Рішення

від 12.11.2024 по справі 295/16783/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/16783/23

Категорія 75

2/295/76/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючого судді Зосименка О.М.,

секретаря с/з Стелюти М.С.,

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» про визнання незаконним наказу, зміну підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди,

установив:

Позивач звернулася до суду з позовом до Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» в якому просила суд: визнати незаконним наказ від 07.11.2023 року № 295-ос «Про звільнення ОСОБА_2 » за п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України за прогул в частині підстави звільнення за п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України; змінити підставу звільнення ОСОБА_1 з роботи з 07.11.2023 року за наказом № 295-ос з п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України за прогул без поважних причин на ч.3 ст..38 КЗпП України (за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору); стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 3-х місячного середнього заробітку; стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку за із розрахунку 43 к.д.; стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ж з 07.11.2023 року по день проведення фактичного розрахунку, cтягнути завдану моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

20.03.2024р. позивачем подано заяву в порядку ч.3 ст. 49 ЦПК України, у прийнятті якої ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 21.03.2024 року відмовлено.

10.04.2024 року позивачем подано заяву в порядку ч.3 ст. 49 ЦПК України та уточнену позовну заяву, яку прийнято судом згідно протокольної ухвали від 10.04.2024 року та надано відповідачу час для надання відзиву.

Згідно уточненого позову, позивач просить:

-визнати незаконним та скасувати наказ від 07.11.2023 року № 295-ос «Про звільнення ОСОБА_2 » за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України за прогули (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

-змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи за наказом від 29.09.2023 року №260-ос «Про звільнення зовнішнього сумісника ОСОБА_2 » із ч.І ст..38 КЗпП України (за власним бажанням) на ч.3 ст..38 КЗпП України (за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору);

-стягнути з Державної установи «Житомирський обласний центр контролю профілактики хвороб МОЗ України» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 3-х місячного середнього заробітку в сумі 58661,64 грн.;

-стягнути з Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 38010,35 грн.

-за час затримки повного розрахунку при звільненні стягнути з Державної установи «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток з 01.10.2023 року по день проведення фактичного розрахунку в сумі 122655,78 грн.;

-cтягнути завдану моральну шкоду в розмірі 50000 грн. і судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що з 01.03.2019 по 14.07.2022 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді провідного юрисконсульта за зовнішнім сумісництвом.

Наказом № 192-ос від 14.07.2022 року її було звільнено. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24.05.2023 року, залишеним в силі постановою Житомирського апеляційного суду від 21.09.2023 року, позивача поновлено на роботі в Центрі на посаді провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення (за зовнішнім сумісництвом).

Наказом № 147-ос від 25.05.2023р. позивача поновлено на роботі та вчасно не проведено виплати заробітної плати за один місяць.

Наказом № 140 від 25.05.2023р. позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати на три місяці.

22.08.2023 року позивачем було подано заяву про надання чергової щорічної відпустки з 28.08.2023 року, але листом Центру № 01/00-2356 від 24.08.2023 року позивачу безпідставно було відмовлено у надані відпустки з посиланням на те, що відпустка може надаватися «після набрання законної сили рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24.05.2023 року», тобто після розгляду апеляційної скарги відповідача Житомирським апеляційним судом.

З 28.08.2023 року по 29.09.2023 року позивач хворіла.

На заяви від 29.08.2023 року, 05.09.2023 року, 07.09.2023 року, 11.09.2023 року та 26.09.2023 року про надання відпустки отримувала відмови з посиланням на неіснуючі у законодавстві підстави, або не отримувала взагалі.

У зв`язку із постійним порушенням відповідачем норм чинного законодавства про працю, умов колективного та трудового договору, переслідування та безпідставного чинення тиску, 29.09.2023 позивачем подано заяву про звільнення з роботи з 01.10.2023 року за ч.3 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору) та виплату вихідної допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку.

При нарахуванні компенсації за невикористану відпустку позивач просила врахувати, що при попередньому незаконному звільненні з роботи, їй було виплачено компенсацію за 51 к.д. відпустки та не проведено жодної оплати за час хвороби.

Наказом № 260-ос від 29.09.2023 року позивача звільнено за ч.1ст.38КЗпП України (за власним бажанням) з 01.10.2023 року та частково проведено виплату кінцевого розрахунку.

02.10.2023 року позивач, у зв`язку з тим, що заяви про звільнення за ч.1 ст.38 КЗпП України (за власним бажаннями) не подавала, звернулася до відповідача із заявою про внесеннязмін донаказу №260-освід 29.09.2023року прозвільнення в частині звільнення відповідно до поданої заяви та із підстав, які там зазначено, а також просила провести відповідні виплати згідно чинного трудового законодавства України.

Наказом № 264-ос від 05.10.2023 року відповідачем скасовано Наказ № 260-ос від 29.09.2023 року, яким позивача звільнено за ч.1ст.38КЗпП України (за власним бажанням) з 01.10.2023 року та відповідач почав примушувати вийти на роботу із 06.10.2023 року, вказавши, що підставою для видання такого наказу є заява від 02.10.2023 року № 1338, що не відповідає дійсності та підтверджується листом від 27.10.2023 року № 01/00-2850.

Наказом № 295-ос від 07.11.2023 року відповідачем звільнено позивача за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Даний наказ є незаконним, оскільки з 01.11.2023 року по 07.11.2023 року позивач знаходилася на стаціонарному лікуванні в медичному закладі, і даний наказ суперечить ч.3 ст..40 КЗпП України, оскільки не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності та у позивача не були відібрані пояснення, відповідач допустив порушення процедури звільнення за п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України за прогул.

Крім того, при звільнені за наказом № 260-ос від 29.09.2023 року була частково виплачена компенсація за невикористану відпустку із розрахунку 29 к.д., та невиплачена компенсація за невикористану відпустку становить 43 к.д.. Крім того, із довідки про середню заробітну плату від 27.10.2023 року № 10/00-2848 вбачається, що при виплаті компенсації за невикористану відпустку за наказом № 260-ос від 29.09.2023 року відповідачем у порушення Порядку обчислення середньої зарплати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 було невірно розраховано середню заробітну плату, а відтак, виплата компенсації за невикористану відпустку тривалістю 29 к.д. була проведена не у повному обсязі. До позовної заяви надані розрахунки.

Одночасно позивач вказує на завдання моральної шкоди . Незаконне звільнення за прогул та безпідставні запити до університету і академії, підрив ділової репутації негативно вплинули на моральний стан.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про порушення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Орієнтовні витрати на правову допомогу становлять 20000 грн.

У відзиві на уточнену позовну заяву відповідач заперечив проти позовних вимог, зазначивши, що згідно наказу №42-ос від 27.02.2019 ОСОБА_1 прийнята на 0,5 схтавки провідного юрисконсульта Центру за зовнішнім сумісництвом з 01.03.2019. Наказом №192-ос від 12.07.2022 року ОСОБА_1 звільнена з 13.07.2022 року з посади провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення за зовнішнім сумісництвом відповідно до ст..7, ст.43-1 КЗпП України. На виконання рішення Богунського районного суду м.Житомира від 24.05.2023 року по справі №295/9659/22, скасовано наказ №192-ос від 12.07.2022 року «Про звільнення з роботи« ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення Центру та поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення за зовнішнім сумісництвом, що підтверджується наказом по Центру №147-ос від 25.05.2023 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_3 за рішенням суду».

ОСОБА_4 особисто 25.05.2023 року прибула до Центру з письмовою заявою про надання їй відпустки на 3 місяці без збереження заробітної плати. На підставі заяви, позивачу було надано відпустку строком на 3 місяці.

25.08.2023 року ОСОБА_1 оформила лікарняний на якому перебувала станом до 29.09.2023 року. В подальшому позивач звернулась із заявами про надання їй відпустки, проте згідно графіку відпусток працівників відділу правового забезпечення, відпустка позивача припадала на на листопад-грудень 2023 року, та остання після поновлення на роботі відмовилась з`являтись та підписувати графік відпусток (наказ №132-од від 07.09.2023 року). Крім того, за результатами перевірки актом від 11.10.2023 року №ЦЗ/ЖТ/25799/036 держпраці зазначило, що порушень трудового законодавства, а саме з питань надання відпусток ОСОБА_1 не встановлено.

ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою від 29.09.2023 року за вх.. №1389, щодо звільнення її за ст..38 ч.3 КЗпПУ яку було розглянуто, та частково задоволено Центром. Винесено наказ №260-ос від 29.09.2023 року про звільнення з 01.10.2023р. ОСОБА_1 за ч.1 ст..38 КЗпПУ, а не за ч.3 ст..38 КЗпПУ, проведено кінцевий розрахунок та виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 11 181,56 грн.

05.10.2023 року виконуючим обов`язки генерального директора видано наказ №264-ос про скасування свого наказу №260-ос копію якого одночасно направлено ОСОБА_1 на електронну адресу та поштою з вимогою про необхідність 06.10.2023 року з`явитись на роботу згідно затвердженого та доведеного їй під підпис графіку роботи та приступити до виконання функціональних обов`язків провідного юрисконсульта за зовнішнім сумісництвом. Даний наказ набув законної сили є законним і не був скасований ні вищестоящим керівництвом МОЗ України, а ні судом та вказує на той факт, що скасований наказ №260-ос від 29.09.2023 року на даний час не існує.

В період з 06.10.2023 по 07.11.2023 року ОСОБА_1 не з`являлась на роботу в Центр без поважних причин ігноруючи листи повідомлення які їй направлялись Центром як на її електронну адресу так поштою у вигляді листів відповідей на її скарги.

Приймаючи до уваги той факт, що ОСОБА_1 без поважних причин не з`являлась на роботі в Центрі (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) а в цей час перебувала в трудових відносинах з Поліським національним університетом м.Житомира, Академією праці, соціальних відносин і туризму м.Києва, зокрема 6 та 7.11.2023 року викладала заняття, читала лекції, в подальшому отримувала заробітну плату за візідпрацьований час, при цьому мала реальну можливість з`явитись на роботу до Центру, в.о. генерального директора Центру Киричуком І.М. видано наказ №295-ос від 07.11.2023 року про звільнення ОСОБА_1 за прогули відповідно до п.4 ч.І ст..40 КЗпПУ.

Доводи ОСОБА_1 , що вона в період з 01.11.2023 року по 07.11.2023р. перебувала на стаціонарному лікуванні в медичному закладі, а тому звільнення її за п.4 ч.І ст..40 КЗпП України є незаконним не підтверджені, оскільки відповідача не було повідомлено про перебування на лікуванні, лист непрацездатності ОСОБА_1 в електронному реєстрі листків непрацездатності відсутній, а тому перебування на лікуванні в медичному закладі наводить на сумніви щодо його законності та достовірності та підлягає перевірці як судом так і правоохоронними органами, та саме 6 та 7.11.2023 року викладала заняття, була особисто присутня, і листка непрацездатності саме за період 6 та 7.11.20223 року до вищевказаних навчальних установ не надала. Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року №328 «Деякі питання організації ведення Електронного реєстру листків непрацездатності та надання інформації з нього», наказів Міністерства охорони здоров`я України ( №1066 від 01.06.2021; №1234 від 17.06.2021; №522 від 25.03.2022) саме листок непрацездатності є підставою для звільнення від роботи.

Крім того, факт роботи в Поліському національному університеті .Житомира та Академії праці, соціальних відносин і туризму м.Києва саме 6 та 7.11.2023 року підтверджується і отриманою (виплаченою) заробітною платою ОСОБА_1 , де факт перебування на лікарняному саме в ці дні (а це був понеділок та вівторок) не значиться.

Задоволення позову ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення буде свідчити про порушення положень статті 235 КЗпП України, оскільки буде змінено не формулювання причини звільнення позивача, а його підстави: із «звільнення на підставі п.4 ч.І ст..40 КЗпП України (прогул без поважних причин)» на «звільнення на підставі ч.3 ст.. 38 КЗпП України (у зв`язку з невиконанням Центром законодавства про працю)». У випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення: за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору та за прогул без поважних причин, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення. Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі. Таких вимог ОСОБА_1 не заявляє в своїй позовній заяві.

Щодо зміни формулювання за ч.3 ст..38 КЗпПУ.

Порушення, на думку ОСОБА_1 , допускались в частині не надання їй відпусток: враховуючи скасований наказом №264-ос від 05.10.2023 року наказ №260-ос від 29.09.2023 року про звільнення з 01.10.2023 року ОСОБА_1 , відповідно до якого з нею було проведено кінцевий розрахунок та виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 11181,56 грн., останній неодноразово зазначалось, що при наданні їй чергової щорічної відпустки, отриманий кінцевий розрахунок в сумі 11181,56 грн. буде враховано в розрахунок відпускних виплат. Що про надання щорічної віднусіки вона маєте звернутись з письмовою заявою на ім`я виконуючого обов`язки генерального директора установи попередньо погодивши її з завідуючим відділом правового забезпечення ОСОБА_5 , передавши останньому документи щодо роботи Центру. Однак остання відмовилась вказане виконувати.

Керівництво Центру при розгляді звернення щодо надання відпустки ОСОБА_1 в період з 28.08.2023 по 07.11. 2023 року керувалось вимогами ст..12 Закону України №2136. Відсутність порушень щодо надання відпусток ОСОБА_1 , за весь період який оскаржує остання, підтверджується і Актом держпраці центрально-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 11.10.2023 року NЦЗ/ЖТ/25799/036.

Крім того, саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства. Натомість заява ОСОБА_1 від 29.09.2023 року містила вимогу про її звільнення з 01.10.2023 року, а аргументи її про порушення з боку керівництва Центру трудового законодавства (не надання відпустки) не встановлено та спростовується вищевикладеним, зокрема Актом держпраці. З огляду на викладене, керівництво Центру не мало обов`язку звільняти ОСОБА_1 за ч.3 ст..38 КЗпП України.

Щодо невиплати грошової компенсації при звільненні, за невикористанні відпустки. Так, на підставі заяви ОСОБА_1 , центрально-західним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці м. Житомира проведено позаплановий захід державного нагляду щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці в частині надання відпусток відповідно до ст..12 Закону України №2136 від 15.03.2022 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Актом держпраці центрально-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 1І.10.2023 року NЦЗ/ЖТ/25799/036 порушень в діях керівництва Центру в частині ненадання відпусток ОСОБА_1 не встановлено. Вказане підтверджує той факт, що відпустки ОСОБА_1 з виплатою грошової компенсації проведенні повністю без порушень. ОСОБА_1 зазначає, що їй керівництвом Центру мало нарахувати відпустку із розрахунку не 24 а 31 календарний день. Так, згідно зі ст..8 Закону України «Про відпустки» №504 слідує, що працівникам, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, надається додаткова відпустка тривалістю 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Ненормований робочий день не застосовується для працівників зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Тобто для працівників, які працюють за сумісництвом на 0,5 посадового окладу ненормований робочий день не застосовується. Так, ОСОБА_1 в Центрі працювала провідним юрисконсультом за сумісництвом на 0,5 посадового окладу, тому вона не підпадає під поняття ненормований робочий день. Що стосується додатку №9 до колективного договору на який посилається ОСОБА_1 , то ця норма діє лише для працівників за основним місцем роботи, а не для працівників (як ОСОБА_1 ) які працюють за сумісництвом і основна робота знаходиться в іншій установі.

Одночасно, що стосується порушення, як на думку ОСОБА_1 , відповідачем ст..47 КЗпПУ. Наказ про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України останній було направлено відповідно до її вимагань на її електронну адресу 07.11.2023 року а не 09.11.2023 року як ОСОБА_1 зазначає в своїй позовній заяві. Щодо моральної шкоди та ділової репутації, відповідач вказує, що досить відмітити заволодіння грошовими коштами працівників які здавали їх саме ОСОБА_1 для подальшої передачі на підтримання солдатів та офіцерів Збройних сил України і до даного часу грошові кошти не повернуті. З огляду на викладене просить позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

У відповіді на відзив позивач вказала, що відповідач самостійно визначив їй відпустку протягом листопада-грудня 2023 року, що є порушення ч.11 ст.. 10 Закону України «Про відпустки» та міг відмовити у наданні відпустки, якщо працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Пункт 6 наказу Міністерства охорони здоров`я України №666 від 08.04.2023 «Про встановлення відповідності та визначення підприємств, установ та організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» Центр було значено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» та позивача не було про це повідомлено. Відповідач мав надати до суду копію наказу про працівників, які за необхідності будуть залучатися до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Посада позивача не входить до переліку посад працівників, які можуть залучатися до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч.3 сті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не має права розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Після звільнення з роботи з 01.10.2023 року за наказом № 260-ос від 29.09.2023 позивач вказує, що не подавала заяви про прийняття її на роботу та не приступала до роботи після звільнення. На думку позивача, все це підтверджує факт того, що трудові відносини між позивачем та відповідачем були припиненні з 01.10.2023 року і з того часу вона не була працівником Центру, а тому звільнити із роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України (за прогул без поважної причини) відповідач не мав права.

Звільнення особи, яка не перебуває у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією за будь-яких підстав не допускається. Дана обставина підтверджена і наданими відповідачем до суду табелями обліку робочого часу. Наказ №264-00 від 05.10.2023 року є недійсним з моменту його видання, а тому не потребує скасування.

Оформлення листка непрацездатності є правом працівника, а не обов`язком. З 01.11.2023 року по 07.11.2023 року включно перебувала на стаціонарному лікуванні у зв`язку із проведенням операції. Навчання в Академії праці, соціальних відносин і туризму проводиться в режимі онлайн, а пари в Поліському національному університеті 6 і 7 листопада 2023 року були вичитані дисциплінами інших викладачів, та після виписки із лікарні вичитані позивачем, необхідності оформляти листок непрацездатності у позивача не було. Заробітна плата науково-педагогічним працівникам нараховується і виплачується за вичитані години протягом місяця.

Позивач вказує, що працювала на умовах неповного робочого тижня, що підтверджується наявними в матеріалах справи графіками роботи, тому має право на додаткову відпустку 7 к.д., як це передбачено в колективному договорі Центру. Будь-яких виключень із умови надання додаткової відпустки за ненормований робочий час колективний договір, як локальний нормативний акт Центру на підставі якого працівнику нараховується тривалість додаткової відпустки, не містить. Відповідач розрахунок тривалості щорічної відпустки мав проводити із врахуванням основної (24 к.д.) та додаткової (7 к.д.) тривалості відпустки. Відповідач не спростував порушень допущених ним при визначенні середнього заробітку при звільненні із роботи та нарахуванні відпускних, вихідної допомоги, а також не проведення повного розрахунку при звільненні. Крім того позивач вказала, що заперечує і проситиме суд допитати працівників Центру щодо її характеристики та хто із працівників, коли і за яких обставин здавав кошти позивачу для подальшої передачі на підтримання солдатів та офіцерів.

У останньому судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю, представник відповідача не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність. Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Судом встановлено, що на виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24.05.2023 року по справі №295/9659/22 відповідач наказом № 147-ос від 25.05.2023р. поновив ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» за зовнішнім сумісництвом. Затверджено графік роботи з 9-00 по 13-00 з понеділка по п`ятницю. (т.1 а.с.114). Позивача поновлено з дати звільнення - 14.07.2022 року.

25.05.2023 р. позивачем подано заяву про відпустку строком на 3 місяці.

Наказом № 140-бз від 25.05.2023р. ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати терміном 90 календарних днів з 25.05.2023 по 22.08.2023 року. на підставі заяви позивача від 25.05.2023р. До роботи приступити 23.08.2023 року (т.2 а.с. 114).

Згідно довідки відповідача від 03.04.2024р. за №13/00-771 ОСОБА_1 з 23.08.2023 року по 25.08.2023 року була відсутня на роботі з інших причин неявки.

У позовній заяві позивач вказує, що з 28.08.2023 року по 29.09.2023 року хворіла і має листки непрацездатності. Згідно табелю робочого часу ОСОБА_1 у період з 23.08.2023 року по 25.08.2023 року була відсутня на роботі з інших причин та у період з 28.08.2023 року по 29.09.2023 року була відсутня через тимчасову непрацездатність (т.2. а.с. 119-120).

Як вбачається з матеріалів справи 29.09.2023р. позивачем направлено електронною поштою відповідачу заяву про звільнення з роботи з 01.10.2023 року за ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Як вбачається із заяви, позивач вказує, що заява про звільнення у паперовому вигляді буде направлена Укрпоштою. Копію наказу про звільнення та довідку про проведення кінцевого розрахунку просить направити на її електронну адресу та Укрпоштою (т.1 а.с. 13).

Наказом № 260-ос від 29.09.2023 року ОСОБА_1 за ч.1ст.38КЗпП України за власним бажанням. (т.1 а.с.14), який було направлено на електронну адресу позивача, що підтверджується листом ОСОБА_1 від 02.10.2023р. (т.1 а.с. 15). та направлено Довідку про кінцевий розрахунок від 29.09.2023р. за №10/00-2643 (т.1 а.с. 35).

В судовому засіданні позивач вказала, що 29.09.2023 року вона ознайомилась з наказом про звільнення, оскільки на її електронну пошту отримала копію наказу № 260-ос від 29.09.2023 року про її звільнення та Довідку про кінцевий розрахунок і в цей же день на її картковий рахунок була запахована сума в розмірі 11181 грн. 56 коп., що не заперечується сторонами у справі.

Як вбачається з матеріалів справи 02.10.2023р. позивачем направлено електронною поштою відповідачу заяву про внесення змін до наказу № 260-ос від 29.09.2023 року щодо підстав звільнення, необхідності внесення змін до розрахунку компенсації за відпустку, оплаті листків непрацездатності, виплату вихідної допомоги. У листі вказується, що оригінал вказаної заяви у паперовому вигляді буде направлено Укрпоштою. Копію наказу про внесення змін до наказу № 260-ос від 29.09.2023 року просить направити на електронну адресу та Укрпоштою. (т.1 а.с. 15).

Наказом № 264-ос від 05.10.2023 року відповідачем скасовано Наказ № 260-ос від 29.09.2023 року про звільнення зовнішнього сумісника ОСОБА_1 з 01.10.2023 року з 0,5 посади провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення ДУ «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (т.1 а.с.17).

В судовому засіданні позивач пояснила, що 05.10.2023р. вона була ознайомлена з наказом № 264-ос від 05.10.2023 року та необхідністю приступити до роботи 06.10.2023 року, оскільки копію наказу їй направили на її електронну пошту, неодноразово дзвонили, проте на роботу не вийшла, оскільки вважала незаконним наказ № 264-ос від 05.10.2023 року і вимогу приступити до роботи, та вважала, що не перебуває у трудових відносинах з відповідачем саме з 01.10.2023 року згідно наказу Наказу № 260-ос від 29.09.2023 року про її звільнення і не може бути примушена вийти на роботу.

Наказом № 295-ос від 07.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 » за п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України, позивача звільнено за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В судовому засіданні позивач пояснила, що з моменту ознайомлення з наказом № 264-ос від 05.10.2023 року та необхідністю приступити до роботи 06.10.2023 року і до 07.11.2023 року вона не приступила до роботи, оскільки вважала, що не перебуває у трудових відносинах з відповідачем з 01.10.2023 року згідно наказу № 260-ос від 29.09.2023 року.

Зважаючи, що наказ № 264-ос від 05.10.2023 року не скасовано, є чинним і в судовому порядку не оскаржений і не є предметом оскарження у даній справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині вимог про зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи за наказом від 29.09.2023 року №260-ос «Про звільнення зовнішнього сумісника ОСОБА_2 » із ч.І ст..38 КЗпП України на ч.3 ст..38 КЗпП України, слід відмовити, оскільки зміни до наказу який вже скасовано не можуть бути внесені та оскаржуваний наказ як скасований не має наслідків для позивача, оскільки видано інший наказ про її звільнення.

Отже, встановивши, що наказом № 264-ос від 05.10.2023 року відповідачем скасовано наказ № 260-ос від 29.09.2023 року про звільнення зовнішнього сумісника ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що позивача поновлено на роботі з дати звільнення, а саме з 01.10.2023 року.

Разом з тим, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органомлише у випадку прогулу(зокрема відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня)без поважних причин.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не скасовує і не змінює норми КЗпП України щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця.

Частинами 1,3статті 149КЗпП Українипередбачено,що дозастосування дисциплінарногостягнення роботодавецьповинен зажадативід порушникатрудової дисципліниписьмові пояснення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Отже, прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціальногонавчального закладу).

Визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Як встановлено судом, наказом № 264-ос від 05.10.2023 року відповідачем скасовано наказ № 260-ос від 29.09.2023 року про звільнення позивача. Наказ позивачем не оскаржено і не скасовано, тому позивача поновлено на роботі з дати звільнення, а саме з 01.10.2023 року.

Як вбачаєтьсяз табелюробочого часу ОСОБА_1 у періодз 02.10.2023року по03.11.2023року була відсутняна роботі,як і06та 07.11.2023року. (т.2. а.с. 121-122).

Крім того, на підтвердження фактів відсутності на робочому місці відповідачем надано

акти про відсутність на роботі та самим відповідачем не заперечується факт її відсутності на роботі у переод 01.10.2023р. по 07.11.2023р.

Отже,встановивши,що позивача поновленона роботіз датизвільнення напідставі наказу № 264-ос від 05.10.2023 року та даний наказ не скасовано, є чинним і в судовому порядку не оскаржений і не є предметом оскарження у даній справі, та відповідачем не заперечуються факт її ознайомлення з наказом № 264-освід 05.10.2023року тавимогою вийтина роботуз 06.10.2023р.та факт її відсутності на роботі у переод 01.10.2023р. по 07.11.2023р., суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування Наказу № 295-ос від 07.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 » за п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України за прогул, у зв`язку з чим в цій частині позову слід відмовити.

Доводи позивача, що остання перебувала на стаціонарному лікуванні з 01.11.2023р. по 07.11.2023р. і не могла бути звільнена за прогул не приймаються судом до уваги, оскільки відповідач в судовому засіданні пояснила, що на період лікування листок непрацездатності не оформлювала, водночас працюючи за сумісництвом в Академії праці 06 та 07.11.2023р. читала лекції, перебуваючи в медичному закладі. Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2001 року за № 1005/6196 (далі - Інструкція № 455, в редакції, чинній на час спірних правовідносин), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Як вбачається з листа Поліського національного університету від 08.02.2024 р. з 06 по 07 листопада 2023 року зміни до розкладу занять не вносилися, ОСОБА_2 було нараховано заробітну плату в повному обсязі відповідно до табеля обліку використання робочого часу кафедри правознавства Поліського національного університету. (т.1 а.с. 153).

В частині позовних вимог щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, позивач вказує, що згідно колективного договору тривалість щорічної відпустки провідного юрисконсульта Центру 31 календарний день (основна -24 дн. і додаткова 7 дн.), у зв`язку з цим відповідач мав нарахувати відпустку із розрахунку не 24, а 31 календарний день.

Отже, спір виник щодо права позивача на додаткову відпустку тривалістю 7 днів та розміру суми компенсації за невикористану відпустку.

Як вже встановлено судом, позивач з 01.03.2019 по 14.07.2022 року перебувала у трудових відносинах з Державною установою «Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України» - після перейменування Державна установа Житомирський і обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» на посаді провідного юрисконсульта за зовнішнім сумісництвом.

Наказом № 147-ос від 25.05.2023р. ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення Державної установи «Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» за зовнішнім сумісництвом. Затверджено графік роботи з 9-00 по 13-00 з понеділка по п`ятницю. (т.1 а.с.114).

Як вбачається з довідки про проведений кінцевий розрахунок (т.1 а.с. 35) компенсація за невикористану відпустку 13890,13 грн. без врахування податків і зборів, всього до сплати 11181 грн. 56 коп. Дана грошова сума була зарахована на картковий рахунок позивача, що не заперечувалося сторонами у справі. Наказом № 264-ос від 05.10.2023 року відповідачем скасовано наказ № 260-ос від 29.09.2023 року про звільнення позивача.

Як вбачається з наказу № 295-ос від 07.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 » за п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України, позивача звільнено за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відділу бухгалтерського обліку та звітності провести кінцевий розрахунок та виплатити компенсацію за невикористану відпустку терміном 2 календарних дні за період роботи з 02.10.2023 року по 07.11.2023 року. (т.1 а.с.12). Як вбачається з довідки про проведений кінцевий розрахунок (т.1 а.с. 232, 234) компенсація за невикористану відпустку 817,20 грн. без врахування податків і зборів.

Відповідно до ст.. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Статтею 6 Закону України «Про відпустки» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент звільнення - 07.11.2023 року) встановлено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Статтею 8 Закону України «Про відпустки» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент звільнення - 07.11.2023 року) встановлено, що щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

1) окремим категоріям працівників, робота яких пов`язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров`я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

2) працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Пунктами 24, 28 колективного договору в розділі «Трудові та виробничі відносини,режим праці та відпочинку» (з врахуванням змін) встановлено обов`язок роботодавця надавати працівникам Лабораторного центру щорічну основну відпустку тривалістю не менше як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Працівникам з ненормованим робочим днем надавати додаткову оплачувану відпустку тривалістю до 7 календарних днів (додаток № 9). (т.1 а.с. 166).

Пунктом 18 колективного договору в розділі «Трудові та виробничі відносини,режим праці та відпочинку» встановлено, що для окремих категорій працівників зазначених в додатку № 12 встановлюється ненормований робочий день.

Додатком № 9 встановлено Перелік робіт і посад з ненормованим робочим днем і тривалістю додаткової відпустки і загальної щорічної, яким визначено посаду юрисконсульта тривалість додаткової відпустки 7 дн., загальна тривалість щорічної відпустки 31 дн..

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оплату праці» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент звільнення - 07.11.2023 року) сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників.

Пунктом 12 колективного договору в розділі «Трудові та виробничі відносини,режим праці та відпочинку» встановлено, що тривалість робочого часу працівників, що працюють за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день.

Отже, колективним договором встановлені обмеження щодо тривалості роботи за сумісництвом не більше чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна була перевищувати половини місячної норми робочого часу, тому для працівників, які працюють за сумісництвом на 0,5 ставки ненормований робочий день в установі відповідача не застосовується, таі одночасно позивач працювала у Поліському національному університету м. Житомира, у Академії праці, соціальних відносин і туризму м. Києва, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати компенсації за невикористану відпустку із розрахунку 31 календарний день.

Крім того, позивач вказує, що відповідачем у порушення Порядку обчислення середньої зарплати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 було невірно розраховано середню заробітну плату, а відтак, виплата компенсації за невикористану відпустку була проведена не у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 Розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Судом встановлено, що 25.05.2023р відповідач наказом № 147-ос поновив позивача на посаді та цього ж дня наказом № 140-бз від 25.05.2023р. ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати терміном 90 календарних днів з 25.05.2023 по 22.08.2023 року.

З 23.08.2023 року по 25.08.2023 року позивач була відсутня на роботі з інших причин неявки, що підтверджується довідкою відповідача від 03.04.2024р. за №13/00-771.

З 28.08.2023 року по 29.09.2023 року позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності. Наказом № 260-ос від 29.09.2023 року позивача звільнено з 01.10.2023р.

Крім того, наказом № 264-ос від 05.10.2023 року скасовано наказ про звільнення позивача, тому позивач важається таким, що поновлений на роботі з дати звільнення. У переод 01.10.2023р. по 07.11.2023р. позивач до роботи не приступила, що підтверджується матеріалами справи (відповідними актами) і не заперечувалось позивачем у судовому засіданні, та позивач була звільнена згідно наказу № 295-ос від 07.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 » за п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України за прогул.

Встановивши, що 14.07.2022 року позивача звільнено з посади та лише 25.05.2023р відповідач наказом № 147-ос поновив позивача на посаді за зовнішнім сумісництвом з дати звільнення, та в подальшому позивач була відсутня на роботі до моменту її звільнення за прогул, суд дійшов висновків, що з урахуванням п.2 Розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, обчислення виплати компенсації за невикористані відпустки мало здійснюватися позивачу виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення (листопад 2023р.), тобто за жовтень, вересень 2023 року, оскільки подія, з якою пов`язана відповідна виплата це звільнення позивача та обо`язок здійснення всіх належних працівникові сум, які підлягають виплаті при звільнені, у зв`язку з чим суд не приймає доводи позивача та наданий розрахунок суми компенсації за невикористану відпустку в якому позивач вказує, що відповідач мав проводити розрахунок середнього заробітку за період з травня 2022 року по квітень 2023 року.

Як вбачається з довідки ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» від 06.12.2023 року посадовий оклад ОСОБА_1 становить 2632 грн. 50 коп., нарахування заробітної плати з червня по жовтень 2023 р. відсутні (т.1 а.с. 110 ).

Оцінюючи відомості у довідці ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» від 06.12.2023 року про нарахування позивачу заробітку у січні 2023р. - 17776,20 грн, лютому 2023р. 17776,20 грн., березні 2023р. 19553,82 грн., квітні 2023р. 16887,30грн. травень 2023р. 14220,96р. суд встановив, що дані суми не є заробітною платою, оскільки позивач з січня по травень в установі не працювала, а лише наказом від 25.05.2023р відповідач наказом № 147-ос поновив позивача на посаді та цього ж дня наказом № 140-бз від 25.05.2023р. ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати терміном 90 календарних днів, а вивлати здійснено на виконання рішення суду.

Згідно п.4 Розділу ІІІ Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.

У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Згідно ст.. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір мінімальної заробітної плати становить 6700 грн.

Отже, встановивши, що заробітна плата позивачу не нараховувалася за останні два календарні місяці роботи перед звільненням у листопаді 2023р. та її посадовий оклад є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати та позивач працює за сумісництвом на умовах неповного робочого часу, суд дійшов висновку, що обчислення середньої заробітної плати для виплати позивачу компенсації за невикористані відпустки, а саме розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору, тобто з 3350 грн., у зв`язку з чим суд не приймає наданий позивачем розрахунок.

Таким чином на основі вище встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків, що доводи і розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки наданий позивачем є невірним, оскільки компенсація за невикористану відпустку повинна здійснюватися із розрахунку 24 календарні дні, а не 31 календарний день (24 основна і 7 додаткова) та обчислення середньої заробітної плати для виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки, а саме розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору, тобто з 3350 грн.

Одночасно судом встановлено, що згідно довідки про проведений кінцевий розрахунок від 29.09.2023р. (т.1 а.с. 35) компенсація за невикористану відпустку (29 дн.) 13890,13 грн. без врахування податків і зборів, всього до сплати 11181 грн. 56 коп. Дана грошова сума була зарахована на картковий рахунок позивача, що не заперечувалося сторонами у справі.

Як вбачається з довідки про середню заробітну плату, наданої ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» від 27.10..2023 року посадовий оклад ОСОБА_1 становить 2632 грн. 50 коп., нарахування заробітної платиза серпень, вересень 2023 р. відсутні, обчислення середньої заробітної плати здійснено з мінімальної заробітної плати, оскільки оклад становить 2632,50 грн.. (т.1 а.с. 34 ).

Крім того,як вбачаєтьсяз довідкипро проведенийкінцевий розрахунок(т.1а.с.232)компенсація заневикористану відпустку2дн 817,20грн.без врахуванняподатків ізборів,до сплати 657,84грн.. Дана грошова сума була зарахована на картковий рахунок позивача (т.1 а.с. 234). Як вбачається з довідки про середню заробітну плату, наданої ДУ «Житомирський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України» посадовий оклад ОСОБА_1 становить 2632 грн. 50 коп., нарахування заробітної платиза жовтень, вересень 2023 р. відсутні, обчислення середньої заробітної плати здійснено з мінімальної заробітної плати, оскільки оклад становить 2632,50 грн.. (т.1 а.с. 231, 232, 234)

Отже, відповідачем фактично здійснено виплату компенсації за невикористану відпустку за 31 к.день (29 і 2) на загальну суму 14707 грн.33 коп. без врахування податків і зборів.

Розраховуючи кількість днів компенсації за невикористану відпустку за період з 14.07.2022р. по 7.11.2023р. з розрахунку (24 дні за 365 днів, 2 дн за 1 місяць), суд погоджується з розрахунками відповідача, що виплата повинна бути за 31 день.

Середньоденна заробітна плата вирахована відповідно до п.4 Розділу ІІІ Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, зокрема (нарахована заробітна плата за жовтень, вересень 2023р. 0 грн., 50% від 6700 =3350, кількість роб.днів за вересень, жовтень 2023р. 43 дн) 6700:43= 155,81 грн.

Сума компенсації відпускних розрахована на основі середньоденної заробітної плати та кількості календарних днів відпустки складає: 155,81грн. X 31 дн. = 4830,11 грн. без врахування податків та інших обов`язкових платежів.

Встановивши,що позивачувиплачено компенсацію за невикористану відпустку на загальну суму 14707 грн.33 коп. без врахування податків і зборів, а виплаті підлягала сума в розмірі 4830,11 грн. без врахування податків та інших обов`язкових платежів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту виплати компенсації за невикористану відпустку у неповному обсязі, тому в частині вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку в сумі 38010,35 грн. слід відмовити.

В частині позовних вимог щодо стягнення вихідної допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку в сумі 58661,64 грн., слід відмовити, оскільки відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України, така виплата здійснюється при припиненні трудового договору з ініціативи працівника внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення.

Таким чином, встановивши відсутність підстав для скасування наказу № 295-ос від 07.11.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 » за п.4 ч.1 ст..40 КЗпП України за прогул та недоведеність позивачем факту виплати їй компенсації за невикористану відпустку у неповному обсязі, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Керуючись ст.259 ЦПК України,суд

ухвалив:

У задоволенні позову -відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішеннянабирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде виготовлено 18.11.2024 року.

Суддя О.М. Зосименко