок підлягають визнанню недійсними, оскільки скасування рішення від 27.07.1999 нівелює всі наслідки вилучення земельних ділянок з Хотівського лісництва Боярської ЛДС, в тому числі, і наступні дії ради щодо передачі в оренду спірних земельних ділянок.

За наведених обставин, і договори оренди цих земельних ділянок, які укладені на підставі рішення ради від 07.02.2004, підлягають визнанню судом недійсними з усіма подальшими змінами, включаючи зміни, які були затверджені додатковими угодами про зміну орендаря, зафіксованими також і у рішенні суду.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

У постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду погодилась із вказаним висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Зважаючи на наведену вище практику Верховного Суду, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права є таким, що може забезпечити реальне поновлення прав, за захистом яких прокурор звернувся до суду, з урахуванням також і наведених прокурором у заяві про зміну предмету позову позицій.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, про те, що вимога про повернення державі незаконно вилучених рішенням Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 земельних ділянок, які на момент прийняття рішення судом мають кадастрові номери 3222487001:01:002:0013 та 3222487001:01:002:0016, є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо посилань відповідача-2 на обставину набуття ним права на спірну земельну ділянку на підставі рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі № 19/162-08, яке набрало законної сили, колегія суддів зазначає таке.

Вбачається, що відповідно до зазначеного рішення суду відповідач-2 набув права оренди земельної ділянки, рішенням внесені зміни до договору оренди, пунктом 2 рішення зафіксовано текст додаткових угод, в яких, поміж іншого, змінено орендаря з "акціонерного товариства закритого типу Топаз-Електронікс" на "Товариство з обмеженою відповідальністю Ходосівські системні інвестиції". Мотивувальна частина рішення містить посилання на договори оренди в яких орендодавець згідно з рішенням ХІІ сесії ХХІV скликання Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 07.02.2004 надає в оренду, а орендар приймає у строкове, платне володіння і користування земельні ділянки 4,7331 га та 13,9 га. Вказано, що 18.09.2007 до позивача у справі № 19/162-08 (ТОВ "Ходосівські системні інвестиції") перейшли всі права та обов`язки встановлені в договорах оренди земельних ділянок від 04.03.2004.

Зважаючи на вказаний зміст рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі № 19/162-08, суд констатує, що право користування набуто на підставі рішення ради, а рішенням суду лише внесені зміни до договору оренди у зв`язку із укладанням договору про уступку прав орендаря земельних ділянок, відтак, спірне право виникло не з рішення суду, при цьому, з огляду на предмет доказування у справі № 19/162-08 та предмет доказування в цій справі, а також різний склад учасників справи, в рішенні суду у справі № 19/162-08 відсутні преюдиційні факти для розгляду цієї справи, за визначенням преюдиціальності як права не доказувати вже встановлені судом обставини (юридичні факти), оскільки належність оредодавця та правомірність укладення договорів оренди не відносилось до обставин, що встановлювались у справі № 19/162-08, з урахуванням того, що сторонами справи були сторони спірних договорів, що вчинили спірні дії.

Одночасно, суд звертає увагу, що у рішенні суду у справі № 19/162-08 встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до державної власності, що додатково свідчить про те, що обставини прийняття спірного рішення виконавчого комітету сільської ради та вилучення земельних ділянок до комунальної власності, не розглядались у тій справі та, позаяк, з`ясування цих обставин не відображено в рішенні суду, вірогідним вбачається, що сторони правочинів не повідомили суду при розгляді тієї справи про вилучення земельних ділянок до комунальної власності орендодавцем.

Посилання апелянта на рішення VII сесії XXIII скликання Києво-Святошинської районної ради Київської області №7-82 "Про створення земель запасу сільських рад" від 30.09.1999 року в контексті спірних правовідносин, є неспроможними, оскільки предметом судового розгляду є питання правомірності рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57/1 "Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС".

Щодо вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 13.09.2023 у даній справі, про необхідність дослідження судом питання застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до вказівок Верховного Суду у даній справі, що викладені у постанові від 13.09.2023, під час нового розгляду справи суду належить дослідити та встановити, зокрема, таке.

"71. У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства не змінює порядку перебігу позовної давності.

72. Визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач. Верховний Суд звертається до власних правових висновків у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, на яку посилається скаржник…

86. Під час нового розгляду справи суду належить дослідити доводи відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності та обізнаності прокурора та позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила, дослідити докази, якими підтверджується та обставина, що прокурор та позивач у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку та навести їх у своєму судовому рішенні з урахуванням того, хто з них (прокурор або позивач) довідався про порушення прав держави раніше.".

Отже, за вказівками Верховного Суду у даній справі підлягає встановленню уповноважений орган щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею і коли про порушене право довідалася або могла довідатися держава саме в особі цього уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач та дослідити доводи відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності та обізнаності прокурора і позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила.

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно статті 257 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17.

При розгляді питань позовної давності у даній справі судом враховані обставини спірних правовідносин, їх суб`єктний склад і характер переданих на розгляд суду позовних вимог, з урахуванням позицій Верховного Суду щодо спірних у справі питань оцінки доводів сторін стосовно спливу позовної давності.

В даному випадку, судом враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, про те, що у спорі з декількома належними відповідачами, у яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 139) та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66).

Враховуючи що вимогу про застосування наслідків спливу строку позовної давності заявив відповідач-2, суд першої інстанції правомірно виснував про розгляд питання спливу позовної давності стосовно позовних вимог, які заявлені лише до ТОВ "Ходосівські системні інвестиції", а саме:

1) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 1052 від 04.03.2004 площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 із всіма подальшими змінами до нього;

2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 1056 від 04.03.2004 площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 із всіма подальшими змінами до нього.

Оскільки, до підстав позову належать лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення та з огляду на вище встановлені у рішенні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056 із всіма подальшими змінами є похідними вимогами до першої вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 № 57 "Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС", оскільки подальші неправомірні дії зі спірними земельними ділянками відбувались на підставі одного факту: незаконного вилучення земель у належного землекористувача і подальше розпорядження, в тому числі, шляхом укладання спірних договорів оренди, не уповноваженим на розпорядження суб`єктом, що також визначено підставою позову за позовними вимогами про визнання договорів недійсними.

При цьому, судом врахована така позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц:

"53. Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

54. Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

55. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.".

Зважаючи на вказане, суд констатує, що обізнаність уповноважених на розпорядження та здійснення контролю органів держави, в тому числі, прокурора, про наявність договорів оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056 із всіма подальшими змінами, а також надання дозволів у сфері архітектури, будівництва, землевпорядкування, за відсутності обізнаності щодо незаконного вилучення цих земель неуповноваженим на розпорядження землями державної власності суб`єктом та переведення цих земель до земель запасу сільської ради, саме по собі не свідчить про початок перебігу позовної давності, оскільки, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду та відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, її початок пов`язаний з тим, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення права або про особу, яка його порушила, а не про наявність оскаржуваного акту чи правочину.

Відтак, з урахуванням вищевказаної позиції Верховного Суду та загальної можливості перебування таких категорій земель, як спірні в комунальній власності та приватному користуванні, при вирішенні питання початку перебігу позовної давності щодо вищевказаних позовних вимог, суд врахував, що момент обізнаності про укладання договорів оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056, визнання недійсними яких є предметом спору, в тому числі, відносно відповідача-2, не співпадає з моментом, коли держава в особі своїх уповноважених органів довідалась або могла довідатись про порушене право, що підтверджується змістом цих договорів, в яких зазначено, що спірні земельні ділянки перебувають у державній власності, що також свідчить про суперечливий та прихований характер спірних правовідносин, з урахуванням того, що стороною договору є орган місцевого самоврядування - сільська рада, яка прийняла рішення про вилучення земель з державної власності, перевела до комунальної власності, до земель запасу, але згодом, без згадки про таке рішення, передала у користування як землі державної власності, обґрунтовуючи своє право орендодавця не спірним рішенням, а затвердженим нещодавно проектом формування території і встановлення меж сільської ради.

Те, що за договорами оренди земельних ділянок площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 від 04.03.2004 № № 1052, 1056, передаються в оренду землі державної власності встановлено також у рішенні Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі № 19/162-08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" до Ходосівської сільської ради про внесення змін до цих договорів оренди земельних ділянок.

Судом врахована також позиція Верховного Суду, що викладена у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 369/3722/22 про те, що початок перебігу позовної давності розпочинається не з моменту, коли певний орган видав акт, на підставі якого відбулося відчуження майна, а з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або прокурор. Такий момент суд має встановити щодо кожної ефективної позовної вимоги, про застосування наслідків спливу позовної давності за якою подав заяву належний за цією вимогою відповідач. Відомості про отримання прокурором даних саме про порушення права власності держави на конкретний об`єкт раніше, ніж про таке порушення дізнався відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, мають бути підтверджені належними доказами. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Верховний Суд, у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 922/243/22, виснував, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 914/2005/19, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом проінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

При визначенні початку перебігу позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18).

З матеріалів справи слідує, що позов у цій справі поданий прокурором засобами поштового зв`язку 21.12.2021.

Як встановлено судом вище, спірні земельні ділянки відносяться до лісів І групи Хотівського лісництва Боярської ЛДС та станом на 1999 рік розташовувались за межами населеного пункту.

Відповідно до положень статті 11 Лісового кодексу України та статті 32 Земельного кодексу України (станом на 1999 рік) вилучення та передача лісових земель, які знаходяться за межами населеного пункту і містять ліси першої групи для цілей не пов`язаних з веденням лісового господарства допускались лише у виняткових випадках за рішенням Верховної Ради України - єдиного державного органу, що у 1999 році мав право розпоряджатись лісовим фондом, у тому числі, вилучати землі за межами населеного пункту, з розташованими на ній лісами першої групи, для інших потреб, окрім ведення лісового господарства.

У подальшому, Земельним кодексом України від 25.10.2001 такі повноваження щодо вилучення лісових земель віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 9 статті 149 Земельного кодексу України Кабінету Міністрів України належало право вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ліси першої групи площею 10 гектарів (у редакції з 25.10.2001 по 08.02.2006), ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб (у редакції до 23.02.2012), ліси для не лісогосподарських потреб (у редакції до 2021 року).

Зважаючи на вказані положення законодавства, уповноваженими державними органами, до компетенції яких з 1999 року по 2021 рік відносились повноваження розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення являлись Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України.

27.05.2021 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодачих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", яким внесено зміни до повноважень органів державної влади у сфері регулювання земельних відносин та розпорядження земельними ділянками державної власності.

Відповідно до частини 1 статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, станом на момент звернення прокурора з позовом до суду в цій справі) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Відтак, на момент звернення прокурора з позовом до суду в цій справі, державним органом, до компетенції якого віднесено повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками являється Обухівська районна державна адміністрація.

За викладеними вище висновками суду, право на розпорядження спірними земельними ділянками, на час вилучення спірної земельної ділянки у попереднього землекористувача, мала Верховна Рада України.

Суду не надано відомостей про обізнаність про спірні правовідносини Верховної Ради України як єдиного державного органу, що у 1999 році мав право вилучати землі за межами населеного пункту, з розташованими на ній лісами першої групи, для інших потреб, окрім ведення лісового господарства.

Натомість, на звернення прокуратури надана відповідь Комітету з питань аграрної та земельної політики Верховної Ради України про те, що питання відчуження спірної земельної ділянки Верховною Радою України не розглядалось.

Також до матеріалів справи наданий лист від 20.11.2023 № 1/18300-23 Міністерства освіти і науки України, на виконання доручення Віце-прем`єр-міністра України з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій - Міністра цифрової трансформації України, яким повідомлено, що Кабінету Міністрів України про вилучення спірних земель у попереднього землекористувача та передачу їх в оренду товариству стало відомо лише 26.04.2021 з листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції", який адресований Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Відповідно до положень частини 3 статті 122 Земельного кодексу України, яка набрала чинності 27.05.2021, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб, відтак, з 27.05.2021 визначений прокурором позивач - Обухівська районна державна адміністрація Київської області стала уповноваженим органом на розпорядження землями лісогосподарського призначення державної форми власності в межах села.

Зважаючи на вказане, відповідаючи на питання, що визначені у постанові Верховного Суду у цій справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач став уповноваженим органом держави щодо розпорядження спірною земельною ділянкою у межах позовної давності, відтак, у контексті з`ясування питання спливу позовної давності для нього як для уповноваженого державою розпорядника землі, конкретна дата не має значення, оскільки з 27.05.2021 по 21.12.2021 не минуло три роки, строк позовної давності для позивача почався з 27.05.2021 в порядку статті 261 Цивільного кодексу України - як для особи, яка могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стосовно правонаступництва між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та Обухівською районною державною адміністрацією Київської області, в контексті розгляду судом питання позовної давності, то оскільки повноваження з розпорядження спірними землями також перейшли саме з 27.05.2021, участь Києво-Святошинської районної державної адміністрації у погодженні питань щодо спірної земельної ділянки оцінюється судом з урахуванням її попередніх повноважень, до яких не входило розпорядження такими земельними ділянками, при цьому, відповідачем-2 не наведено суду доводів щодо обізнаності Києво-Святошинської районної державної адміністрації про укладення спірних договорів оренди.

Як свідчать матеріали справи, Верховна Рада України, як уповноважений орган держави на розпорядження такими землями у період з 1999 року по 24.10.2001 дізналась про спірне порушення із запиту прокуратури, тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що за відсутності викладених учасниками справи заперечень стосовно того, як Верховна Рада України мала дізнатись про порушене право, датою обізнаності щодо порушеного права є дата відповіді на звернення прокуратури (29.06.2021).

Кабінет Міністрів України як уповноважений орган держави на розпорядження такими землями у період з 25.10.2001 по 26.05.2021 дізнався про спірне порушення із запиту прокуратури, тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що за відсутності викладених учасниками справи заперечень стосовно того, як Кабінет Міністрів України маі дізнатись про порушене право, датою обізнаності щодо порушеного права є дата відповіді на звернення прокуратури (20.11.2023).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням обставин даної справи, у контексті повноважень державних органів у сукупності з питанням позовної давності, враховуючи позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, суд дійшов висновку, що за наявності органу виконавчої влади, який наділений повноваженнями державного нагляду (контролю) у відповідній сфері, районна державна адміністрація, без з`ясування наявності у неї конкретних повноважень зі здійснення контролю у спірній сфері, за загальним правилом, не має можливості самостійно встановити обставини порушень з питань, що не віднесені до її повноважень, а тому довідатись або мати змогу довідатись такі органи про зазначені порушення можуть лише після проведення відповідної перевірки уповноваженим державним органом контролю.

Під час оцінки доводів відповідача-2 щодо спливу позовної давності у справі, судом також враховано, що за загальним правилом, встановленим статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, суд не здійснює самостійних припущень про те, які державні органи могли дізнатись про спірне порушення, а оцінює виключно доводи учасників справи з цих питань.

З огляду на положення частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, суд звертає увагу при оцінці доказів у справі, що жоден документ будь-якого органу держави щодо спірних земельних ділянок, що складений раніше укладання спірних договорів оренди, визнання яких недійсними є позовними вимогами, до яких заявлено застосування наслідків спливу позовної давності (04.03.2004) не може оцінюватись як доказ початку перебігу позовної давності, який визначається за положеннями цієї норми за фактом обізнаності про вже наявне порушення.

З урахуванням викладеного, суд оцінює такі доводи відповідача-2 щодо обізнаності державних органів про спірне порушення в контексті позовної давності.

Стосовно участі Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в особі Києво-Святошинського районного відділу Київської регіональної філії у розгляді судової справи № 19/162-08, судом враховано, що відповідно до рішення у цій справі, спірне рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 не згадується, з огляду на предмет та підстави позову, у вказаній справі не вирішувались питання права власності на землю чи належності розпорядження нею, предметом розгляду тієї справи була зміна орендаря.

В контексті доводів відповідача-2 про державну реєстрацію відповідачами спірних прав, а, відтак, про можливість дізнатися про таку реєстрацію суб`єктами владних повноважень та прокуратурою з моменту державної реєстрації, колегія суддів зазначає таке.

Як стверджує відповідач-2, право комунальної власності за Ходосівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області (нині - Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області) на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016 та на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013 (які є предметом спору у даній справі) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване 23.09.2013 та 16.09.2013 відповідно. Право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" на вказані земельні ділянки зареєстровані 04.10.2013.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною, отже, за висновками відповідача-2, починаючи від дня здійснення державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки у 2013 році, як суб`єкт владних повноважень, так і органи прокуратури мали беззаперечну можливість дізнатися про таку реєстрацію.

Однак, колегія суддів зазначає, що наявність відповідної інформації у відкритому доступі, не є беззапереченим свідченням того, що особа обов`язково мала про неї знати, що спростовує протилежні доводи апелянта.

Стосовно доводів відповідача-2 про обізнаність прокуратури про розгляд Господарським судом Київської області справи № 19/162-08, на підтвердження чого до матеріалів цієї справи надано належним чином засвідчену судом копію з матеріалів справи № 19/162-08 клопотання прокурора про ознайомлення з матеріалами справи, колегія суддів зазначає, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази фактичного ознайомлення прокурора з матеріалами цієї справи, а саме: відмітки про ознайомлення в матеріалах справи № 19/162-08 згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах, то фактичне ознайомлення прокурора з матеріалами справи є не підтвердженим.

До того ж судом враховано, що в рішенні Господарського суду Київської області від 21.04.2008 у справі № 19/162-08, спірне рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 не згадується та не вирішуються питання права власності на землю, предметом розгляду цієї справи є зміна орендаря, що і відображається в клопотанні прокурора як підстава для ознайомлення.

З урахуванням меж розгляду господарської справи № 19/162-08, обізнаність прокурора про наявність такої справи та наявність рішення про зміну орендаря спірної земельної ділянки, жодним чином не свідчить про необхідність перевірки правовстановлюючих документів на ці землі.

Стосовно доводів відповідача-2 про те, що прокуратура з використанням власних повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру" мала можливість дізнатись про спірне рішення щодо вилучення земель під час проведення прокуратурою перевірки Ходосівської сільради у 2011 році або протягом 22 років з моменту прийняття оскаржуваного рішення сільради та з моменту отримання АТЗТ "Топаз-Електронікс" державного акту на право користування спірною землею, колегія суддів зазначає таке.

Спірне рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999, як було вище зазначено судом, протягом розгляду справи не віднайдено в оригіналі, в тому числі, в архіві Ходосівської сільської ради, не було оприлюднене, відтак, суд не вбачає підстав для висновків про беззаперечну можливість прокурора встановити порушення спірного права в ході таких перевірок, з огляду на те, що прокурорські перевірки могли мати обмежений обсяг і не охоплювати всі аспекти діяльності сільради, особливо ті, що стосуються давніх рішень, як зазначено судом у рішенні, за період з 1999 року законодавство передбачало трьох різних суб`єктів спірного права розпорядження, за відсутності доказів перебування спірного рішення в архіві ради, відсутні докази наявності у прокурора доступу до цього рішення, а, відтак, не тільки обізнаності прокурора, а й можливості для такої обізнаності.

З урахуванням викладеного, відповідаючи на питання пунктів 71., 72., 86. постанови Верховного Суду від 13.09.2023 у даній справі про те, коли про порушене право довідалася або могла довідатися держава в особі її уповноваженого органу в сукупності з дослідженням доводів відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності та обізнаності прокурора та позивача на певну дату про порушення права або про особу, яка його порушила, суд констатує, що першим довідався про спірне порушення колишній землекористувач - Національний університет біоресурсів і природокористування України з листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" від 26.04.2021, а саме: датою, коли про вказане порушення йому стало відомо є 26.04.2021 (відповідно до вхідного штампу університету вх.№ 1294); потім довідався про спірне порушення прокурор з листа Національного університету біоресурсів і природокористування України від 06.05.2021 № 0873, а саме: датою, коли про вказане порушення стало відомо прокурору є 21.05.2021 (відповідно до вхідного штампу прокуратури вх.№ 16537-21); позивач дізнався про спірне порушення з листа прокуратури від 20.07.2021 №15/1-775вих-21, датою, коли про вказане порушення стало відомо позивачу суд встановлює на підставі наданих суду доказів - 05.08.2021 за відміткою вихідної кореспонденції Обухівської районної державної адміністрації вих. №60/07-15/1689 на листі-відповіді на вищевказане повідомлення прокуратури, при цьому, суд враховує, що оскільки першим про порушення довідався прокурор, пізніша дата обізнаності позивача вже не впливає на порядок встановлення початку перебігу позовної давності, для цілей встановлення якого і з`ясовуються вказані обставини, відтак, і колишній землекористувач, і прокурор, і позивач довідались про порушене право у межах позовної давності, доказів обізнаності держави в особі інших її уповноважених органів про спірне порушення раніше - матеріали справи не містять.

Таким чином, оцінивши подані докази, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені Київською обласною прокуратурою вимоги підлягають задоволенню.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції".

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 06.08.2024 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2024 у справі №911/3736/21 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції"

Матеріали справи №911/3736/21 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 31.03.2025

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.В. Тищенко

Г.А. Кравчук