Рішення

від 12.11.2024 по справі 420/14313/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/14313/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09 травня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 30000 грн. при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 460 від 17 вересня 2014 року «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 30000 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження служби з 22.03.2022 року по 20.10.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем за 2022 рік, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби (50%), щомісячної премії (500%), грошову компенсацію за дні невикористаної основної щорічної відпустки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби (50%), щомісячну премію (500%)) за період проходження служби з 22.03.2022 року по 20.10.2023 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових проблем за 2022 рік, грошову компенсацію за дні невикористаної основної щорічної відпустки з розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач стосовно позивача допустив протиправну бездіяльність в частині не нарахування та невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 30000 грн. при обрахунку одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, а також у частині нарахування та виплати грошового забезпечення за період проходження служби з 22.03.2022 року по 20.10.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем за 2022 рік, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби (50%), щомісячної премії (500%), грошової компенсації за дні невикористаної основної щорічної відпустки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України № 460 від 17.09.2014 р. затверджено порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі - Порядок). Керуючись зазначеним Порядком, наказом командира частини № 317 від 20.10.2023 розраховано та визначено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 . 09.04.2024 ОСОБА_1 було надано відповідь № 3/12/13/1-1036 на його заяву від 03.04.2024 вх. № С-23, якою поінформовано про порядок розрахунку та розміри одноразової грошової допомоги при звільненні. Зазначено, що підстав для перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні немає. З огляду на зміст п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди. Таке тлумачення вказаної норми підтверджується й подальшим підходом Держави до вказаної виплати. Так, наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023р. № 44 "Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 № 177/39233, перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення доповнено додатковою винагородою на період дії воєнного стану. Отже, Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168 запроваджена додаткова винагорода, яка носить тимчасовий характер. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога на оздоровлення, додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій в обґрунтування правової позиції зазначено, що відповідач при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби безпідставно не включив до складу грошового забезпечення додаткову винагороду, яка мала постійний характер та застосував приписи Постанови Кабінету Міністрів України № 460 від 17 вересня 2014 року «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» як спеціального нормативно-правового акту, що визначають структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, Відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Відповідач не обґрунтував правомірності не врахування прожиткових мінімумів 2022 та 2023 років при обчисленні грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби (50%), щомісячної премії (500%)) за період проходження служби з 22.03.2022 року по 20.10.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем за 2022 рік, грошової компенсації за дні невикористаної основної щорічної відпустки з розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

Розглянувши наявні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) з 22.03.2022 р. по 20.10.2023 р.

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) № 43 від 19.10.2023 р. відповідно до пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» ОСОБА_1 звільнено з військової служби з 20.10.2023 р.

Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 317 від 20.10.2023 року позивач звільнений з військової служби та виключений з усіх видів забезпечення. У наказі зазначено: щорічна основна відпустка за 2022 рік використана в кількості 25календарних днів. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана. Допомога для оздоровлення за 2023 рік виплачувалась. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік передбачена Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та Іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 № 200, не виплачувалась. Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС від 15.03.2018 № 200, виплатити: премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з « 01» по « 20» жовтня 2023 року в розмірі 500 відсотків посадового окладу; грошову компенсацію за невикористаний 01 календарний день щорічної основної відпустки за 2022 рік та грошову компенсацію за невикористані 26календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік. Утримати грошове забезпечення за 11 шістнадцять календарних днів жовтня. Згідно з Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 04 відсотки місячного грошового забезпечення за кожен прослужений місяць.

Позивач зазначає, що обрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення.

Позивачу щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, яка мала систематичний характер та з якої щомісяця утримувався єдиний соціальний внесок. Тому, на його думку, щомісячна додаткова грошова винагорода повинна враховуватися при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною 4 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 2 Постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови КМУ № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам" (далі Постанова КМУ № 103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постанова КМУ № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.

Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.

Згідно з п. 4 Постановою КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким, зокрема, були внесені зміни до в п. 4 Постанови КМУ № 704.

Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.

Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови КМУ № 103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови КМУ № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями ст. 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст. 6 Закону № 2017).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).

Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі Закон № 294) та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі Закон № 1082), Закон України від 2 грудня 2021 року №1928-IX "Про державний бюджет України на 2022 рік" (далі Закон №1928), Закону України від 3 листопада 2022 року №2710-IX "Про державний бюджет України на 2023 рік" (далі Закон №2710) - таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 навів такі висновки: з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічний висновок наведений Верховним Судом в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21.

При цьому під час розгляду справи № 380/18850/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень п. 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.

Слід також врахувати, що неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове звання призвело до неправильного нарахування інших складових грошового забезпечення (щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розмір яких визначається з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням та грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.

Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження служби з 22.03.2022 року по 20.10.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем за 2022 рік, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби (50%), щомісячної премії (500%), грошову компенсацію за дні невикористаної основної щорічної відпустки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік»; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби (50%), щомісячну премію (500%)) за період проходження служби з 22.03.2022 року по 20.10.2023 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових проблем за 2022 рік, грошову компенсацію за дні невикористаної основної щорічної відпустки з розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 30000грн. при обрахунку одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та похідних від неї вимог про зобов`язання вчинити певні дії, суд зазначає про їх безпідставність, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби регламентовано розділом ХХХII Порядку №260.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХII Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Приписами п. 7 розділу ХХХII Порядку №260, та ч. 2 ст. 15 Закону № 2011 визначено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до п.п. 1, 4 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що при нарахуванні позивачу спірних сум не враховано сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Позивач вважає, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168, має постійний характер, а тому підлягає врахуванню при обрахунку одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Суд вважає безпідставними вказані доводи, з огляду на таке.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) встановлено, що 1. Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

З огляду на зміст пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

Така щомісячна додаткова грошова винагорода, яка виплачувалася до 28.02.2018, відповідала ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Натомість постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 запроваджена додаткова винагорода, яка носить тимчасовий характер, оскільки запроваджена на період дії воєнного стану.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що додаткова винагорода військовослужбовцям на період дії воєнного стану не є складовою частиною грошового забезпечення, а тому у відповідача були відсутні підстави для включення до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової додаткової винагороди, виплату якої передбачено постановою КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", тому у цих вимогах суд відмовляє.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частино 1 статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат сторонами не понесено, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження служби з 22.03.2022 року по 20.10.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби (50%), щомісячної премії (500%), грошову компенсацію за дні невикористаної основної щорічної відпустки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби (50%), щомісячну премію (500%)) за період проходження служби з 22.03.2022 року по 20.10.2023 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошову компенсацію за дні невикористаної основної щорічної відпустки з розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_4 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_5 ).

Суддя М.М. Аракелян