Ухвала

від 18.11.2024 по справі 910/9262/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9262/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Ємця А.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024

у справі № 910/9262/24

за позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІНОМІАН",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "РОУЗСТАК",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВАЙТІН",

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЛМЕНС",

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІСТЛЕКС",

про визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.11.2024 надійшла касаційна скарга Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 (повний текст складено 21.10.2024) у справі № 910/9262/24.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам ст. ст. 287 - 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.

У поданій касаційній скарзі заявник зазначає, що оскаржена ухвала Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 910/9262/24 ухвалена з порушення норм процесуального права та судом не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Предметом касаційного оскарження у даній справі є постанова Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 та ухвала Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 про відмову у відкритті провадження у справі № 910/9262/24.

За приписами ч. 1 ст. 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та (або) обов`язки, мають право подати касаційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

У даному випадку предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, передбачена у п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що ч. 2 ст. 287 ГПК України визначає і розмежовує підстави оскарження судових рішень передбачених п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України та підстави оскарження судових рішень визначених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України.

Відтак, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний абзац ч. 2 ст. 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену відповідним абзацом ч. 2 ст.287 ГПК України.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У поданій касаційній скарзі скаржник, хоча зазначає про порушення норм процесуального права, яких припустилися суди попередніх інстанції, проте скарга взагалі не містить посилання на підставу подання касаційної скарги, яка визначена відповідним абз. ст. 287 ГПК України, як для оскарження судових рішень, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України, а Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.

Натомість у поданій касаційній скарзі скаржник підставою касаційного оскарження зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, тобто як для оскарження судового рішення, зазначеного у п. 1, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України.

Водночас Суд звертає увагу скаржника, що наведені окремі посилання на норми ГПК України у контексті доводів касаційної скарги не може автоматично ототожнюватись Судом з власної ініціативи як обґрунтування порушення норм процесуального права без прямої вказівки на це скаржника.

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підпадають під правове регулювання підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених у п. 2 ч.1 ст. 287 ГПК України.

Разом з тим, скаржник в порушення вищенаведених процесуальних вимог, при поданні касаційної скарги на оскаржувані рішення, не посилається на підставу подання касаційної скарги, визначену відповідною частиною / абзацом ст. 287 ГПК України у разі оскарження судового рішення, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України, що має кореспондуватися з абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

Водночас Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.

Оскільки скаржником не визначено належним чином підставу касаційного оскарження судових рішень як того вимагає ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху.

Згідно із ч. 2 ст.292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення ст. 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

За змістом ч.2 ст. 174 ГПК України в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху зазначаються недоліки такої скарги, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, касаційна скарга скаржника визнається поданою без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, і підлягає залишенню без руху на підставі ч.2 ст. 292 ГПК України.

Отже, суд касаційної інстанції зазначає, що Головному управлінню Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме:

- касаційну скаргу в новій редакції із зазначенням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачену відповідним абз. ч. 2 ст. 287 ГПК України (як для оскарження судового рішення, передбаченого п. 2, 3 ч. 1 ст. 287 названого Кодексу) з обґрунтуванням того, у чому, на думку скаржника, полягало порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Згідно із частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 ГПК України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

З огляду на те, що касаційна скарга Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС підлягає залишенню без руху до усунення недоліків, клопотання про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження буде розглянуто Касаційним господарським судом після усунення недоліків касаційної скарги.

Керуючись статтями 174, 234, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 910/9262/24 - залишити без руху.

2. Надати Головному управлінню Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

3. Документи про усунення недоліків направляти поштою на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016 або через підсистему "Електронний суд".

4. Роз`яснити Головному управлінню Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС, що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Верховного Суду А. А. Ємець