Ухвала

від 14.11.2024 по справі 320/30716/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

14 листопада 2024 року 320/30716/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-АВЕРС", про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Дочірнє підприємство "Телерадіокомпанія "АВЕРС" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" з позовом до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-АВЕРС".

У судове засідання, призначене на 14.11.2024, з`явились представники сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-АВЕРС" судове засідання, призначене на 14.11.2024, не з`явилося, про дату, час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином та своєчасно.

Розглянувши матеріали справи, суд зазначає таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1).

При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Предметом позову у даній справі є оскарження рішення Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення "Про заяву ТОВ "ІТ-АВЕРС", м.Луцьк, Волинської обл., щодо реєстрації провайдера аудіовізуальних сервісів" від 15.06.2023 №405, пунктом першим якого визначено зареєструвати Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-АВЕРС" суб`єктом у сфері медіа.

При цьому, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що спірним рішенням були порушені його майнові права на об`єкт права інтелектуальної власності - знак для товарів та послуг (торговельна марка), реєстрація якого за позивачем підтверджується свідоцтвом від 15.12.2004 №45337.

Так, позивач вважає використання ТОВ «ІТ-АВЕРС» торгової марки неправомірним та таким, що призводить до порушення його прав, передбачених законодавством про охорону прав на знаки для товарів та послуг. Позивач стверджує, що він прямо заборонив використання цієї торговельної марки у будь-який спосіб іншими особами, про що письмово повідомляв ТОВ "ІТ-АВЕРС", зокрема, листом з відповідною забороною, направленим на адресу ТОВ "ІТ-АВЕРС" 11 червня 2022 року.

Позивач у позовній заяві зауважує, що суть порушення полягає у тому, що позивач, як власник свідоцтва на знак для товарів та послуг, має право забороняти використання належної йому торговельної марки і фактично скористався цим правом, заборонивши ТОВ "ІТ-Аверс" і відповідачеві використання цієї торговельної марки у діяльності ТОВ "ІТ-Аверс". Причина для такої заборони, за твердженням позивача, полягає у тому, що ТОВ "ІТ-Аверс" обрало у якості видів своєї діяльності ті ж види, які є предметом діяльності позивача. При цьому ТОВ "ІТ-Аверс" позначає себе і свої послуги (на надання яких отримала право на підставі оскаржуваного рішення відповідача) знаком, який (за відповідними міжнародними класами товарів та послуг) захищені свідоцтвом позивача на знак для товарів та послуг.

Відповідно до частини першої статті 495 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" використанням торговельної марки визнається:

- нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

- застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано;

- застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Частиною п`ятою цієї статті визначено, що свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:

- позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

- позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

- позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

- позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Відповідно до частини першої статті 20 цього Закону будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах торговельних марок та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону.

Таким чином, спір у даній справі пов`язаний із захистом майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку.

За правилами частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Частиною другою цієї статті передбачено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема, справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування (п.1).

Відповідно до підпункту 16 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, оскільки спір у даній справі пов`язаний із захистом позивачем належних йому майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, даний спір носить приватно-правовий характер, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства. Даний спір віднесено до юрисдикції господарського суду.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №826/15263/18.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі.

Згідно з частиною другою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

У судовому засіданні 14.11.2024 були проголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст ухвали складений та підписаний 15.11.2024.

Керуючись статтями 238, 243,248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Закрити провадження в адміністративній справі.

2. Роз`яснити позивачу, що дана справа підлягає розгляду місцевим господарським судом за правилами Господарського процесуального кодексу України.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя Дудін С.О.