Ухвала

від 29.11.2024 по справі 926/2842/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

29 листопада 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/2842/24

Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, розглянувши матеріали справи

за позовом комунального підприємства Чернівецьке тролейбусне управління, м. Чернівці

до товариства з обмеженою відповідальністю Айк`ю Тікет, м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 3791050,08 грн.

представники сторін:

від позивача Подгорецька О.В., довіреність від 01.08.2024

від відповідача Поляк П.П., ордер серія СЕ №1099092 від 22.11.2024

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Чернівецьке тролейбусне управління звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Айк`ю Тікет про стягнення заборгованості за договором №01/24 про надання послуг з організації та забезпечення реєстрації оплати проїзду у пасажирському транспорті на території Чернівецької міської територіальної громади від 01.02.2024 та договором №2 про передачу активного балансу транспортних карток від 01.02.2024 в сумі 3791050,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що між комунальним підприємством Чернівецьке тролейбусне управління та ТОВ АЙК`Ю ДИРЕКТ УКРАЇНА, яке змінило найменування на ТОВ АЙК`Ю ТІКЕТ укладено зазначений вище договір, предметом якого є надання послуг із забезпечення функціонування автоматизованої системи оплати обліку проїзду (надалі - АСООП), організації та забезпечення реєстрації оплати проїзду за допомогою безконтактних засобів оплати проїзду (далі - БЗОП) на території Чернівецької міської територіальної громади.

Згідно п. 1.2. Договору Оператор здійснює приєднання Перевізника до АСООП та надає послуги із забезпечення реєстрації оплати проїзду за допомогою БЗОП на території Чернівецької міської територіальної громади незалежно від форм власності, а Перевізник своєчасно приймає та оплачує надані Послуги.

Окрім того, як зазначає позивач, при передачі функцій забезпечення реєстрації оплати проїзду за допомогою безконтактних засобів оплати проїзду виникло питання передачі відповідачу позитивного активного балансу транспортних карток, який склався до моменту визначення нового Оператора та перебував у позивача. Для урегулювання було укладено Договір про передачу активного балансу транспортних карток №2.

Предметом даного Договору була передача активного балансу транспортних карток від Передавача - КП ЧТУ Отримувачу ТОВ Айк`ю Директ Україна шляхом щомісячного списання вартості наданих послуг з перевезення пасажирів на користь Передавача (оплачених поїздок) згідно Договору № 01/24 про надання послуг з організації та забезпечення реєстрації оплати проїзду у пасажирському транспорті на території Чернівецької міської територіальної громади від 01 лютого 2024 року.

Таким чином, укладенням Договору № 2 від 01.02.2024 Сторони домовились про те, що кошти активного балансу поповнених карток, які мали бути передані Оператору, будуть списуватись щомісячно з врахуванням транспортної роботи Перевізника, тобто з урахуванням вартості оплачених пасажирами поїздок (кошти, які повинні були бути повернуті Перевізнику транспортна робота) у рамках Договору № 2, зокрема буде зменшуватись Активний баланс карток, який зафіксований станом на 01.02.2024 року (п.3.1. Договору № 2).

Позивач стверджує, що у відповідача виникла заборгованість, яка складається з вартості проїзду пасажирів, що зареєстрували поїздки транспортними картками, та повинна бути повернута позивачу, оскільки це безпосередньо його транспортна робота. Таким чином, залишаються невиконаними зобов`язання, що виникли в результаті виконання Договору № 2 від 01.02.2024 року.

Отже, відповідачем в період з 10.09.2024 по 29.10.2024 перерахунок на користь позивача вартості проїзду пасажирів не здійснено, порушено умови договору щодо оплати, у зв`язку із чим, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 3791050,08 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2024 справу №926/2842/24 передано на розгляд судді Миронюку С.О.

Ухвалою від 13.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.12.2024.

18.11.2024 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою від 19.11.2024 задоволено заяву комунального підприємства Чернівецьке тролейбусне управління про забезпечення позову від 15.11.2024, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, в межах ціни позову в сумі 3791050,08 грн та судового збору в сумі 56865,75 грн, які обліковуються на рахунках, що належать товариству з обмеженою відповідальністю АЙК`Ю ТІКЕТ, відкритих у банківських установах.

25.11.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою від 26.11.2024 призначено розгляд клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову від 25.11.2024 в судовому засіданні на 29.11.2024.

26.11.2024 до суду від позивача надійшли заперечення на заяву про скасування заходів забезпечення позову.

29.11.2024 до суду від відповідача надійшов супровідний лист про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.11.2024 представник відповідача просив задовольнити клопотання про скасування заходів забезпечення позову, представник позивача просив відмовити у задоволенні вказаного клопотання.

Розглянувши клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову від 25.11.2024, суд зазначає наступне.

В обгрунтування вказаного клопотання відповідач стверджує, що:

- арешт коштів ТОВ «АЙК`Ю ТІКЕТ» призвів до припинення можливості виплати працівникам заробітної плати;

- арешт коштів унеможливлює виконання договірних зобов`язань перед постачальниками, підрядниками та іншими партнерами, а також податкових зобов`язань;

- продовження арешту коштів на рахунках ТОВ «АЙК`Ю ТІКЕТ» призвело до зупинення діяльності підприємства, що загрожує як стабільності господарського середовища, так і правам працівників, контрагентів та бюджету.

Як наслідок, відповідач просить скасувати заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою суду від 19.11.2024.

Судом встановлено, що ухвалою від 19.11.2024 задоволено заяву комунального підприємства Чернівецьке тролейбусне управління про забезпечення позову від 15.11.2024, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, в межах ціни позову в сумі 3791050,08 грн та судового збору в сумі 56865,75 грн, які обліковуються на рахунках, що належать товариству з обмеженою відповідальністю АЙК`Ю ТІКЕТ, відкритих у банківських установах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі №344/14718/20).

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Суд враховує, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Судом береться до уваги, що захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №910/10598/21, від 28.08.2023 у справі №906/304/23.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

Підставою позову в цій справі визначено невиконання відповідачем зобов`язань за договором №01/24 про надання послуг з організації та забезпечення реєстрації оплати проїзду у пасажирському транспорті на території Чернівецької міської територіальної громади від 01.02.2024 та договором №2 про передачу активного балансу транспортних карток від 01.02.2024.

Предметом позову, з яким позивач звернувся до суду, є стягнення грошових коштів в сумі 3791050,08 грн, які є вартістю зареєстрованих та оплачених пасажирами поїздок.

Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

Як зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №916/143/24 у справі №905/448/22 об`єднана палата, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов`язковою підставою для їх застосування; по-друге, викладення наведених висновків саме у постанові об`єднаної палати свідчить про те, що зазначені висновки мають пріоритет у застосування перед висновками Верховного Суду у складі колегії суддів, а тому до вирішення аналогічних спорів мають застосовуватися саме висновки об`єднаної палати.

Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду визначає необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ГПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи, або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Оскільки забезпечення позову є гарантією реального виконання рішення суду (у випадку задоволення законних вимог позивача), то суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.08.2019 року у справі №15/155-б, від 21.11.2022 року у справі №916/621/22, від 05.12.2023 року у справі №914/466/23(914/1504/23).

Згідно із п. 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 р. №16 враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення. При цьому обґрунтування необхідності скасування забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про скасування забезпечення позову.

З аналізу наведених положень вбачається, що правовий інститут скасування заходів забезпечення позову передбачає зняття застосованих судом обмежень, покликаних забезпечити можливість виконання судового рішення, у випадку зміни ситуації в порівнянні з тією, що існувала при застосуванні таких обмежень, коли в результаті такої зміни потреба в застосованих обмеженнях припинила своє існування.

Одночасно суд зважає на те, що під час розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову суд не оцінює законність та правомірність вжиття ним заходів забезпечення позову, а лише з`ясовує, чи потреба у забезпеченні позову відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2023 року у справі №914/466/23(914/1504/23) вказав, що необхідно розмежовувати як окремі юридичні факти "скасування заходів забезпечення" господарським судом, який їх встановив, у зв`язку з тим, що такі заходи вичерпали свою дію чи потреба у їх збереженні відпала, а також "скасування ухвали суду про вжиття заходів забезпечення" судом вищої інстанції з підстав її невідповідності нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

При цьому, відповідно до положень ч. 1 ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання заявником доказів того, що після вжиття судом відповідних заходів забезпечення позову змінились обставини, що спричинили їх застосування.

Тобто, обґрунтування необхідності скасування забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про скасування забезпечення позову.

Заявляючи клопотання про скасування заходів забезпечення позову відповідач повинен у заяві вказати обставини і додати до заяви належні докази вказаних обставин.

Ці обставини (вказані відповідачем у заяві) або мають спростовувати підстави для забезпечення позову або мають бути такими (новими), які істотно впливають на переоцінку вказаних судом в ухвалі підстав забезпечення позову.

Саме доведені суду обставини можуть бути підставою для скасування чи зміни вжитих судом заходів забезпечення позову, за умови, якщо суд визнає їх достатніми для цього та визнає їх перевагу над вказаними в ухвалі суду підставами для забезпечення позову.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що арешт коштів ТОВ «АЙК`Ю ТІКЕТ» призвів до припинення можливості виплати працівникам заробітної плати, оскільки, заявником не додано доказів блокування рахунків, з яких здійснюється виплата заробітної плати працівникам та неможливості здійснення таких виплат, а доданий штатний розпис працівників не підтверджує зазначених обставин.

Щодо посилання відповідача на те, що арешт коштів унеможливлює виконання договірних зобов`язань перед постачальниками, підрядниками та іншими партнерами, а також податкових зобов`язань, суд зазначає, що заявником не надано належних та допустимих доказів наявності таких договірних зобов`язань та неможливості їх виконання. Журнал реєстрації договорів не дає суду змоги зробити висновок про неможливість відповідачем здійснювати господарську діяльність та виконувати договірні зобов`язання.

Судом критично оцінюються доводи відповідача про те, що продовження арешту коштів на рахунках ТОВ «АЙК`Ю ТІКЕТ» призвело до зупинення діяльності підприємства, що загрожує як стабільності господарського середовища, так і правам працівників, контрагентів та бюджету, у зв`язку з тим, що відповідно до пункту 4.7. Договору 1/24 від 01.02.2024 року кошти, отримані Оператором від поповнення електронних квитків акумулюються на розрахунковому рахунку, відкритому у фінансовій установі на ім`я Оператора та не являються його доходом від господарської діяльності. Відтак накладення арешту на дані кошти відповідача не перешкоджає здійснення ним господарської діяльності, вказані кошти не являються його доходом від господарської діяльності.

Наведені відповідачем аргументи, на думку суду, навпаки свідчать про необхідність забезпечення позову, оскільки в разі скасування арешту на грошові кошти, в межах ціни позову, останній матиме можливість в будь-який момент розпорядитися такою сумою коштів, які знаходяться на його рахунках, внаслідок чого, у разі задоволення позову, ефективний захист або поновлення порушених прав позивача буде неможливе чи вкрай утруднено.

Застосовані судом в ухвалі від 19.11.2024 заходи до забезпечення позову не порушують прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призводить до втручання у звичайну діяльність відповідача, а лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, відповідач в клопотанні про скасування заходів забезпечення позову наводить доводи, які фактично зводяться до його незгоди з ухвалою суду, якою було вжито заходи забезпечення позову.

Проте, відповідачем не наведено, а також належними та допустимими доказами не доведено існування обставин, які в розумінні ст. 145 Господарського процесуального кодексу України можуть бути підставами для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Ухвала господарського суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена (ч. 4-5 ст. 145 ГПК України).

Відтак, з урахуванням принципів розумності, співмірності та забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що скасування заходів забезпечення позову в разі задоволення позовних вимог, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, а також з урахуванням того, що заявником належними та допустимими доказами не доведено наявність зміни обставин, які були підставою вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 19.11.2024.

Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову (ч. 6 ст. 145 ГПК України).

Керуючись ст. 145, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову від 25.11.2024.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 03.12.2024.

Суддя С.О.Миронюк