Постанова

від 13.11.2024 по справі 904/6886/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2024 року м. Дніпро Справа № 904/6886/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання: Солодова І.М.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Скрипник К.Ю. (в залі суду) прокурор;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Іларіонівської селищної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 (повний текст рішення складено 18.04.2024, суддя Панна С.П.) у справі № 904/6886/23

за позовом Керівника Синельниківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації, м. Дніпро

до Іларіонівської селищної ради, Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Іларіонове

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", м. Київ, в особі філії "Петриківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Куліші

про зобов`язання усунути перешкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Синельниківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (з врахуванням заяви від 05.02.2024р. про зміну предмету позову) до Іларіонівської селищної ради, в якій просить суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847 шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847, проведену на підставі рішення державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації Деркач С.В. № 48752953 від 19.09.2019 (номер відомостей про речове право 33290219);

- зобов`язати Іларіонівську селищну раду (код ЄДРПОУ 04338537) усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847 шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласної військової адміністрації з незаконного володіння Іларіонівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04338537);

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847 у Державному земельному кадастрі;

- стягнути з відповідача у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ, р/р UА228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) сплачений судовий збір.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024, у даній справі, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією - обласною військовою адміністрацією (49004, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 1, код ЄДРПОУ 00022467) права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847 шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847, проведену на підставі рішення державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації Деркач С.В. № 48752953 від 19.09.2019 (номер відомостей про речове право 33290219).

Зобов`язано Іларіонівську селищну раду (52520, Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Іларіонове, вул. Робоча, буд.19, код ЄДРПОУ 04338537) усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією - обласною військовою адміністрацією (49004, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 1, код ЄДРПОУ 00022467) права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847 шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації (49004, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 1, код ЄДРПОУ 00022467) з незаконного володіння Іларіонівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04338537).

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847 у Державному земельному кадастрі.

Стягнуто з Іларіонівської селищної ради, 52520, Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт. Іларіонове, вул. Робоча, буд.19, код ЄДРПОУ 04338537 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ, р/р UА228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) судовий збір в розмірі 6 716,40грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 частково відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні Філії Дніпровське лісове господарство ДП Ліси України та відповідно до положень ст. ст. 20, 83, 122, 141, 142, 149, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з огляду на її цільове призначення, не передбачається можливості її відведення у комунальну власність за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, враховуючи висновок суду про неможливість її передачі у комунальну власність наказом Головного управління Держгеодастру у Дніпропетровській області та наявність підстав для її повернення на користь Дніпропетровської обласної адміністрації обласної військової адміністрації з незаконного володіння, - наявні підстави також і для скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, як належного способу захисту порушеного права разом із вимогою негаторного позову, оскільки таке скасування припиняє право володіння відповідача.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, засобом поштового зв`язку, Іларіонівська селищна рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

-скаржник вважає рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2024 року безпідставним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню;

-при винесенні рішення суд першої інстанції не взяв до уваги наступні доводи відповідача. Земельна ділянка з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 віднесена до земель сільськогосподарського призначення, про що свідчить інформація з державного земельного кадастру, передана Іларіонівській селищній територіальній громаді на підставі наказів ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-2201/15-18-сг від 06.06.2018 та 4-28/15-19-сг від 04.01.2019, акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність від 04.01.2019. На підставі зазначених документів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про державну реєстрацію права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Отже, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 проведена державним реєстратором на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме на підставі чинного адміністративно-розпорядчого документа, тому відсутні підстави для скасування державної реєстрації речових прав;

-в матеріалах справи містяться листи філії «Дніпровське лісове господарство», у яких зазначається, що спірна земельна ділянка начебто належить до земель лісогосподарського призначення. Проте, досліджуючи їх в якості доказів, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вказаний суб`єкт не є розпорядником інформації про землі в розумінні Закону України «Про державний земельний кадастр», оскільки єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж є Державний земельний кадастр. Будь-які належні докази, які б свідчили про те, що вказана земельна ділянка має або раніше мала інше цільове призначення, в матеріалах справи відсутні. Надані листи не можуть бути допустимими доказами по справі, оскільки достовірність зазначеної у них інформації жодним чином не підтверджена. В матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які б свідчили про повну або часткову належність земельної ділянки з кадастровим номером 224884000:01:001:0847 до земель Державного лісового фонду. Представлені картографічні схеми не несуть у собі підтвердження розташування спірної земельної ділянки у масиві лісогосподарського призначення;

-задовольняючи позов, суд першої інстанції проігнорував, що Позивач стверджував не про повне, а лише про часткове накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду. Часткове ж накладення унеможливлює задоволення позовних вимог про повернення всієї земельної ділянки на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації;

-питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), де зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. За таких обставин, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позовних вимог про повернення всієї земельної ділянки на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА;

-предметом спору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яка, на думку прокурора, має або раніше мала інше цільове призначення, а саме лісогосподарське. Важливою обставиною, яка підлягає з`ясуванню, є те, до якого саме цільового призначення віднесена земельна ділянка з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847, а також чи межує вона із землями лісогосподарського призначення та/або чи збігаються її межі повністю чи частково із землями лісогосподарського призначення. Оскільки жодною стороною не наданий висновок експерта щодо наявності або відсутності накладення земельних ділянок та визначення їх цільового призначення, а для з`ясування цих обставин необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд першої інстанції мав з власної ініціативи призначити експертизу у справі. Фактично рішення першої інстанції прийнято без всебічного встановлення обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи;

-належні та допустимі докази віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 до земель лісогосподарського призначення в матеріалах справи відсутні, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог;

-ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не було залучено до справи в якості третьої особи, що є порушенням норм процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

14.08.2024 від Дніпропетровської обласної прокуратури до ЦАГС надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким просить апеляційну скаргу відповідача Іларіонівської селищної ради залишити без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі № 904/6883/23 залишити без змін.

Відзив обґрунтований наступним:

-інвентаризацію спірної земельної ділянки як ділянки сільськогосподарського призначення проведено неправомірно, в результаті чого в подальшому реєстрацію права власності за селищною радою на вказану земельну ділянку здійснено незаконно з огляду на те, що вказана земельна ділянка фактично не являється земельною ділянкою сільськогосподарського призначення. Земельна ділянка площею 27,0062 га з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 сформована за результатами інвентаризації частково за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні Філії «Дніпровське лісове господарство ДП «Ліси України» та використовується для ведення лісового господарства. Так, відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядкувальна експедиція» від 30.11.2023 № 806, земельна ділянка з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 має частковий перетин з межами державного лісового фонду - кв. 58 Любимівського лісництва Філія «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», площа перетину становить 6,3841 га із загальної площі 27,0062 га. Також, згідно інформації Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 13.11.2023 № 614/27.1-2023 земельна ділянка з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 частково належить до Державного лісового фонду та підпорядковується філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», а саме розташована у кварталі 58 Любимівського лісництва. Філія «Дніпровське лісове господарство» не погоджувала проектів землеустрою та не надавала дозвільних документів на передачу та зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення на земельну ділянку 1224884000:01:001:0847. Інвентаризація земельних ділянок лісогосподарського призначення проводиться в рамках базового лісовпорядкування у відповідності до статті 46 Лісового Кодексу України з періодичністю один раз на 10 років і останній раз проводилась в 2014 році. Таким чином, факт віднесення спірної ділянки площею 27,0062 га з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Філія «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» повністю підтверджується інформацією і картографічними матеріалами ДП «Харківська державна лісовпорядкувальна експедиція», інформацією Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України». Як наслідок, наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення фактично припинено право постійного користування Філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» земельною ділянкою площею 27,0062 га з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 лісогосподарського призначення, змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського на сільськогосподарське призначення та форму власності з державної на комунальну, чим порушено вимоги ст. ст. 20, 83, 122, 141, 142, 149, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України;

-вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України. Однак, відповідно до відомостей, наданих філією «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», будь-яких погоджень щодо вилучення із постійного користування земельної ділянки не надавалось. Відтак, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Іларіонівській селищній раді;

-зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісогосподарського призначення та подальшу передачу до земель комунальної власності, а також реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 ЦК України, повернувши зазначену земельну ділянку на користь її власника Дніпропетровської обласної державної адміністрації. На час пред`явлення цього позову, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка площею 27,0062 га з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 зареєстрована на праві комунальної власності за Іларіонівською селищною радою. Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника державу;

-під час обрання ефективного способу захисту інтересів держави щодо спірної земельної ділянки лісового фонду необхідно враховувати, що її вибуття з державної власності супроводжувалося незаконною зміною цільового призначення, що зумовлює необхідність заявлення позовної вимоги, спрямованої на скасування державної реєстрації землі у Державному земельному кадастрі, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок;

-прокурором в позовній заяві та судом в оскаржуваному рішенні від 16.04.2024 обґрунтовано вимоги щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом її повернення, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15 (провадження № 61- 976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц;

-ГПК України, в тому числі і стаття 99, не містить вимог щодо обов`язковості проведення експертизи для вирішення спорів аналогічної категорії, а тому висновок експерта є одним із можливих доказів в даному випадку за умови доведення перед судом необхідності його проведення. Проте прокурором надано у справі № 904/6886/23 інші докази як підставу для своїх доводів, разом з цим відповідачем інших доказів для спростування позиції прокурора не надано, клопотань про призначення експертизи ним не заявлялося, тому посилання відповідача на не проведення експертизи щодо спірної земельної ділянки як на підставу для скасування рішення є необґрунтованим;

-з 19.06.2019 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не є ані власником, ані землекористувачем спірної земельної ділянки, тому винесення рішення у даній справі жодним чином не буде впливати на права чи обов`язки Головного управління. Те, що спірну земельну ділянку передано відповідачу Іларіонівській селищній раді саме від Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, лише підтверджує той факт, що порушено права позивача Дніпропетровської обласної державної адміністрації як власника земель лісового фонду. При цьому, виконання рішення суду в даному випадку в частині скасування реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі буде здійснюватися Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області за заявою прокурора із долученням судового рішення з відміткою про набрання ним законної сили в силу вимог ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Участь Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в розгляді справи законом не вимагається. Таким чином, незалучення судом в якості третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області є обґрунтованим і жодним чином не впливає на законність рішення суду від 16.04.2024.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/6886/23. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/6886/23.

24.05.2024 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС.

31.05.2024 скаржником долучено до матеріалів апеляційної скарги платіжну інструкцію № 454 від 23.05.2024 про сплату судового збору у сумі 3028,00 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2024 апеляційну скаргу Іларіонівської селищної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі № 904/6886/23 залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: - подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити; - зареєструвати електронний кабінет відповідно до ч.6 ст.6 ГПК України, відомості про що надати суду, надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.

17.07.2024 та 19.07.2024 від скаржника до Центрального апеляційного господарського суду надійшли заяви, якими долучено до матеріалів скарги докази сплати (доплати) судового збору у розмірі 7046,60 грн. відповідно до платіжної інструкції від 17.07.2024 та повідомлено про реєстрацію електронного кабінету Іларіонівською селищною радою у підсистемі Електронний суд в ЄСІТС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Іларіонівської селищної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі № 904/6886/23. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 13.11.2024 об 11 год. 00 хв.

30.10.2024 від Дніпропетровської ОДА до ЦАГС надійшла заява про розгляд справи без участі, якою враховуючи представництво інтересів держави у даній справі органами прокуратури та підвищену завантаженість судовими справами, просить розгляд справи № 904/6886/23, призначений на 13.11.2024 та всі подальші судові засідання, здійснювати за відсутності уповноваженого представника юридичного департаменту облдержадміністрації з урахуванням наданих пояснень та цієї заяви у відповідності до чинного законодавства України за наявними матеріалами справи. Позовні вимоги керівника Синельниківської окружної прокуратури викладені у позовній заяві (з урахуванням заяви від 05.02.2024 про зміну предмету позову) підтримуємо у повному обсязі.

У судове засідання 13.11.2024 з`явився прокурор, який заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.

Інші учасники справи своїм правом участі в судовому засіданні не скористалися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 13.11.2024 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 12248874000:01:001:0847, загальною площею 27,0062 га, яка розташована на території Іларіонівської селищної ради (Мар`ївської сільської ради) Синельниківського району Дніпропетровської області відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення 16.00. Державна реєстрація земельної ділянки проведена на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель 21.10.2013.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-2201/15-18-СГ від 06.06.2018р. "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" (т. 1, а.с. 34) вирішено:

передати Іларіонівській селищній об`єднаній територіальній громаді (Іларіонівській селищній раді) Синельниківського району Дніпропетровської області у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3803,2082 га на території Іларіонівської селищної об`єднаної територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту, згідно з додатком до акта приймання-передачі;

право власності на земельні ділянки, зазначені в додатку до акта приймання-передачі, виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-28/15-19-СГ від 04.01.2019 "Про внесення змін до наказу Головного управління від 06.06.2018 № 4-2201/15-18-СГ" (т. 1, а.с. 34 на звороті) внесено зміни до п.1 наказу головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 06.06.2018 № 4-2201/15-18-СГ, де цифри 3803,2082 замінити на 2809,4041. Акт та додаток до акту приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Іларіонівської селищної об`єднаної територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області викласти в новій редакції.

На виконання зазначених наказів, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області передало з державної власності, а Іларіонівська селищна об`єднана територіальна громада (Іларіонівська селищна рада) прийняла у комунальну власність Іларіонівської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки загальною площею 2809,4041 га згідно з додатком, про що складено Акт прийому-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну (т. 1, а.с. 35).

Земельна ділянка з кадастровим номером 12248874000:01:001:0847 зазначена у пункті 93 акту приймання-передачі.

Таким чином, в загальний масив земельних ділянок, які перейшли до комунальної власності, також потрапила земельна ділянка з кадастровим номером 12248874000:01:001:0847.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 26.12.2023 Іларіонівська селищна рада (код ЄДРПОУ: 04338537) є власником земельної ділянки площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847 (т. 1, а.с. 59 на звороті - 60).

Право комунальної власності зареєстровано за Іларіонівською селищною радою на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48752953 від 19.09.2019 (номер запису про право власності 33290219).

Підставою виникнення речового права зазначено: акт прийому-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність, серія та номер: б/н, виданий 04.01.2019, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області/ Іларіонівська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області; наказ, серія та номер: 4-28/15-19-СГ, виданий 04.01.2019, видавник: Головне управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області; наказ, серія та номер: 4-2201/15-18-СГ, виданий 06.06.2018, видавник Головне управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Відповідно до інформації ДП Харківська державна лісовпорядкувальна експедиція від 30.11.2023 № 806 (т. 1, а.с. 49), земельна ділянка з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 має частковий перетин з межами державного лісового фонду - кв. 58 Любимівського лісництва Філія Дніпровське лісове господарство ДП Ліси України, площа перетину становить 6,3841 га з загальної площі 27,0062 га.

Згідно інформації Філії Дніпровське лісове господарство ДП Ліси України від 13.11.2023 № 614/27.1-2023 (т. 1, а.с. 45) земельна ділянка з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847 частково належить до Державного лісового фонду та підпорядковується філії Дніпровське лісове господарство ДП Ліси України, а саме розташована у кварталі 58 Любимівського лісництва. Філія Дніпровське лісове господарство не погоджувала проектів землеустрою та не надавала дозвільних документів на передачу та зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення на земельну ділянку 1224884000:01:001:0847. Інвентаризація земельних ділянок лісогосподарського призначення проводиться в рамках базового лісовпорядкування у відповідності до статті 46 Лісового Кодексу України з періодичністю один раз на 10 років і останній раз проводилась в 2014 році.

За твердженням прокурора, наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а також наказами Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про передачу земельних ділянок у комунальну власність фактично припинено право постійного користування філії Дніпровське лісове господарство ДП Ліси України земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 6,3841 га із загальної площі 27,0062 га земельної ділянки з кадастровим номером 1224884000:01:001:0847, змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського на сільськогосподарське призначення та форму власності з державної на комунальну, чим порушено вимоги ст. ст. 20,83,122,141,142,149, п. 24Перехідних положень Земельного кодексу України.

З підстав наведеного, прокурор в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА звернувся з даним позовом та просить скасувати державну реєстрацію права комунальної власності, проведену на підставі рішення державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації, скасувати державну реєстрацію земельної ділянку у Державному земельному кадастрі та повернути земельну ділянку площею 27,0062 га, яка вибула із володіння та користування держави за відсутності волі його уповноваженого органу та всупереч встановленому законом порядку.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА до Іларіонівської селищної ради про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською ОДА обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, проведену на підставі рішення державного реєстратора №48752953 від 19.09.2019 та повернення на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА - обласної військової адміністрації з незаконного володіння Іларіонівської селищної ради. Прокурором також заявлено вимогу про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Доводи апеляційної скарги в частині необхідності розмежування віндикаційного та негаторного позовів знайшли своє підтвердження.

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову, оскільки обраний прокурором у даному випадку спосіб захисту не є належним, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним. Натомість, спосіб захисту порушеного права, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не з негаторним, виходячи з наступного.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

У пунктах 32, 37- 39, 43, 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц викладено такі висновки щодо застосування норм статей 387, 391 Цивільного кодексу України:

"32. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

37. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

38. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

39. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

43. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

89. Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння)".

Водночас, Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Крім того, в пунктах 61- 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц викладено такі правові висновки:

"61. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

62. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

63. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

64. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (такі висновки наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України) (аналогічний висновок викладено в пункті 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74).

Не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (схожий правовий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)).

Натомість за змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння, яке (право) належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Так, відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Тобто зайняття майна (в тому числі земельної ділянки) не є заволодінням ним. Саме в таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України або частина 2 статті 152 Земельного кодексу України (якщо майном є земельна ділянка), відповідно до яких власник, зберігаючи володіння своїм майном, може заявити негаторний позов, тобто вимагати усунути перешкоди в користуванні та розпоряджанні відповідним об`єктом, зокрема шляхом його повернення (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 70), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 03.04.2024 у справі №917/1212/21, в яких наразі викладено останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду в питанні чіткого розмежування таких способів захисту прав власника нерухомого майна, як віндикаційний та негаторний позови, зазначено таке.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (пункти 11.5, 11.6 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та пункти 194, 195 постанови від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, відповідно).

Звертаючись із позовом у цій справі, прокурор зазначав про законодавчу обмеженість цивільного обороту спірної земельної ділянки та наголошував на необхідності її повернення у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА на підставі статті 391 Цивільного кодексу України (за правилами негаторного позову).

Зважаючи на сталу судову практику щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів, а також підстави та зміст позову, природу спірних правовідносин, принцип реєстраційного підтвердження володіння, колегія суддів висновує про те, що обраний прокурором спосіб захисту прав держави не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом.

Колегія суддів зазначає, що прокурор чи заінтересована сторона з метою належного та ефективного захисту порушених прав держави наразі не позбавлені права ініціювати звернення з віндикаційним позовом, що відповідатиме усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду (щодо застосування положень статей 387, 391 Цивільного кодексу України).

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21, пункт 148).

Отже, у наведеному випадку належним способом захисту порушеного права власності на спірну земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до останнього набувача, а не подання прокурором негаторного позову, що, в свою чергу, зумовлює відмову в задоволенні позову саме з підстави обрання прокурором неналежного способу захисту прав держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2024 у справі №911/75/22.

Оскільки обрання прокурором помилкового способу захисту є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, незалежно від інших, встановлених судом обставин, колегія суддів не надає оцінку іншим доводам апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з`ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, допустив неправильне застосування норм матеріального права, а тому, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Судові витрати.

Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 ГПК України, у резолютивній частині постанови має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282-284, 287-289 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Іларіонівської селищної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі № 904/6886/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі № 904/6886/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь Іларіонівської селищної ради витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 10 074,60 грн., про що видати наказ.

Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.11.2024.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін