Ухвала

від 19.11.2024 по справі 926/2842/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

п р о з а б е з п е ч е н н я п о з о в у

19 листопада 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/2842/24

Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, розглянувши матеріали справи

за позовом комунального підприємства Чернівецьке тролейбусне управління, м. Чернівці

до товариства з обмеженою відповідальністю Айк`ю Тікет, м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 3791050,08 грн.

представники сторін не викликалися

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Чернівецьке тролейбусне управління звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Айк`ю Тікет про стягнення заборгованості за договором №01/24 про надання послуг з організації та забезпечення реєстрації оплати проїзду у пасажирському транспорті на території Чернівецької міської територіальної громади від 01.02.2024 та договором №2 про передачу активного балансу транспортних карток від 01.02.2024 в сумі 3791050,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що між комунальним підприємством Чернівецьке тролейбусне управління та ТОВ «АЙК`Ю ДИРЕКТ УКРАЇНА», яке змінило найменування на ТОВ «АЙК`Ю ТІКЕТ» укладено зазначений вище договір, предметом якого є надання послуг із забезпечення функціонування автоматизованої системи оплати обліку проїзду (надалі - АСООП), організації та забезпечення реєстрації оплати проїзду за допомогою безконтактних засобів оплати проїзду (далі - БЗОП) на території Чернівецької міської територіальної громади.

Згідно п. 1.2. Договору Оператор здійснює приєднання Перевізника до АСООП та надає послуги із забезпечення реєстрації оплати проїзду за допомогою БЗОП на території Чернівецької міської територіальної громади незалежно від форм власності, а Перевізник своєчасно приймає та оплачує надані Послуги.

Окрім того, як зазначає позивач, при передачі функцій забезпечення реєстрації оплати проїзду за допомогою безконтактних засобів оплати проїзду виникло питання передачі відповідачу позитивного активного балансу транспортних карток, який склався до моменту визначення нового Оператора та перебував у позивача. Для урегулювання було укладено Договір про передачу активного балансу транспортних карток №2.

Предметом даного Договору була передача активного балансу транспортних карток від Передавача - КП «ЧТУ» Отримувачу ТОВ «Айк`ю Директ Україна» шляхом щомісячного списання вартості наданих послуг з перевезення пасажирів на користь Передавача (оплачених поїздок) згідно Договору № 01/24 про надання послуг з організації та забезпечення реєстрації оплати проїзду у пасажирському транспорті на території Чернівецької міської територіальної громади від 01 лютого 2024 року.

Таким чином, укладенням Договору № 2 від 01.02.2024 Сторони домовились про те, що кошти активного балансу поповнених карток, які мали бути передані Оператору, будуть списуватись щомісячно з врахуванням транспортної роботи Перевізника, тобто з урахуванням вартості оплачених пасажирами поїздок (кошти, які повинні були бути повернуті Перевізнику транспортна робота) у рамках Договору № 2, зокрема буде зменшуватись Активний баланс карток, який зафіксований станом на 01.02.2024 року (п.3.1. Договору № 2).

Позивач стверджує, що у відповідача виникла заборгованість, яка складається з вартості проїзду пасажирів, що зареєстрували поїздки транспортними картками, та повинна бути повернута позивачу, оскільки це безпосередньо його транспортна робота. Таким чином, залишаються невиконаними зобов`язання, що виникли в результаті виконання Договору № 2 від 01.02.2024 року.

Отже, відповідачем в період з 10.09.2024 по 29.10.2024 перерахунок на користь позивача вартості проїзду пасажирів не здійснено, порушено умови договору щодо оплати, у зв`язку із чим, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 3791050,08 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2024 справу №926/2842/24 передано на розгляд судді Миронюку С.О.

Ухвалою від 13.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.12.2024.

18.11.2024 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Згідно частини першої статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову від 15.11.2024, суд зазначає наступне.

Позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти у розмірі ціни позову 3791050,08 грн та судового збору в сумі 56865,75 грн, які обліковуються на рахунках ТОВ АЙК`Ю ТІКЕТ, відкритих у банківських установах, в тому числі, але не виключно на розрахункових рахунках НОМЕР_1 в АБ УКРГАЗБАНК, НОМЕР_2 в ПАТ АБ УКРГАЗБАНК.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що відповідно до пункту 1.1. Договору 1/24 від 01.02.2024 відповідач здійснив приєднання КП «ЧТУ» до автоматизованої системи оплати обліку проїзду (далі АСООП) та надавав послуги з забезпечення реєстрації оплати проїзду за допомогою безконтактних засобів оплати проїзду (далі БЗОП) на території Чернівецької міської територіальної громади незалежно від форми власності, а КП «ЧТУ» зобов`язувався своєчасно приймати та оплачувати надані послуги.

Згідно Договору 01/24 послуги з організації та забезпечення реєстрації оплати проїзду надавалися відповідачем по 31.10.2024 року. Кошти, які надходили на рахунок ТОВ «АЙК`Ю ТІКЕТ» з 10.09.2024 по 31.10.2024 від зареєстрованих та оплачених по транспортних картках поїздок є дебіторською заборгованістю КП «ЧТУ», та мали бути повернуті відповідачем згідно умов Договору 01/24 у повному обсязі. У відповідності до розділу 2 Договору 01/24 ТОВ «АЙК`Ю ТІКЕТ» зобов`язувався своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки з Перевізниками відповідно до умов цього Договору.

Таким чином, сума заборгованості акумульована на окремому рахунку та складає відповідно суму зареєстрованих та оплачених пасажирами поїздок. Станом на день подання даної заяви формує суму заборгованості, що підлягає стягненню, а саме 3791050,08 грн. Отже, на даний час кошти знаходяться в незаконному розпорядженні відповідача.

Також позивач вказує, що згідно відомостей з Єдиного реєстру судових рішень та Єдиного реєстру виконавчих проваджень відповідач на даний час активно виплачує кошти працівникам та іншим контрагентам шляхом подання заяв про видачу судових наказів про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айк`ю Тікет" заборгованості за різними договорами, в тому числі стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, надання юридичних послуг Адвокатським об`єднанням "Поляк і партнери", на підтвердження чого надано виписку з Єдиного реєстру виконавчих проваджень із зазначенням прізвищ працівників та Виписку з єдиного державного реєстру судових рішень з переліком судових наказів. Загалом, за період з 13.09.2024 по 13.11.2024 було виведено 1134746,00 грн.

Позивач звертає увагу, що відповідачем з розрахункового рахунку перераховувались позивачу кошти від оплати проїзду транспортною картою з суми активного балансу, що підтверджує наявність коштів, оскільки включно по 09.09.2024 року реєстрація поїздок здійснювалась відповідачем, що підтверджується копіями платіжних інструкцій за червень, липень 2024.

Вищенаведене свідчить про те, що боржник свідомо ухиляється від оплати простроченої заборгованості на користь позивача з метою збагачення незаконним шляхом за рахунок обов`язкових платежів підприємства.

На думку позивача є підстави вважати, що кошти активного балансу без згоди позивача можуть бути використані відповідачем та передані на користь третіх осіб, що у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Окрім того, позивач зазначив, що у випадку подання відповідачем клопотання про зустрічне забезпечення у підприємства наявні активи для його застосування. Однак на даний час підстав для застосування зустрічного забезпечення немає.

Суд зазначає, що відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі №344/14718/20).

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту цієї норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанова Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №921/302/20).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині другій статті 136 ГПК.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №910/10598/21, від 28.08.2023 у справі №906/304/23.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

Підставою позову в цій справі визначено невиконання відповідачем зобов`язань за договором про передачу активного балансу транспортних карток №2 від 01.02.2024.

Предметом позову, з яким позивач звернувся до суду, є стягнення грошових коштів в сумі 3791050,08 грн, які є вартістю зареєстрованих та оплачених пасажирами поїздок.

Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

Як зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №916/143/24:

3.24. Посилання скаржника на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у численних постановах, про те, що для застосування заходів забезпечення позову заявник має надати суду докази вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), колегія суддів відхиляє, оскільки такі висновки Верховного Суду були сформовані раніше, аніж висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 щодо застосування статей 136-139 ГПК.

3.25. У справі №905/448/22 об`єднана палата, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування; по-друге, викладення наведених висновків саме у постанові об`єднаної палати свідчить про те, що зазначені висновки мають пріоритет у застосування перед висновками Верховного Суду у складі колегії суддів, а тому до вирішення аналогічних спорів мають застосовуватися саме висновки об`єднаної палати.

3.26. Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо)..

Оцінюючи підстави для вжиття заходів для забезпечення позову у цій справі та подані на їх обґрунтування відповідні докази, суд враховує, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень та Єдиного реєстру виконавчих проваджень місцевими районними судами міста Чернівці та Чернівецької області ухвалено низку судових наказів про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Айк`ю Тікет заборгованості за договорами, у матеріалах справи відсутня інформація про наявність у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення.

При цьому суд відхиляє доводи позивача про виведення відповідачем грошових коштів шляхом подання заяв про видачу судових наказів про стягнення з ТОВ Айк`ю Тікет нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, оскільки рахунки, які використовується боржником для виплати заробітної плати, мають спеціальний режим використання та звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, відтак позивач не має права претендувати на кошти, цільовим призначенням яких є виплата заробітної плати.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 4.7. Договору 1/24 від 01.02.2024 року кошти, отримані Оператором від поповнення електронних квитків акумулюються на розрахунковому рахунку, відкритому у фінансовій установі на ім`я Оператора та не являються його доходом від господарської діяльності. Відтак накладення арешту на дані кошти відповідача не перешкоджає здійснення ним господарської діяльності, вказані кошти не являються його доходом від господарської діяльності.

Оцінюючи обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, співмірності, забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття зазначених заявником заходів забезпечення позову в разі задоволення позовних вимог, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, у зв`язку з чим дана заява підлягає задоволенню.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що наявні підстави для задоволення поданої позивачем заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що містяться на його рахунках у банківських установах, в межах ціни позову в сумі 3791050,08 грн та судового збору в сумі 56865,75 грн.

Разом із цим, визначення конкретних рахунків боржника в банківських установах, на які може бути накладено арешт, належить до повноважень виконавця та банку, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відтак судом не зазначаються номери банківських рахунків відповідача, на які необхідно накласти арешт.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (ч. 6 ст. 140 ГПК України).

У силу вимог ч. 8 ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно з ч. 1, 2, 4, ст. 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Керуючись ст. 136, 137, 140, 144, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву комунального підприємства Чернівецьке тролейбусне управління про забезпечення позову від 15.11.2024 задовольнити.

2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, в межах ціни позову в сумі 3791050,08 грн та судового збору в сумі 56865,75 грн, які обліковуються на рахунках, що належать товариству з обмеженою відповідальністю АЙК`Ю ТІКЕТ, відкритих у банківських установах.

Стягувач: Комунальне підприємство Чернівецьке тролейбусне управління (58023, Чернівецька обл., Чернівецький р-н., м. Чернівці, вул. Комунальників, 12, код ЄДРПОУ 03328907).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю АЙК`Ю ТІКЕТ (04082, м. Київ, вул. Коноплянська, 12, офіс 12, код ЄДРПОУ 43161409).

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 19.11.2024.

Суддя С.О.Миронюк