Постанова

від 12.11.2024 по справі 910/458/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2024 р. Справа№ 910/458/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Козир Т.П.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 12.11.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.08.2024 (повний текст складено 22.08.2024)

у справі № 910/458/24 (суддя Г.П. Бондаренко - Легких)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот»

до Міністерства аграрної політики та продовольства України

про стягнення 933 606, 60 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення 933 606, 60 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 186 008, 48 грн. та інфляційних втрат у розмірі 747 598, 12 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем постанови Київського апеляційного адміністративного суду по справі №826/17584/15 від 21.01.2016 щодо зобов`язання відповідача вчинити дії щодо здійснення часткової компенсації відсоткової ставки за залученими позивачем кредитами у розмірі 2 251 844, 00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі №910/458/24 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» - відмовлено.

Відмовляючи у позові суд зазначив, що оскільки грошове зобов`язання не виникло, позов позивача в даному випадку щодо нарахування 3% річних та інфляційних витрат на грошове зобов`язання є безпідставним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення 3 % річних у розмірі 186 008, 48 грн. та інфляційних втрат у розмірі 747 598, 12 грн. задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд невірно дав оцінку встановленим фактам, які зазначені у справі №826/17584/15, та невірно встановив обставини які мають значення для справи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, в 2015 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України з вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо часткової компенсації відсоткової ставки за залученими позивачем кредитами; стягнення з Державного бюджету України на користь позивача за наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження розподілів бюджетних коштів, передбачених для надання державної підтримки суб`єктам господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів» від 19.10.2012 №632 заборгованості в сумі 2 251 844, 00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 у справі №826/17584/15 відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот».

Не погодившись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» звернулось до суду апеляційної інстанції з відповідною апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 у справі №826/17584/15 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2015 скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо нездійснення часткової компенсації відсоткової ставки за залученими Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» кредитами. Зобов`язано Міністерство аграрної політики та продовольства України вчинити дії щодо здійснення часткової компенсації відсоткової ставки за залученими Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» кредитами в розмірі 2 251 844, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.07.2016 постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 у справі №826/17584/15 залишена без змін.

В вересні 2016 року Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулось до Верховного Суду України з заявою щодо перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.07.2016 у справі №826/17584/15.

В подальшому на підставі підпунктів 1 та 7 пункту 1 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України справа (в редакції від 15.12.2017) справу №826/17584/15 передано до розгляду Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.04.2020 у справі №826/17584/15 відмовлено в задоволенні заяви Міністерства аграрної політики та продовольства України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.07.2016.

Однак, відповідач рішення не виконав та не оплатив кредиторську заборгованість, у зв`язку з чим позивач в 2023 році звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до відповідача з вимогами про стягнення з останнього на підставі статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат у розмірі 718 324, 15 грн та 3% річних у розмірі 163 428, 35 грн, через невиконання рішення (постанови) суду у справі №826/17584/15 від 21.01.2016.

При цьому, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.10.2023 у справі №761/38421/23 відмовлено у відкритті провадження та роз`яснено, що розгляд справи повинен відбуватися в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останнього 3 % річних у розмірі 186 008, 48 грн за період з 01.03.2021 по 22.11.2023 та інфляційні втрати у розмірі 747 598, 12 грн за період з 01.03.2021 по 31.10.2023.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

В своїй апеляційній скарзі, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 747 598, 12 грн та 3 % річних у розмірі 186 008, 48 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 у справі №826/17584/15 в частині оплати кредиторської заборгованості у розмірі 2 251 844, 00 грн.

Оскільки, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 у справі №826/17584/15, набрала законної сили, а тому обставини, встановлені в постанові від 21.01.2016 у адміністративній справі №826/17584/15, в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи.

Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 у справі №826/17584/15 позовні вимоги позивача задоволені частково, зокрема, в частині зобов`язати відповідача здійснити часткову компенсацію відсоткової ставки за залученим позивачем кредитами в розмірі 2 251 844, 00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 11, частини 1 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з наведеним у статті 509 Цивільного кодексу України визначенням, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частини другої та третьої статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач стверджує, що у позивача не виникло право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України, у зв`язку з тим, що останній не реалізовував можливість стягнення грошових коштів з відповідача на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 у справі №826/17584/15 в порядку передбаченому приписами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до статті 2 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

В частині другій статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

В силу частини 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

За приписами частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Разом з цим, частиною 1 статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Поряд з цим, частиною 2 зазначеної статті встановлений порядок дій, якщо рішення суду не виконується, а саме у разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Однак, як вбачається з резолютивної частини постанови у справі №826/17584/15 від 21.01.2016 Київський апеляційний адміністративний суд, саме зобов`язав відповідача вчинити дії щодо здійснення часткової компенсації відсоткової ставки за залученими позивачем кредитами в розмірі 2 251 844, 00 грн, а не стягнув зазначену суму.

Нормами матеріального законодавства встановлено, що Закон України «Про виконавче провадження» окремо розрізняє виконання рішення суду щодо стягнення (Розділ VII) та щодо зобов`язання вчинити певні дії (Розділ VIIІ).

При цьому, стаття 63 Закон України «Про виконавче провадження» регулює порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

В постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 у справі №826/17584/15 колегія суддів зазначила, що вимоги позовної заяви про стягнення коштів з Державного бюджету України задоволенню не підлягають.

В ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 у справі №826/17584/15 зазначено наступне: «Судом встановлено, що рішеннями судів зобов`язано відповідача до вчинення певних дій зобов`язального характеру, а не про стягнення суми компенсації».

За таких обставин, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 у справі №826/17584/15, Міністерство аграрної політики та продовольства України було саме зобов`язано вчинити певні дії щодо контролю за своєчасністю отримання компенсацій, за якими не виникає грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що грошового зобов`язання не виникло, відтак, позов позивача щодо нарахування 3 % річних у розмірі 186 008, 48 грн. та інфляційних втрат у розмірі 747 598, 12 грн. на грошове зобов`язання є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі №910/458/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі №910/458/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі №910/458/24 залишити без змін.

Матеріали справи №910/458/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 19.11.2024.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Т.П. Козир