Рішення

від 08.11.2024 по справі 420/11828/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/11828/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та додаткової грошової допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7», в якому позивач, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» від 14.04.2022 року за №24/ОС про звільнення ОСОБА_2 ;

- поновити ОСОБА_2 на посаді начальника оперативного відділу державної установи «Голопристанська виправна колонія №7»;

- стягнути з державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за час вимушеного прогулу в розмірі 321820,20 грн та додаткову грошову допомогу згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 в розмірі 150 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог сторона позивача зазначила, що ОСОБА_1 обіймав посаду начальника оперативного відділу Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7».

08.02.2022 року позивачем було подано рапорт щодо надання відпуски без збереження заробітної плати з 09.02.2022 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 року. У подальшому, за період з 09.02.2022 року по 13.03.2022 року, з 14.03.2022 року по 18.04.2022 року, та з 19.04.2022 року по 26.05.2022 року позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати, у щорічній відпустці та на лікарняному.

Зважаючи на повномасштабне вторгнення РФ па територію України з 24.02.2022 року та окупацію Херсонської області, позивачем вживалися активні дії щодо з`ясування місцезнаходження свого робочого місця як начальника оперативного відділу Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7», однак керівництво колонії уникало з ним будь-якої комунікації. Внаслідок вказаного, 13.06.2022 року до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України представником позивача було подано адвокатський запит, в якому порушувалося ряд питань, які стосувалися безпосередньої реалізації трудових прав та гарантій начальника оперативного відділу Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7».

26.06.2022 року згідно відповіді Департаменту з питань виконання кримінальних покарань було повідомлено, що з метою забезпечення соціального захисту персоналу па період тимчасової окупації, а також упередження взаємодії з незаконними представниками окупаційного режиму, в ДУ «Голопристанська виправна колонія (№7)» оголошено простій з 14.05.2022 року до закінчення воєнного стану.

17.07.2022 року представником позивача було подано адвокатський запит до Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеси) щодо отримання відомостей відносно матеріально-грошового забезпечення позивача, наявності його особової справи та наявності наказів, які приймалися відносно останнього за період з 14.03.2022 року до фактичного отримання відповіді на адвокатський період.

25.07.2022 року надійшла відповідь від державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» в якій було повідомлено, що відповідно до наказу державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» від 14.04.2022 року №24/ОС позивача звільнено відповідно до п.6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію».

Разом з цим позивач не отримував ні повідомлення про початок службового розслідування, ні акт службового розслідування, ні вищевказаний наказ про звільнення зі служби в державній установи.

Вважаючи вищевказане звільнення зі служби у Державній установі «Голопристанська виправна колонія №7» протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою суду від 19.09.2022 року по справі №420/11828/22 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст.262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.

Державній установі «Голопристанська виправна колонія №7» адміністративний позов позивача з додатками, а також ухвалу Одеського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі №420/11828/22, було надіслано на електронну пошту, вказану позивачем в адміністративному позові, що підтверджується матеріалами адміністративної справи (т.1 а.с.70).

Ухвалами суду від 17.10.2022 року у Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України та Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» судом була витребувана інформація та належним чином засвідчені докази на її підтвердження, а саме: копія наказу Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» №24/ОС від 14.04.2022 року про звільнення позивача з посади начальника оперативного відділу Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)»; матеріали службового розслідування відносно позивача, за результатами якого на нього було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби; будь-які інші наявні накази або розпорядження Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)», які приймалися відносно позивача у період з 14.03.2022 року по дату фактичного звільнення 14.04.2022 року; довідку про нарахування заробітної плати позивачу за останні 2 повних місяця, що передували даті звільнення зі служби; інформацію щодо передачі особової справи чи відомостей про матеріально-грошове забезпечення позивача до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» або іншого органу державної влади.

Ухвалою суду від 17.10.2022 року провадження у справі №420/11828/22 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України.

21.10.2022 року до суду від Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) надійшов лист, з якого вбачається, що надання інформації та додаткових письмових доказів, зазначених в ухвалі суду від 17.10.2022 року, належить до компетенції Департаменту з питань виконання кримінальних покарань ДКВС, отже знаходиться поза межами повноважень Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса).

07.08.2023 до суду від сторони позивача було надано копію особової справи позивача (т.1 а.с.105-250, т.2 а.с.1-49), яка не містила в собі будь-яких відомостей, що стосуються періоду служби позивача з початку 2022 року до моменту звільнення зі служби.

26.10.2023 року судом було направлено запит по справі до начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (т.2 а.с.50), в якому зазначено, що судом витребувано інформацію та належним чином засвідчені докази на її підтвердження щодо органу, якому було передано особові справи посадових осіб Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)», зокрема, але не виключно, копію особової справи ОСОБА_1 ; копію матеріалів службового розслідування, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» від 14.04.2022 року за №24/ОС про звільнення позивача; довідку про нарахування заробітної плати позивачу за останні 2 повних місяця, що передували даті його звільнення зі служби.

Ухвалою суду від 03.11.2023 року судом було витребувано у Державної установи «Одеська виправна колонія №14» інформацію та належним чином засвідчені докази на її підтвердження щодо передачі особової справи чи відомостей про матеріально-грошове забезпечення позивача до Державної установи «Одеська виправна колонія (№14)».

10.11.2023 року від Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України до суду надійшов лист, з якого вбачається, що листом державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» від 09.11.2023 №8.1-161/Кл повідомлено, що особові справи посадових осіб державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)», зокрема особова справа позивача, до інших органів і установ не передавались. Службова документація знаходиться на території дислокації державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)», яка на даний час перебуває в тимчасовій окупації. Враховуючи вищевикладене, надати інформацію та належним чином завірені докази на її підтвердження неможливо.

28.11.2023 року від державної установи «Одеська виправна колонія (№14)» Міністерства юстиції України надійшов лист, з якого вбачається, що наказом Міністерства юстиції України від 31.05.2022 року №1061/7 відповідно до листа Департаменту від 18.05.2022 року №9/1-1803ВС для забезпечення соціального захисту персоналу визначено державну установу «Одеська виправна колонія (№14)» розпорядником коштів державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» в частині проведення розрахунково-касових операцій з оплати праці за травень 2022 року. Згідно розрахункової-платіжної відомості за травень 2022 року позивачу матеріально-грошове забезпечення не виплачувалося. Будь-яких інших відомостей, у тому числі інформації щодо передачі особової справи позивача до державної установи «Одеська виправна колонія (№14)», не надходило.

Ухвалою суду від 11.12.2023 року провадження по справі №420/11828/22 було поновлено.

Ухвалою суду від 11.12.2023 року, враховуючи необхідність в отримані доказів по справі №420/11828/22, які наразі знаходяться у віданні державного органу, який є відповідачем у справі та перебуває на тимчасового окупованій території України, судом, застосовуючи аналогію закону з метою дотримання конвенційних принципів щодо забезпечення справедливого балансу і рівності сторін, було зупинено провадження по справі №420/11828/22 до фактичної деокупації території Голопристанської міської територіальної громади Скадовського району Херсонської області на підставі п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України.

Не погоджуючись із вищевказаної ухвалою від 11.12.2023 року про зупинення провадження у справі, стороною позивача було подано апеляційну скаргу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024 року по справі №420/11828/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 року скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 року по справі №420/11828/22, колегія суддів посилалась на те, що матеріали справи не містять жодних підтверджень збереження необхідних доказів на території виправної колонії до закінчення воєнного стану.

Також апеляційний суд зазначив, що матеріали справи містять свідчення та докази, що посадові особи державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» продовжують проходження служби на підконтрольній території, що дозволяє встановити коло осіб, які приймали оскаржуваний наказ про звільнення позивача чи були долучені до проведення службового розслідування та допитати їх у якості свідків.

23.02.2024 року матеріали справи №420/11828/22 надійшли з П`ятого апеляційного адміністративного суду до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 26.02.2024 року справу №420/11828/22 було прийнято до розгляду, та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, з призначенням судового засідання на 26.03.2024 року.

26.03.2024 року було проведено судове засідання, в якому приймали участь представник позивача та представник відповідача Ковальова Т.С., провідний фахівець з питань бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» (за довіреністю від 26.03.2024 року №8.1-53/Кл). Представники сторін надали обґрунтування по суті спірних правовідносин, крім того судом було визнано обов`язкову участь позивача в наступне судове засідання для надання пояснень по суті спірних правовідносин та фактичних обставин справи, а також задоволено клопотання представника відповідача щодо надання можливості участі у наступному судовому засіданні іншому представнику відповідача ОСОБА_3 , яка наразі на підконтрольній території займає посаду в.о. начальника державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)».

У судовому засіданні, призначеному на 26.03.2024 року, було оголошено технічну перерву, та через припинення електропостачання в приміщенні суду судове засідання було відкладено на 07.05.2024 року.

07.05.2024 року судове засідання було перенесено на 11.06.2024 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.

11.06.2024 року та 19.06.2024 року були проведені судові засідання, в яких позивач, представник позивача та представник відповідача Ковальова Т.С., провідний фахівець з питань бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» надавали усні пояснення щодо обставин по справі, а також долучали додаткові письмові пояснення (т.2 а.с.152-155, 156-157, 173, 174-187).

Крім того, 19.06.2024 року протокольною ухвалою суду було витребувано у комунального некомерційного підприємства "БЕРЕЗАНСЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ БЕРЕЗАНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ" відомості та належним чином засвідчені докази на їх підтвердження щодо проходження позивачем лікування в період з 01.02.2022 року по 31.05.2022 року та відомостей щодо видачі позивачу листків непрацездатності та їх кількості.

Ухвалою суду від 19.06.2024 року було вирішено розгляд справи №420/11828/22 проводити в порядку загального позовного провадження, із призначенням підготовчого судового засідання на 23.07.2024 року.

23.07.2024 року, 06.09.2024 року та 30.09.2024 року були проведені підготовчі судові засідання, в яких сторона позивача та представники відповідача - ОСОБА_4 , провідний фахівець з питань бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» та ОСОБА_3 , в.о. начальника державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» (т.2 а.с.211-213), надавали усні пояснення по суті обставин справи та долучали додаткові письмові докази по суті спірних правовідносин (т. 3 а.с. 2-10, 11-16, 17-22).

30.09.2024 року підготовче провадження у справі закрито та за клопотанням сторін призначено розгляд справи по суті у той же день після закінчення підготовчого провадження по справі №420/11828/22.

30.09.2024 року було проведено судове засідання, в якому позивач та представник позивача підтримували позовні вимоги у повному обсязі, а представник відповідача Ковальова Т.С. заперечувала проти підтримання позовних вимог у повному обсязі. Також у судовому засіданні, призначеному на 30.09.2024 року, було допитано в якості свідка ОСОБА_5 , який очолював Дисциплінарну комісію Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)», яка проводила службове розслідування відносно ОСОБА_1

30.09.2024 року судом було оголошено перерву у судовому засіданні для підготовки сторін до судових дебатів.

30.10.2024 року за наявності клопотання представника позивача про розгляд справи без участі сторони позивача, судом було вирішено подальший розгляд справи по суті продовжити в порядку письмового провадження з наступних підстав.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене положення Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що сторонами у справі до суду були надані визначені КАС України заяви по суті справи, позивач, його представник та представник відповідача в судових засіданнях були викладені власні правові позиції по суті заявлених позовних вимог та заперечень проти них, а також були надані пояснення щодо фактичних обставин справи та додаткові письмові докази; у справі було допитано свідка, суд ухвалив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Суд у справі за час слухання її в судових засіданнях та під час письмового провадження встановив наступне.

ОСОБА_1 з 03.08.2021 року обіймав посаду начальника оперативного відділу Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)», що підтверджується службовим посвідченням серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.11-12).

08.02.2022 року позивачем на ім`я начальника Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 було подано рапорт щодо надання відпуски за сімейними обставинами без збереження заробітної плати терміном на 15 діб з 09.02.2022 року. У рапорті вказано, що відпустку позивач буде проводити за місцем реєстрації проживання (м. Березань, Київська область) (т. 1 а.с. 13).

23.02.2022 року позивач зателефонував начальнику державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 та повідомив, що вже направляється до державної установи та 24.02.2022 року буде на робочому місці.

Близько 02 год. 00 хв. 24.02.2022 року позивачу зателефонував старший оперуповноважений ОСОБА_7 , який повідомив про початок вторгнення російських військ на територію Херсонської області, з огляду на що позивач до державної установи 24.02.2024 року не прибув.

Цього ж дня позивач зв`язався з начальником Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 , який запропонував ОСОБА_1 піти у чергову щорічну відпустку за 2022 рік, з огляду на що позивачем була направлено відповідний рапорт електронним зв`язком до державної установи, чого представниками відповідача за час розгляду справи спростовано не було.

Наказом державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» від 14.03.2022 року «Про надання відпусток» ОСОБА_1 на підставі його рапорту було надано щорічну чергову відпустку за 2022 рік відповідно до ст.ст. 92, 93 Закону України «Про Національну поліцію», терміном на 36 діб, з 14.03.2022 року по 18.04.2022 року (т.1 а.с.14-15).

У той же час, за період з 23.02.2022 року по 02.03.2022 року, з 03.03.2022 року по 13.03.2022 року, позивач був тимчасово непрацездатним, що підтверджується медичними висновками непрацездатності, сформованими комунальним некомерційним підприємством Березанська міська лікарня Березанської міської ради (т.3 а.с.2-5).

За твердженням позивача, в середині квітня 2022 року у нього відбулася телефонна розмова з начальником Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 щодо можливого переведення ОСОБА_1 до іншої державної установи у Київській області, але після цієї розмови ОСОБА_6 більше на зв`язок не виходив та питання по суті вирішено не було.

За період з 04.04.2022 року по 13.04.2022 року та з 19.04.2022 року по 28.04.2022 року позивач знову був тимчасово непрацездатним, що підтверджується медичними висновками непрацездатності, сформованими комунальним некомерційним підприємством Березанська міська лікарня Березанської міської ради (т.3 а.с.6-7).

Разом з тим, як стверджувала представник відповідача у судових засіданнях ОСОБА_3 , яка проходила службу на посаді в.о. начальника Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» у період з 13.10.2013 року по 13.05.2022 року, позивач після закінчення відпустки за сімейними обставинами 24.02.2022 року на службу до державної установи не прибув, аргументуючи це тим, що він перебуває на лікарняному. За її твердженнями, у квітні 2022 року, у період коли позивач не перебував на лікарняному, начальником державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 було видано наказ про відкликання ОСОБА_1 з чергової щорічної відпустки, яка мала тривати з 14.03.2022 року по 18.04.2022 року, про що позивача було офіційно попереджено шляхом направлення відповідних повідомлень на електронну адресу та мобільний телефон ОСОБА_1 .

Позивач, у свою чергу, факт отримання будь-яких повідомлень про видання начальником державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» наказу про відкликання його з чергової щорічної відпустки, у судових засіданнях заперечував. Представники відповідача за час розгляду справи у судових засіданнях не довели, що позивачем було підтверджено отримання вищевказаного наказу про відкликання його з чергової щорічної відпустки. Також у судових засіданнях сторона позивача акцентувала увагу на тому, що відкликати працівника із відпустки може лише начальник територіального управління, а не начальник виправної колонії.

За наданими поясненнями представника відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні, не отримавши від позивача будь-якої відповіді на вищевказані повідомлення, начальником Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» було видано наказ про початок службового розслідування відносно ОСОБА_1 . Службове розслідування, за словами представника відповідача, проводив перший заступник начальника Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_5 та старший інспектор по роботі з персоналом Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_8 .

У судовому засіданні 30.09.2024 року було допитано свідка ОСОБА_5 , який у період проведення службового розслідування відносно позивача перебував на посаді першого заступника начальника Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» та очолював Комісію, яка проводила відповідне службове розслідування. Він підтвердив, що оскільки позивач не відреагував на офіційне попередження про необхідність з`явлення на службі в державній установі «Голопристанська виправна колонія (№7)», то за наказом начальника Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 було розпочато службове розслідування відносно позивача. За наслідками зібраних матеріалів службового розслідування Державною установою «Голопристанська виправна колонія (№7)» було видано оскаржуваний наказ від 14.04.2022 року №24/ОС, яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби на підставі до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Позивач у судових засіданнях зазначав, він не був обізнаний про початок службового розслідування, не надавав будь-яких пояснень Комісії, та не був ознайомлений із спірним наказом про його звільнення. Факт неознаймолення позивача із наказом про його звільнення з державної установи не був спростований стороною відповідача під час проведення судових засідань.

За твердженнями позивача, наприкінці березня 2022 року йому на розрахунковий рахунок було нараховано грошове забезпечення не у повному обсязі, і саме внаслідок цього він почав вживати заходи щодо з`ясування обставин та намагався зв`язатись із керівним складом Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)». Лише у липні 2022 року, шляхом отримання відповіді на адвокатський запит, позивач дізнався, що його звільнили з Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» 18.04.2022 року (т.1 а.с.36-37).

Примірник оскаржуваного наказу Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» від 14.04.2022 року №24/ОС про звільнення позивача, а також матеріали службового розслідування не були надані сторонами по справі до суду, оскільки зазначені матеріали а також особова справа ОСОБА_1 наразі знаходяться на тимчасово окупованій території Херсонської області.

Вважаючи вищевказаний наказ про звільнення зі служби у Державній установі «Голопристанська виправна колонія №7» протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши адміністративний позов та інші надані до суду письмові докази, оцінивши правові позиції, пояснення представників сторін, показання свідка у судових засіданнях, а також оцінивши обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження закріплені Законом України від 23.06.2005 року №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі Закон №2713-IV).

Згідно ст.1 Закону №2713-IV на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

За ч.5 ст.23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі Закон №580-VIII).

Згідно ч.3 ст. 59 Закону №580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень закріплена в Дисциплінарному статуті органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року №3460-IV (далі Дисциплінарний статут).

Дія цього Статуту поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту закріплено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно ст. 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За ст. 6 Дисциплінарного статуту облік заохочень і дисциплінарних стягнень, що застосовуються до осіб рядового і начальницького складу, ведуть підрозділи по роботі з персоналом органів внутрішніх справ на підставі відповідних наказів.

Відповідно до ст.12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до ст.14 Дисциплінарного статуту з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 року №230, на виконання статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України було затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України.

Разом з тим, наказ від 12.03.2013 року №230 втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ №893 від 07.11.2018 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 року №893 було затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (далі Порядок), який визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування.

За п.1 розділу ІІ Порядку службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Згідно п.1 розділу V Порядку проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Відповідно до п.4 розділу V Порядку службове розслідування має встановити:

наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування;

наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій;

ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок;

обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього;

відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень;

вид і розмір заподіяної шкоди;

причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

За п.13 розділу V Порядку поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, та інші особи можуть надавати усні або письмові пояснення (у тому числі з накладанням електронного цифрового підпису) щодо відомих їм відомостей про діяння, яке стало підставою для призначення службового розслідування.

За п.2 розділу VІ Порядку підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

У разі якщо за результатами службового розслідування в діях поліцейського встановлено склад дисциплінарного проступку, дисциплінарна комісія разом з висновком службового розслідування подає уповноваженому керівнику проект наказу про накладення на цього поліцейського дисциплінарного стягнення (п.7 розділу VІ Порядку).

За п.1 розділу VІІ Порядку у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.

Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.

Аналізуючи вищезазначені положення Дисциплінарного статуту та Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України суд доходить висновку, що з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення особа, яка проводить службове розслідування, повинна отримати від порушника письмові пояснення щодо скоєного проступку. Якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування дисциплінарною комісією буде встановлено наявність у діях особи дисциплінарного проступку, то, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку порушника, його ставлення до служби, на нього має бути накладено дисциплінарне стягнення, зокрема, у вигляді звільнення із посади. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого доводиться до відома порушника, якого притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під його підпис.

Оскільки матеріали службового розслідування та примірник оскаржуваного наказу державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» від 14.04.2022 року №24/ОС сторони по справі до суду надати не змогли через перебування зазначених матеріалів на тимчасово окупованій території Херсонської області, судом обставини проведення вищезгаданого службового розслідування були встановлені за наданими поясненнями сторін по справі та показаннями свідка.

Як було зазначено в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_3 , у квітні 2022 року, у період коли позивач не перебував на лікарняному (водночас перебував у щорічній відпустці згідно наказу державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» від 14.03.2022 року «Про надання відпусток») начальником державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 було видано наказ про відкликання ОСОБА_1 з чергової щорічної відпустки, яка мала тривати з 14.03.2022 року по 18.04.2022 року. Пізніше, через відсутність будь-яких повідомлень від позивача, за наказом начальника державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 було розпочато службове розслідування відносно ОСОБА_1 .

За наслідками зібраних матеріалів службового розслідування державною установою «Голопристанська виправна колонія (№7)» було видано оскаржуваний наказ від 14.04.2022 року №24/ОС, яким позивача було звільнено на підставі до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Разом з тим, стороною відповідача не було спростовано доводів сторони позивача відносно того, що ОСОБА_1 не отримував повідомлення про відкликання його з відпустки, та його не було повідомлено про початок службового розслідування за фактом його нез`явлення у державній установі, а також не було спростовано того, що позивачу не було надано можливості надіслати до Комісії будь-які пояснення відносно предмету проведення службового розслідування.

Крім того, стороною відповідача не було спростовано факту того, що зміст оскаржуваного наказу державної Установи «Голопристанська виправна колонія №7» від 14.04.2022 року за №24/ОС про звільнення з посади не був доведений до відома позивача.

Більш того, суд акцентує увагу на тому, що у судових засіданнях представниками відповідача не було доведено, що членами Комісії у повній мірі досліджувались обставини, за яких було скоєно позивачем дисциплінарний проступок, а також не було доведено того, що членами Комісії враховувалась попередня поведінка позивача, його ставлення до виконання службових обов`язків тощо. Зазначені обставини також не підтверджені свідком ОСОБА_5 , який очолював Дисциплінарну комісію, що проводила вищевказане службове розслідування.

При таких обставинах начальником державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 було видано наказ про відкликання ОСОБА_1 з чергової щорічної відпустки, яка мала тривати з 14.03.2022 року по 18.04.2022 року, про що позивача, за твердженням сторони відповідача, було офіційно попереджено шляхом направлення відповідних повідомлень на електронну адресу та мобільний телефон ОСОБА_1 .

Суд не враховує посилання сторони позивача на те, наказ про відкликання ОСОБА_1 з чергової щорічної відпустки був виданий не уповноваженою на це особою, оскільки згідно ч.11 ст.93 Закону №580-VIII відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто наказ про відкликання позивача із щорічної відпустки міг бути оформлений начальником державної установи, оскільки в Законі №2713-IV не міститься жодних приписів відносно того, що такий наказ оформлюється керівником територіального органу управління, а не керівником установи виконання покарання, як помилково стверджує сторона позивача.

Водночас суд акцентує увагу на тому, що стороною відповідача не було доведено факту того, що позивач був повідомлений про наявність вищевказаного наказу начальника державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 про відкликання ОСОБА_1 з чергової щорічної відпустки, яка мала тривати з 14.03.2022 року по 18.04.2022 року та про необхідність прибуття до місця служби, яке вже знаходилось на окупованій території.

На думку суду, вищенаведені обставини справи свідчать про необґрунтованість та безпідставність наказу начальника державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)» ОСОБА_6 про початок службового розслідування відносно ОСОБА_1 .

Крім того, заслухавши пояснення представників відповідача у судових засіданнях та свідка, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності у діях позивача дисциплінарного проступку, як і недоведеність факту проведення повного та всебічного службового розслідування, під час якого було б досліджено обставини скоєного проступку, ступінь вини позивача, встановлено склад проступку, а також було б враховано обставини, що пом`якшують його відповідальність, попередню поведінку та ставлення до служби.

Суд також звертає увагу, що стороною відповідача за час розгляду справи також не було доведено того, що Комісією при проведенні службового розслідування були враховані обставини, з огляду на які позивач з лютого 2022 року перебував у Київській області та не міг повернутися до Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7», яка після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України знаходилась у тимчасовій окупації, як і не було доведено того, що Комісією було враховано те, що позивач ще з 24.02.2022 року виходив на зв`язок з керівництвом державної установи задля вирішення питання щодо подальшого проходження служби.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно положень ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України), достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 ч. 2 КАС України).

Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог це, зокрема, вирішення незаявленої вимоги.

Аналізуючи вищезазначені обставини, а також зібрані судом докази, враховуючи те, що за час розгляду справи представниками відповідача не було доведено наявності у діях позивача складу дисциплінарного проступку, співмірним наслідком якого може бути найсуворішій вид дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» від 14.04.2022 року за №24/ОС про звільнення ОСОБА_1 .

За умов необхідності визнання протиправними та скасування вищевказаного наказу про звільнення позивача суд зазначає, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді начальника оперативного відділу Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№7)».

Відносно календарної дати, з якої позивач підлягає поновленню на посаді, суд зазначає, що згідно приписів ст.77 Закону №580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Оскільки позивача звільнено з 14.04.2022 року, то цей день вважається останнім днем його служби, а тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на службі з 15.04.2022 року на посаді начальника оперативного відділу Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7».

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постанові 14.01.2014 року по справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку.

Згідно ч.2 ст.23 №2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно ч.5 ст.23 №2713-IV умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року №925/5 було затверджено Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі Порядок №925/5).

За п.8 розділу І Порядку №925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.

Згідно п.25 розділу І Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу, поновленим на службі або попередній посаді за рішенням суду у зв`язку з незаконним звільненням або переміщенням на іншу посаду, за час вимушеного прогулу виплата здійснюється з розрахунку середньоденного грошового забезпечення, яке особа рядового чи начальницького складу отримувала у місяці незаконного звільнення, або різниці в ньому за час перебування на нижчеоплачуваній посаді.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100).

Відповідно до п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

За п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок №925/5.

Тобто, Порядок №925/5 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 3, 8), тоді як Порядком №925/5 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №925/5.

Враховуючи, що позивача було звільнено з 14.04.2022 року і день звільнення є останнім робочим днем, а саме 14.04.2022 року, то вимушений прогул ОСОБА_1 розпочався з 15.04.2022 року та фактично триває до моменту вирішення справи, тобто до 08.11.2024 року.

Тобто, позивачу підлягає виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.04.2022 року по 08.11.2024 року включно, що складає 939 календарних днів.

Згідно форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці служби, що передували звільненню (лютий 2022 року 6 879,18 грн. та березень 2022 року 14 575,50 грн.) становило 21 454,68 грн.

З урахуванням кількості календарних днів у лютому 2022 року та березні 2022 року (59), середньоденний заробіток позивача становить 363,63 грн. (21 454,68 грн. / 59).

Таким чином, стягненню на користь позивача підлягає сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.04.2022 року по 08.11.2024 року включно у розмірі 341 448,57 грн. (363,63 грн. * 939 календарних днів).

Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь з державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» додаткової грошової допомоги згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 в розмірі 150 000,00 грн., суд зазначає наступне.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року була прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі постанова №168) (у первинній редакції від 28.02.2022 року).

Згідно п.1 постанови №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби).

У подальшому до зазначеної Постанови неодноразово вносились зміни, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 року (яка набрала чинності 24.03.2022 року та застосовується з 24.02.2022 року) було доповнено п.1 Постанови №168 після слова «поліцейським» наступною фразою: «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 року «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми єПідтримка» було затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка згідно з додатком.

Згідно вищевказаного Переліку, програма єПідтримка у спірний період поширювалась на Херсонську область, а також на Київську область, де фактично перебував позивач у спірний період, оскільки не міг повернутися до Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7».

Відтак, з 24.02.2022 року на період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах Херсонської області, повинна була виплачуватись додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. щомісячно.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 року (яка набрала чинності 08.07.2022 року та застосовується з 01.06.2022 року) внесено такі зміни до пункту 1 Постанови №168, а саме: «в абзаці першому слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка замінено словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні); після слова щомісячно доповнено словами (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».

Враховуючи визнання судом протиправним та скасування наказу державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» від 14.04.2022 року за №24/ОС про звільнення позивача з посади, то суд доходить висновку, що позивач мав право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. щомісячно з лютого 2022 року по травень 2022 року включно, чого представниками відповідача за час розгляду справи спростовано не було, а тому суд вважає за необхідне визнати також протиправними дії Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року у розрахунку 30 000,00 щомісячно за період 24.02.2022 року по 31.05.2022 року включно.

Також суд вважає за необхідне зобов`язати державну установу «Голопристанська виправна колонія №7» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року у розрахунку 30 000,00 щомісячно за період 24.02.2022 року по 31.05.2022 року включно.

В іншій частині заявлених позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити з вищенаведених обставин та обґрунтувань.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору не здійснювати.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 241-246, 251, 255, 192, 194, 209-211, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» (75630, Херсонська область, Голопристанський район, с. Стара Збур`ївка, вул. Набережна, 1-Б) про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та додаткової грошової допомоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» від 14.04.2022 року за №24/ОС про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника оперативного відділу Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7».

Стягнути з Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.02.2022 року по 08.11.2024 року в сумі 341 448,57 грн.

Визнати протиправними дії Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року у розрахунку 30 000,00 щомісячно за період 24.02.2022 року по 31.05.2022 року включно.

Зобов`язати Державну установу «Голопристанська виправна колонія №7» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року у розрахунку 30 000,00 щомісячно за період 24.02.2022 року по 31.05.2022 року включно.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький