Окрема думка

від 07.11.2024 по справі 925/727/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

07 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 925/727/22

Судді Верховного Суду Кролевець О.А.

щодо постанови Верховного Суду від 07.11.2024, прийнятої за наслідками розгляду касаційної скарги Фермерського господарства «Ольвія І К» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі №925/727/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Фурор» до Фермерського господарства «Ольвія І К» про стягнення 1 500 086,50 грн,

У судовому засіданні 07.11.2024, більшістю голосів колегії суддів, прийнято рішення про часткове задоволення касаційної скарги Фермерського господарства «Ольвія І К», скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

При прийнятті вказаного судового рішення суддею Кролевець О.А., було висловлено окрему думку наступного змісту.

Обставини справи

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Фурор» (далі - ТОВ«Торгова компанія «Фурор», позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фермерського господарства «Ольвія І К» (далі - ФГ «Ольвія І К», відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 1.500.086,50 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов?язань за договором поставки №30/09/20/К від 04.10.2021, так, позивачем було виконано передоплату за договором, однак відповідачем поставлено товар частково, внаслідок чого виникла заборгованість, яка складається з суми на яку відповідачем не поставлено товар.

3. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.04.2023 в задоволенні позову відмовлено.

4. Судове рішення мотивовано тим, що зобов`язання відповідача перед позивачем на суму 1.500.086,50 грн припинено повністю шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідача за заявою №94 від 22.08.2022. Отже, позивач належними та допустимими доказами не довів наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 1.500.086,50 грн, станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 рішення Господарського суду Черкаської області від 19.04.2023 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1.500.086,50 грн заборгованості. Здійснено розподіл судових витрат.

6. Так, приймаючи постанову, апеляційним судом встановлено, що 04.10.2021 між ФГ «Ольвія і К» (постачальник) та ТОВ «Торгова компанія «ФУРОР» (покупець) було укладено договір поставки №30/09/20/К (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність (поставляти), а покупець прийняти та оплатити кукурудзу фуражну (далі - товар), найменування, кількість, якість, умови оплати, строк поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у специфікації(ях) та/або видатковій(их) накладній(их), які являються невід`ємними частинами даного договору (пункт 1.1 договору).

7. На виконання умов договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №105 на суму 3 600 000,00 грн.

8. 06.04.2021 позивачем на виконання пункту 3.2 договору та пункту 3 Специфікації №1 було виконано передоплату відповідачу у сумі 3 157 894,74 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 06.10.2021.

9. Сторони не заперечують факт того, що з 21.04.2022 до 27.04.2022 відповідач поставив на користь позивача кукурудзу у кількості 110,11 тон на загальну суму 857 808,24 грн, що підтверджується видатковими накладними №70 від 21.04.2022, №71 від 21.04.2022, №72 від 22.04.2022, №73 від 27.04.2022, а також товарно-транспортними накладними №21042022, №21042022/1, №22042022, №27042022, які підписані уповноваженими представниками постачальника та покупця та скріплені відповідними печатками підприємств.

10. Крім того, 25.03.2022 відповідач здійснив часткове повернення сплачених позивачем у рахунок передоплати грошових коштів у сумі 800 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача за період з 24.03.2022 до 26.03.2022. Ця обставина також не заперечувалася сторонами у справі.

11. 11.07.2022 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №11/07/2022-ОІК від 11.07.2022, у якій просив відповідача протягом 7 днів від дня пред`явлення даної вимоги повернути ТОВ «Торгова компанія «ФУРОР» частину передплати у сумі 1 500 086,50 грн, які були сплачені на підставі договору поставки №30/09/20/К від 04.10.2021 (рахунок №105 від 04.10.2021).

12. У відповідь на вимогу позивача №11/07/2022-ОІК від 11.07.2022, відповідач направив позивачу лист №21/07/22 від 21.07.2022, в якому зазначив, що ТОВ «Торгова компанія «Фурор», як покупцем, не було забезпечено приймання сільськогосподарської продукції (кукурудзи), яка мала бути забрана позивачем.

13. У цьому листі відповідач повідомив позивача про понесення витрат за зберігання належного позивачу товару та просив отримати даний товар та виконати умови договору у повному обсязі.

14. У відзиві на позов, заперечуючи наявність у нього зобов`язання з повернення суми передоплати у розмірі 1 500 086,50 грн, відповідач вказував, що таке зобов`язання припинилося в порядку ст. 601 ЦК України, зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

15. Перевіривши доводи відповідача про підстави виникнення у позивача невиконаного грошового зобов`язання, про яке йшлося в заяві зарахування вимог відповідача до позивача на суму 1 500 086,50 грн, заперечення позивача про факт підписання ним таких договорів, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що подані відповідачем договори № 01102021/ОФ від 01.10.2021, №15/10/21С від 15.10.2021 та №15/10/21К від 15.10.2021 та надані ним, як постачальником, докази їх виконання, не підтверджують виникнення у позивача грошового зобов`язання на суму 1 500 086,50 грн. Усі подані відповідачем договори, тексти яких були ідентичними, були складені таким чином, що умови про найменування товару, його кількість, умови оплати, строки поставки, ціну за одиницю товару та загальна вартість товару мали викладатися у Специфікації № 1 до договору.

16. Специфікація № 1 до договору № 01102021/ОФ від 01.10.2021 не була підписана уповноваженою особою покупця, а до договорів №15/10/21С від 15.10.2021 та №15/10/21К від 15.10.2021 її не додано. Крім того розміщення реквізитів сторін, їх печаток та підписів уповноважених на укладення договору представників сторін винесено на окрему сторінку, яка має вигляд фотокопії.

17. Видаткові накладні на поставку товару подані у копіях. Апеляційний суд витребував у відповідача для огляду оригінали документів, якими відповідач обґрунтовував виконання ним зобов`язань з поставки за договорами № 01102021/ОФ від 01.10.2021, №15/10/21С від 15.10.2021 та №15/10/21К від 15.10.2021. Втім такі вимоги апеляційного господарського суду були залишені без виконання, а оригінали документів не надані у зв`язку з їх вилученням у рамках досудового розслідування кримінальної справи.

18. Зважаючи на встановлене, апеляційний суд зазначив, що вимоги за заявою відповідача про зустрічне зарахування є спірними, позивач не погоджується з виникненням у нього грошового зобов`язання перед відповідачем за іншими договорами поставки продукції, в свою чергу відповідачем не доведено суду існування між сторонам правовідносин за іншими договорами, ніж договір на підставі якого позивачем подано позов. Отже, наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості, що є грошовими коштами попередньої оплати, які сплачено позивачем відповідачу за договором.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

19. Так, скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу № 925/727/22 на новий розгляд колегія суддів Верховного Суду вказувала на те, що:

- судом першої інстанції встановлено, що між сторонами у справі були укладені також договори № 01102021/ОФ, № 15/10/21/С, № 15/10/21/К, на виконання умов яких відповідачем було поставлено позивачу товар на суму 1 500 086,50 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними;

- відповідачем на підтвердження виконання зазначених договорів в частині поставки товару надано видаткові накладні на поставку товару на загальну суму 1 500 086,50 грн, поставлений відповідачем товар за договором № 01102021/ОФ, № 15/10/21/С, № 15/10/21/К, позивачем оплачений не був, будь-яких доказів оплати вартості поставленого товару за вказаними договорами матеріали справи не містять;

- під час розгляду справи, позивач не погоджувався з одностороннім правочином відповідача про зарахування зустрічних грошових вимог;

- суд касаційної інстанції у постанові вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв заяву відповідача про зарахування зустрічних вимог до позивача за договорами № 01102021/ОФ, договором № 15/10/21/С, договором № 15/10/21/К, та відмовив у позові про стягнення заборгованості;

- тоді як, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції щодо обставини та аргументів відповідача про підписання позивачем, як покупцем, відповідних видаткових накладних, які є первинними фінансовими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар за Договорами № 01102021/ОФ, № 15/10/21/С, № 15/10/21/К.

- так, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначено, що видаткові накладні на поставку товару за договорами № 01102021/ОФ, № 15/10/21/С, № 15/10/21/К подані у копіях, і апеляційний суд витребував від відповідача для огляду оригінали документів, якими відповідач обґрунтовував виконання ним зобов`язань з поставки за договорами № 01102021/ОФ, № 15/10/21С та № 15/10/21К. Втім такі вимоги апеляційного господарського суду були залишені без виконання, а оригінали документів не надані;

- апеляційним судом не враховано правових висновків Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі № 903/679/14 (провадження № 3-77гс15), на яку посилається скаржник, в якому зазначено, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію;

- крім того, касаційний суд зазначав, що апеляційним судом не враховано правових висновків Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, а також того, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення. Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог;

- зважаючи на зазначене, касаційний суд вказав, що при вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 73- 79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права. Отже, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися.

Мотиви висловлення окремої думки

20. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4). . Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

21. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

22. Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

23. В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (абзац 1частини 4 статті 294 ГПК України).

24. Наведене означає:

- скаржник самостійно визначає доводи та вимоги касаційної скарги, що є підставою касаційного оскарження. Така підстава вказується в касаційній скарзі;

- суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження;

- суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційної скарги лише у разі виявлення окремих порушень норм процесуального права або необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

25. Відповідно до частини 3 статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

26. Відповідно до статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині зазначаються: а) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; б) доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; в) висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; г) дії, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд.

27. Відповідно до частини 2 статті 316 ГПК України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

28. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

29. Згідно із частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

30. Відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення положень закону може призвести як до встановлення порушення прав особи на справедливий судовий розгляду в аспекті дотримання вимоги правової визначеності, так і до визнання незаконним втручання у її майнові інтереси в аспекті дотримання вимог «якості» закону.

31. Як вбачається з матеріалів справи, касаційне провадження за касаційною скаргою було відкрито на підставі п. 1, 4 ч. ст. 287 ГПК України, скаржник у скарзі зазначав про те, що суд апеляційної інстанції задовольняючи позов не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, від 03.12.2018 у справі № 908/76/18, від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, про те, що податкові накладені є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської діяльності товариством. А також, апеляційний суд неправильно застосував положення ст. 601 ЦК України та не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, від 16.06.2022 у справі № 908/2097/20, від 25.04.2019 у справі № 918/541/18. Також скаржник, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує, що апеляційним судом не надано належної оцінки доказам у справі та неповно встановлено обставини справи.

32. З урахуванням вищезазначеного я не можу погодитися з висновками колегії про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки, на мою думку, таке мотивування підстав направлення справи на новий розгляд не узгоджується з повноваженнями суду касаційної інстанції, що визначені у частині 2 статті 300 ГПК України, оскільки по суті є втручанням в оцінку доказів (вимога здійснити повторну оцінку доказів), на підставі яких апеляційний суд встановив обставини справи та вказав на наявність підстав для задоволення позову та відсутність обставин, які беззаперечно доводять наявність у позивача обов`язку з оплати отриманого товару, тобто заборгованість, яку може бути зараховано за заявою відповідача про зарахування однорідних вимог.

33. Так, виходячи зі змісту вищезазначених норм, на мою думку, є переоцінкою доказів у справі посилання колегії суддів на те, що впродовж розгляду цієї справи, позивач не заперечував обставин: 1) підписання уповноваженими представниками позивача та відповідача, та скріплення відповідними печатками підприємств видаткових накладних, складених на виконання договорів № 15/10/21С та № 15/10/21К; підписання уповноваженими представниками позивача та відповідача, та скріплення відповідними печатками підприємств видаткової накладної № 123 та товарно-транспортною накладної № 18012021/1 від 18.10.2021, складених на виконання договору № 01102021/ОФ; 3) підписання уповноваженими представниками позивача та відповідача, та скріплення відповідними печатками підприємств самого Договору № 01102021/ОФ.

34. Так, із поданих позивачем заяв і клопотань (про призначення експертизи), про зупинення провадження у справі, заперечень (додаткові пояснення), вбачається, що позиція позивача зводилась виключно до того, що ним або (уповноваженою особою)не підписувалися договори № 15/10/21С та № 15/10/21К, про що вказував і апеляційний суд.

35. З матеріалів справи вбачається, що апеляційний суд оцінюючи докази подані відповідачем на підтвердження наявності в нього зустрічних вимог до позивача, зазначив, що позивач неодноразово в процесі розгляду справи у заявах та клопотаннях поданих ним до суду заперечував факт підписання ним будь яких договорів, крім договору, на підставі якого подано позов, отже, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що подані відповідачем договори № 01102021/ОФ від 01.10.2021, №15/10/21С від 15.10.2021 та №15/10/21К від 15.10.2021 та надані ним, як постачальником, докази їх виконання, не підтверджують виникнення у позивача грошового зобов`язання на суму 1 500 086,50 грн. Так, апеляційним судом зазначено, що усі подані відповідачем договори, тексти яких були ідентичними, були складені таким чином, що умови про найменування товару, його кількість, умови оплати, строки поставки, ціну за одиницю товару та загальна вартість товару мали викладатися у Специфікації № 1 до договору. Специфікація № 1 до договору № 01102021/ОФ від 01.10.2021 не була підписана уповноваженою особою покупця, а до договорів №15/10/21С від 15.10.2021 та №15/10/21К від 15.10.2021 специфікації не додано.

36. Я вважаю хибними висновки колегії суддів про те, що суд апеляційної інстанції не надав жодної правової оцінки висновкам суду першої інстанції та аргументам відповідача про те, що на виконання приписів податкового законодавства відповідачем були подані відповідні податкові накладні, які підтверджують здійснення господарських операцій за договором № 01102021/ОФ, договором № 15/10/21/С, договором № 15/10/21/К. Такі висновки колегії суддів направлені виключно на переоцінку доказів у справі, які досліджено та оцінено апеляційним судом.

36. Так, апеляційним судом було зазначено, що видаткові накладні на поставку товару подані відповідачем у копіях. До того ж, всі інші документи також надано в копіях, оригінали таких документів для огляду суду відповідачем не надавались.

37. Водночас, апеляційний суд витребував від відповідача для огляду оригінали документів, якими відповідач обґрунтовував виконання ним зобов`язань з поставки за договорами № 01102021/ОФ від 01.10.2021, №15/10/21С від 15.10.2021 та №15/10/21К від 15.10.2021. Втім такі вимоги апеляційного господарського суду були залишені без виконання, а оригінали документів не надані.

38. На мою думку є недоречним посилання колегії суддів у постанові касаційної інстанції на те, що «судом апеляційної інстанції не зазначено, які наслідки настали для відповідача та які застосовано апеляційним господарським судом, у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з ненаданням оригіналів документів, витребуваних ухвалою суду апеляційної інстанції від 17.04.2024».

39. Зазначаючи такий висновок у постанові, колегією суддів не враховано. що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

40. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

41. А тому відповідачу були зрозумілі наслідки невиконання ним вимог ухвали суду апеляційної інстанції, але він не доклав зусиль на доведення суду всіх обставин його вимог до позивача, що стало підставою для висновку апеляційного суду про не доведення відповідачем вимог до позивача.

42. Крім того, на мою думку, колегії суддів при розгляді справи необхідно було врахувати, що, відповідно до частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

43. Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20, від 15.07.2022 року у справі № 914/1003/21, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

44. Отже, я вважаю, що з урахуванням вищезазначених положень процесуального законодавства та висновків Верховного Суду щодо застосування таких положень, електронні докази (подані відповідачем електронні податкові накладні) подані в копіях можуть бути враховані судом при розгляді справи, але разом з іншими доказами у сукупності, які підтверджують ті чи інші обставини. Тоді я к в даному випадку, суду апеляційної інстанції не було надано для огляду не оригіналів договорів поставки на які вказував відповідач ні інших документів, за якими є можливість беззаперечно підтвердити господарську операцію.

45. Отже, апеляційний суд послідовно, повністю, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236 - 238, 282 ГПК України, встановив обставини не доведення відповідачем наявності заборгованості позивача перед відповідачем за іншими договорами, до того ж апеляційним судом вчинено всі можливі дії, з урахуванням процесуальних повноважень, для встановлення обставин на які вказував відповідач, але зважаючи на невиконання вимог суду апеляційної інстанції відповідачем доводи останнього визнано судом необгрунтованими.

46. Тобто, я вважаю, що апеляційним судом в повній мірі було надано оцінку всім доказам поданим відповідачем, тоді як колегія суддів фактично здійснила переоцінку доказів у справі, що є порушенням положень ст.ст. 300, 311, 315, 316 ГПК України.

47. Водночас, проаналізувавши доводи скаржника щодо неврахування правових висновків Верховного Суду, щодо доказів, якими може бути підтверджено господарську операцію, можно зробити висновок, що такі доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, які оцінювались апеляційним судом.

48. Отже, на мою думку, доводи в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо неврахування апеляційним судом правових висновків про те, що видаткова накладна може бути доказом підтвердження здійсненої господарської операції, є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

49. Тоді як зазначалось, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

50. Щодо неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного Верховним Судом від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, щодо застосування статті 203 Господарського кодексу України, статей 202, 601, 602 Цивільного кодексу України, на яку посилається скаржник, я вважаю, що хоча апеляційний суд і не посилався на вказану постанову Верховного Суду, але висновки апеляційного суду цілком відповідають практиці застосування судами вказаних положень щодо зарахування зустрічних вимог за заявою сторони.

51. Так, я вважаю за необхідне зауважити, що колегії суддів при розгляді даної справи необхідно було врахувати правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 903/312/21, у якій Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати, що зобов`язання відповідача перед позивачем припинено шляхом зарахування, оскільки, сторонами не вносились зміни до договору поставки в частині покладення обов`язку з доставки товару на відповідача ПП «СТВ Луцьк» та порядку узгодження розміру транспортних витрат. Відповідачем на обґрунтування понесення витрат ПП «СТВ-Луцьк» за надані транспортні послуги за договором не подано первинних бухгалтерських документів, які підтверджують виникнення у позивача господарського зобов`язання зі сплати 269 500,00 грн. З огляду на наведене суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено, а відповідачем не доведено зарахування зустрічних вимог у розмірі 269 500, 00 грн зі сторони позивача, а відтак відсутні правові підстави зарахування зустрічних вимог на спірну суму.

52. Крім того, Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі № 904/91/20, предметом спору у якій було стягнення заборгованості, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про врахування судами, при оцінці заяви відповідача про зарахування зустрічних вимог, питання неузгодженості сторонами зустрічного зобов`язання та відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, тобто суди не встановили обставин, які б свідчили про відсутність між сторонами спору щодо здійсненого зарахування зустрічних однорідних вимог, як обов`язкової передумови для припинення зобов`язання з цих підстав. При цьому відповідач не підтвердив наявності підстав для зарахування належними та допустимими доказами, а лише послався на обставину укладення договору відступлення прав вимоги з ТОВ «Дніпропетровськгаз збут». За таких обставин спірна сума не прийнята судами як зарахування зустрічних однорідних вимог.

53. Незважаючи на зазначені правові висновки, колегія суддів вказала на те, що апеляційним судом не враховано правового висновку, викладеного Верховним Судом від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, при цьому, колегія суддів зазначила, що «суд апеляційної інстанції, не спростовуючи наведених фактів, в основу свого рішення поклав обставини неправомірності зарахування зустрічних однорідних вимог Заявою про зарахування за Договором, у зв`язку з чим фактично вийшов за межі розгляду позовних вимог про стягнення заборгованості (передоплати) за Договором». Таке формулювання постанови є незрозумілим, оскільки, суд апеляційної інстанції не міг вийти за межі позовних вимог досліджуючи вимоги заяви відповідача про зарахування зустрічних вимог до позивача, на предмет встановлення можливості зарахування таких вимог, як до речі і встановлено у правовому висновку, викладеному Верховним Судом у справі № 910/11116/19, а саме: "Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог».

54. Як вказувалось, у справі, що розглядається Верховним Судом, апеляційний суд досліджуючи обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, вказував на те, що відповідачем не подано до суду належних доказів на підтвердження обставин наявності заборгованості позивача перед відповідачем за іншими договорами за якими є можливим зарахування зустрічних вимог, що відповідає актуальній судовій практиці Верховного Суду.

55. Таким чином, я вважаю, що не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги вказані скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України

56. А отже, оскільки доводи касаційної скарги в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України не підтвердилися, то з урахуванням пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, є безпідставними доводи касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження передбачених п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

57. Таким чином я вважаю, що суд апеляційної інстанції з урахуванням 73, 74, 76, 77, 86, 236 - 238, 282 ГПК України прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову, і на мою думку, в даному випадку, судове рішення у справі було скасовано лише с формальних міркувань, тоді як, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

58. Положеннями ст. 309 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

59. З огляду на викладене, вважаю, що доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права не знайшли своє підтвердження, аргументи щодо обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України фактично направлені на переоцінку зібраних у справі доказів, належну оцінку яким уже надав суд апеляційної інстанцій, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, чого не було враховано колегією суддів касаційної інстанції при розгляді справи.

60. На мою думку, суд касаційної інстанції мав залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі №925/727/22 необхідно було залишити без змін.

Суддя О.А. Кролевець