Постанова

від 18.11.2024 по справі 200/4952/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року справа №200/4952/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів Гайдара А.В., Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Держпраці у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року (головуючий суддя І інстанції Льговська ЮМ.), складеного у повному обсязі 20 листопада 2023 року у справі № 200/4952/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми вихідної допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Донецькій області про:

стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням при виплаті передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів до бюджету;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 07 червня 2023 року;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби за період з 24 квітня 2021 року по 07 червня 2023 року з утриманням при виплаті передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів до бюджету;

стягнення з відповідача на користь позивача суму донарахованої вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат з утриманням при виплаті передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів до бюджету.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року у розмірі 155720, 83 грн з утриманням при виплаті передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року.

Зобов`язано Головне управління Держпраці у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року з утриманням передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, позивач звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказала на обставини вимушеного прогулу, які полягали у несвоєчасному поновленні на посаді на виконання відповідного рішення суду, відсутності фактичного допуску до роботи, непереведенні до новоствореного органу на рівнозначну посаду.

Звернула увагу на відсутність затвердженого управлінням кошторису та штатного розпису на 2022-2023 роки.

Крім того, не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що управлінням було прийняті всі необхідні міри, для продовження позивачем трудової діяльності, проте позивач після поновлення на посаді жодного разу не з`являлася на робочому місці, до роботи не приступила, про причини відсутності не повідомила.

Вказав на неправильний розрахунок суми середнього заробітку під час вимушеного прогулу.

Вважає, що задоволення позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року є необґрунтованими.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/4952/23, однак листом року суд першої інстанції повідомив про неможливість надання справи в паперовому вигляді. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд»

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 200/6213/21 скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року про відмову у позові; прийнято нову постанову про задоволення позову: визнано протиправним та скасовано наказ заступника голови ліквідаційної комісії від 23 квітня 2021 року № 110-ЛК про звільнення з публічної служби ОСОБА_1 ; поновлено вказану особу на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення головного бухгалтера Головного управління Держпраці у Донецькій області з 24 квітня 2021 року; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 164 642, 34 грн. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

На виконання судового рішення наказом ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 21 жовтня 2022 року № 3-ЛК скасовано наказ від 23 квітня 2021 року № 110-лк про звільнення та поновлено ОСОБА_1 на посаді з 24 квітня 2021 року.

Листом ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 21 жовтня 2022 року № 20/51-ЛК/22 ОСОБА_1 повідомлено про поновлення на посаді та запрошено прибути до ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області для ознайомлення з оригіналом наказу та зайняття свого робочого місця.

Іншим листом від 21 жовтня 2022 року № 20/50-ЛК/22 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надання актуальної інформації щодо діючого карткового рахунку.

Ці листи і відповідно копія наказу про поновлення на посаді отримано позивачем, про що зазначається у позові. Позивачем вказано, що датою отримання є 11 листопада 2022 року.

Відповідачем не спростовано дату отримання/ознайомлення з наказом про поновлення на посаді.

Листом ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 12 грудня 2022 року № 20/55-ЛК/22 позивачеві запропоновано повідомити про причини відсутності на робочому місці та надати документи, підтверджуючі поважність відсутності на робочому місці.

Лист направлено позивачеві на її електронну адресу, про що свідчить протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця від 12 грудня 2023 року. Електронна адрес співпадає з тією, яку позивач зазначили в своєму запиті про надання інформації від 19 грудня 2022 року.

Листом ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 20 грудня 2022 року № 20/59-ЛК/22 запропоновано позивачеві продовжити трудову діяльність на будь-якій з наявних у Міжрегіональному управлінні вакантних посад, надано перелік таких посадта одночасно попереджено про наступне звільнення позивача з займаної посади на підставі частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Вказаний лист було направлено ОСОБА_1 на її електронну адресу та на адресу реєстрації, проте він повернувся у зв`язку із «закінченням терміну зберігання», про що свідчить протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця від 23 січня 2023 року. Докази направлення поштою додано до відзиву.

Лист направлено за електронною адресою, яку позивач зазначили в своєму запиті про надання інформації від 19 грудня 2022 року.

Листом від 22 грудня 2022 року, який додано відповідачем до відзиву, позивач повідомила відповідачеві свій картковий рахунок.

Листом ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 16 травня 2023 року № 13вих/ЛК/23 запропоновано позивачеві продовжити трудову діяльність на будь-якій з наявних у Міжрегіональному управлінні вакантних посад, надано перелік таких посадтазапропоновано повідомити про причини відсутності на робочому місці.

Лист направлено позивачеві за електронною адресою, яку позивач зазначили в своєму запиті про надання інформації від 19 грудня 2022 року, про що свідчить протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця від 16 травня 2023 року.

Наказом ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 06 червня 2023 року № 3-ЛК звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення головного бухгалтера у зв`язку з ліквідацію Головного управління Держпраці у Донецькій області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з 07 червня 2023 року. Наказано виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат відповідно до частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року у справі № 200/3301/23 відмовлено у позові про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держпраці у Донецькій області від 06 червня 2023 року № 3-ЛК про звільнення ОСОБА_1 .

Набрання цим рішенням законної сили не впливає на прийняте у цій справі рішення судом першої інстанції.

Відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у період з 21 жовтня 2022 року по 06 червня 2023 року підтверджується табелями обліку робочого часу, актами ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області про відсутність позивача за робочим місцем за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 лютого 2023 року по 06 червня 2023 року.

Позивач вказану обставину не заперечує.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Неодноразово аналізуючи наведені положення статті 236 КЗпП України, Верховний Суд (зокрема, у постанові від 19 квітня 2021 року в справі № 826/11861/17) зазначив, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Згідно з роз`ясненнями Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Як вже зазначалось, постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 200/6213/21, зокрема, поновлено позивача на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення головного бухгалтера Головного управління Держпраці у Донецькій області з 24 квітня 2021 року.

На виконання судового рішення наказом ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 21 жовтня 2022 року № 3-ЛК скасовано наказ від 23 квітня 2021 року № 110-лк про звільнення та поновлено ОСОБА_1 на посаді з 24 квітня 2021 року.

Листом ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області від 21 жовтня 2022 року № 20/51-ЛК/22 та від 21 жовтня 2022 року № 20/50-ЛК/22 ОСОБА_1 повідомлено про поновлення на посаді та запрошено прибути до ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області для ознайомлення з оригіналом наказу та зайняття свого робочого місця та повідомлено про необхідність надання актуальної інформації щодо діючого карткового рахунку.

Ці листи і відповідно копія наказу про поновлення на посаді отримано позивачем 11 листопада 2022 року.

Відтак, під вимушений прогул підпадає період з 17 лютого 2022 року (наступний день після прийняття судом апеляційної інстанції постанови від 16 лютого 2022 року у справі № 200/6213/21) по 11 листопада 2022 року (по день, коли позивач повинна була дізнатися про наявність наказу про її поновлення на роботі), оскільки відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо негайного виконання постанови суду та прийнято наказ про поновлення на роботі із істотним затриманням строків виконання судового рішення. Судове рішення про поновлення на роботі підлягало негайному виконанню незалежно від оскарження постанови суду апеляційної інстанції відповідачем.

З огляду на відсутність позивача на робочому місці дії відповідача щодо поштового повідомлення позивача про прийнятий наказ слід розцінювати такими, що відповідають приписам законодавства.

Виконання рішення про поновлення на роботі судом обмежено датою, коли позивач повинна була дізнатися про наявність наказу про її поновлення на роботі, оскільки наступний етап процедури поновлення та фактичного допуску позивача до роботи залежав від волевиявлення останньої, а саме, прибуття позивача до ліквідаційної комісії Головного управління Держпраці у Донецькій області, зокрема, для ознайомлення з оригіналом наказу та надання трудової книжки для внесення запису про поновлення на роботі. Доказів того, що стосовно позивача запроваджувалася робота в дистанційному режимі чи іншій формі з урахуванням дії воєнного стану сторонами не надано. Факт відсутності на роботі позивачем не оспорюється.

З огляду на викладене період з 12 листопада 2022 року по 07 червня 2023 року (день звільнення) не підпадає під ознаки вимушеного прогулу, оскільки матеріалами справи не підтверджуються протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював правову позицію про те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (зокрема, у рішенні у справі «Каракуця проти України» (Karakutsya v. Ukraine) від 16.02.2017, заява №18986/06).

В рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 Європейський суд з прав людини також зауважив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відтак, суд апеляційної інстанції зазначає, що доведеним періодом вимушеного прогулу позивача є період з 17 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 200/6213/21 встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 за грудень 2020 року та січень 2021 року складає 811, 046 грн.

За правилом пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Реченням 1 абзацу 1 пункту 8 розділу ІV Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 17 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року становить 155720, 83 грн (811, 046 грн х 192 робочих дня вимушеного прогулу) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року в розмірі 155720, 83 грн з утриманням при виплаті передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.Доводи апеляційних скарг щодо спірних правовідносин про стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу нівелюються висновками суду.

Суд зазначає, що відсутність штатного розпису та посадової інструкції на які посилається позивач в апеляційній скарзі, можуть лише свідчити про допуск до роботи з порушенням трудового законодавства, за який передбачено штраф за статтею265 КЗпП України, але не про відсутність фактичного допуску до роботи.

При цьому, обставини непереведення позивача до новоствореного органу на рівнозначну посаду та призначення на рівнозначну посаду в новоствореному органі іншої особи не впливають на рішення, предметом якого є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу особи, що займає посаду начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення головного бухгалтера Головного управління Держпраці у Донецькій області, ці доводи апеляційної скарги позивача є незмістовними.

Щодо грошової компенсації за невикористані дні відпусток, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону України Про відпустки від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР визначено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), […].

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №200/3/20-а, у випадку звільнення поновленого в результаті незаконного звільнення працівника, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної та додаткової відпустки, в кількості днів, розрахованих пропорційно до періоду вимушеного прогулу.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві при звільненні грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної та щорічної додаткової відпустки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за період з 24 квітня 2021 року по 11 листопада 2022 року з утриманням передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів до бюджету.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Держпраці у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 200/4952/23 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 200/4952/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 листопада 2024 року.

Судді А.В. Гайдар

А.А. Блохін

І.В. Геращенко