Постанова

від 21.01.2025 по справі 904/6886/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/6886/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

прокуратури - Шапки І. М. (за посвідченням),

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 (головуючий - Чус О. В., судді Дармін М. О., Кощеєв І. М.) у справі

за позовом керівника Синельниківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації

до Іларіонівської селищної ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Петриківське лісове господарство",

про зобов`язання усунути перешкоди.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 29.12.2023 керівник Синельниківської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - Дніпропетровської обласної військової адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА, Облдержадміністрація, позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 05.02.2024) до Іларіонівської селищної ради (далі - Селищна рада, Рада, відповідач) про:

1) усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847 (далі - спірна земельна ділянка), шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, проведеної на підставі рішення державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації Деркач С. В. від 19.09.2019 № 48752953 (номер відомостей про речове право 33290219);

2) зобов`язання Селищної ради усунути перешкоди у здійсненні Облдержадміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА з незаконного володіння Ради;

3) скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

2. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на норми статей 16, 178, 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 17, 20, 55, 57, 83, 84, 122, 141, 149, 152, 164 та пунктау 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 5, 7, 31, 45, 47, 48, 54 та пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 2, 18, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 16, 21, 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 5, 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також на те, що:

1) спірна земельна ділянка вибула із володіння та користування держави за відсутності волі уповноваженого державного органу (Кабінету Міністрів України) та всупереч встановленому законом порядку;

2) права власника земельної ділянки порушено шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право комунальної власності територіальної громади в особі Селищної ради на спірну земельну ділянку, а також внесення до Державного земельного кадастру відомостей про вказану земельну ділянку як землю сільськогосподарського призначення, тоді як спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, які перебувають під особливою охороною держави, та належить на праві постійного користування Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" в особі філії "Петриківське лісове господарство" (далі - ДСГП "Ліси України", третя особа), в якого не вилучалася Кабінетом Міністрів України та цільове призначення якої не змінювалося в порядку, встановленому статтями 20, 149 ЗК України (в чинній на той час редакції).

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 (суддя Панна С. П.) позов задоволено повністю з тих підстав, що спірна земельна ділянка частково відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України" та, зважаючи на її цільове призначення, статтями 20, 83, 122, 141, 142, 149 та пунктом 24 Перехідних положень ЗК України не передбачено можливості її відведення за категорією земель сільськогосподарського призначення в комунальну власність за наказом Головного управління Держгеодастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеодастру у Дніпропетровській області) без попереднього вилучення Кабінетом Міністрів України в постійного землекористувача, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав як для повернення спірної земельної ділянки на користь Облдержадміністрації з незаконного володіння Селищної ради, так і для скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, що разом із вимогою негаторного позову є належним способом захисту порушеного права держави, оскільки таке скасування припиняє фактичне володіння Ради спірною земельною ділянкою.

4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

5. Постанова мотивована тим, що хоча матеріали справи не містять і відповідач не надав доказів на спростування доводів прокурора про часткову віднесеність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та її перебування в постійному користуванні третьої особи, проте позовні вимоги прокурора, пред`явлені в порядку статті 391 ЦК України (як негаторний позов), не призводять до відновлення порушених прав держави, не відповідають належному та ефективному способу захисту (віндикаційний позов), що є самостійною підставою для відмови в їх задоволенні, оскільки:

1) визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц);

2) набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою (у цьому випадку право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за відповідачем), то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146));

3) таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (аналогічний висновок викладено в пункті 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц);

4) не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (схожий правовий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.10));

5) натомість за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння, яке (право) належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21);

6) у постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 03.04.2024 у справі №917/1212/21, в яких наразі викладено останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду в питанні чіткого розмежування таких способів захисту прав власника нерухомого майна, як віндикаційний та негаторний позови, зазначено, що метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (див. пункти 11.5, 11.6 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та пункти 194, 195 постанови від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 відповідно);

7) отже, в наведеному випадку належним способом захисту порушеного права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення є подання саме віндикаційного позову до останнього набувача, а не подання прокурором негаторного позову, що зумовлює відмову в задоволенні позову саме з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту прав держави (аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 911/75/22);

8) прокурор чи заінтересована сторона з метою належного та ефективного захисту порушених прав держави наразі не позбавлені права ініціювати звернення з віндикаційним позовом, що відповідатиме усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду (щодо застосування положень статей 387, 391 ЦК України).

Водночас, ураховуючи, що обрання прокурором неефективного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, апеляційний суд не надавав оцінку іншим доводам заявника апеляційної скарги (Селищної ради).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував:

1) висновків щодо негаторного позову як ефективного способу захисту, спрямованого на повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність держави, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин;

2) викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 13.09.2023 у справі № 621/3475/19, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/21329/17, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 висновків про те, що захист речових прав держави на землі лісогосподарського призначення має бути здійснено не шляхом витребування земельної ділянки у власність держави на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення негаторного позову як належного способу захисту;

3) висновку щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. Дніпропетровська ОДА, Селищна рада та ДСГП "Ліси України" не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 904/6886/23 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 21.01.2025.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. З інформації з Державного земельного кадастру вбачається, що спірна земельна ділянка загальною площею 27,0062 га, яка розташована на території Іларіонівської селищної ради (Мар`ївської сільської ради) Синельниківського району Дніпропетровської області, відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, код цільового призначення - 16.00 (землі запасу). Державна реєстрація земельної ділянки проведена на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель 21.10.2013.

11. Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 06.06.2018 № 4-2201/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передбачено:

1) передати Іларіонівській селищній об`єднаній територіальній громаді (Селищній раді) Синельниківського району Дніпропетровської області у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3803,2082 га на території Іларіонівської селищної об`єднаної територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту, згідно з додатком до акта приймання-передачі;

2) право власності на земельні ділянки, зазначені в додатку до акта приймання-передачі, виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

12. У подальшому, наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 04.01.2019 № 4-28/15-19-СГ "Про внесення змін до наказу Головного управління від 06.06.2018 № 4-2201/15-18-СГ" внесено зміни до пункту 1 наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 06.06.2018 № 4-2201/15-18-СГ, а саме цифри "3803,2082 га" замінено на "2809,4041 га". Акт та додаток до акта приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Іларіонівської селищної об`єднаної територіальної громади Синельниківського району Дніпропетровської області викладено в новій редакції.

13. На виконання зазначених вище наказів ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області передало з державної власності, а Іларіонівська селищна об`єднана територіальна громада (Селищна рада) прийняла у комунальну власність Іларіонівської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки загальною площею 2809,4041 га згідно з додатком, про що 04.01.2019 складено акт прийому-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність.

Спірну земельну ділянку зазначено в пункті 93 вказаного акта приймання-передачі.

Таким чином, до загального масиву земельних ділянок, які перейшли до комунальної власності, входить спірна земельна ділянка.

14. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що станом на 26.12.2023 Селищна рада (код ЄДРПОУ 04338537) є власником спірної земельної ділянки.

Право комунальної власності зареєстровано за Радою 17.09.2019 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48752953 від 19.09.2019 (номер запису про право власності 33290219).

Підставою виникнення речового права зазначено: акт прийому-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність, серія та номер: б/н, виданий 04.01.2019, видавник: ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області/ Іларіонівська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області; наказ, серія та номер: 4-28/15-19-СГ, виданий 04.01.2019, видавник: ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області; наказ, серія та номер: 4-2201/15-18-СГ, виданий 06.06.2018, видавник: ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

15. На запит керівника Синельниківської окружної прокуратури листом від 30.11.2023 № 806 Державне підприємство "Харківська державна лісовпорядкувальна експедиція" поінформувало про те, що спірна земельна ділянка має частковий перетин з межами державного лісового фонду - кварталу 58 Любимівського лісництва філії "Дніпровське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", площа перетину становить 6,3841 га із загальної площі 27,0062 га.

16. На запит керівника Синельниківської окружної прокуратури Філія "Дніпровське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" листом від 13.11.2023 № 614/27.1-2023 повідомила про те, що спірна земельна ділянка частково належить до державного лісового фонду та підпорядковується філії "Дніпровське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", а саме розташована у кварталі 58 Любимівського лісництва. Філія "Дніпровське лісове господарство" не погоджувала проєктів землеустрою та не надавала дозвільних документів на передачу та зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення стосовно спірної земельної ділянки, а інвентаризація земельних ділянок лісогосподарського призначення проводиться в рамках базового лісовпорядкування відповідно до статті 46 ЛК України з періодичністю один раз на 10 років та останнього разу проводилася в 2014 році.

Позиція Верховного Суду

17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

18. В основу рішення про задоволення позову в повному обсязі покладено висновки місцевого господарського суду про те, що: 1) ураховуючи віднесеність частини спірної земельної ділянки загальною площею 27,0062 га до земель лісогосподарського призначення (площа перетину становить 6,3841 га), що перебувають у постійному користуванні державного підприємства та використовується для ведення лісового господарства, та обставину припинення права постійного користування ДСГП "Ліси України" в особі філії "Дніпровське лісове господарство" та зміна цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на сільськогосподарське призначення на підставі рішення органу, який не мав на це повноважень, підстави для державної реєстрації права комунальної власності на підставі рішення державного реєстратора були відсутні, а тому вимога прокурора про скасування державної реєстрації права комунальної власності Селищної ради на земельну ділянку, проведеної на підставі рішення державного реєстратора, відповідає належному способу захисту; 2) під час обрання ефективного способу захисту щодо спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення необхідно враховувати, що її вибуття з державної власності супроводжувалося незаконною зміною цільового призначення, що зумовлює необхідність заявлення позовної вимоги, спрямованої на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок; 3) скасування державної реєстрації земельної ділянки можливе лише щодо сформованого об`єкта цивільних прав - спірної земельної ділянки та повернення її позивачу (Дніпропетровській ОДА) з подальшим виготовленням Облдержадміністрацією технічної документації щодо поділу спірної земельної ділянки на дві окремі частини з урахуванням різного цільового призначення її частин та подальшої їх реєстрації в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 4) оскільки спірна земельна ділянка частково відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" в особі філії "Дніпровське лісове господарство", в зв`язку з чим відповідно до положень статей 20, 83, 122, 141, 142, 149 та пункту 24 Перехідних положень ЗК України з огляду на її цільове призначення не передбачається можливості відведення спірної земельної ділянки в комунальну власність виключно за категорією земель сільськогосподарського призначення, враховуючи висновок суду про недопустимість її передачі в комунальну власність за наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 06.06.2018 № 4-2201/15-18-СГ та наявність підстав для її повернення на користь Дніпропетровської ОДА також наявні підстави для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі як належного способу захисту порушеного права держави.

19. У свою чергу, в основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про те, що поданий прокурором негаторний позов (про повернення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення на користь держави в особі Облдержадміністрації) не призводить до відновлення порушених прав держави, а тому, на відміну від віндикаційного позову, не є ефективним способом захисту її прав, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні заявленого негаторного позову.

Щодо повернення спірної земельної ділянки держави в особі Дніпропетровської ОДА

20. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Селищної ради усунути перешкоди у здійсненні Облдержадміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА з незаконного володіння Ради, проте не з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту прав держави (таким ефективним способом апеляційний суд передчасно визначив віндикаційний позов), а з мотивів необхідності врахування висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, а саме з огляду на нижченаведене.

21. Так, у пунктах 45, 46 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спору, що виник із відносин повернення державі земельної ділянки лісогосподарського призначення (площею 73,4457 га), яка входить до складу сформованої земельної ділянки більшої площі (99,0685 га), менша частина якої має інше (сільськогосподарське) цільове призначення, право комунальної власності на яку було зареєстровано за Новоолександрівською сільською радою, тобто з подібних земельних правовідносин, викладено такий висновок щодо застосування норми статті 391 ЦК України:

"У справі, що розглядається, незаконно сформована спірна земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, отже лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, інша її частина належить до земель комунальної власності.

За таких обставин повернення усієї спірної земельної ділянки у власність держави порушуватиме право комунальної власності Ради на частину земельної ділянки, а часткове її повернення неможливе у зв`язку з її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав. Відповідно, зобов`язати відповідача-2 повернути частину сформованої земельної ділянки на користь Херсонської ОВА, як того вимагає прокурор, у такому випадку буде неправомірним, а здійснити її поділ неможливо".

22. Зважаючи на достовірно встановлені судами попередніх інстанцій обставини часткового накладення спірної земельної ділянки загальною площею 27,0062 га на земельну ділянку лісогосподарського призначення (площа перетину становить 6,3841 га), яка перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України", колегія суддів вважає, що, ураховуючи зазначений вище правовий висновок Верховного Суду, з метою недопущення порушення права комунальної власності Селищної ради на більшу частину спірної земельної ділянки (площею 20,6221 га), наразі немає підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Селищної ради усунути перешкоди у здійсненні Облдержадміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА з незаконного володіння Ради.

Відтак, оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні зазначеної позовної вимоги необхідно залишити без змін саме з мотивів, наведених у цій постанові.

23. Водночас Верховний Суд зауважує, що помилкове застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм статей 387, 388 ЦК України при визначенні підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги про усунення Селищною радою перешкод у здійсненні Облдержадміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення державі в особі Дніпропетровської ОДА не призвело до неправильного вирішення спору по суті в цій частині позову, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови в цій частині позову з викладених вище мотивів.

Щодо скасування державної реєстрації права комунальної власності Селищної ради на спірну земельну ділянку

24. Разом з тим колегія суддів убачає підстави для скасування оскаржуваної постанови в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською ОДА права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на неї та для часткової зміни рішення суду першої інстанції (в частині задоволення зазначеної позовної вимоги) і водночас погоджується з доводами скаржника в частині неврахування апеляційним судом:

1) висновку щодо застосування положень статей 387, 388 ЦК України та частини 2 статті 152 ЗК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що при частковому накладанні земельних ділянок власник однієї з них може, зокрема, оспорювати відповідне рішення органу місцевого самоврядування й державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку іншого власника, тому в цьому випадку вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, адже позивач не є власником тієї частини земельної ділянки відповідача, що не накладається на його землю), викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 731/264/23 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22;

2) висновку щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, з огляду на таке.

25. Відповідно до абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 22.07.2023, тобто на час звернення з позовом) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини 7 статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.

26. Таким чином, зазначеною нормою закону допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом, а саме: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній звісно раніше реєстрував за собою відповідне речове право.

27. Колегія суддів зауважує, що положення абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 22.07.2023) послідовно узгоджуються з нормами пунктів 4, 5 частини 1 статті 14 цього Закону (в цій же редакції), відповідно до яких розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі: скасування державної реєстрації земельної ділянки; набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту зазначених норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 22.07.2023), правовим наслідком набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовуються рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, є закриття державним реєстратором відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке (закриття розділу) відбувається в разі неможливості повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, а саме на користь попереднього набувача речового права, якщо існує запис про право такого набувача.

28. Так, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 731/264/23 (предмет позову ОСОБА_1 - визнання недійсним рішення Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області від 17.06.2021 № 288 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,7 га, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку) зазначив, що спір виник внаслідок накладання (площа співпадіння 98,9703 %) належної позивачу земельної ділянки із земельною ділянкою, власником якої є ОСОБА_2 на підставі оспорюваного рішення. Тобто предметом спору є не одна й та ж земельна ділянка, яка могла би витребовуватися у порядку статей 387 і 388 ЦК України, а різні земельні ділянки, що накладаються, внаслідок чого порушені права ОСОБА_1 , який набув право власності на земельну ділянку раніше. Апеляційний суд не врахував, що при частковому накладанні земельних ділянок власник однієї з них може, зокрема, оспорювати відповідне рішення органу місцевого самоврядування й державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку іншого власника. У цьому випадку вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, адже позивач не є власником тієї частини земельної ділянки відповідача, що не накладається на його землю.

Схожий за змістом висновок викладено в пункті 51 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спору, що виник із подібних правовідносин.

29. Ураховуючи правовий висновок, викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 731/264/23 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, колегія суддів наголошує на тому, що з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини часткового накладення спірної земельної ділянки загальною площею 27,0062 га на земельну ділянку лісогосподарського призначення (площа перетину становить 6,3841 га), яка перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України", сама по собі позовна вимога про скасування судом державної реєстрації права комунальної власності Селищної Ради на спірну земельну ділянку в цілому, до складу якої входить земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення, є окремим належним та ефективним способом захисту прав держави в особі Дніпропетровської ОДА, який (спосіб) спрямований на відновлення первісного стану, що існував до відповідної (незаконної) державної реєстрації.

Адже, навіть за умов відсутності підстав для задоволення вимог негаторного позову (про зобов`язання Селищної ради усунути перешкоди у здійсненні Облдержадміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА - див. пункти 21, 22 цієї постанови), скасування судом державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, в подальшому, дозволяє ініціювати розроблення зацікавленими сторонами (Облдержадміністрацією та Радою) та затвердження технічної документації щодо поділу спірної земельної ділянки на дві окремі частини з урахуванням різного цільового призначення її частин та подальшої їх законної реєстрації як окремих об`єктів цивільних прав (сформованих земельних ділянок) в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що правильно зазначив місцевий господарський суд при вирішенні цього спору.

30. Отже, колегія суддів вважає, що за умов конкретних встановлених судами обставин цієї справи, наведеному вище правовому висновку, викладеному в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 731/264/23 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, відповідає обґрунтований висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, який (висновок) ґрунтується на тому, що, враховуючи належність частини спірної земельної ділянки загальною площею 27,0062 га до земель лісогосподарського призначення (площа перетину становить 6,3841 га), які перебувають у постійному користуванні державного підприємства та використовуються для ведення лісового господарства, та обставину припинення права постійного користування ДСГП "Ліси України" в особі філії "Дніпровське лісове господарство" та зміна цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на сільськогосподарське призначення на підставі рішення органу, який не мав на це повноважень, у державного реєстратора не було підстав для державної реєстрації права комунальної власності Селищної ради на спірну земельну ділянку в цілому, а тому вимога прокурора про скасування державної реєстрації права комунальної власності Ради на земельну ділянку, проведеної на підставі рішення державного реєстратора, відповідає належному способу захисту прав держави.

Щодо скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі

31. Водночас колегія суддів убачає підстави для скасування оскаржуваної постанови в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та для часткової зміни рішення суду першої інстанції (в частині задоволення зазначеної позовної вимоги) і водночас погоджується з доводами скаржника в частині неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування положень частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, з огляду на таке.

32. Так, у пунктах 49- 51 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спору, що виник із подібних земельних правовідносин, викладено такий висновок щодо застосування положень частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр":

"Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації.

У зв`язку з наведеним за конкретних встановлених судами обставин цієї справи та за умови, що державна реєстрація речових прав Ради та ІП "ДРАЙФХОЛМ ФАРМІНГ" на спірну земельну ділянку вже скасована судами у межах цієї справи, що має наслідком припинення відповідних речових прав на цю земельну ділянку, одночасне скасування і державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22".

33. Отже, колегія суддів вважає, що за умов конкретних встановлених судами обставин цієї справи (державна реєстрація права комунальної власності Ради на спірну земельну ділянку вже скасована судом першої інстанції у межах цієї справи, тобто відбулося припинення відповідного речового права), наведеному вище правовому висновку, викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, відповідає обґрунтований висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, який (висновок) ґрунтується на тому, що:

1) під час обрання ефективного способу захисту щодо спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення необхідно враховувати, що її вибуття з державної власності супроводжувалося незаконною зміною цільового призначення, що зумовлює необхідність заявлення позовної вимоги, спрямованої на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок;

2) скасування державної реєстрації земельної ділянки можливе лише щодо сформованого об`єкта цивільних прав - спірної земельної ділянки та повернення її позивачу (Дніпропетровській ОДА) з подальшим виготовленням Облдержадміністрацією технічної документації щодо поділу спірної земельної ділянки на дві окремі частини з урахуванням різного цільового призначення її частин та подальшої їх реєстрації в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

3) оскільки спірна земельна ділянка частково (площею 6,3841 га) відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України", то відповідно до положень статей 20, 83, 122, 141, 142, 149 ЗК України та з огляду на її цільове призначення, враховуючи недопустимість її передачі в комунальну власність за наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 06.06.2018 № 4-2201/15-18-СГ, не передбачається можливості відведення спірної земельної ділянки в комунальну власність виключно за категорією земель сільськогосподарського призначення, тому наявні підстави для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, що є належним способом захисту порушеного права держави.

34. Крім того, суд касаційної інстанції погоджується з доводами скаржника про неврахування апеляційним судом викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц висновку щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України в подібних правовідносинах, а саме про те, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право, на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

35. Адже зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що на порушення вимог статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суд апеляційної інстанції взагалі не надав правової оцінки та спростував висновку місцевого господарського суду про те, що земельні ділянки, які охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

36. У той же час висновок суду першої інстанції ґрунтується на врахуванні викладеної в постановах Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 617/683/15-ц, від 15.09.2021 у справі № 373/462/19, від 18.05.2022 у справі № 369/12149/16-ц правової позиції, яка, в свою чергу, узгоджується з подібними висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, на які обґрунтовано посилається скаржник.

37. Разом з тим із мотивів, наведених у пунктах 24- 30 цієї постанови (в межах цієї справи позовна вимога про скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку не є негаторним позовом, однак є належним та ефективним способом захисту прав держави), а також зважаючи на помилкове визначення судом першої інстанції спірної земельної ділянки площею 27,0062 га виключно як земельної ділянки лісогосподарського призначення, що не відповідає фактичним обставинам входження до її складу земель різного цільового призначення (лісогосподарського та сільськогосподарського призначення), колегія суддів убачає підстави для зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 в частині задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською ОДА права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на неї, а саме шляхом викладення абзаців 1, 2 резолютивної частини рішення від 16.04.2024 у такій редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847, проведену на підставі рішення державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації Деркач С. В. від 19.09.2019 № 48752953 (номер відомостей про речове право 33290219)".

Щодо інших доводів касаційної скарги

38. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

39. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом як висновку щодо негаторного позову як ефективного способу захисту, спрямованого на повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність держави, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/21329/17, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, від 13.09.2023 у справі № 621/3475/19, так і висновку щодо застосування норм статей 387, 388, 391 ЦК України та частини 2 статті 152 ЗК України (у контексті того, що захист речових прав держави на землі лісогосподарського призначення (в разі їх часткового накладення на землі іншого цільового призначення) має бути здійснено не шляхом витребування земельної ділянки у власність держави на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення негаторного позову як належного способу захисту), викладеного в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаної правової позиції під час вирішення цього господарського спору.

40. Так, на відміну від цієї господарської справи, в межах якої розглядається вимога про повернення державі сформованої спірної земельної ділянки загальною площею 27,0062 га в зв`язку з її частковим накладенням на земельну ділянку лісогосподарського призначення (площа перетину становить 6,3841 га), можливе задоволення якої (вимоги) призведе до порушення права комунальної власності Селищної ради на більшу частину спірної земельної ділянки (площею 20,6221 га), яка має інше (сільськогосподарське) цільове призначення (див. пункти 21, 22 цієї постанови), ухвалюючи постанови в справах №№ 359/3373/16-ц, 911/2169/20, 554/10517/16-ц, 633/408/18, 910/21329/17, 910/3453/22, 911/351/22, 372/4154/18 307/3155/19, 367/4140/16-ц, 697/2434/16, 367/4128/16-ц, 621/3475/19, Верховний Суд виходив зі встановлених судами обставин відсутності будь-якого накладення земельних ділянок лісогосподарського призначення, водного фонду, природно-заповідного фонду тощо на земельні ділянки іншого цільового призначення, які можуть належати відповідачам і були за ними зареєстровані на праві власності.

З цих самих підстав (відсутності часткового накладення земельних ділянок) колегія суддів відхиляє помилкові посилання суду апеляційної інстанції на обґрунтування оскаржуваної постанови на нерелевантні висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 15.11.2023 у справі № 918/119/21, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 911/75/22, оскільки правовідносини в зазначених справах не є подібними зі спірними правовідносинами в цій справі.

41. Зокрема, на відміну від цієї господарської справи, в межах якої вирішувався спір про повернення державі земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту, ухвалюючи постанову від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури, а саме шляхом повернення територіальній громаді м. Полтави земельної ділянки природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, розташованої в межах населеного пункту (на території парку "Перемога" в м. Полтаві), Велика Палата Верховного Суду виходячи з того, що вимогу витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку до земель запасу Полтавської міської ради слід розглядати як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді м. Полтави за правилами негаторного позову, дійшла висновків про те, що: 1) держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним або юридичним особам і державної реєстрації за останніми права власності. У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387, 388 ЦК України); 2) зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення (див. пункти 7.50, 8.4, 8.6 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду).

42. Крім того, суд касаційної інстанції не бере до уваги передчасні посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, позаяк зазначена постанова взагалі не містить висновку щодо застосування норм статей 387, 391 ЦК України, оскільки в ній (постанові) міститься виключно висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень абзаців 1, 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в контексті підтвердження прокурором підстав представництва інтересів держави органів державної влади та державних підприємств, а саме про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Натомість скаржник жодним чином не обґрунтував, як врахування/неврахування зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду може вплинути на вирішення цього господарського спору по суті заявлених вимог, оскільки в цій справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА, яка є суб`єктом владних повноважень.

43. У свою чергу, в постанові від 15.11.2023 у справі № 911/351/22 (предмет позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - КОДА) до Пірнівської сільської ради (далі - Сільрада) - усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.06.2021 з одночасним припиненням права комунальної власності Сільради на цю земельну ділянку та її повернення на користь КОДА з незаконного володіння Сільради) Верховний Суд, зокрема, зазначив, що оскільки уповноважений орган державної виконавчої влади не прийняв рішення про вилучення спірної земельної ділянки та передачу її у комунальну власність і право постійного користувача та дійсного володільця земельною ділянкою у законний спосіб не припинено, то колегія суддів погодилася з висновком апеляційного суду про те, що право комунальної власності на спірну ділянку у відповідача не виникло. Звідси ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки у власність держави в особі КОДА, є негаторний позов, тоді як вимоги про визнання недійсними наказу та рішення Сільради не є ефективними способами захисту у спірних правовідносинах і їх задоволення не призведе до поновлення порушених прав позивача.

Таким чином, у справі № 911/351/22 право комунальної власності на спірну ділянку у відповідача не виникло, тому Верховний Суд в постанові від 15.11.2023 зазначив, що ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки у власність держави в особі КОДА, є негаторний позов.

44. Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника на відмінність встановлених судами фактичних обставин у справі № 904/6886/23 та в справі № 911/351/22, зумовлених, зокрема, державною реєстрацією 17.09.2019 права комунальної власності Селищної ради, тоді як при розгляді справи № 911/351/22 суди виходили з обставин державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки вже після набрання чинності пунктом 24 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній з 27.05.2021), за змістом підпункту "а" якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Наведене також свідчить про помилкове застосування судами попередніх інстанцій норми пункту 24 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній з 27.05.2021), яка (норма) в силу вимог частини 2 статті 5 ЦК України не має зворотної дії в часі до спірних правовідносин, пов`язаних із державною реєстрацією 17.09.2019 права комунальної власності Селищної ради.

45. Таким чином, при розгляді цієї справи (№ 904/6886/23) та справ №№ 359/3373/16-ц, 911/2169/20, 554/10517/16-ц, 633/408/18, 910/21329/17, 910/3453/22, 911/351/22, 372/4154/18 307/3155/19, 367/4140/16-ц, 697/2434/16, 367/4128/16-ц, 621/3475/19, суди виходили з різних фактичних обставин, пов`язаних із державною реєстрацією за останнім набувачем права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, водного фонду, природно-заповідного фонду тощо, які перебувають під посиленою правовою охороною держави та частково не накладалися на земельні ділянки іншого цільового призначення, що переконливо свідчить як про неоднакове правове регулювання правовідносин у зазначених справах, так і загалом про їх неподібність, як наслідок, виключає підстави для врахування відповідних правових позицій як нерелевантних для вирішення цього спору.

46. У свою чергу, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18 (предмет позову - визнання незаконними і скасування розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення та його державної реєстрації), від 16.02.2022 у справі № 363/669/17 (предмет позову - визнання незаконним та скасування розпорядження, скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права приватної власності фізичної особи на земельну ділянку лісогосподарського призначення та її витребування земельної ділянки з незаконного володіння фізичної особи), від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19 (про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з чужого незаконного володіння), тобто зі спорів, що виникли з подібних земельних правовідносин викладено висновок про те, що зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зокрема, ухвалюючи постанову від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, Касаційний цивільний суд у складі Верховний Суд зазначив про те, що, задовольняючи позов та витребуючи земельну ділянку з чужого незаконного володіння, апеляційний суд не врахував, що доказами у справі підтверджено часткове накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, які передані в постійне користування ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", а часткове накладення унеможливлює задоволення віндикаційного позову про витребування всієї земельної ділянки на користь попереднього користувача. Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на спірну земельну ділянку є негаторний позов про її повернення, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Натомість, як зазначено вище, хоча під час розгляду цієї господарської справи судами й було встановлено схожі обставини (факт часткового накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення), проте, на відміну від вказаних цивільних справ, ухвалюючи оскаржувану постанову в справі № 904/6886/23, суд апеляційної інстанції загалом правильно відмовив у задоволенні вимоги негаторного позову (про зобов`язання Селищної ради усунути перешкоди у здійсненні Облдержадміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА), однак помилився з обґрунтуванням такої відмови, оскільки мав би мотивувати її тим, що повернення спірної земельної ділянки в цілому у власність держави порушуватиме право комунальної власності Ради на частину земельної ділянки, а часткове її повернення неможливе в зв`язку з її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав. Як наслідок, зобов`язати відповідача повернути частину сформованої земельної ділянки на користь Облдержадміністрації, як того вимагає прокурор, у такому випадку буде неправомірним, а здійснити її поділ неможливо (див. пункти 21, 22 цієї постанови).

За таких обставин викладені в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19 висновки не є релевантними для вирішення цього господарського спору, оскільки правовідносини в зазначених цивільних справах не є подібними в співвідношенні зі спірними правовідносинами в цій господарській справі.

47. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції та не спростував апеляційний суд, з огляду на достовірно встановлені обставини часткового накладення спірної земельної ділянки загальною площею 27,0062 га на земельну ділянку лісогосподарського призначення (площа перетину становить 6,3841 га), яка перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України", відповідач не довів належними та допустимими доказами обставин правомірного набуття Селищною радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку в цілому, оскільки вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України, чого зроблено не було, а тому спірну земельну ділянку неправомірно віднесено повністю до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Раді.

48. Разом з тим, із мотивів, раніше наведених у цій постанові, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Селищної ради усунути перешкоди у здійсненні Облдержадміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА з незаконного володіння Ради, що, зважаючи на достовірно встановлені судами попередніх інстанцій обставини часткового накладення спірної земельної ділянки загальною площею 27,0062 га на земельну ділянку лісогосподарського призначення (площа перетину становить 6,3841 га), зумовлено недопустимістю порушення права комунальної власності Селищної ради на більшу частину спірної земельної ділянки (площею 20,6221 га), що має інше (сільськогосподарське) цільове призначення.

49. Отже, скаржник належним чином частково (в частині позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською ОДА права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на неї, та про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі) обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд не врахував: 1) висновку щодо застосування положень статей 387, 388 ЦК України та частини 2 статті 152 ЗК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що при частковому накладанні земельних ділянок власник однієї з них може, зокрема, оспорювати відповідне рішення органу місцевого самоврядування й державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку іншого власника, тому в цьому випадку вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, адже позивач не є власником тієї частини земельної ділянки відповідача, що не накладається на його землю), викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 731/264/23 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22; 2) висновку щодо застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, у зв`язку з чим касаційна інстанція вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а саме:

1) оскаржувану постанову - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською ОДА права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на неї та про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі;

2) рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською ОДА права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на неї - змінити шляхом викладення абзаців 1, 2 резолютивної частини рішення від 16.04.2024 в такій редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847, проведену на підставі рішення державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації Деркач С. В. від 19.09.2019 № 48752953 (номер відомостей про речове право 33290219)";

3) рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі - залишити в силі;

4) у решті позовних вимог (про зобов`язання Селищної ради усунути перешкоди у здійсненні Облдержадміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА з незаконного володіння Ради) оскаржувану постанову необхідно залишити без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

51. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку та про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

52. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

53. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону

54. Отже, скаржник належним чином частково, а саме в частині позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською ОДА права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на неї та про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

55. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в повному обсязі не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги (див. пункт 49 цієї постанови).

Розподіл судових витрат

56. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із фактичним залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні двох позовних вимог немайнового характеру (про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською ОДА права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на неї; скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі) та фактичним залишенням в силі рішення суду першої інстанції в цій частині позову, то Верховний Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат у виді судового збору в сумі 8588,80 грн, сплаченого Дніпропетровською обласною прокуратурою за подання касаційної скарги, шляхом покладання на відповідача обов`язку з відшкодування витрат скаржника в зазначеній сумі, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 904/6886/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог:

- про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією - обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847, шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на зазначену земельну ділянку, проведеної на підставі рішення державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації Деркач С. В. від 19.09.2019 № 48752953 (номер відомостей про речове право 33290219);

- про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847, у Державному земельному кадастрі.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі № 904/6886/23 в частині задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією - обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847, шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на зазначену земельну ділянку, проведеної на підставі рішення державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації Деркач С. В. від 19.09.2019 № 48752953 (номер відомостей про речове право 33290219), змінити, виклавши абзаци 1, 2 резолютивної частини рішення від 16.04.2024 у такій редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847, проведену на підставі рішення державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації Деркач С. В. від 19.09.2019 № 48752953 (номер відомостей про речове право 33290219)".

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі № 904/6886/23 в частині задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 27,0062 га, кадастровий номер 1224884000:01:001:0847, в Державному земельному кадастрі залишити в силі.

У решті позовних вимог постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у цій справі залишити без змін.

Стягнути з Іларіонівської селищної ради на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 8588 (вісім тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн 80 коп. витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Наказ доручити видати Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай