Ухвала

від 12.11.2024 по справі 420/9210/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/9210/24

У Х В А Л А

07 листопада 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛевчук О.А.

за участю секретаряГур`євої К.І.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігії та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації до Білгород-Дністровської міської ради, Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом заступника керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури, національностей, релігії та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації до Білгород-Дністровської міської ради, Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про визнання протиправною бездіяльність Білгород-Дністровської міської ради щодо не вчинення дій, спрямованих на завершення розроблення, відповідно до вимог законодавства, історико-архітектурного опорного плану історично населеного пункту м. Білгород-Дністровський Одеської області; зобов`язання Білгород-Дністровської міської ради вчинити дії в межах компетенції, спрямовані на завершення розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану історично населеного пункту м. Білгород-Дністровський Одеської області.

Від представника відповідача Білгород-Дністровської міської ради надійшло клопотання про повернення позовної заяви. В обґрунтування клопотання представником відповідача зазначено, що органи державної влади в особі яких звернувся прокурор не наділений повноваженнями зобов`язального характеру органів місцевого самоврядування на розроблення та затвердження опорного плану. З огляду на те, що у Законі України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України і на центральний орган виконавчої влади у цій сфері Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, до уповноважених органів у сфері культурної спадщини віднесено лише виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, з вищевказаних положень норм чинного законодавства вбачається, що у центрального органу державної влади у сфері охорони культурної спадщини, що здійснює контроль та нагляд у вказаній сфері (відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону культурної спадщини») відсутні повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) щодо не виконання покладених Законом обов`язків на відповідний орган місцевого самоврядування, в даному випадку БілгородДністровською міською радою. Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) щодо не виконання покладених Законом обов`язків на відповідний орган місцевого самоврядування, в Департаменті культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, відсутні. Таким чином, підстави для звернення прокурора з цим позовом без доказів повноважень органів в інтересах яких він звертається зобов`язувати органи місцевого самоврядування розробляти та затверджувати опорний план відсутні. З огляду на викладене, прокурор не навів належне нормативно-правове обґрунтування, підстав його звернення до суду із даними позовними вимогами, що викладені в позовній заяві, за умови відсутності повноважень у органів держави в інтересах яких звертається прокурор на подачу позовної заяви з такими вимогами.

При цьому, в судовому засіданні представник Білгород-Дністровської міської ради клопотання підтримав та вказав, що позовну заяву слід залишити без розгляду.

Представником Білгород-Дністровської окружної прокуратури до суду надано заперечення, в яких представник позивача вказав, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації як юридична особа публічного права й орган охорони культурної спадщини, визначений у статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», уповноважений виконувати функції держави у таких правовідносинах і має право захищати інтереси держави у цій сфері відносин у судовому порядку. Таким чином, наявність у органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій та Мінкультури повноважень на здійснення функцій держави у правовідносинах, пов`язаних з охороною культурної спадщини, а також на захист інтересів держави у цих правовідносинах у судовому порядку підтверджується нормами права. При цьому, реалізація прокурором права на звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, невід`ємно пов`язана із необхідністю доведення невиконання або неналежного виконання уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини. У спірних правовідносинах бездіяльність відповідачів порушує інтереси держави, оскільки останніми не вживаються передбачені законом заходи, спрямовані на розроблення та затвердження в установленому порядку історико- архітектурного опорного плану історично населеного пункту м. Білгород-Дністровський. Через протиправну бездіяльність відповідачів виникає загроза самовільної, хаотичної, шкідливої для майбутніх поколінь, невідновлюваної та неконтрольованої забудови історичних місць на території міста, руйнування пам`яток історії та культури, знищення історичної спадщини територіальної громади. Звернення до суду з цим позовом обумовлене необхідністю захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, які у спірних правовідносинах виражаються у забезпеченні виконання усіх визначених законом заходів, у тому числі замовлення розроблення відповідної містобудівної та науково - проєктної документації, з метою збереження та захисту традиційного характеру середовища історичного ареалу міста Білгород-Дністровський і розташованих у його межах об`єктів культурної спадщини. У спірних правовідносинах, уповноважені на здійснення функцій держави у сфері охорони культурної спадщини органи державної влади, достеменно знаючи про порушення інтересів держави, а саме про фактичне не розроблення та не затвердження ІАОП м. Білгород-Дністровський, маючи повноваження для їх захисту, не звернулися у розумний строк до суду з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності щодо не вчинення дій, спрямованих на завершення розроблення, відповідно до вимог законодавства, історико-архітектурного опорного плану історично населеного пункту м. Білгород-Дністровський Одеської області; зобов`язання вчинити дії в межах компетенції, спрямовані на завершення розроблення та затвердження в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану історично населеного пункту м. Білгород-Дністровський Одеської області. Вказане свідчить про неналежне виконання Міністерством культури та інформаційної політики України (тепер - Міністерство культури та стратегічних комунікацій України) та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації функцій із захисту інтересів держави, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно п. 7 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо, зокрема, відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц наведено правову позицію про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Подібний висновок щодо застосування норм права викладено Великою Палатою Верховного Суду й у постанові від 13 лютого 2019 року в адміністративній справі № 826/13768/16, у якій Суд, погоджуючись із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 25 квітня 2018 року у адміністративній справі № 806/1000/17, зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. При цьому підкреслено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Крім того, за висновками щодо застосування норм права, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (аналогічна правова позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Підкреслювала, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 також зауважила, що у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого - коло відповідачів.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду та повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 263/2038/16-а.

У Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у адміністративній справі № 826/13768/16).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави, висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України Про прокуратуру.

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року по справі №815/724/15, від 17 жовтня 2019 року по справі № 569/4123/16-а,, від 28 січня 2021 року по справі № 380/3398/20, від 05 жовтня 2021 року по справі № 380/2266/21, від 02 грудня 2021 року по справі № 320/10736/20, від 23 грудня 2021 по справі № 0440/6596/18 та від 01 червня 2022 року по справі №260/1815/21, від 22 листопада 2023 року по справі № 320/835/23.

Верховний Суд в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 580/7276/21 вказав, що вирішуючи справи, пов`язані із захистом культурної спадщини України, Верховний Суд неодноразово наголошував, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць. За усталеною судовою практикою Верховного Суду збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Верховний Суд не оминає увагою і те, що Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України (постанова Верховного Суду в складі Судової палати від 31 січня 2023 року у справі №640/8728/21).

Такі висновки щодо застосування норм статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 9 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21 та від 30 січня 2024 року у справі № 420/10218/22.

Виходячи з повноважень, функцій, завдань та компетенції у сфері охорони культурної спадщини, закріплених за органами охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (частина перша статті 3, пункти 6, 12, 17, 20, 22 частини першої статті 6 вказаного Закону), а також у Положенні про Департамент (здійснення контролю за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини), Верховний Суд у постанові від 30 січня 2024 року у справі № 420/10218/22 констатував, що цей орган є уповноваженим на захист інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини. Верховний Суд вказав, що неналежне здійснення Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини надавало прокурору у спірних правовідносинах право на звернення до суду в інтересах держави з позовом в особі такого органу, й зауважив, що аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 2 вересня 2021 року у справі № 280/3319/20, від 28 квітня 2021 року у справі № 160/13338/20, від 29 листопада 2021 року у справі №280/1426/20, від 17 листопада 2022 року у справі № 640/16767/21 та від 9 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21.

При цьому, в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 580/7276/21 Верховний Суд зазначив, що питання щодо права на звернення до суду Мінкультури з позовом стосовно захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини вже було предметом дослідження у Верховному Суді, який у постанові від 9 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21, прийнятій у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, проаналізувавши норми частини першої статті 3 та пунктів 13, 14, 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пункту 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885, дійшов висновку про те, що Міністерство культури та інформаційної політики України є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, які також стосувались охорони культурної спадщини.

Верховний Суд в постанові від 23 вересня 2024 року по справі № 580/8729/21 зазначив, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав, визначених ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави, а тому клопотання представника відповідача Білгород-Дністровської міської ради є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 169, 240, 243, 248 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача Білгород-Дністровської міської ради (вхід. № ЕС/57214/24 від 25.10.2024 року).

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути включені до апеляційної скарги на рішення чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 256 КАС України.

Повний текст ухвали складено та підписано 12 листопада 2024 року.

Суддя О.А. Левчук