Постанова

від 18.11.2024 по справі 380/11861/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/11861/23 пров. № А/857/7500/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року (головуючий суддя Желік О.М., м. Львів) по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Червоноградський завод залізобетонних виробів» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Червоноградський завод залізобетонних виробів» звернулося в суд першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просило визнати протиправним і скасувати рішення №42/4-1301 від 06.04.2023 «Про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління ДПС у Львівській області №42/4-1301 від 06.04.2023 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090) на користь Приватного акціонерного товариства «Червоноградський завод залізобетонних виробів» (код ЄДРПОУ 22405526) сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 3489 (три тисячі чотириста вісімдесят дев`ять) грн. 21 коп.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати таке та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що податковий борг з 30.09.2013 не переривався, він був розстрочений на підставі рішень про розстрочення грошового зобов`язання від 01.03.2014 року №3 та розстрочення податкового боргу від 14.03.2014 року №8, тобто розстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу не вважаються сплатою, а є лише перенесенням строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу. Тому податковий борг зазначений в податковій вимозі від 30.09.2013 № 3494 не переривався, та податкова вимога на сьогоднішній день є чинна.

Звертає увагу, що податкова вимога від 30.09.2013 № 3494 також зазначалась у адміністративних справах щодо стягнення податкового боргу з рахунків відкритих в установах банків обслуговуючих ПрАТ «Червоноградський завод залізобетонних виробів», зокрема в позовній заяві від 15.04.2015 №911/13-13-10-00-10, на підставі якої Львівським окружним адміністративним судом було відкрито провадження в адміністративній справі від 24.04.2015 №813/2012/15 та в позовній заяві від 29.11.2016 №7275/13-13-10-00-10 (матеріали для підготовки даної справи до суду отримала ОСОБА_1 , яка на той час була начальником юридичного відділу Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області (про, що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 на службовій записці від 22.11.2016 №70/13-13-17-00-14), а зараз по аналогічній справі являється адвокатом даного підприємства), на підставі якої Львівським окружним адміністративним судом було відкрито скорочене провадження в адміністративній справі від 01.12.2016 №813/4212/16 та була задоволена на користь податкового органу постановою від 28.12.2016 №813/4212/16.

Доказів того, що позивачем у встановлені законом строки було сплачено самостійно визначені суми податкових зобов`язань у податкових деклараціях та уточнюючих розрахунках суду надано не було. Отже, вважає, що контролюючий орган діяв у відповідності до чинного законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив таку залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Головного управління ДПС у Львівській області №42/4-1301 від 06.04.2023 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу вирішено відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах Приватного акціонерного товариства «Червоноградський завод залізобетонних виробів».

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 15 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на платників податків покладений обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Як передбачено пунктом 36.1 статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.175 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання

Як передбачено п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Приписами п.95.1, п.95.2 ст.95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Відповідно до п.95.2 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з п. 95.4 ст.95 ПК України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, як вірно зазначено судом, у разі виникнення у платника податків боргу, контролюючий орган формує вимогу на суму такого боргу та здійснює заходи з його погашення шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, та стягнення коштів у рахунок податкового боргу за рахунок готівки на підставі відповідних рішень суду.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 № 1797-VIII (далі - Закон № 1797-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017, змінено механізм стягнення коштів з рахунків платника у банках, пункт 95.5 статті 95 доповнено абзацами другим шостим.

У відповідності з нормами абзацу 2 пункту ПК України, в редакції Закону №1797-VIII (в редакції чинній на час спірних відносин), у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

З аналізу вищенаведених норм права суд дійшов правильного висновку про те, що пункт 95.1 статті 95 ПК України встановлює послідовність стягнення податкового боргу за рахунок різних джерел: спочатку за рахунок коштів, а у разі їх недостатності - за рахунок майна, яке перебуває в податковій заставі.

Таким чином, законом закріплено пріоритет погашення податкового боргу за рахунок коштів. Стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу може відбуватися або (1) шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом, або (2) шляхом прийняття рішення керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу про стягнення коштів: (а) за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або (б) коштів з рахунків такого платника у банках. Другий спосіб реалізації контролюючим органом заходів щодо погашення податкового боргу має свої обов`язкові умови, при дотриманні сукупності яких такий спосіб реалізації є правомірним, а саме: 1) виникнення податкового боргу внаслідок несплати грошового зобов`язання, самостійно визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, 2) несплата грошових зобов`язань протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати; 3) відсутні зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань. Такі умови дають підстави вважати, що основною особливістю такого заходу є безспірність суми податкового боргу за вимогою контролюючого органу.

Разом з тим, судом правильно зазначено, що обидва способи реалізації контролюючими органами заходів з погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів можуть бути реалізовані при дотриманні вимог, передбачених пунктом 95.2 статті 95 ПК України щодо попереднього направлення (вручення) податкової вимоги, який не встановлює різниці між способами стягнення коштів контролюючими органами: за судовим рішенням чи шляхом прийняття самостійного рішення керівником контролюючого органу.

Різниця полягає виключно в частині кількості днів, які мають сплинути після направлення податкової вимоги: 1) контролюючий орган набуває право на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу (незалежно від виду податку і підстав виникнення податкового боргу) лише у разі, якщо платник податку не сплатив узгоджену суму грошового зобов`язання протягом 30 днів після направлення платникові податків податкової вимоги; 2) контролюючий орган набуває право на прийняття рішення про стягнення податкового боргу з самостійно задекларованих платником податків грошових зобов`язань після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, але не раніше ніж через 30 днів після направлення (вручення) платникові податків податкової вимоги.

Саме сукупність вказаних обставин обумовлює правомірність рішення контролюючого органу про стягнення коштів платника податків за рахунок готівки або з рахунків, які йому відкриті в банках, на погашення податкового боргу.

Аналогічних висновків щодо застосування пункту 95.5 статті 95 ПК України дійшов Верховний Суд у постановах від 17.06.2021 у справі №440/4736/19 та від 14.12.2020 у справі №805/1427/17.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, а також правові висновки Верховного Суду щодо правозастосування пункту 95.5 ст.95 ПК України, суд першої інстанції вірно зазначив, що право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу лише на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Суд слушно зауважив, що у межах даної справи істотне значення має дотриманням контролюючим органом відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України як обов`язкової передумови для звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу чи для прийняття самостійного рішення керівником контролюючого органу про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу без звернення до суду.

Судом з`ясовано, що станом на день прийняття рішення контролюючий орган не сформував та не надіслав (не вручив) позивачу податкову вимогу у відповідності до вимог ст. 59, ст. 60, п. 95.2 ст. 95 ПК України.

Останньою податковою вимогою, на яку контролюючий орган посилався при зверненні з позовними заявами до позивача про стягнення податкового боргу в судовому порядку була податкова вимога форми «Ю» від 30.09.2013 №3494 ДПІ у м.Червонограді ГУ Міндоходів у Львівській області у якій зазначено, що за платежем (орендна плата з юридичних осіб) сума податкового боргу позивача станом на 30.09.2013 становила 66171,99 грн (далі - податкова вимога від 30.09.2013 №3494). Відповідне сторонами не заперечується.

Як встановлено судом з інтегрованої картки платника за 2014 рік, у період з 14.03.2014 по 30.03.2014 у позивача був відсутній податковий борг (в ІКП абсолютне значення податкового боргу дорівнювало нулю). Більше того, по платежу податок на землю (орендна плата з юридичних осіб) у період з 28.03.2014 по 30.03.2014 у позивача існувала переплата в сумі 16672,24 грн.

У подальшому новий податковий борг позивача виник лише 31.03.2014 у сумі 33908,03 грн у зв`язку з нарахуванням відповідачем та не сплатою у граничні терміни 30.03.2014 податкових зобов`язань з орендної плати за землю у сумі 50580,27 грн, частина якого була погашена за рахунок існуючої переплати в сумі 16672,24 грн. В подальшому позивачем було погашено суму даного податкового боргу за рахунок сплати коштів згідно платіжних доручень №767 від 31.03.2014 в сумі 12400 грн, №768 від 02.04.2014 в сумі 10200,00 грн та №771 від 03.04.2014 в сумі 11308,03 грн, №782 від 14.04.2014 в сумі 12 грн. Вказаними платіжними дорученнями також був погашений податковий борг по пені в сумі 11,61 грн, що була нарахована контролюючим органом у ІКП відповідача 02.04.2014 та 03.04.2014.

Тобто фактично податковий борг, який виник починаючи з 31.03.2014 разом з нарахованою пенею був погашений позивачем повністю 14.04.2014 року.

Відтак вірним є висновок суду першої інстанції, що станом на 14.04.2014 та по 30.04.2014 в ІКП знову був відсутній податковий борг (в ІКП абсолютне значення податкового боргу дорівнювало нулю). Більше того, по платежу податок на землю (орендна плата з юридичних осіб) у період з 14.04.2014 по 30.04.2014 у позивача існувала переплата в сумі 12098,53 грн.

Надалі, згідно ІКП, новий податковий борг у позивача виник лише 01.05.2014 у сумі 38481,35 грн у зв`язку з нарахуванням відповідачем та не сплатою у граничні терміни 30.04.2014 податкових зобов`язань з орендної плати за землю у сумі 50580,27 грн, частина якого була погашена за рахунок існуючої переплати в сумі 12098,53 грн. В подальшому позивачем було погашено суму існуючого податкового боргу за рахунок сплати коштів згідно платіжних доручень №835 від 14.05.2014 в сумі 9000,00 грн, №837 від 15.05.2014 в сумі 11780,00 грн, та №838 від 19.05.2014 в сумі 17701,74 грн, №856 від 23.05.2014 в сумі 145 грн. Вказаними платіжними дорученнями також був погашений податковий борг по пені в сумі 139,10 грн, що була нарахована контролюючим органом у ІКП позивача 05.05.2014. Тобто податковий борг, який виник починаючи з 01.05.2014 разом з нарахованою пенею був погашений позивачем повністю 23.05.2014.

Таким чином, станом на 23.05.2014 та по 30.05.2014 року в ІКП позивача знову був відсутній податковий борг (в ІКП абсолютне значення податкового боргу дорівнювало нулю). Більше того, по платежу податок на землю (орендна плата з юридичних осіб) у період з 23.05.2014 до 30.05.2014 у позивача існувала переплата в сумі 5,9 грн.

Надалі новий податковий борг позивача виник лише 31.05.2014 у сумі 50574,37 грн у зв`язку з нарахуванням позивачем та не сплатою у граничний терміни 30.05.2014 податкових зобов`язань з орендної плати за землю у сумі 50580,27 грн, частина якого була погашена за рахунок існуючої переплати в сумі 5,9 грн.

З урахуванням вищенаведених обставин та норми податкового законодавства, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки після винесення податкової вимоги від 30.09.2013 №3494 податковий борг позивача з урахуванням і того боргу, який виник після її направлення був погашений у повному обсязі, вважається, що правовідносини з його погашення вичерпали своє значення (припинилися).

Згідно з пп.60.1.1 п.60.1 ст.60 ПК України податкова вимога від 30.09.2013 №3494 станом на день прийняття спірного рішення (06.04.2023) є відкликаною (нечинною). Відповідно, оскільки у позивача в подальшому виникав новий податковий борг, порядок вжиття контролюючим органом заходів щодо його погашення розпочинається спочатку - шляхом, зокрема, формування та направлення позивачу нової податкової вимоги у відповідності до ст. ст.59 ПК України.

Як встановлено судом, згідно даних ІКП новий податковий борг у позивача виникав 31.03.2014, 01.05.2014 та 31.05.2014, тому контролюючий орган повинен був сформувати та надіслати три нові податкові вимоги, з яких чинною могла залишатись лише остання, а саме щодо податкового боргу, який виник у позивача починаючи з 31.05.2014.

Водночас у матеріалах справи відсутні докази формування та надіслання (вручення) позивачу нової податкової вимоги щодо податкового боргу, який виник у позивача починаючи з 31.05.2014, що, у свою чергу, свідчить про недотримання Головним управлінням ДПС у Львівській області порядку винесення рішення про стягнення боргу, встановленого пунктом 95.5 статті 95 ПК України.

Судом також враховано, що обставини, які підтверджують переривання податкового боргу позивача у 2014 ропі та нечинність податкової вимоги форми «Ю» від 30.09.2013 №3494 встановлені та підтверджені постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2021 у справі №380/5466/20 (провадження А/857/2164/21), якою рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 скасовано та відмовлено в задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у Львівській області до ПрАТ «Червоноградський завод залізобетонних виробів» про стягнення коштів за податковим боргом з рахунків у банках (рішення набрало законної сили).

Окрім цього, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі №813/2173/18 відмолено в задоволенні позову Головного управління ДПС України у Львівській області до Публічного акціонерного товариства «Червоноградського заводу залізобетонних виробів» про стягнення коштів за податковим боргом.

Враховуючи наведене та беручи до уваги вимоги п.95.2 ст.95 ПК України, згідно якого стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав у Головного управління ДПС у Львівській області станом на 06.04.2023 як для звернення в суд про стягнення сум податкового боргу позивача так і для прийняття самостійного рішення керівником контролюючого органу про стягнення коштів позивача з рахунків у банках у рахунок погашення його податкового боргу без звернення до суду.

Разом з тим, судом також вірно зазначено, що оскаржуване рішення відповідача від 06.04.2023 не містить суми податкового боргу позивача та відомостей щодо податкових декларацій, на підставі яких він виник. Водночас у такому зазначено про стягнення з позивач усієї суми податкового боргу.

Згідно вимог законодавства, прийняте у порядку абзацу другого пункту 95.5 статті 95 ПК України рішення може стосуватися тільки певного та конкретно визначеного податкового боргу, який не сплачується протягом 90 календарних днів, натомість оскаржуване рішення прийнято згідно із його змістом щодо «усієї суми податкового боргу».

Про необхідність зазначення конкретних сум у рішенні про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу свідчить те, що контролюючий орган має право пред`явлення платіжних інструкцій банкам на підставі такого рішення, отже рішення не може бути ані безмежним, ані невизначеним.

Платник податків також має право бути обізнаним про розмір грошових коштів, які за таким рішенням списуватимуться з рахунків у банках без його згоди та без звернення до суду.

Наведене свідчить про пропорційність та додержання балансу прав та інтересів сторін таких правовідносин.

Визначення певної суми податкового боргу, яким обмежується реалізація рішення про його стягнення, встановлює межі прав контролюючого органу та запобігає можливим зловживанням та помилковому пред`явленню банкам платіжних інструментів за іншими зобов`язаннями, що виходять за межі розглянутої процедури.

Порядок ініціювання та виконання платіжних операцій за рахунками користувачів платіжних послуг врегульовано «Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг», затвердженою постановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 163, яка набрала чинності з 01.08.2022 (далі - Інструкція №163).

Згідно із підпунктом 19 пункту 6 Інструкції № 163 примусове списання (стягнення) - це платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом України виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) у випадках, передбачених ПК України.

При цьому, згідно із підпунктом 2 пункту 62 Інструкції №163 стягувач ініціює примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників податків - на підставі рішення суду або рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу (за умов, визначених у пункті 95.5 статті 95 ПК України).

Особливістю примусового списання, згідно із абзацом третім пункту 64 Інструкції №163 є те, що стягувач не подає надавачу платіжних послуг рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, на підставі якого оформлено платіжну інструкцію.

Таким чином, процедура примусового списання коштів платника податків визнає рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу - рівнозначним як виконавчому документу, так і судовому рішенню, отже є правомірним очікувати від такого рішення контролюючого органу додержання мінімальних стандартів процедури стягнення коштів без згоди платника податків та без судового рішення - визначення у ньому суми податкового боргу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою дотримання принципів добросовісності та безсторонності контролюючий орган зобов`язаний зазначати у тексті рішення, як повний розмір суми податкового боргу, який підлягає погашенню у порядку абзацу 2 пункту 95.5 статті 95 ПК України, так і підстави виникнення цього боргу, оскільки цим підтверджувалось би додержання вимог вказаної норми щодо умов (меж) прийняття рішення - (1) грошових зобов`язань, визначених платником податків у податкових деклараціях, (2) не сплачених протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку їх сплати.

Необхідність зазначення суми податкового боргу, а також підстав його виникнення пов`язана із тим, що у такий спосіб (шляхом самостійного прийняття рішення керівником контролюючого органу) можливе погашення лише податкового боргу, який виник внаслідок несплати грошового зобов`язання та/або пені, визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки.

Отже, лише за таких обставин, контролюючий орган та платник податків будуть знаходитись у ситуації юридичної визначеності у процедурі стягнення податкового боргу в порядку абзацу другого пункту 95.5 статті 95 ПК України.

Оскаржуване рішення ГУ ДПС у Львівській області від 06.04.2023, в якому зазначено про погашення усієї суми податкового боргу, не дає можливості встановити суму податкового боргу, щодо погашення якого його прийнято.

Відсутність у рішенні відповідача вичерпних відомостей, які б давали змогу перевірити його законність і обґрунтованість, позбавляє можливості встановити дійсний предмет доказування у справі. Такий суттєвий недолік свідчить про недотримання відповідачем вимог, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень і закріплені у частині другій статті 2 КАС України.

Аналогічний правовий висновок щодо протиправності рішення контролюючого органу винесеного на підставі абз.2 п.95.5 ст.95 ПК України, якщо таке не містить суми податкового боргу платника податків та відомостей щодо податкових декларацій, на підставі яких він виник встановлений Верховним Судом у постановах від 17 червня 2021 року у справі №440/4736/19 та від 14 грудня 2020 року у справі №805/1427/17

Судом також вірно зазначено, що згідно даних ІКП станом на 06.04.2023 до податкового боргу позивача також входить податковий борг в сумі 171203,71 грн, термін несплати якого був менше 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.

За таких обставин, визначена у спірному рішенні від 06.04.2023 до стягнення «уся сума податкового боргу» позивача станом на 06.04.2023 включає і суму податкового боргу, термін несплати якого менш ніж 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, а відтак зазначене рішення прийняте знову ж таки з порушенням встановленої пунктом 95.5 статті 95 ПК процедури стягнення коштів з рахунків платника у банках без звернення до суду.

Судом також враховано, що відповідно до положень пункту 95.5 статті 95 ПК України, однією з обов`язкових умов із дотриманням якої законодавець надає право контролюючому органу без рішення суду самостійно прийняти рішення про стягнення коштів з рахунків платника у банках є відсутність/наявність у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. При цьому, у разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.

Як встановлено судом, згідно ІКП у позивача станом на 06.04.2023 наявна переплата, тобто зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань) у сумі 47494,60 грн, зокрема: за платежем «Адмін. штрафи та інші санкції» - 44920,00 грн, за платежем «Податок на додану вартість» у сумі 2495,00 грн, за платежем «Екологічний податок» у сумі 79,60 грн.

Відтак вірним є висновок суду, що оскільки спірне рішенні відповідача від 06.04.2023 прийнято згідно із його змістом щодо «усієї суми податкового боргу», недотриманою є обов`язкова умова щодо застосування абзацу 2 пункту 95.5 статті 95 ПК України в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.

З урахуванням вказаного вище колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність винесеного Головним управлінням ДПС у Львівській області рішення №42/4-1301 від 06.04.2023 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, та наявності підстав для його скасування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року по справі № 380/11861/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула