Постанова

від 12.11.2024 по справі 620/6315/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/6315/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря Мельник К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И Л А

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (про визнання протиправними та скасування рішень Управління від 14.03.2024 № 3-Д та від 14.03.2024 № 74012500092348; зобов`язання відповідача поновити посвідку на постіне проживання № 900000550 від 21.12.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що будучи громадянином Республіки Азербайджан, у 2016 році зареєстрував шлюб із громадянкою України, ОСОБА_2 . 15.08.2016 отримав в Україні реєстраційний номер облікової картки платника податків. У 2018 році позивачу видано дозвіл на імміграцію, який документовано посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 , терміном до 19.12.2028. 14.03.2024 відповідачем прийнято рішення, яким скасовано дозвіл на імміграцію за пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України № 2491-ІІІ (надання свідомо неправдивих відомостей про сімейний стан). Також скасована посвідка на постійне проживання. Позивач вважає, що спірні рішення є протиправними, оскільки відповідач, всупереч приписів пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002, не запросив позивача для надання пояснень щодо відсутності підстав для скасування дозволу на імміграцію, чим порушив вимоги пункту 9 частини другої статті 2 КАС України.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду 28 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 14.03.2024 № 3-Д та від 14.03.2024 № 74012500092348.

Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повторно розглянути питання про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання громадянину ОСОБА_1 , та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2016 між громадянином Республіки Азербайджан, ОСОБА_1 та громадянкою України, ОСОБА_2 , зареєстрований шлюб, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру атків цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00025954078, наявного в матеріалах справи.

15.08.2016 позивачу присвоєно РНОКПП № НОМЕР_2 .

19.10.2018 УДМС в Чернігівській області, на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну № 364/18, який документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 , копії яких міститься в матеріалах справи.

У 2024 році за інформацією Міністерства юстиції України та Міністерства юстиції Азербайджанскої Республіки відповідачу стало відомо, що позивач, станом на час видачі дозволу на імміграцію перебував у шлюбі з громадянкою Руспубліки Азербайджан , ОСОБА_4 , з 07.11.2014.

За результатами розгляду матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , УДМС в Чернігівській області дійшла висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну №364/18 від 19.10.2018 на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», що підтверджується висновком від 14.03.2024, затвердженим начальником УДМС в Чернігівській області.

Рішенням УДМС в Чернігівській області від 14.03.2024 № 3-Д, на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закон України «Про імміграію», скасовано позивачу дозвіл на імміграцію № 364/18 від 19.10.2018 та рішенням від 14.03.2024 на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 . Вказані рішення направлені позивачу супровідним листом від 15.03.2024 № 7401.5-1610/74.1-24 з рекомендованим повідомленням про вручення, яке повернуто з відміткою поштового відділення « за закінченням терміну зберігання».

Вважаючи спірні рішення протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року «Про імміграцію».

Відповідно до ст.1 цього Закону іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

За правилами ч.1 ст.4 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Згідно ч.3 ст.4 вказаного Закону дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону №2491-ІІІ особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Порядок надання дозволу на імміграцію в Україну на постійне проживання та перелік документів, необхідних для отримання такого дозволу визначено статтею 9 Закону № 2491-ІІІ.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2491-ІІІ заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі, зазначені у ч.5 ст.9 Закону, документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до п.10 ч.7 ст. 9 Закону № 2491-III крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України.

У свою чергу, дозвіл на імміграцію скасовується особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи (п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону).

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983.

Згідно п. 21 Порядку, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно п. 22 Порядку, для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції судом встановлено, що відповідно до листа Міністерства юстиції Азербайджану від 09.08.2023 №8.1-7510/2-23 громадянин Азербайджану ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з громадянкою Азербайджану ОСОБА_4 з 07.11.2014 року.

У 2016 році , відповідно до свідоцтва про одруження, позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 .

З вказаного вбачається, що на момент укладення шлюбу з громадянкою України ОСОБА_2 , громадянин Азербайджану ОСОБА_1 перебував у шлюбі в Азербайджані.

На підставі наведеного відповідач прийшов до висновку, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1 подав про себе неправдиві відомості, а саме не вказав, що має шлюб на території іншої державі.

Також, апелянт вказував, що відповідно до ст. 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб, якщо він: зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Тобто, підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 є інформація, викладена в листі Міністерства юстиції Азербайджану від 09.08.2023 №8.1-7510/2-23.

У свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що підставою скасування або ненадання дозволу на імміграцію згідно п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що після отримання дозволу на імміграцію до громадянина Азербайджану ОСОБА_1 на територію України приїхала його дружина громадянка Азербайджану ОСОБА_4 .

Також, в матеріалах справи наявні докази про укладення шлюбу між громадянином Азербайджану ОСОБА_1 та громадянкою Азербайджану ОСОБА_4 у 2019 році.

Посилання позивача на те що він вважав шлюб з громадянкою Азербайджану не дійсним, оскільки у них погіршились сімейні відносини, у зв`язку з чим вони їх припинили та подали на розлучення, не можуть слугувати підставою для визнання такого шлюбу недійсним, оскільки офіційно шлюб не було розірвано, що підтверджено у листі Міністерства юстиції Азербайджану від 09.08.2023 №8.1-7510/2-23.

Відповідно у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну від 03.07.2018 року Позивач не вказав, що має шлюб на території іншої держави.

З урахуванням наведеного, оскільки у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну від 03.07.2018 року Позивачем не було зазначено про те, що він перебуваю у шлюбі з громадянкою Азербайджану ОСОБА_4 з 07.11.2014 року Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області правомірно прийняло рішення від 14.03.2024 № 3-Д та від 14.03.2024 № 74012500092348 про скасування дозволу на імміграцію за пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України № 2491-ІІІ.

Щодо посилань позивача на те, що його не було запорошено для надання ним пояснень, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983, а саме пункту 23 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. На підставі вказаного, судова колегія вважає, що міграційна служба приймаючи оскаржувані рішення діяла в межах та на підставі чинних норм законодавства України, а тому відсутні підстави для задоволенні вимог позивача.

Тож, колегія суддів погоджується з доводами Апелянта про те, що норми Порядку №1983 станом на момент виникнення спірних правовідносин не містили імперативних приписів щодо обов`язкового запрошення іммігранта для надання ним пояснень.

Беручи до уваги вказане, судова колегія вважає, що в даному випадку наявні ознаки надання свідомо неправдивих відомостей позивачем при поданні заяви при отриманні дозволу на імміграцію.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову постанову про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року - скасувати, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити

Справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма