Ухвала

від 19.11.2024 по справі 352/2834/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/2834/24

Провадження № 11-кп/4808/548/24

Категорія ст. 199 КПК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду

в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 в кримінальному провадженні №1202409000000414 за ч. 2 ст. 307 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_7

ВСТАНОВИЛА:

Захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, ухвалити нову якою замінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт з визначенням застави у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначає, що не погоджується з рішенням суду і вважає що суд незаконно продовжив ОСОБА_8 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою так як в значній мірі ті незначні ризики визначені ст. 177 КПК України, які існували під час його затримання та обрання міри запобіжного заходу-тримання під вартою після закінчення досудового розслідування справи припинили існування, усі свідки допитані, експертизі проведені, можливість впливати на покази свідків, експертів виключені, в зв`язку з чим до ОСОБА_8 можливо застосувати більш м`яку міру запобіжного заходу таку як особисте зобов`язання чи домашній арешт які в повній мірі спроможні забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов`язків.

Вважає, що до обвинуваченого цілком можливим було б застосувати домашній арешт або особисте зобов`язання, не порушуючи норми КПК України. Обвинувачений ОСОБА_8 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину передбаченого частиною 2 статті 307 Кримінального кодексу України. На даний час досудовим слідством не доведено його причетність до вчинення інкримінованого йому злочину, в матеріалах доданих до клопотання прокурора відсутні об`єктивні цьому докази.

Наголошує, що судом не взято до уваги, те що, обвинувачений ОСОБА_8 має постійне місце проживання, веде домашнє господарство, позитивно характеризується по місцю проживання а також підтримує міцні соціальні зв`язки з членами родини. Жодний ризик передбачений статтею 177 КПК прокурором не доведений.

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2024 року клопотання прокурора задоволено, продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 03 січня 2025 року включно з визначенням розміру застави в межах 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 121120 грн.

Суд першої інстанції мотивував прийняте рішення тим, що продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема те, що обвинувачений, зокрема впливу на свідків, оскільки свідками в цьому провадженні, згідно до реєстру матеріалів досудового розслідування є 6 осіб; вчинення інших кримінальних правопорушень вказує відсутність офіційного працевлаштування ОСОБА_10 , відсутність офіційних доходів, а також тривалий період та кількість вчинених правопорушень відповідно до обґрунтованої підозри; переховування від суду вказує проживання обвинуваченого не за місцем реєстрації, відсутність офіційного працевлаштування, а також віднесення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 до тяжких, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.

Також суд першої інстанції дійшов до висновку, що можливість визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу.

В судовому засіданні апеляційного суду:

- обвинувачений та захисник підтримали доводи апеляційної скарги та просили застосувати більш м`який запобіжний захід із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб;

- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою було вирішено на етапі судового розгляду, де вирішальним є дослідження питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Апелянт висловив свою незгоду із судовим рішенням в частині відсутності доказів щодо наявності ризиків.

За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предметом апеляційного оскарження є саме рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 від 04 листопада 2024 року, у зв`язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку судовим рішенням, які вже набули законної сили та виконані у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 відповідає цим вимогам, оскільки суд першої інстанції правильно задовольнив клопотання, таке рішення прийнято за наявності необхідних для цього підстав, з наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Частиною 1 ст. 29 Конституції України визначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

За змістом ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про :наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні підозрюваним,обвинуваченим кримінальногоправопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цьогоКодексу,і наякі вказуєслідчий,прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12024090000000414 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

За вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, встановлено відповідальність позбавленням волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, таке згідно з ст. 12 КК України є тяжким злочинами.

Серйозність пред`явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.

У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

При вирішенні питання про законність оскарженого рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.

Зокрема, на стадії судового провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання.

Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та визнана правовою підставою для відводу складу суду.

В той час, оскільки зібрані під час досудового розслідування докази були достатніми для складання обвинувального акту, особа, про яку йдеться, могла вчинити таке правопорушення.

На думку суду апеляційної інстанції, інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення, як виключну міру запобіжного заходу.

Наведене прокурором у клопотанні обґрунтування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які мають місце в даному випадку, з врахуванням обставин і тяжкості кримінального правопорушення та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватості, даних, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 є переконливим.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик в свою чергу не є визначеною подією, а по суті представляє ймовірність отримання несприятливих для судового провадження подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.

У відповідності з ст. 199 КПК України в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи прокурора про те, що ризики згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України з часу застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу не зменшилися та продовжують існувати до теперішнього часу, що в свою чергу виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Стороною захисту не наведено вагомих підстав вважати, що обставини, які вказували на наявність заявлених прокурором ризиків, запобігання спробам яких є метою та підставами застосування запобіжних заходів, змінилися, та відповідно, вони зменшились, а також, що після прийняття рішень про застосування запобіжного заходу виникли нові обставини.

Судовий розгляд триває, встановлюються обставини, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів належним чином оцінив в сукупності всі обставини згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України, в тому числі характеризуючі особу обвинуваченого дані.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Суд апеляційноїінстанції вважає,що підчас розглядуклопотання доведенонеможливість запобіганнявідповідним ризикаму разізастосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. При застосуванні іншого більш м`якого запобіжного заходу, в тому числі домашнього арешту, відносно нього існує значна ймовірність того, що він порушуватиме покладені на нього процесуальні обов`язки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_8 в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, - забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання виникненню ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що при прийнятті рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати статті 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положення, встановлені у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.

Крім цього, при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 апеляційний суд вважає, що необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який привелює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме прав людини та основоположних свобод та здоров`я людини, яка визнається в Україні найвищою соціальною цінністю згідно до ст. 3 Конституції України.

При прийнятті рішення колегія суддів враховує, що ризик впливу на свідків та потерпілих продовжує існувати до прийняття судом першої інстанції остаточного рішення по суті обвинувачення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції повинен вживати необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки, оскільки недотримання строків розгляду кримінальних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції в повній мірі врахував положення ст. ст. 177, 178, 183, 194, 199 КПК України, оцінив в сукупності всі обставини, наведені сторонами кримінального провадження, та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 .

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що суд першої інстанції визначив ОСОБА_8 запобіжний захід альтернативний триманню під вартою - заставу, 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

За приписами ч. 4 ст. 182 КК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з ч. 5 ст. 182 КК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про визначення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу у даному кримінальному провадженні, в повній мірі врахував необхідність обрання запобіжного заходу обумовленого обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 307 КК України, обставини, вартість збитків, тяжкість правопорушення та суворість передбаченого покарання за такі дії, наявні з матеріалів клопотання дані про особу обвинуваченого, наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, та інші обставини, які враховуються згідно з ст. 178 КПК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визначення застави - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки вважає такий розмір застави пропорційним щодо конкретної особи, враховуючи дані, які містяться в матеріалах клопотання, та обставин кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачується, а також достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_8 як обвинуваченим, покладених на нього обов`язків, таким, що забезпечить виконання завдань кримінального провадження.

Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, суд апеляційної інстанції не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим степенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, апеляційною інстанцією не встановлено, а тому, ухвала суду першої інстанції, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись вимогами ст. ст. 177, 183, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 в кримінальному провадженні №1202409000000414 за ч. 2 ст. 307 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5