Постанова

від 21.10.2024 по справі 182/7494/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1747/24 Справа № 182/7494/23 Суддя у 1-й інстанції - Чуприна А. П. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., за участю секретаря судового засідання ШевченкоВ.В., ПримакН.М., особи, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , прокурора МануйленкоІ.М. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області від 30 травня 2024 року, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посада - арбітражний керуючий, ліквідатор банкрутства ТОВ "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ", громадянство України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

за вчинення правопорушень передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч.2 ст. 172-7 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи арбітражним керуючим, відповідно до положень підпункту «б» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» є суб`єктом, на якого поширюється дія вказаного Закону та є суб`єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00041271246 від 05.09.2023 ОСОБА_2 являється чоловіком ОСОБА_1 .

Доказів розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 рішенням суду, не надано.

21.09.2022 було підписано Договір надання послуг № 2, між арбітражною керуючою (ліквідаторкою НЗСТ «ЮТІСТ» (ЄДРПОУ 37837198)) ОСОБА_1 - «Замовник», з однієї сторони та фізичною особою ОСОБА_2 - «Виконавець» з іншої, предметом якого є збереження майна банкрута - Товариства з обмеженою відповідальністю НЗСТ «ЮТІСТ».

27.09.2022 було підписано Договір надання послуг № 01-30/2, між арбітражною керуючою (ліквідаторкою НЗСТ «ЮТІСТ» (ЄДРПОУ 37837198)) ОСОБА_1 - «Замовник», з однієї сторони та фізичною особою ОСОБА_2 «Виконавець» з іншої, предметом якого є проведення комплексу робіт по обтяжці вікон плівкою поліетилену офісного приміщення Товариства з обмеженою відповідальністю НЗСТ «ЮГІСТ».

31.12.2022 було підписано Договір надання послуг № 3, між арбітражною керуючою (ліквідаторкою НЗСТ «ЮТІСТ» (ЄДРПОУ 37837198)) ОСОБА_1 - «Замовник», з однієї сторони та фізичною особою ОСОБА_2 «Виконавець» з іншої, предметом якого є збереження майна банкрута - Товариства з обмеженою відповідальністю НЗСТ «ЮТІСТ».

31.12.2022 було підписано Акт № 6 про приймання- передавання наданих послуг за умовами Договору надання послуг № 2 від 21.09.2022 р.

При цьому ОСОБА_1 , не пізніше наступного робочого дня з моменту підписання Договору надання послуг № 2 від 21.09.2022 року, Договору надання послуг № 01-30/02 від 27.09.2022 р., Договору надання послуг № 3 від 31.12.2022 р., Акту № 6 від 31.12.2022 р. про приймання - передавання наданих послуг за умовами Договору надання послуг № 2 від 21.09.2022 р., коли вона дізналася про наявність у неї конфлікту інтересів, не повідомила про наявність у неї реального конфлікту інтересів Господарський суд Дніпропетровської області. При цьому рішення про підписання зазначених договорів та Акту, було прийняте ОСОБА_1 умовах реального конфлікту інтересів.

Постановою Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області від 30 травня 2024 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч.2 ст. 172-7 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн. на користь держави з позбавленням права займатися діяльністю арбітражного керуючого на строк 6 (шість) місяців. Стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 605 гривень 60 коп.

Не погоджуючисьз висновкомсуду особа, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій вважає, що суд не взяв до уваги декілька ключових моментів. Що її дії були викликані станом крайньої необхідності. Суд не врахував відсутність будь-яких у неї дискреційних та представницьких повноважень, коли ліквідатора розраховується коштами та розпорядженням майном банкрута, тобто він не може самостійного збагачувати себе або членів своєї родини, якщо не має для цього дозволу від кредиторів або суду. Відсутність доказів наявності реального конфлікту інтересів, бо її чоловік від процедури ліквідації не отримав доходу, та не міг отримати, бо укладав угоду зі мною про надання послуг мені. За надані послуги вона зі своїм чоловіком розраховувалася власними коштами. На обґрунтуванняапеляційних вимогвказує, що вона діяла виключно в інтересах банкрута, виконуючи свої обов`язки ліквідатора, і не було жодного конфлікту інтересів. Всі дії були виконані відповідно до законодавства України. Вважає, що суд першої інстанції посилається норми законодавства в своєму рішення, не застосовує ці норми та ухвалює рішення, порушуючи норми матеріального та процесуального права. Вважає, що її дії були в межах закону, і вона діяла в інтересах банкрута. Її дії не призвели до матеріальної шкоди, а тому суд першої інстанції її несправедливо покарав за дії, які не призвели до жодних негативних наслідків, накладаючи на неї штраф у розмір 3400 грн на користь держави та позбавляючи її права займатися діяльністю арбітражного керуючого на строк 6 місяців. Вважає, що шкода заподіяна в результаті її угоди зі ОСОБА_2 , є значно меншою, ніж шкода, яку вдалося їй відвернути для майна боржника. Вказує, що в матеріалах судового розгляду відсутні докази, які спростовують її твердження. Всі її дії, які вона вчиняла у якості ліквідатора банкрута, або не вчиняла, були здійснені в стані крайньої необхідності і тільки на користь банкрута, та нікому не спричинили матеріальної або іншої шкоди. Таким чином, відповідно до статті 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення, її дії, за які її звинувачує суд, не є адміністративним правопорушенням. Вважає, що її дії були в повному відповідності зі законом, що вона і її чоловік не покращували своє матеріальне становище від процедури ліквідації, а навпаки вона покращила за власні кошти становище банкрута. Вважає, що суд не врахував, що Договір та Акт є взаємопов`язаними документами, і неправильно застосував до неї санкцію, покаравши її двічі за одне й те саме правопорушення, що є порушенням ст. 61 Конституції України. Вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі припущень, зазначивши, що приватний немайновий інтерес ОСОБА_1 полягає в бажанні піклуватися про членів сім`ї через можливість отримання її чоловіком доходу від надання послуг по збереженню майна банкрута, як наслідок покращення його матеріального становища. Просить скасувати постанову та провадження у справі за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 та ч.2 ст.172-7 КУпАП, закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор зазначив, що в діях ОСОБА_1 наявний склад інкримінованих адміністративних правопорушень. Вважає, що доводи апелянта є безпідставними та такими, які суперечать сукупності зібраних доказів у вказаній адміністративній справі та не вбачається підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , а також відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в порядку, передбаченому ст. 293 КУпАП.

Учасники по справі про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд, окрім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно матеріалів справи наказом Міністерства юстиції України № 3917/5 від 02.11.2021 ОСОБА_1 отримала право на здійснення діяльності арбітражного керуючого та отримала Свідоцтво № 2026 від 26.11.2021.

Відповідно до Постанови Господарського Суду Дніпропетровської області по справі № 904/6023/19 від 15.09.2022, арбітражного керуючого Сластнікову Г.О. було призначено ліквідатором ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ».

ОСОБА_1 , будучи арбітражним керуючим, відповідно до положень підпункту «б» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» є суб`єктом, на якого поширюється дія вказаного Закону та є суб`єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією.

Частиною 1 статті 172-7 КУпАП передбачена відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.

В частині 2 статті 172-7 КУпАП встановлена відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Безпосереднім об`єктом правопорушень, передбачених у ст. 172-7 КУпАП, є встановлений законодавством України порядок публічного повідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів та заборона вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів.

Об`єктивна сторона складів правопорушень, передбачених у ст. 172-7 КУпАП, характеризується наявністю діянь та часу вчинення правопорушень (формальні склади правопорушень).

Всі інші ознаки об`єктивної сторони (наслідки, причинний зв`язок між діянням та наслідками, спосіб, місце, обстановка, знаряддя та засоби) є факультативними, а тому не підлягають обов`язковому встановленню під час проведення перевірки. Наслідки цих правопорушень перебувають за межами їх складу та не включаються до об`єктивної сторони складу як обов`язкова ознака.

Суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-7 КУпАП характеризується умисною формою вини, тобто може бути вчинений тільки з прямим чи не прямим умислом.

Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Для визнання зазначеного правопорушення закінченим не потрібне настання наслідків - воно вважається умисним за умови усвідомлення особою протиправного характеру своїх дій чи бездіяльності.

На підставі викладеного доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 діяла в інтересах банкрута, її дії не призвели до матеріальної шкоди та жодних негативних наслідків, і шкода заподіяна в результаті її угоди зі ОСОБА_2 , є значно меншою, ніж шкода, яку вдалося їй відвернути для майна боржника. А її чоловік ОСОБА_2 та вона ОСОБА_1 не покращували свої матеріальне становище від процедури ліквідації, а навпаки ОСОБА_1 покращила за власні кошти становище банкрута, є безпідставними та не впливають на доведеність вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення.

Оскільки згідно матеріалів справи ОСОБА_1 про наявність у неї чи потенційного чи реального конфлікту інтересів Господарський суд Дніпропетровської області не повідомляла, що підтверджується листом Господарського суду Дніпропетровської області вх. № 2242 від 23.08.2023.

Покази ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції, про повідомлення нею про наявність у неї чи потенційного чи реального конфлікту інтересів, не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та апелянтом не надано доказів своїх слів.

Також об`єктивна сторона даного правопорушення полягає в діяльності особи, знаючи про наявність приватного інтересу, який впливав на об`єктивність або неупередженість вчинення нею дії при здійсненні службових та представницьких повноважень, не повідомленні в установленому законом порядку про наявний реальний конфлікт інтересів та не виконанні обов`язку щодо не вчинення дій в умовах реального конфлікту, інтересів.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00041271246 від 05.09.2023 ОСОБА_2 являється чоловіком ОСОБА_1 .

Доказів розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 рішенням суду, не надано.

Судом першої інстанції дослідженні протоколи №1644 від 22.12.2023 року, №1645 від 22.12.2023 року, №1646 від 22.12.2023 року, №1647 від 22.12.2023 року, №1648 від 22.12.2023 року, №1649 від 22.12.2023 року, №1650 від 22.12.2023 року, №1651 від 22.12.2023 року з доданими до них матеріалами.

Зміст протоколів про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.

На підставі письмових доказів по справі та показав учасників справи, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, що в діях ОСОБА_1 вбачається склад правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч.2 ст. 172-7 КУпАП, а доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 реального конфлікту інтересів є безпідставними.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції дослідив усі доводи сторони захисту заявленими під час розгляду у суді першої інстанції надав на них обґрунтовані відповіді, та навів змістовні мотиви їх неприйняття, не встановивши підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Отже, з огляду на вищенаведене, на думку апеляційного суду, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй адміністративних правопорушень при встановлених судом обставинах доведена повністю, а її дії підлягають кваліфікації за ч.1 та ч.2 ст.172-7 КУпАП - як неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів, та за ч.2 ст.172-7 КУпАП - як вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів.

Доводи апеляційної скарги, що Договір та Акт є взаємопов`язаними документами, і неправильно застосував до неї санкцію, покаравши її двічі за одне й те саме правопорушення, що є порушенням ст. 61 Конституції України, є безпідставними, оскільки наведені апелянтом міркування з цього приводу носять суб`єктивний характер, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у своїй сукупності зводяться до особистого тлумачення законодавства.

Надаючи оцінку посиланням апелянта на те, що всі її дії, які вона вчиняла у якості ліквідатора банкрута, або не вчиняла, були здійснені в стані крайньої необхідності і тільки на користь банкрута, і відповідно до ст. 18 КУпАП її дії не є адміністративним правопорушенням, суд апеляційної інстанції зауважує на їх необґрунтованості з огляду на наступному.

Згідно з ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст.18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті "для усунення небезпеки, яка загрожує".

Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Отже, положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.

ОСОБА_1 стверджуючи, що її дії вчинено у стані крайньої необхідності, проте відповідних доказів не надає, такі докази також відсутні в матеріалах справи.

Матеріали справи не містять будь-яких здійснених ОСОБА_1 заходів для врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів, як це передбачено вимогами ст.28 Закону України «Про запобігання корупції».

Доводи ОСОБА_1 оголошені під час судового розгляду у суді апеляційної інстанції, стосовно того, що строк протягом якого може бути накладено адміністративне стягнення обчислюється з моменту виявлення корупційного адміністративного правопорушення на момент ухвалення оскаржуваного рішення сплинув, є суб`єктивними та такими, що спростовуються з огляду на таке.

Зі змісту ч. 4 ст. 38 КУпАП вбачається, що адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтею 51 та статтями 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

З матеріалів справи вбачається, що датою виявлення корупційного правопорушення є момент складання протоколів стосовно ОСОБА_1 , а саме: 22.12.2023 року, оскільки після з`ясування всіх необхідних даних і отримання пояснень, уповноваженою особою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, в діях ОСОБА_1 встановлено ознаки складу правопорушення, передбаченого ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП з послідуючим складенням відповідних протоколів про адміністративні правопорушення, пов`язаних з корупцією.

Отже до моменту складання протоколу відбувався лише збір даних та тільки з моменту виявлення особи та встановлення в його діях складу адміністративного правопорушення, складений протокол про адміністративне правопорушення, що і є моментом виявлення.

А тому, кінцевим строком притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за датою виявлення корупційного правопорушення є 22.06.2024 року.

Оскаржувана постанова судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, якою ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч.2 ст. 172-7 КУпАП та накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення постановлено 30.05.2024 року, тобто у строки визначені ч. 4 ст. 38 КУпАП.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апелянта щодо закриття провадження у справі на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП такими, що не заслуговують на увагу.

Отже, доводи апеляційної скарги, не спростовують факту вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, мають формальний характер та спрямовані на ухилення від адміністративної відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення, а будь-яких інших доказів на підтвердження відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, які ставляться їй у провину, матеріали справи не містять.

При накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 суд першої інстанції в повній мірі врахував характер і спосіб вчинених адміністративних правопорушень, її особу, ступінь вини, інші обставини справи, що впливають на вид та розмір стягнення, і обґрунтовано застосував до ОСОБА_1 стягнення, передбачене санкцією ч.2 ст.172-7 КУпАП, виходячи з вимог ст.36 КУпАП, оскільки воно передбачає більш суворе стягнення з числа вчинених правопорушень, що на думку суду апеляційної інстанції є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Суд першої інстанції згідно з вимогами ст.ст.245, 252, 280 КУпАП всебічно, повно і об`єктивно з`ясував обставини вчиненого правопорушення і виніс постанову, зміст якої відповідає вимогам ст.283 КУпАП, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області від 30 травня 2024 року, у справі про адміністративні правопорушення передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч.2 ст. 172-7 КУпАП, щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя