Постанова

від 14.11.2024 по справі 420/11908/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/11908/24

Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Турецької І. О.,

суддів Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.

за участі секретаря Алексєєвої Н. М.

представника позивача адвоката Білика В. С.

розглянувши, у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі за позовом адвоката Білика Віктора Станіславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2024 року адвокат Білик В. С., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі ВЧ НОМЕР_1 ) в якому заявив такі вимоги:

-визнати протиправними дії щодо відмови/перешкоджанню у звільненні з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII), у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи (хворою матір ю ОСОБА_2 );

-зобов`язати видати наказ (накази), яким (и) припинити (розірвати) контракт про проходження військової служби укладений з ОСОБА_1 , звільнити його з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи (хворою матір`ю ОСОБА_2 ), виключити зі списків особового складу у порядку, встановленому Положенням про проходження військової служби громадянами України, затвердженого Указом Президента України від 10.12. 2008 № 1153/2008, та вчинити інші дії передбачені законодавством України.

В обґрунтування заявлених вимог адвокат зазначив, що підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено окрему підставу для звільнення за сімейними обставинами в разі необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи.

Адвокат указує, що його довіритель звернувся з відповідним рапортом про звільнення з військової служби до свого безпосереднього командира на підставі вказаної вище норми. Однак, йому було відмовлено з тих підстав, що до згаданого вище рапорту був наданий висновок лікарсько-консультативної комісії, виданий Комунальним некомерційним підприємством «Центром первинної медико-санітарної допомоги №3 (далі - КНП «Центром первинної медико-санітарної допомоги №3 Одеської міської ради) від 21.02.2024, про необхідність здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, який не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII.

На думку відповідача, необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю має бути підтверджена медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, що передбачено абзацом 6 Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 (далі Перелік №413).

Адвокат вважає, що наведена позиція ВЧ НОМЕР_1 суперечить приписам Закону №2232-ХІІ, де у підпункті «г» пункту 3 частини 5 статті 26 прямо передбачено, що здійснення постійного догляду може підтверджуватися як висновком медико-соціальної експертної комісії так і лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, адвокат вважає, що дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні його довірителя суперечать вимогам Закону №2232-XII.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року, ухваленого за правилами загального позовного провадження, позов задоволено.

Суд визнав протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови/перешкоджанню у звільненні позивача з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи (хворою матір ю ОСОБА_2 ).

Зобов`язав ВЧ НОМЕР_1 видати наказ (накази), яким (и) припинити (розірвати) контракт про проходження військової служби укладений з ОСОБА_1 , звільнити його з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII (в редакції, чинної на момент розгляду справи), через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків (хворою матір`ю ОСОБА_2 ), яка є особою з інвалідністю II групи, виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 у порядку, встановленому Положенням про проходження військової служби громадянами України затвердженого Указом Президента України від 10.12. 2008 №1153/2008, та вчинити інші дії передбачені законодавством України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 має право на звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

До того ж, суд першої інстанції вважав, що висновок лікарсько-консультативної комісії про необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю є належним доказом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду.

На користь такого висновку, як указав суд, свідчить лист Міністерства охорони здоров`я України від 26.06.2024 №03.4-12/25906/2-24, адресований представнику позивача, в якому указано, що відповідно до діючого законодавства, потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні і лікарсько-консультативні комісії.

Також суд першої інстанції звернув увагу, що з 20.06.2024 діє нова редакція Закону №2232-ХІІ, а саме підпункт «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ встановлює, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У свою чергу, пункт 3 частини дванадцятої цієї статті регламентує «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Суд першої інстанції констатував, що діюча, на час розгляду даної справи, редакція Закону №2232-XII не суперечить та містить подібні норми, що існували в попередній редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин.

За таких умов, суд першої інстанції вважав, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 видати наказ (накази), яким (и) припинити (розірвати) контракт про проходження військової служби укладений з позивачем, звільнити його з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII (чинної редакції закону на момент розгляду справи).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник ВЧ НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляції, скаржник указує, що відповідно до підпункті «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Лише за наявності відповідних обставин та вказаних умов, як наголошує скаржник, особа може бути звільнена через вказані сімейні обставини на підставі цієї норми.

Скаржник указує, шо ОСОБА_1 надав висновок про наявність порушення функцій організму, через які, невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий КНП «Центром первинної медико-санітарної допомоги №3» Одеської міської ради №89 від 20.02.2024, згідно якого ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 20.02.2025.

Водночас, на переконання представника ВЧ НОМЕР_1 , долучений, позивачем, до рапорту висновок лікарсько-консультативної комісії №89 від 20.02.2024 неможливо визнати належною підставою для застосування підпункті «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ і, як результат, для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами. За його твердженням, наведений документ не відноситься до документів, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за хворою особою, оскільки його призначенням є отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що рішення лікарсько-консультативної комісії є належним доказом потреби особи у постійному догляді, оскільки чинним законодавством даному органу не надано таких повноважень, позаяк цей обов`язок покладено на медико-соціальну експертну комісію.

Також представник вважає, що суд першої інстанції, зобов`язуючи ВЧ НОМЕР_1 звільнити позивача за нормами Закону №2232-ХІІ, в редакції на момент вирішення даного спору, порушив принцип правової визначеності, оскільки повинен був застосувати норми даного закону, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин (березень 2024 року).

За його поясненнями, Закон №2232-ХІІ, в редакції, станом на момент розгляду судом першої інстанції справи, містить вимоги для звільнення військовослужбовця, як відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Однак, наведені обставини не були предметом розгляду, при прийнятті ВЧ НОМЕР_1 рішення про відмову у звільненні і не були покладені в підстави для задоволення позову.

Адвокат Білик В. С., діючи в інтересах ОСОБА_1 , скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Мотиви відзиву відтворюють позицію, яка покладена в основу рішення суду першої інстанції.

Представник апелянта в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи.

Солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 .

05.03.2024 позивач звернувся по команді до свого безпосереднього командира роти вогневої підтримки 2-го батальйону оперативного призначення з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ та додав всі вказані у рапорті документи (нотаріально-посвідчені копії), а саме копії:

1. ID паспорта;

2. довідки про реєстрацію місця проживання особи;

3. картки платника податків;

4. свідоцтва про народження;

5. паспорта (матері);

6. картки платника податків (матері);

7. довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії (матері);

8. висновку лікарсько-консультативної комісії (матері);

9. висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (матері);

10. свідоцтва про шлюб (батьків);

11. паспорта (батька);

12. картки платника податків (батька);

13. пенсійного посвідчення (батька);

14. посвідчення учасника бойових дій;

15. службового посвідчення.

Після підписання цього рапорту безпосереднім командиром, останній був переданий на розгляд до командира ВЧ НОМЕР_1 .

21.03.2024 за результатом розгляду вказаного рапорту, командир ВЧ НОМЕР_1 відмовив в його задоволенні.

Відмовляючи у задоволенні рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами передбаченими підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , яка є інвалідом II групи, командир ВЧ НОМЕР_1 зазначив, що висновок лікарсько-консультативної комісії, виданий КНП «Центром первинної медико-санітарної допомоги №3» Одеської міської ради №89 від 21.02.2024, не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби за контрактом в Збройних Силах України за вказаними підставами.

У листі наголошується, що відповідно до абзацу 6 Переліку №413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема:

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.

Не погоджуючись з такою відмовою адвокат позивача звернувся до суду з даним позовом.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.

У межах даної справи слід надати відповідь на довід апеляційної скарги та з`ясувати чи є висновок лікарсько-консультативної комісії тим документом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка).

На думку скаржника, висновок лікарсько-консультативної комісії не може підтверджувати відповідні обставини, оскільки такий обов`язок покладено на медико-соціальну експертну комісію.

Надаючи оцінку таким доводам апеляції, колегія суддів виходить з такого.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом № 2232-XII, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин березень 2024 року.

За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану на підставах:

через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція).

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).

Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі Положення № 1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, №34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження постійно.

Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії (пункт 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань лікарсько-консультативних комісій належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5статті 26 Закону № 2232-XII, апеляційний суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то на переконання колегії суддів, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

Щодо поширення чи непоширення норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» на відносини зі звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, колегія суддів зазначає наступне.

Кабінет Міністрів України ухвалив вказану постанову №413, якою на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618 затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з указаним Переліком №413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).

Колегія суддів звертає увагу, що на момент прийняття зазначеної постанови № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.

Так, відповідно до частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Постанови №413): « 6. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких (150-94-п, 413-2013-п) встановлено Кабінетом Міністрів України».

Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.

Так, під час дії воєнного стану пункт 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII доповнений підпунктом «г» згідно із Законом України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка).

Вказаний підпункт «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII визначає два альтернативних документа для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою:

-висновок медико-соціальної експертної комісії, або

-висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Повноваження таких органів залежно від суб`єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» було зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.

Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов`язку щодо узгодження положень Постанови №413 з новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.

Колегія суддів робить висновок, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем, в розумінні вимог статті 26 частини 5 пункту 3 підпункту «г» Закону № 2232-XII, поданий до рапорту про звільнення з військової служби висновок лікарсько-консультативної комісії є належним доказом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю, що в свою чергу, є належною підставою для звільнення позивача з військової служби.

Слід зазначити, що зі спірного питання висловився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.06.2024 (справа №520/21316/23).

Так, суд касаційної інстанції указав, що твердження судів попередніх інстанцій про те, що у спірному випадку для підтвердження необхідності стороннього догляду за батьком позивач мав надати лише висновок медико-соціальної експертної комісії є помилковим. Необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії.

Частина 5 статті 242 КАС України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання скаржника на те, що висновок лікарсько-консультативної комісії №89 від 20.02.2024 виданий з метою отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, а тому не може бути визнаний належною підставою для застосування підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ і, як результат, неможливість звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, колегією суддів не приймається.

Так, зазначення у висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що він надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі не змінює факт того, що мати позивача ОСОБА_2 потребує постійного догляду та, відповідно, не свідчить про правомірність дій відповідача щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Переходячи до наступного доводу апеляції про те, що суд першої інстанції, зобов`язуючи ВЧ НОМЕР_1 звільнити позивача за нормами Закону №2232-ХІІ, в редакції на момент розгляду справи судом першої інстанції, порушив принцип правової визначеності, оскільки суд повинен був застосувати норми даного закону, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин (березень 2024 року), колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

Відповідний висновок ґрунтується на положеннях статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід також зазначити, що у разі, якщо чинна, на момент прийняття спірного рішення, норма визначала рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень як правомірні, то відсутні підстави визнавати їх у судовому порядку протиправними навіть, якщо на момент розгляду справи в суді відбулися зміни в законодавстві і такі рішення суб`єкта владних повноважень вже не відповідають вимогам закону.

Отже, колегія суддів вважає необхідним застосувати ту норму права, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності суб`єктом владних повноважень.

Так, як свідчать обставини справи, позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби 05.03.2024 на що отримав відмову у звільненні з військової служби 21.03.2024.

Тому, колегія суддів погоджується з доводом скаржника, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню підпункт «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ, в редакції, який діяв станом на березень 2024 року.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, застосувавши редакцію норми підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ, яка діяла на момент прийняття рішення судом першої інстанції.

Варто також уваги, що, на момент ухвалення судом першої інстанції рішення, стаття 26 Закону №2232-ХІІ щодо звільнення з військової служби зазнала змін, оскільки з`явилась вимога щодо доведення відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати відповідний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Однак, в межах даної справи, така умова для позивача відсутня, оскільки право на звільнення з військової служби у нього виникло під час дії редакції Закону №2232-ХІІ підпункт «г» пункту 3 частини 5 статті 26 якого передбачав, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами, зокрема, для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Частина 2 цієї статті передбачає, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: у тому числі, застосування закону, який не підлягає застосуванню.

З огляду на застосування судом першої інстанції закону, який не підлягає застосуванню, зміні підлягає як мотивувальна частина судового рішення так і абзац 3 резолютивної частини.

За результатами апеляційного оскарження розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями: 308, 310, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі за позовом адвоката Білика Віктора Станіславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії змінити, виклавши мотивувальну його частину в редакції цієї постанови.

Змінити абзац 3 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року, виклавши його у такій редакції:

«Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) видати наказ (накази), яким (и) припинити (розірвати) контракт про проходження військової служби укладений з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), звільнити ОСОБА_1 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (чинної редакції закону станом на березень 2024 року), у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи (хворою матір`ю ОСОБА_2 ), виключити зі списків особового складу у порядку, встановленому Положеннями про проходження військової служби громадянами України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Ю. М. Градовський

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 14.11.2024.