Постанова

від 07.11.2024 по справі 925/727/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 925/727/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників:

позивача - Бондаренко Я.О.,

відповідача - Міщенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Ольвія І К"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024

(головуючий - Кропивна Л.В., судді Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.)

у справі № 925/727/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор"

до Фермерського господарства "Ольвія І К"

про стягнення 1 500 086,50 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фермерського господарства "Ольвія І К" про стягнення 1 500 086,50 грн попередньої оплати за договором поставки від 04.10.2021 № 30/09/20/К.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки від 04.10.2021 № 30/09/20/К, було перераховано відповідачу передоплату у сумі 3 157 894,74 грн. Відповідач частково виконав свої зобов`язання за вказаним договором, поставивши позивачу товар на суму 857 808,24 грн та частково повернув позивачу передоплату у сумі 800 000,00 грн. Не повернення залишку передоплати у сумі 1 500 086,50 грн стало підставою для звернення з даним позовом.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

04 жовтня 2021 року між Фермерським господарством "Ольвія і К" (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "ФУРОР" (надалі - Покупець) було укладено договір поставки № 30/09/20/К (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та умовах, визначених Договором, Постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати: кукурудзу фуражну (надалі - Товар), найменування, кількість, якість, умови оплати, строк поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у специфікації(ях) та/або видатковій(их) накладній(их), які являються невід`ємними частинами Договору

Згідно з пунктом 1.2 Договору поставка Товару може здійснюватися як однією, так і декількома партіями. Під «партією Товару» сторони розуміють кількість Товару, на яку оформлена одна видаткова накладна та/або специфікація, рахунок-фактура.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що оплата Товару здійснюється Покупцем на умовах 100% попередньої оплати або відстрочки платежу на 30 календарних днів з моменту приймання Покупцем Товару. Місце поставки вказується у специфікаціях або визначається за домовленістю сторін. Сторони дійшли згоди, що визначена сторонами Договору ціна є звичайною у розумінні Податкового кодексу України та така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Договору Покупець зобов`язується прийняти Товар в асортименті, за кількості та якістю згідно з специфікацією та/або видатковою накладною в день постачання Товару Постачальником. Приймання Товару здійснюється уповноваженою особою Покупця. Товар приймається Покупцем у пункті прийому, який зазначений у специфікації.

Згідно з пунктом 5.1 Договору разом з Товаром Постачальник передає Покупцю на кожну партію Товару рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну, видаткову накладу та за вимогою Покупця - сертифікат/паспорт якості виробника (засвідчена Постачальником копія).

У пункті 6.1 Договору сторони погодили, що кількість, строк та умови поставки кожної окремої поставки партії Товару визначаються в заявках, які оформлюються у Постачальника у телефонному режимі через електронну пошту, засоби електронного зв`язку.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що поставка Товару здійснюється відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС 2010 на умовах терміну DDP - адресна програма доставки на склад Постачальника - Черкаська область, м. Золотоноша.

Відповідно до пункту 6.3 Договору право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця у момент передачі Товару та підписання видаткової накладної.

Згідно з пунктом 6.7 Договору податкові накладні, розрахунки-коригування Постачальник реєструє в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни та згідно з вимогами передбаченими Податковим кодексом України.

Пунктом 6.8 Договору передбачено, що датою поставки Товару та перехід права власності є дата підписання видаткової накладної на партію Товару та товарно-транспортна накладна, що свідчать про прийняття Товару.

У пункті 10.1 Договору сторони зазначили, що Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021, а в частині взятих на себе та не виконаних зобов`язань - до повного їх виконання. Після підписання Договору всі попередні переговори щодо предмету Договору вважаються недійсними. Припинення дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час його дії.

Договір підписаний уповноваженими представниками Постачальника та Покупця та скріплений відповідними печатками підприємств.

До договору між Постачальником та Покупцем було підписано специфікацію № 1, у якій сторони визначили найменування Товару, одиницю виміру, кількість товару та вартість поставленого Товару, а саме: 500 тонн кукурудзи вартістю 7 200,00 грн за 1 тонну, на загальну суму 3 600 000,00 грн.

У специфікації № 1 до Договору сторони також погодили, що: місцем поставки Товару є Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Обухова, 66Б (пункт 1 специфікації № 1); оплата за Товар здійснюється Покупцем, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі рахунку у наступному порядку: 86% загальної вартості Товару (партії Товару) оплачується у порядку передоплати, 14% загальної вартості Товару (партії Товару) оплачується протягом 3 банківських днів з моменту надання Постачальником підтвердження (квитанції) про прийняття та реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, виписаних на суму попередньої оплати та у зв`язку з відвантаженням Товару (різниця між вартістю поставленого Товару (партії Товару) та сумою попередньої оплати). Під партією розуміється кількість Товару, який було поставлено, згідно з видатковою накладною (пункт 3 специфікації № 1).

На виконання умов Договору Постачальником було виставлено Покупцю рахунок на оплату від 04.10.2021 № 105 на суму 3 600 000,00 грн.

06 квітня 2021 року Покупцем, на виконання пункту 3.2 Договору та пункту 3 специфікації № 1, було здійснено передоплату на користь Постачальника у сумі 3 157 894,74 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 06.10.2021 № 1.

06 жовтня 2021 року Постачальник подав до Єдиного реєстру податкових накладних на реєстрацію податкову накладну № 96 на суму 3 157 894,74 грн та розрахунок коригування кількісних, вартісних показників до податкової накладної від 06.10.2022 № 90.

25 березня 2022 року Постачальник здійснив часткове повернення сплачених Покупцем у рахунок передоплати грошових коштів у сумі 800 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку Покупця за період з 24.03.2022 до 26.03.2022 та не заперечується сторонами у справі.

На виконання умов Договору, у період з 21.04.2022 до 27.04.2022 Постачальник поставив Покупцю кукурудзу у кількості 110,11 тонн на загальну суму 857 808,24 грн, що підтверджується видатковими накладними від 21.04.2022 № 70, від 21.04.2022 № 71, від 22.04.2022 № 72, від 27.04.2022 № 73, а також товарно-транспортними накладними № 21042022, № 21042022/1, № 22042022, № 27042022, які підписані уповноваженими представниками Постачальника та Покупця та скріплені відповідними печатками підприємств.

11 липня 2022 року Покупець надіслав Постачальнику вимогу від 11.07.2022 № 11/07/2022-ОІК, в якій просив протягом 7 днів від дня пред`явлення даної вимоги повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "ФУРОР" частину передплати у сумі 1 500 086,50 грн, які були сплачені на підставі договору поставки № 30/09/20/К від 04.10.2021 (рахунок № 105 від 04.10.2021).

У відповідь на вимогу Покупця № 11/07/2022-ОІК від 11.07.2022, Постачальник направив лист № 21/07/22 від 21.07.2022, в якому зазначив, що Покупцем не було забезпечено приймання сільськогосподарської продукції, а саме кукурудзи, яка повинна була бути йому поставлена, та повідомив Покупця про понесення витрат за зберігання належного йому товару та просив Покупця отримати даний товар та виконати умови Договору у повному обсязі.

Між Фермерським господарством "Ольвія і К", як Постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор", як покупцем, було укладено договір поставки № 01102021/ОФ від 01.10.2021 (надалі - Договір № 01102021/ОФ), договір поставки № 15/10/21/С від 15.10.2021 (надалі - -Договір № 15/10/21/С) та договір поставки № 15/10/21/К від 15.10.2021 (надалі - -Договір № 15/10/21/К), зміст та умови яких, згідно з наданими відповідачем у справу копіями цих договорів поставки, є схожими та містять положення Договору.

18 жовтня 2021 року, на виконання умов Договору № 01102021/ОФ, відповідач поставив позивачу насіння соняшнику у кількості 19 650 кг на загальну суму 369 420,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 123 та товарно-транспортною накладною № 18012021/1 від 18.10.2021, які підписані уповноваженими представниками Постачальника та Покупця та скріплені печатками підприємств.

25 жовтня 2021 року, на виконання умов Договору № 15/10/21/С, відповідач поставив позивачу сою у кількості 17,945 тонн на загальну суму 288 914,50 грн, що підтверджується видатковою накладною № 138, яка підписана уповноваженими представниками Постачальника та Покупця та скріплена відповідними печатками підприємств.

У період з 16.10.2021 до 18.10.2021, на виконання умов Договору № 15/10/21/К відповідач поставив позивачу кукурудзу у кількості 116,91 тонн на загальну суму 841 752,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 139 від 16.10.2021, № 140 від 16.10.2021, № 141 від 17.10.2021, № 142 від 18.10.2021 та № 143 від 18.10.2021, які підписані уповноваженими представниками Постачальника та Покупця та скріплені відповідними печатками підприємств.

Відповідачем були виставлені позивачу відповідні рахунки, а саме, № 132 від 16.10.2021, № 133 від 16.10.2021, № 134 від 17.10.2021, № 135 від 18.10.2021, № 136 від 18.10.2021, № 137 від 18.10.2021 та № 139 від 25.10.2021 на оплату поставленого товару за Договором № 01102021/ОФ, за Договором №15/10/21/С, за Договором №15/10/21/К, який був прийнятий позивачем без зауважень. Вказані рахунки на оплату позивачем оплачені не були.

Поставлений відповідачем товар за Договором № 01102021/ОФ, за Договором №15/10/21/С, за Договором №15/10/21/К, позивачем оплачений не був, будь-яких доказів оплати вартості поставленого товару матеріали справи не містять.

Після здійснення поставки товару відповідачем за зазначеними договорами були зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних такі податкові накладні: № 113 від 16.10.2021, № 114 від 16.10.2021, № 116 від 17.10.2021, № 115 від 18.10.2021, № 117 від 18.10.2021, № 110 від 18.10.2021, № 112 від 25.10.2021.

22 серпня 2023 року відповідач направив позивачу заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 94 (надалі - Заява про зарахування), в якій зазначив про зарахування зустрічних вимог Фермерського господарства "Ольвія і К" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "ФУРОР", а саме, грошові зобов`язання Фермерського господарства "Ольвія і К" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "ФУРОР" за договором поставки № 30/09/20К від 04.10.2021 в сумі 1 500 086,49 грн, у тому числі ПДВ у сумі 184 221,15 грн, припинити в повному обсязі зарахуванням грошових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "ФУРОР" перед Фермерським господарством "Ольвія і К" за договорами поставки № 01102021/ОФ від 01.10.2021, № 15/10/21/С від 15.10.2021, № 15/10/21/К від 15.10.2021 на загальну суму 1 500 086,49 грн, у тому числі ПДВ у сумі 184 221,15 грн.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.04.2023 у справі № 925/727/22 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- судом першої інстанції встановлено та визнається обома учасниками справи, що між сторонами був укладений Договір, у якому були погоджені умови та порядок поставки Товару. Асортимент, кількість та вартість, строки оплати вартості поставленого Товару сторони визначили у специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною Договору;

- внаслідок часткового виконання Постачальником своїх зобов`язань за Договором, а саме, постачання Покупцю Товару на загальну суму 857 808,24 грн, та часткове повернення сплачених Покупцем у рахунок передоплати грошових коштів у сумі 800 000,00 грн, залишок вартості оплаченого та непоставленого Товару за Договором поставки становить 1 500 086,50 грн;

- між сторонами у справі були укладені Договір № 01102021/ОФ, Договір № 15/10/21/С, Договір № 15/10/21/К, на виконання умов яких відповідачем було поставлено позивачу товар на суму 1 500 086,50 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами, які містять у матеріалах справи, а саме відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними;

- поставлений відповідачем товар за Договором № 01102021/ОФ, Договором № 15/10/21/С, Договором № 15/10/21/К, позивачем оплачений не був, будь-яких доказів оплати вартості поставленого товару за вказаними договорами матеріали справи не містять;

- суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо неукладеності чи недійсності Договору № 01102021/ОФ, Договору № 15/10/21/С, Договору № 15/10/21/К, та підроблення підписів печаток підприємств на видаткових накладних та не отримання товару за цими договорами, оскільки матеріали справи містять належні докази, які свідчать про виконання цих договорів зі сторони відповідача;

- відповідачем на підтвердження виконання зазначених договорів в частині поставки товару надано видаткові накладні на поставку товару на загальну суму 1 500 086,50 грн, які підписанні уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені відповідними печатками підприємств, а також податкові накладні, які складені відповідачем на суму поставленого товару;

- отже, підписання позивачем, як покупцем, відповідних видаткових накладних, які є первинними фінансовими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар;

- доказів загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття печатки, що виконана на відповідних видаткових накладних, які містяться у матеріалах справи, з володіння позивача або використання її іншою особою, останнім до суду не надано, як і не надано доказів звернення позивача до правоохоронних органів щодо втрати, викрадення або підробки печатки;

- на виконання приписів податкового законодавства відповідачем були подані відповідні податкові накладні, які підтверджують здійснення господарських операцій за Договором № 01102021/ОФ, Договором № 15/10/21/С, Договором № 15/10/21/К;

- з огляду на викладене, суд першої інстанції не вбачав підстав вважати, що наявний на видаткових накладних відтиск печатки не належать відтиску дійсної печатки позивача, а тому заперечення позивача у цій частині не прийнято судом першої інстанції, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність;

- відповідач направив на адресу позивача Заяву про зарахування, в якій просив провести зарахування зустрічних вимог, а саме, грошові зобов`язання Фермерського господарства "Ольвія і К" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "ФУРОР" за Договором в сумі 1 500 086,49 грн припинити в повному обсязі зарахуванням грошових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "ФУРОР" перед Фермерським господарством "Ольвія і К" за Договором № 01102021/ОФ, Договором № 15/10/21/С, Договором № 15/10/21/К на загальну суму 1 500 086,49 грн;

- під час розгляду справи, позивач не погоджувався з одностороннім правочином відповідача про зарахування зустрічних грошових вимог, проте, з відповідним позовом про визнання цього правочину недійсним до суду не звертався;

- в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2022 є чинним, та не є предметом розгляду у цій справі. Вказаний односторонній правочин не є нікчемним;

- вимоги, які були зараховано даним правочином були зустрічними, оскільки кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим. Ці вимоги були однорідними (зараховування грошових коштів за поставлений товар), а строк виконання їх станом на 22.08.2022 є таким, що настав;

- отже, зобов`язання відповідача перед позивачем на суму 1 500 086,50 грн були припинені повністю одностороннім правочином про зарахування зустрічних однорідних вимог Фермерського господарства "Ольвія і К" № 94 від 22.08.2022;

- тому, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про наявність перед ним заборгованості у відповідача у сумі 1 500 086,50 грн;

- враховуючи, що позивач належними та допустимими доказами у відповідності до статей 74-76 Господарського процесуального кодексу України, не довів наявності станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду існування заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 1 500 086,50 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та про відмову у позові.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 рішення Господарського суду Черкаської області від 19.04.2023 у справі № 925/727/22 скасовано, та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто з Фермерського господарства "Ольвія І К" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" 1 500 086,50 грн заборгованості. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- перевіривши доводи відповідача про підстави виникнення у позивача невиконаного грошового зобов`язання, яке йшло в зарахування вимог позивача до відповідача на суму 1 500 086,50 грн, заперечення позивача про факт підписання ним таких договорів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подані відповідачем Договір № 01102021/ОФ, Договір № 15/10/21/С, Договір № 15/10/21/К та надані ним, як постачальником, докази їх виконання, не підтверджують виникнення у позивача грошового зобов`язання на суму 1 500 086,50 грн;

- усі подані відповідачем договори, тексти яких були ідентичними, були складені таким чином, що умови про найменування товару, його кількість, умови оплати, строки поставки, ціну за одиницю товару та загальна вартість товару мали викладатися у специфікації № 1 до договору;

- специфікація № 1 до Договору № 01102021/ОФ не була підписана уповноваженою особою покупця, а до Договору № 15/10/21/С та Договору № 15/10/21/К не додано специфікація;

- розміщення реквізитів сторін, їх печаток та підписів уповноважених на укладення договору представників сторін винесено на окрему сторінку, яка має вигляд фотокопії;

- видаткові накладні на поставку товару подані у копіях;

- суд апеляційної інстанції витребував від відповідача для огляду оригінали документів, якими відповідач обґрунтовував виконання ним зобов`язань з поставки за Договором № 01102021/ОФ, Договором № 15/10/21/С, Договором № 15/10/21/К. Втім такі вимоги апеляційного господарського суду були залишені без виконання, а оригінали документів не надані, у зв`язку з їх вилученням у рамках досудового розслідування кримінальної справи;

- суд апеляційної інстанції вважав, що відповідач документально не довів існування у нього до позивача грошових вимог на суму 1 500 086,50 грн, тож такі вимоги не були здатні до зарахування;

- суд апеляційної інстанції вважав, що висновок суду першої інстанції про припинення зобов`язань відповідача на суму 1 500 086,50 грн зарахуванням суперечить фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Черкаської області від 19.04.2023 у даній справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- Фермерське господарство "Ольвія І К" заперечуючи проти вимог позовної заяви зазначало, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор", звернувшись з указаною позовною заявою про стягнення 1 500 086,50 грн не врахувало, що між сторонами у 2021 році було укладено інші договори поставки (Договір № 01102021/ОФ, Договір №15/10/21/С, Договір №15/10/21/К) на виконання яких відповідач поставив позивачу, а останній, як покупець, прийняв товар (кукурудзу, сою та насіння соняшника) також на суму 1 500 086,50 грн, яка не була оплачена Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор";

- з урахуванням викладених обставин та підстав, передбачених статтею 203 Господарського кодексу України, статей 202, 601 Цивільного кодексу України, були підстави для зарахування зустрічних вимог та грошові зобов`язання Фермерського господарства "Ольвія І К" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" за Договором на загальну суму 1 500 086,49 грн. в т.ч. ПДВ 184 221,15 грн припинити в повному обсязі шляхом зарахування грошових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" перед Фермерським господарством "Ольвія І К" за Договором № 01102021/ОФ, Договором № 15/10/21/С, Договором № 15/10/21/К на загальну суму 1 500 086,49 грн, в т.ч. ПДВ 184 221,15 грн;

- враховуючи ту обставину, що покупець наразі відмовлявся отримувати Товар за Договором на загальну суму 1 500 086,49 грн та , як це передбачено пунктом 6.1 Договору, не подав до Фермерського господарства "Ольвія І К" відповідні заявки про постачання Товару з зазначенням строків та умов поставки кожної окремої партії Товару, відповідач на адресу позивача направив заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог;

- за таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відсутні підстави для стягнення з Фермерського господарства "Ольвія І К" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" 1 500 086,49 грн, оскільки грошові зобов`язання відповідача перед позивачем на загальну суму 1 500 086,49 грн припинені в повному обсязі зарахуванням грошових зобов`язань. Що відповідає правовим позиціям, висловленим у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, від 16.06.2022 у справі № 908/2097/20, від 25.04.2019 у справі № 918/541/18;

- висновки суду апеляційної інстанції про те, що відсутні докази щодо укладення Договору № 01102021/ОФ, Договору № 15/10/21/С, Договору № 15/10/21/К суперечать дійсним обставинам справи;

- апеляційний господарський суд залишив поза увагою позицію самого Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор", яке, намагаючись заперечувати проти позиції відповідача, зазначало, що позивач отримував проекти зазначених договорів і прийняв пропозицію відповідача;

- суд апеляційної інстанції повністю проігнорував ту обставину, що позивач, отримавши пропозицію відповідача про поставку товару, який є предметом указаних правочинів, своїми діями у подальшому схвалив укладені правочини, отримавши товар, що є підставою для визнання господарського договору укладеним, тому заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" є безпідставними;

- суд апеляційної інстанції проігнорував ту обставину, що виконуючи умови Договору № 01102021/ОФ, Договору № 15/10/21/С, Договору № 15/10/21/К, відповідач поставив, а позивач прийняв відповідний товар, що підтверджується видатковими накладними, які підписані обома сторонами та скріплені печатками обох підприємств;

- не прийнявши як доказ відповідних видаткових накладних та зазначаючи у постанові про те, що Фермерське господарство "Ольвія І К" не надало зазначених видаткових накладних на вимогу суду по причині їх вилучення в ході розслідування кримінального провадження, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою ту обставину, що ці документи попередньо надавалися апеляційному суду до їх виїмки слідчими органами і досліджувалися під час апеляційного розгляду, а також апеляційний суд , ставлячи під сумнів ці документи не врахував, що підписи від імені уповноваженої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" та відтиски печатки на зазначених видаткових накладних є тотожними тим підписам і відтискам печатки, які від імені покупця Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" останнім були проставлені на видаткових накладних за якими позивач отримував товар згідно з Договором, укладеним 04.10.2021 між сторонами, автентичність яких та отримання товару за якими Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" не оспорює;

- отже, враховуючи, що зазначені вище видаткові накладні оформлені з урахуванням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», то вони якраз і є первинним документом, який фіксує факт отримання/передачі товару, адже згідно з загальноприйнятим у бухгалтерському обліку тлумаченням, то видаткова накладна - це документ, який фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг;

- тому заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор", які протиправно прийняв до уваги суд апеляційної інстанції, про ніби-то неотримання вказаного товару, з посиланням на те, що відповідачем не долучено товарно-транспортних накладних, про які було зазначено у відповіді на відзив, не ґрунтуються на законі та не відповідають дійсним обставинам справи, адже факт отримання товару беззаперечно підтверджено видатковими накладними, які підписані як керівником Фермерського господарства "Ольвія І К", так і уповноваженою особою (директором) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор", на яких, як і на Договорі № 01102021/ОФ, Договорі № 15/10/21/С, Договорі № 15/10/21/К міститься відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор", автентичність яких не було спростовано позивачем, які, належать до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин;

- зазначене відповідає правовим позиціям Верховного Суду, висловленим у постанові у справі № 904/887/18 від 22.01.2019, яка не була врахована апеляційним судом, у якій Верховний Суд зазначив, що видаткова накладна, складена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", засвідчує факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі № 3-77гс15);

- податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки. Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Отже, як вбачається з викладеного, і на цьому також наголошує Верховний Суд у постанові від 03.12.2018 у справі № 908/76/18 та об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Але ці правові позиції у їх взаємозв`язку з обставинами даної справи було повністю проігноровано судом апеляційної інстанції при постановленні постанови;

- також був повністю проігнорований апеляційним господарським судом при постановленні оскаржуваної постанови висновок, який був сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 про те, що встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Але , не зважаючи на зазначені норми матеріального права (частини 3, 8 статті 19 Господарського кодексу України, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України) та правові позиції Верховного Суду щодо їх правозастосування, апеляційний господарський суд не врахував доводів Фермерського господарства "Ольвія І К" в тій частині, що відповідачем за наслідками вчинення указаних вище господарських операцій з позивачем було складено і зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних та надано покупцю податкові накладні, автентичність яких не тільки не заперечувалося позивачем, а й визнавалася останнім, на підставі яких Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" було сформовано податковий кредит з ПДВ , що визнає позивач і ця обставина є такою, що звільнена від доказування. Вказане також підтверджується даними про реєстрацію указаних податкових накладних та листом-відповіддю ГУ ДПС в Черкаській області. Тому податкові накладні, які відповідач надав суду, є беззаперечним доказом на підтвердження отримання позивачем указаного товару;

- в даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" визнало, що ним на підставі виписаних і належно зареєстрованих Фермерським господарством "Ольвія І К" податкових накладних було зменшено належний до сплати розмір податку на додану вартість на загальну суму 368 442,30 грн, з яких 184 221,15 грн податкового кредиту за придбання товару саме згідно з Договором № 01102021/ОФ, Договором № 15/10/21/С, Договором № 15/10/21/К, на які здійснено безпосередньо посилання у відповідних податкових накладних, визнавши таким чином і вчинення господарських операцій, і в т.ч. отримання товару, у зв`язку з придбанням якого воно реалізувало право на отримання податкового кредиту та отримання матеріальної вигоди на суму 184 221,15 грн;

- прийняття судом апеляційної інстанції, всупереч наданих сторонами доказів, як правдивого посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" про нібито фіктивність цих правочинів з неправомірною метою - т.з. «оптимізації податкового навантаження», є протиправним і суперечить правовим позиціям, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 521/17654/15-ц, адже ці посилання позивача у сукупності з його недобросовісною поведінкою, взагалі позбавляють Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" права посилатися на такі обставини, як на підстави та умови надання захисту судом;

- суд апеляційної інстанції не дав оцінки, в сукупності з названими вище податковими накладними, поданим самим же позивачем на адресу Фермерського господарства "Ольвія І К" накладних-пропозицій, які свідчать про те, що Договір № 01102021/ОФ, Договір № 15/10/21/С, Договір № 15/10/21/К було погоджено і укладено між сторонами, а дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" щодо пропозиції про повернення постачальнику - Фермерському господарству "Ольвія І К" отриманого за цими правочинами товару вказують на те, що ці господарські операції реально відбулися, адже у вказаних документах позивач посилається на всі ці договори, а кількісно-якісні показники товару повністю співпадають з відповідними видатковими накладними;

- судом апеляційної інстанції не було враховано та обставина, що подана зі сторони Фермерського господарства "Ольвія І К" заява про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 22.08.2022, як односторонній правочин була прийнята позивачем та при цьому, у встановленому законом порядку, як односторонній правочин не була визнана Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" недійсною. Хоча, як зазначає Верховний Суд у правових позиціях, що викладені у постанові від 08.09.2021 у справі № 761/33621/18, заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково;

- вказане призвело до помилкових висновків суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення постанови про задоволення позову, адже, встановивши указані обставини та надані відповідачем на їх підтвердження докази, які не було спростовано позивачем, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи доводи скаржника, Верховний Суд, з урахуванням частини 4 статті 294 Господарського процесуального кодексу України, в ухвалі від 11.09.2024 про відкриття касаційного провадження, зазначив, що підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції є пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відзив позивача на касаційну скаргу мотивовано тим, що:

- доводи відповідача в частині зарахування зустрічних однорідних вимог, які на думку відповідача виникли на підстави укладених між позивачем та відповідачем Договорів № 01102021/0Ф, № 15/10/21С, № 15/10/21К є хибними та такими, що вводять суд в оману;

- відповідно до вимог податкового законодавства, відповідачем були сформовані та подані на реєстрацію відповідні податкові накладні, реєстрацію яких територіальними органами Державної податкової служби було зупинено. У зв`язку із зупиненням реєстрації податкових накладних, відповідачем було запевнено позивача про як найшвидше вирішення цього питання. У подальшому, відповідач звернувся до позивача з пропозицією оптимізації податкового навантаження, яке виникло внаслідок блокування реєстрації податкових накладних шляхом заниження податку на додану вартість, шляхом здійснення безтоварної операції на підставі Договорів № 01102021/0Ф, № 15/10/21С, № 15/10/21К. З метою підписання вищенаведених договорів, відповідачем на офіційну електронну пошту відповідача били надіслані проекти таких договорів поставки, підписані з боку відповідача та скріплені його печаткою. Проте позивачем дані договори не були підписані. Більш того, жодний товар за вищезгаданими договорами поставки відповідачем не поставлявся та не отримувався позивачем. Оплати за вищенаведеними договорами не проводились;

- усі подані відповідачем договори, тексти яких були ідентичними, були складені таким чином, що умови про найменування товару, його кількість, умови оплати, строки поставки, ціну за одиницю товару та загальна вартість товару мали викладатися у специфікації № 1 до договору. Специфікація № 1 до Договору № 01102021/0ф не була підписана уповноваженою особою покупця, а до Договорів №15/10/21С та №15/10/21К не додано специфікація. Крім того розміщення реквізитів сторін, їх печаток та підписів уповноважених на укладення договору представників сторін винесено на окрему сторінку, яка має вигляд фотокопії. Видаткові накладні на поставку товару подані у копіях;

- апеляційний суд витребував від відповідача для огляду оригінали документів, якими відповідач обґрунтовував виконання ним зобов`язань з поставки за Договорами № 01102021/0Ф, №15/10/21С та №15/10/21К. Втім такі вимоги апеляційного господарського суду були залишені без виконання, а оригінали документів не надані, у зв`язку з їх вилученням у рамках досудового розслідування кримінальної справи;

- з метою всебічного, повного та обґрунтованого розгляду справи позивачем до суду першої інстанції було подано клопотання про призначення експертизи від 25.10.2022 про встановлення справжності Договорів № 15/10/21С та № 15/10/21К, як документа, на якому ґрунтуються доводи відповідача. Проте, судом першої інстанції (з 25.10.2022 по 19.04.2023) клопотання позивача так і не було розглянуто;

- у зв`язку із тим, що між сторонами не існує жодних інших правовідносин крім Договору, посилання відповідача на зарахування зустрічних однорідних вимог є безпідставними та необґрунтованими;

- крім того, відповідач фактично виконує постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі № 925/727/24 та добровільно сплатив позивачу кошти у розмірі 119 215,49 грн, що підтверджується випискою банку по рахунку позивача.

Також відзив містить обґрунтування щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 525, 526 цього Кодексу одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за змістом якої цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Спірні правовідносини у цій справі виникли із укладеного між сторонами Договору, за яким у позивача була наявна переплата.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що внаслідок часткового виконання Постачальником своїх зобов`язань за Договором, а саме, постачання Покупцю Товару на загальну суму 857 808,24 грн, та часткове повернення сплачених Покупцем у рахунок передоплати грошових коштів у сумі 800 000,00 грн, залишок вартості оплаченого та непоставленого Товару за Договором поставки становить 1 500 086,50 грн.

Не повернення Фермерським господарством "Ольвія І К" залишку передоплати у сумі 1 500 086,50 грн стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" з даним позовом.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.08.2023 відповідач направив на адресу позивача Заяву про зарахування, в якій просив провести зарахування зустрічних вимог, а саме, грошові зобов`язання Фермерського господарства "Ольвія і К" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "ФУРОР" за Договором в сумі 1 500 086,49 грн припинити в повному обсязі зарахуванням грошових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "ФУРОР" перед Фермерським господарством "Ольвія і К" за Договором № 01102021/ОФ, Договором № 15/10/21/С, Договором № 15/10/21/К на загальну суму 1 500 086,49 грн.

Суд першої інстанції приймаючи до уваги те, що зобов`язання відповідача перед позивачем на суму 1 500 086,50 грн за Договором були припинені повністю одностороннім правочином - Заявою про зарахування, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та про відмову у позові.

При цьому, суд першої інстанції приймаючи рішення виходив з такого:

- між сторонами у справі були укладені Договір № 01102021/ОФ, Договір № 15/10/21/С, Договір № 15/10/21/К, на виконання умов яких відповідачем було поставлено позивачу товар на суму 1 500 086,50 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами, які містять у матеріалах справи, а саме, відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними;

- відповідачем на підтвердження виконання зазначених договорів в частині поставки товару надано видаткові накладні на поставку товару на загальну суму 1 500 086,50 грн, які підписанні уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені відповідними печатками підприємств, а також податкові накладні, які складені відповідачем на суму поставленого товару;

- підписання позивачем, як покупцем, відповідних видаткових накладних, які є первинними фінансовими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар;

- доказів загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття печатки, що виконана на відповідних видаткових накладних, які містяться у матеріалах справи, з володіння позивача або використання її іншою особою, останнім до суду не надано, як і не надано доказів звернення позивача до правоохоронних органів щодо втрати, викрадення або підробки печатки;

- на виконання приписів податкового законодавства відповідачем були подані відповідні податкові накладні, які підтверджують здійснення господарських операцій за Договором № 01102021/ОФ, Договором № 15/10/21/С, Договором № 15/10/21/К;

- з огляду на викладене, суд першої інстанції не вбачав підстав вважати, що наявний на видаткових накладних відтиск печатки не належать відтиску дійсної печатки позивача, а тому заперечення позивача у цій частині не прийнято судом першої інстанції, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність;

- поставлений відповідачем товар за Договором № 01102021/ОФ, Договором № 15/10/21/С, Договором № 15/10/21/К, позивачем оплачений не був, будь-яких доказів оплати вартості поставленого товару за вказаними договорами матеріали справи не містять;

- під час розгляду справи, позивач не погоджувався з одностороннім правочином відповідача про зарахування зустрічних грошових вимог, проте, з відповідним позовом про визнання цього правочину недійсним до суду не звертався;

- в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2022 є чинним, та не є предметом розгляду у цій справі. Вказаний односторонній правочин не є нікчемним;

- вимоги, які були зараховано даним правочином були зустрічними, оскільки кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим. Ці вимоги були однорідними (зараховування грошових коштів за поставлений товар), а строк виконання їх станом на 22.08.2022 є таким, що настав.

Натомість, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову, виходив з того, що:

- подані відповідачем Договір № 01102021/ОФ, Договір № 15/10/21/С, Договір № 15/10/21/К та надані ним, як постачальником, докази їх виконання, не підтверджують виникнення у позивача грошового зобов`язання на суму 1 500 086,50 грн;

- відповідач документально не довів існування у нього до позивача грошових вимог на суму 1 500 086,50 грн, тож такі вимоги не були здатні до зарахування;

- висновок суду першої інстанції про припинення зобов`язань відповідача на суму 1 500 086,50 грн зарахуванням суперечить фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам.

Оцінюючи висновки оскаржуваної постанови, у контексті доводів та мотивів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив постанову з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

У силу приписів статті 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату. Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини 5 статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

При цьому необхідно зазначити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.

Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

У постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, на яку посилається скаржник, об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду дійшла таких висновків:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47 постанови);

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48 постанови);

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 49 постанови);

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50 постанови);

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51 постанови).

Такі ж висновки, як і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 16.06.2022 у справі № 908/2097/20, на яку посилається скаржник.

Втім, під час вирішення спору у цій справі суд апеляційної інстанції зазначених загальних висновків Верховного Суду щодо застосування статті 203 Господарського кодексу України, статей 202, 601, 602 Цивільного кодексу України не врахував.

Так, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та не спростував встановлені судом першої інстанції обставини того, що під час розгляду справи, позивач з відповідним позовом про визнання правочину - Заяви про зарахування недійсним до суду не звертався. Тому в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.08.2022 є чинним, та не є предметом розгляду у цій справі, і вказаний односторонній правочин не є нікчемним.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, не спростовуючи наведених фактів, в основу свого рішення поклав обставини неправомірності зарахування зустрічних однорідних вимог Заявою про зарахування за Договором, у зв`язку з чим фактично вийшов за межі розгляду позовних вимог про стягнення заборгованості (передоплати) за Договором.

Крім того, стверджуючи про те, що відповідач документально не довів існування у нього до позивача грошових вимог на суму 1 500 086,50 грн, а тому такі вимоги не були здатні до зарахування, зроблені судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права та не з дотриманням норм матеріального права.

Так, відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункти "б", "в" пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

Однак попри викладене, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові взагалі не зазначив мотивів, правового обґрунтування в частині доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, відхилення доводів відповідача.

Так, суд апеляційної інстанції не спростував встановлені судом першої інстанції обставини та аргументи відповідача щодо того, що між сторонами у справі були укладені Договір № 01102021/ОФ, Договір № 15/10/21/С, Договір № 15/10/21/К, на виконання умов яких відповідачем було поставлено позивачу товар на суму 1 500 086,50 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами, які містяться у матеріалах справи, а саме, відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, які підписанні уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені відповідними печатками підприємств, а також податковими накладними, які складені відповідачем на суму поставленого товару.

Судом апеляційної інстанції не спростовано висновків суду першої інстанції обставини та аргументи відповідача про те, що підписання позивачем, як покупцем, відповідних видаткових накладних, які є первинними фінансовими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар за Договорами № 01102021/ОФ, № 15/10/21/С, № 15/10/21/К.

Частиною 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"визначено, що первинний документ - це документ, який має відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі № 903/679/14 (провадження № 3-77гс15), на яку посилається скаржник, викладено висновок про те, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Указаний висновок зроблений з посиланням на наявну в матеріалах справи накладну, що містила підписи сторін які були скріплені їх печатками, у графі "отримувач" якої зазначено прізвище особи, уповноваженої отримати товар згідно з довіреністю від 30.032011 № 57, яка (довіреність) суду надана не була. Верховний Суд України зазначив, що вказана накладна є документом, який засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин, а тому у відповідача виник обов`язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Як встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявні видаткові накладні, підписанні уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені відповідними печатками підприємств, які підтверджуються виконання відповідачем Договорів № 01102021/ОФ, № 15/10/21/С, № 15/10/21/К.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України зазначений висновок Верховного Суду України підлягав застосуванню судом апеляційної інстанції. Проте, в порушення вказаної норми не був врахований.

Так, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначено, що видаткові накладні на поставку товару за Договорами № 01102021/ОФ, № 15/10/21/С, № 15/10/21/К подані у копіях, і апеляційний суд витребував від відповідача для огляду оригінали документів, якими відповідач обґрунтовував виконання ним зобов`язань з поставки за Договорами № 01102021/ОФ, № 15/10/21С та № 15/10/21К. Втім такі вимоги апеляційного господарського суду були залишені без виконання, а оригінали документів не надані, у зв`язку з їх вилученням у рамках досудового розслідування кримінальної справи.

Проте, Верховний Суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції ухвалою від 17.04.2024 зобов`язав: «Фермерське господарство "Ольвія І К" надати оригінали договорів поставки № 01102021/ОФ від 01.10.2021, №15/10/21С від 15.10.2021, № 15/10/21К від 15.10.2021 з специфікаціями; докази направлення повідомлення покупцю в порядку ст. 664 Цивільного кодексу України» (т. 2, а.с. 238-239).

Тобто, суд апеляційної інстанції не витребовував у процесуальному порядку у відповідача оригінали документів, якими Фермерське господарство "Ольвія І К" обґрунтовувало виконання ним зобов`язань з поставки за Договорами № 01102021/ОФ, № 15/10/21С та № 15/10/21К. Суд апеляційної інстанції витребовував у відповідача оригінали зазначених договорів з специфікаціями, а не видаткових накладних.

До того ж, судом апеляційної інстанції не зазначено, які наслідки настали для відповідача та які застосовано апеляційним господарським судом, у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з ненаданням оригіналів документів, витребуваних ухвалою суду апеляційної інстанції від 17.04.2024, за наявності повідомлення відповідачем причин неможливості подати такі докази - вилученням у рамках досудового розслідування кримінальної справи.

При цьому, Верховний Суд також вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частин 1-3 статті 166 Господарського процесуального кодексу України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

Стаття 3 Цивільного кодексу України регулює загальні засади цивільного законодавства.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі 450/2286/16-ц, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Вказаний принцип "estoppel", зокрема застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (зокрема у рішенні ЄСПЛ у справі "Хохліч проти України" (заява № 41707/98).

Вирішуючи спір у даній справі суд апеляційної інстанції залишив поза увагою процесуальну поведінку позивача, не дослідивши, чи відповідає вона доктрині "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки).

Так, суд апеляційної інстанції залишив без належної оцінки те, що впродовж розгляду цієї справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" не заперечувало обставин: 1) підписання уповноваженими представниками позивача та відповідача, та скріплення відповідними печатками підприємств видаткових накладних, складених на виконання Договорів № 15/10/21С та № 15/10/21К; підписання уповноваженими представниками позивача та відповідача, та скріплення відповідними печатками підприємств видаткової накладної № 123 та товарно-транспортною накладної № 18012021/1 від 18.10.2021, складених на виконання Договору № 01102021/ОФ; 3) підписання уповноваженими представниками позивача та відповідача, та скріплення відповідними печатками підприємств самого Договору № 01102021/ОФ.

Так, із поданих позивачем заяв і клопотань (про призначення експертизи (т. 1, а.с. 186-188), про зупинення провадження у справі (т. 1, а.с. 213-214)), заперечень (додаткові пояснення (т. 2, а.с. 114-117), вбачається те, що позиція позивача зводилась виключно до не підписання ним (уповноваженою особою) Договорів № 15/10/21С та № 15/10/21К. Будь-яких тверджень про не підписання ним (уповноваженою особою) видаткових накладних, складених на виконання цих договорів, позивач не наводив.

При цьому Верховний Суд зауважу, що позивач взагалі не заперечував факт підписання ним (уповноваженою особою) Договору № 01102021/ОФ та видаткової накладної № 123 і товарно-транспортною накладної № 18012021/1 від 18.10.2021, складених на виконання цього договору.

Також суд апеляційної інстанції не надав жодної правової оцінки аргументам відповідача про те, що подані самим же позивачем на адресу Фермерського господарства "Ольвія І К" накладні-пропозиції, свідчать про те, що Договір № 01102021/ОФ, Договір № 15/10/21/С, Договір № 15/10/21/К було погоджено і укладено між сторонами, а дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Фурор" щодо пропозиції про повернення постачальнику - Фермерському господарству "Ольвія І К" отриманого за цими правочинами товару вказують на те, що ці господарські операції реально відбулися, адже у вказаних документах позивач посилається на всі ці договори, а кількісно-якісні показники товару повністю співпадають з відповідними видатковими накладними.

Крім того, суд апеляційної інстанції не надав жодної правової оцінки доводам суду першої інстанції та аргументам відповідача про те, що на виконання приписів податкового законодавства відповідачем були подані відповідні податкові накладні, які підтверджують здійснення господарських операцій за Договором № 01102021/ОФ, Договором № 15/10/21/С, Договором № 15/10/21/К.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не врахував вимог процесуального права, не надав належної оцінки доводам відповідача, не дослідив докази, наявні у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак, висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасними.

Зокрема, при вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 73- 79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

Отже, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися.

Суд зазначає, що допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому, дана справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Враховуючи, що аргументи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, Суд вважає за необхідне касаційну скаргу Фермерського господарства "Ольвія І К" задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід урахувати наведене у цій постанові, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України), розподіл судових витрат Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Ольвія І К" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі № 925/727/22 скасувати.

3. Справу № 925/727/22 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді Н.М. Губенко

О.О. Мамалуй