Постанова

від 12.11.2024 по справі 473/4332/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.11.24

22-ц/812/1020/24

Провадження № 22-ц/812/1020/24

Провадження № 22-ц/812/1037/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 листопада 2024 року м. Миколаїв

справа № 473/4332/23

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання Ковальським Є.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Фермерське господарство ФЕРОМ», про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати, за апеляційними скаргами Фермерського господарства «ФЕРОМ», поданою представником - адвокатом Могилою Сергієм Миколайовичем, та ОСОБА_2 - на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 26 квітня 2024 року під головуванням судді Ротар М.М., повний текст судового рішення складений 29 квітня 2024 року,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати.

Позивач зазначала, що 05 листопада 2015 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір оренди належної їй на праві приватної власності, земельної ділянки кадастровий номер 4822084500:01:000:0012, площею 8,62 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Тімірязєвської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, строком на 49 років з правом пролонгації, передачі в піднайом (суборенду). У червні 2018 року ОСОБА_2 уклав з Фермерським господарством «Фером» (далі ФГ «Фером») договір суборенди цієї земельної ділянки строком на 10 років з правом пролонгації.

Посилаючись на те, що відповідач всупереч умовам договору систематично не сплачує орендну плату, ОСОБА_1 , просила розірвати вищевказаний договір оренди землі та стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість по виплаті орендної плати за 8 років в загальній сумі 35472грн00коп., виходячи із зазначеного у договорі розміру орендної плати 4434 грн. за рік.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначив, що у червні 2018 року він уклав з ФГ «Фером» договір суборенди належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4822084500:01:000:0012, строком на 10 років. Відповідно до касових ордерів, що були надані ФГ «Фером», позивачка 01 вересня 2019 року у повному обсязі отримала орендну плату за період 2016-2019 роки (17000грн). Також 01 вересня 2020 року ОСОБА_1 отримала орендну плату 17000 грн, 01 вересня 2021 року 17000 грн. та 01 вересня 2022 року 17000 грн. Отже заборгованість з орендної плати відсутня, а тому відсутні і підстави для розірвання договору оренди.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 квітня 2024 року позов задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4822084500:01:000:0012, площею 8,6177 га, розташованої на території Тімірязєвської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 05 листопада 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату згідно договору оренди від 05 листопада 2015 року за період 2015 по 2022 роки у розмірі 35 472 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 073 грн 60 коп. судового збору та 3 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Задовольняючи вимоги позивачки, суд першої інстанції виходив із того, що в порушення умов договору оренди землі, відповідач не сплатив позивачці орендну плату за 2015-2022 роки, що є істотним порушенням договірних умов, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджені належними доказами. Також суд виходив із доведеності позивачем розміру заявлених витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник ФГ «ФЕРОМ» адвокат Могила С.М. - просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.

Зазначав щоФГ «ФЕРОМ»своєчасно здійснюваловиплату ОСОБА_2 орендної платиза укладенимміж нимидоговором суборендиземельної ділянки,про щоскладено відомостівиплати орендноїплати.Окрім того,за окремоукладеною угодою(договором)між ОСОБА_2 та головоюФГ «ФЕРОМ»- ОСОБА_4 -останній здійсниввиплату ОСОБА_3 орендної платиза землюв загальнійсумі 68000грн.,про щобуло складеночотири видатковікасові ордери,в яких ОСОБА_1 особисто розписалася.На вказанихордерах помилковозазначено кодЄДРПОУ ФГ«ФЕРОМ»,але фактичновказані коштибули виплаченіфізичною особою ОСОБА_4 та завідповідними облікамиФГ «ФЕРОМ»не проводилися.Таким чином, ОСОБА_4 на виконанняумов договорусуборенди земельноїділянки сплатив ОСОБА_2 97728грн 75коп.,з нихособисто ОСОБА_2 29728грн 75коп.та зайого заявою(угодою) ОСОБА_5 -68000грн 00коп. За такого,на думкуапелянта,твердження позивачки.в позовнійзаяві проте,що маємісце фактсистематичної невиплатиорендної платиза землюза період2015-2022рр.є необґрунтованим.Також апелянтвказує,що тойфакт,що увідомостях зДержавного реєструфізичних осіб-платників податківпро джерела/сумивиплачених доходівта утриманняподатків відсутняінформація продоходи ОСОБА_1 за 2015-2022рр., недоводить систематичнунесплату орендноїплати,адже наявністьтакої інформаціїзалежить відсплати відповіднихподатків добюджету ОСОБА_2 та своєчасногоподання нимвідповідної звітностідо контролюючихорганів.Факт невиконання ОСОБА_2 вимог щодосплати податківпід часвиплати доходів ОСОБА_1 ,а такожпорушення взв`язкуз цимвимог податковогозаконодавства,жодним чиномне свідчитьпро невиконанняумов договорущодо сплатиорендної платита наявностіумов длярозірвання договоруоренди землі.Позивач жоднимчином неспростувала фактуотримання вищевказанихкоштів від ОСОБА_4 в рахунокорендної платиза землю,яку подоговору орендиземельної ділянкиїй мавсплатити ОСОБА_2 ,що несуперечить умовамдоговору орендита договорусуборенди,а такожне пояснилаінших будь-якихпідстав отриманнянею такихвиплат.Суд незвернув увагина вказанівище обставини,що підтвердженівідповідними доказами,та,ухваливши рішенняпро задоволенняпозову,допустив порушенняправ суборендараземельної ділянки-ФГ «ФЕРОМ»,не мотивувавшипри цьомуяк наданаГоловним управліннямДПС уМиколаївській областіінформація спростовуєфакт отримання ОСОБА_1 орендної платиза вищевказанимивидатковими касовимиордерами.Крім того,представник апелянтазазначає,що своївисновки судзробив напідставі поясненьпредставника ОСОБА_1 -адвоката БоднарукаВ.В.,тоді яксама ОСОБА_1 жодного разуне булаприсутня всудовому засіданні та особистопояснень,про тещо відповіднікошти вонане отримувалата підпису видатковихкасових ордерахїй неналежить, не надавала. Поза увагою суду залишився той факт, що позивачкою не надано жодного доказу звернення до ОСОБА_2 з вимогами про сплату орендної плати впродовж дії договору оренди землі, відмови ОСОБА_2 здійснити відповідні виплати, причини звернення до суду з порушенням строків позовної давності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив задовольнити його апеляційну скаргу та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Також просив застосувати строки позовної давності до вимог позивачки. Апелянт зазначав, що суд не надав оцінки його доводам щодо здійснення розрахунку з позивачкою. Під час судового засідання він неодноразово усно заявляв, що повністю розрахувався з позивачкою та сплатив їй суму, що значно перевищує розмір заборгованості по договору, але, перебуваючи у дружніх та довірливих відносинах з нею, не дуже переймався фіксацією і обліком грошових відносин між ними. Апелянт ОСОБА_2 посилався на те, що, не маючи бухгалтера, знань у сфері фінансового обліку та не маючи фахової освіти, не будучи фермером та маючи в оренді лише одну земельну ділянку, він не знав як правильно фіксувати виплату ним орендної плати по договору оренди земельної ділянки. Також ОСОБА_2 стверджував, що при укладанні договору оренди позивачкою було отримано 44 0000 грн в рахунок оплати орендної плати, а тому він повністю розрахувався за орендну плату по договору та не мав заборгованості з її сплати. Також апелянт звертав увагу, що незважаючи на те, що позивачкою у 2015 році авансом було отримано орендну плату, в подальшому вона в рахунок сплати орендної плати отримала ще 68000 грн у 2019-2022 рр. Вказану суму позивачці виплатив, за окремою угодою з ним, ОСОБА_4 керівник ФГ «ФЕРОМ» -у користуванні якого на той час була вищевказана земельна ділянка на підставі договору суборенди від 24.05.2018 року. Позивачка прийняла виконання грошового зобов`язання зі сплати орендної плати від третьої особи, що засвідчила своїм підписом на вказаних видаткових ордерах. Також позивач не надала доказів того, що кошти нею не були отримані, не була проведена почеркознавча експертиза, на підтвердження того, що вона не підписувала зазначені видаткові касові ордери та розписку, не надала і доказів того, що зазначені кошти були отримані за будь-яким іншим договором оренди. А тому суд дійшов невірних висновків, щодо стягнення заборгованості у розмірі 35472 грн, оскільки позивачкою отримані кошти в більшому розмірі 112000 грн.

Позивачка правом на подачу відзиву не скористалася.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник ФГ «Фером» - адвокат Могила С.М., та представник ОСОБА_2 - адвокат Вишневський А.А. підтримали доводи і вимоги поданих ними апеляційних скарг.

ОСОБА_1 та її представник адвокат Боднарук В.В. просили відмовити у задоволенні апеляційних скарг за їх безпідставністю, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін, посилаючись на його законність і обгрунтованість.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню із таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 23 лютого 2001 року на підставі рішення Тімірязєвської сільської ради від 12 травня 2000 року №1, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 77, позивачка ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 8,62 га, з кадастровим номером 4822084500:01:000:0012, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Тімірязєвської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

05 листопада 2015 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 договір оренди вищевказаної земельної ділянки терміном на 49 років з правом пролонгації, передачі в піднайом (суборенду).

Відповідно до п.4.4 цього договору оренди від 05 листопада 2015 року оренда плата встановлюється сторонами у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що на момент укладення договору становить 4434 грн 18коп. Орендна плата вноситься у грошовій формі протягом звітного року, але не пізніше 31 грудня звітного року.

Згідно пункту 16.5 умов договору оренди його розірвання в односторонньому порядку не допускається.

24 травня 2018 року ОСОБА_2 був укладений договір суборенди вищевказаної земельної ділянки із Фермерським господарством "Фером" строком на 10 років.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 орендної плати за 2015 - 2022 роки в сумі 35472 грн (4434 грн. х 8 років), суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не виконував свій обов`язок щодо виплати позивачці орендної плати. При цьому суд виходив з того, що з наданої Головним управлінням ДПС у Миколаївській області інформації щодо отриманих доходів та утриманих податків ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2015 року по 4 квартал 2022 року слідує, що позивачка не отримувала доходи за вказаний період, що свідчить про несплату орендної плати відповідачем. Таке істотно порушує умови укладеного договору оренди і є підставою для його розірвання.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на нижчевикладене.

Так, частиною першою статті 2 Закона України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 Закона України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закона України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закона України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статей 24, 25 Закона України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 Закона України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною першою статті 32 Закона України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексомУкраїни та іншими законами України.

Стаття 141ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Разом з тим за частиною другою статті 651ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 дійшов висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Стаття 611ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

На підтвердження виконання свого обов`язку зі сплати орендної плати ОСОБА_2 до суду першої інстанції були надані копії видаткових касових ордерів, зі змісту яких вбачається, що позивачка: 01 вересня 2019 року отримала орендну плату в розмірі 17000грн, 01 вересня 2020 року отримала орендну плату в розмірі 17000грн., 01 вересня 2021 року отримала орендну плату 17000 грн. та 01 вересня 2022 року отримала орендну плату в розмірі 17000 грн. Вказані ордери містять підпис позивачки як отримувача коштів (а.с. 45-48).

Доказів на спростування справжності цих підписів позивачкою ОСОБА_1 не було надано.

Клопотань про призначення почеркознавчої експертизи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивачка та її представник не заявляли.

При дослідженні апеляційним судом оригіналів вказаних прибуткових касових ордерів, що були долучені до матеріалів справи, ОСОБА_1 пояснила, що підписані вони не нею, проте позивачка та її представник адвокат Боднарук В.В. вважали недоцільним проведення почеркознавчої експертизи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що посилання ОСОБА_1 що прибуткові касові ордери про отримання орендної плати підписані не нею, а іншої особою, не можуть бути враховані у зв`язку з їх недоведеністю.

Відомостей щодо звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з приводу підробки її підпису матеріали справи не містять і на таке ані позивачка, ані її представник не посилались.

Доказів того, що отримані за вказаними прибутковими ордерами кошти не стосуються спірних правовідносин позивачкою не надано.

Разом із тим, на обґрунтування позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 орендної плати за 2015 - 2022 роки, ОСОБА_1 посилалась на інформацію Головного управління ДПС у Миколаївській області щодо отриманих доходів та утриманих податків позивачки за період з 1 кварталу 2015 року по 4 квартал 2022 року слідує, згідно якої вона не отримувала доходи за вказаний період.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 35472 грн (4434 грн. х 8 років), суд першої інстанції погодився із доводами ОСОБА_1 про те, що вищезазначена інформація Головного управління ДПС у Миколаївській області свідчить про несплату орендної плати відповідачем.

Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Так, підпунктом 170.1.1. статті 170 Податкового кодексу України передбачено, що податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

Згідно підпункту 168.1.1. статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу, та саме на нього покладено відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету (підпункт 168.4.8. статті 168 цього Кодексу).

Невиконання цього обов`язку орендарем ОСОБА_2 свідчить про порушення останнім своїх податкових зобов`язань, проте не є достовірним та переконливим доказом неотримання ОСОБА_1 орендної плати з огляду на надані ним прибуткові касові ордери про отримання позивачкою орендної плати в загальному розмірі 68000 грн., які спростовують доводи позивачки про відсутність у справі належних доказів на підтвердження виконання відповідачем обов`язку з виплати орендної плати.

Згідно з частиною першої статті 528ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Зі змісту укладеного сторонами договору оренди земельної ділянки слідує, що він не містить заборони на покладення орендарем ОСОБА_2 виконання свого обов`язку зі сплати орендної плати на іншу особу.

За такого, доводи ОСОБА_2 у відзиві на позов про те, що орендна плата згідно прибуткових касових ордерів від 01 вересня 2019 року, 01 вересня 2020 року, 01 вересня 2021 року і 01 вересня 2022 року була сплачена позивачці Фермерським господарством «Фером», яке є суборендарем земельної ділянки ОСОБА_1 , та той факт, що прибуткові касові ордери про отримання позивачкою орендної плати виконані на бланках ФГ «Фером», де зазначений код ЄДРПОУ цього Фермерського господарства, не спростовують факту виконання орендарем ОСОБА_2 . обов`зку зі сплати орендної плати в порядку статті 528 ЦК України.

Не свідчить про зворотнє і посилання ФГ «Фером» в апеляційній скарзі на те, що вказані кошти були сплачені позивачці не Фермерським господарством, а його головою ОСОБА_4 - за відповідною угодою з ОСОБА_2 , та посилання на такі ж обставини в апеляційній скарзі ОСОБА_2 .

Враховує колегіясуддів такожі те,що зчасу укладаннядоговору орендиз ОСОБА_2 позивачка незверталась досуду ніз позовомпро стягненнязаборгованості зорендної плати,ні зпозовом пророзірвання договоруоренди черезсистематичну несплатуорендної плати.Не містятьматеріали справиі доказівзвернень позивачкипротягом вказаногоперіоду довідповідача звимогами погаситизаборгованість зорендної плати.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність факту отримання позивачкою ОСОБА_1 орендної плати за укладеним 05 листопада 2015 року із ОСОБА_2 договором оренди землі, а саме: 01 вересня 2019 року 17000 грн., 01 вересня 2020 року 17000 грн., 01 вересня 2021 року 17000 грн.і 01 вересня 2022 року 17000 грн.

Щодо посилань ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що при укладанні договору оренди землі із позивачкою останньою було отримано в рахунок орендної плати 44000 грн, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не було надано.

За таких обставин, виходячі із зазначеного у договорі розміру орендної плати 4434 грн. 18 коп. за рік, строку сплати орендної плати - не пізніше 31 грудня звітного року, та розмір і строки отриманих позивачкою сум орендної плати, слідує, що орендну плату за 2015, 2016, 2017 роки ОСОБА_1 отримала із порушенням передбаченого договором строку, орендну плату за 2018 рік отримала своєчасно, орендну плату за 2019 рік отримала із порушенням передбаченого договором строку, орендну плату за 2020, 2021 і 2022 роки позивач отримала без порушення умов договору.

Отже, на момент звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом заборгованості з орендної плати не існувало, а навпаки, мала місце переплата орендної плати.

Також, на думку колегії суддів, відсутні обставини, які б свідчили про неможливість досягнення позивачкою як стороною договору оренди мети договору (отримання плати за оренду земельної ділянки) та неотримання того, на що розраховував орендодавець, укладаючи спірний договір, тобто не вбачається істотного порушення умов договору оренди.

Суд першої інстанції не звернув увагу на вищевикладені обставини, дав неналежну оцінку зібраним у справі доказам щодо виплати орендної плати позивачці, а тому помилково стягнув з відповідача орендну плату та достроково розірвав укладений сторонами договір оренди землі, внаслідок чого згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з позивачки на користь ФГ «Фером» та ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подані ними апеляційні скарги у розмірі по 3 220 грн 80 коп. на користь кожного з апелянтів.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Фермерського господарства «ФЕРОМ», подану представником-адвокатом МогилоюСергієм Миколайовичем, задовольнити.

Рішення Вознесенського міськрайонногосуду Миколаївськоїобласті від26квітня 2024року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Фермерське господарство ФЕРОМ», про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «ФЕРОМ» відшкодування судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 3 220 грн 80 коп. (три тисячі двісті двадцять гривень вісімдесят копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 3 220 грн 80 коп. (три тисячі двісті двадцять гривень вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Коломієць

Судді: Т.В. Серебрякова

О.О. Ямкова

Повний текст постанови складено 19 листопада 2024 року