Ухвала

від 14.11.2024 по справі 320/36309/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 листопада 2024 року м.Київ № 320/36309/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву відповідача про розгляд справи у судовому засіданні у межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Кіберполіції Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту Кіберполіції Національної поліції України, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДКП НПУ від 10.06.2024 за № 242 о/с про звільнення ОСОБА_1 із 12.06.2024 та поновити його посаді старшого інспектора/оперуповноваженого ВКП ДКП НПУ;

- стягнути з ДКП НПУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період із 13.06.2024 по фактичну дату відновлення на посаді (але не більше ніж за 1 рік), з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів;

- визнати протиправним не здійснення виплат ОСОБА_1 згідно рапорту від 12.06.2024 та зобов`язати ДКП НПУ виплатити: грошові кошти за службу в нічний час; неправомірно зняту частини грошового забезпечення (премій); в повному обсязі матеріальні допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань; щомісячні доплати за період виконання службових обов`язків у період карантинних обмежень, пов`язаних із пандемією «COVID-19» у розмірі 25% від грошового забезпечення; грошові кошти за усі дні невикористаних відпусток; індексацію грошового забезпечення; надбавку за специфічні умови проходження та стаж служби в поліції та додаткову винагороду за проходження служби у воєнний час, у максимально дозволеному законодавством розмірі;

- стягнути з ДКП НПУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10 000 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Справу визначено розглядати одноособово суддею Лисенко В.І. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Ухвалою суду від Департаменту Кіберполіції Національної поліції України докази у справі.

Проте, станом на 14.11.2024, вимоги вказаної ухвали суду відповідачем не виконані.

19.09.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін.

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач вказав, що виклик сторін необхідний для повноти та всебічності розгляду справи, справа має важливе значення для сторін, представник відповідача має бажання надати усні пояснення по суті спору.

Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду даної адміністративної справи у судовому засіданні, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частин другої та третьої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.

Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У даному випадку, предметом позову є позовні вимоги щодо поновення на роботі.

Зазначаючи про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, представник відповідача в клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Також суд зазначає, що оцінити значення справи для сторін і значний суспільний інтерес має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави для розгляду справи у судовому засіданні повинні мати своєрідне конкретизоване пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи у судовому засіданні.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що лише посилання учасників процесу на істотне значення цієї справи для них, які належним чином не обґрунтовані та не підтверджені, не є безумовною підставою для здійснення розгляду справи з викликом сторін у судовому засіданні.

При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справах незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об`єктивної істини обов`язкового проведення судового засідання, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.

Також суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі Ахеп v. Germany, заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року, заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".

При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

Врахувавши зміст заяви сторони, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, а також те, що відповідач не зазначив, які саме обставини є необхідність заслухати у судовому засіданні, яке значення це має для справи та чому вони не можуть бути відображені письмово, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні.

Водночас, судом при вирішенні спору по суті будуть враховані письмові доводи учасників справи та надані ними докази і пояснення.

Керуючись статтями 12, 243, 248, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні.

Копію ухвали суду надіслати (видати) учасникам справи (їх представникам).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.

Суддя Лисенко В.І.