Ухвала

від 13.11.2024 по справі 922/3456/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

УХВАЛА

13 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3456/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради та Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 у справі

за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі 1) Харківської міської ради та 2) Північно-Східного офісу Держаудитслужби до відповідачів: 1) Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради, 2) Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Яремчука А. В.,

відповідача-1 - Мартиненка А. М..

відповідача-2 - Шишлова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби (далі - Аудитслужба) звернувся до суду з позовом до Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради (далі - СКП "Харківзеленбуд") та Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" (далі - ПП "ЛСВ "Моноліт"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК), в якому просив:

- визнати недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформлене протоколом від 13.11.2019 № 338, яким вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ПП "ЛСВ Моноліт";

- визнати недійсним договір про закупівлю товарів від 25.11.2019 № 627, укладений між СКП "Харківзеленбуд" та ПП "ЛСВ "Моноліт";

- стягнути з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000,00 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержані ним за рішенням суду 2 370 000,00 грн стягнути в дохід держави.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПП "ЛСВ Моноліт" порушило законодавство про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що спрямовані на спотворення результатів тендера (торгів) та укладення договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 № 627 на неконкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель. За таких обставин, за твердженнями Прокурора, рішення тендерного комітету, оформлене протоколом від 13.11.2019 № 338, та договір про закупівлю товарів від 25.11.2019 № 627, укладений за результатами відкритих торгів, підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

3. При цьому Прокурор, посилаючись на частину третю статті 228 ЦК України, просив застосувати наслідки недійсності укладеного договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, та стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 кошти, сплачені останнім на виконання договору, у розмірі 2 370 000,00 грн, а далі - отримані відповідачем-1 за рішенням суду кошти у вказаному розмірі - стягнути в дохід держави.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 25.10.2019 СКП "Харківзеленбуд" в електронній системі закупівель опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі товару, а саме світильники та освітлювальна арматура (декоративний елемент освітлювання) (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2019-10-25-003038-b). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 2 391 000,00 грн.

5. Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП "Будерія", що підтверджується формою протоколу розгляду тендерних пропозицій.

6. Тендерна пропозиція ПП "ЛСВ Моноліт" становила 2 370 000,00 грн, а ПП "Будерія" - 2 380 000,00 грн.

7. Рішенням тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформленим протоколом розгляду тендерних пропозицій від 13.11.2019 № 338, вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ПП "ЛСВ Моноліт", яка відповідала кваліфікаційним критеріям і технічним вимогам та мала ціну 2 370 000,00 грн.

8. 25.11.2019 між СКП "Харківзеленбуд" (покупець) та ПП "ЛСВ Моноліт" (продавець) укладено договір про закупівлю товарів № 627, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а останній зобов`язується прийняти та оплатити товар, зазначений у специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору (Світильники та освітлювальна арматура (декоративний елемент освітлення), кількість товару: 12 шт.).

9. Так, специфікацією встановлено, що продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити наступний товар: декоративний елемент освітлення "Хмаринки" 1,3 х 2,05 х 0,95 м. у кількості 6 шт. (ціна усього - 444 612, 00 грн з ПДВ), декоративний елемент освітлення "Квіти" 6,0 х 1,85 х 1,0 м. у кількості 3 шт. (ціна усього - 1 005 303,00 грн з ПДВ) та декоративний елемент освітлення "Квіти" 4,3 х 1,85 х 1,0 м. у кількості 3 шт. (ціна усього - 920 085,00 грн з ПДВ). Загалом ціна складає 2 370 000,00 грн, в тому числі ПДВ 395 000,00 грн.

10. Згідно з пунктом 3.1 договору ціна договору становить 2 370 000,00 грн, у тому числі ПДВ 395 000,00 грн.

11. Відповідно до пункту 3.4 договору джерело фінансування - кошти міського бюджету.

12. Платіжним дорученням від 28.11.2019 № 59 СКП "Харківзеленбуд" (покупець) переказав на користь ПП "ЛСВ Моноліт" (продавця) 2 370 000,00 грн оплати згідно з договором про закупівлю.

13. Судами встановлено, що рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.06.2021 № 70/64-р/к у справі № 4/01-2-21 (далі - Рішення від 29.06.2021 № 70/64-р/к) визнано, що ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП "Будерія" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів), шляхом узгодження ними своїх дій під час підготовки та участі в проведеній СКП "Харківзеленбуд" закупівлі товару, а саме світильники та освітлювальна арматура згідно з оголошенням № UA-2019-10-25-003038-b.

14. Зокрема, у Рішенні від 29.06.2021 № 70/64-р/к адміністративна колегія дійшла висновку, що допущені до аукціону учасники цієї закупівлі під час підготовки документації для участі у тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами. Узгодивши свою поведінку, ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП "Будерія" усунули змагальність між собою, а отже, спотворили підсумки проведених торгів СКП "Харківзеленбуд", порушивши його право на отримання найбільш ефективного для себе результату.

15. Вказане рішення, оскаржено не було та залишається чинним.

16. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор наголошував на тому, що ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП "Будерія" під час підготовки документації для участі у тендері (торгах), проведеному СКП "Харківзеленбуд", діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі". Унаслідок узгодженості поведінки товариств право на укладення договору за результатами торгів одним з учасників (ПП "ЛСВ Моноліт") одержано не на конкурентних засадах, чим спотворено результати торгів.

17. Узгоджений характер дій ПП "ЛСВ Моноліт", на переконання Прокурора, вказує як на усвідомлення ним їх протиправності (порушення цими діями правил здійснення господарської діяльності), так і на передбачуваність і бажання настання наслідків від них (усунення конкуренції з метою протиправного отримання права на укладення договору). Вольова спрямованість антиконкурентних узгоджених дій зазначеного підприємства свідчить про їх умисність.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

18. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.11.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024, позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформлене протоколом його засідання від 13.11.2019 № 338; визнано недійсним договір про закупівлю товарів від 25.11.2019 № 627; стягнуто з ПП "ЛСВ "Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000,00 грн; стягнуто з СКП "Харківзеленбуд" одержані ним за рішенням суду 2 370 000,00 грн в дохід держави; вирішено питання про розподіл судових витрат.

19. Висновки судів з посиланням на положення статей 11, 228, 509, 526, 626, 627, 629 ЦК України, статей 173, 174, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 1, 4, 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статей 1, 5 Закону України "Про публічні закупівлі" мотивовані тим, що обставини вчинення ПП "ЛСВ Моноліт" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі СКП "Харківзеленбуд", підтверджується Рішенням від 29.06.2021 № 70/64-р/к у справі № 4/01-2-21, яке набрало законної сили.

20. З огляду на те, що в діях ПП "ЛСВ Моноліт" вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, метою якого є усунення конкуренції під час проведення СКП "Харківзеленбуд" зазначеного тендеру та недобросовісне отримання права на укладення договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 № 627, суди дійшли до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформленого протоколом від 13.11.2019 № 338, та договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 № 627 на підставі частини першої статті 215, частини першої статті 203 та частини третьої статті 228 ЦК України як таких, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства з умислу ПП "ЛСВ Моноліт". Крім того, суди дійшли до висновку про наявність підстав для застосування наслідків недійсності правочину, що встановлених статями 216, 228 ЦК України.

21. Крім того, місцевим господарським судом було відмовлено в задоволенні заяви відповідача-2 про застосування позовної давності. Суд дійшов до висновку, що згідно з положеннями пунктів 12, 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України строк позовної давності у даній справі вважається продовженим та не сплив станом на час звернення Прокурора до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст касаційних скарг

22. У касаційній скарзі СКП "Харківзеленбуд" просить скасувати ці судові рішення в частині вимог, що стосуються скаржника, та ухвалити нове рішення - про відмову у позові до СКП "Харківзеленбуд".

23. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні судом першої та апеляційної інстанції судових рішень без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 922/3393/17, згідно з якою Суд дійшов висновку, що Прокурором не доведено у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного правочину, оскільки мала місце поставка палива за кошти місцевого бюджету. Обставини щодо притягнення учасника закупівлі до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не можуть свідчити про невідповідність оспорюваного правочину інтересам держави та не впливають на його дійсність.

24. Узагальнено доводи відповідача-1зводяться до того, що наведені Прокурором обставини про притягнення відповідача-2 до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не можуть свідчити про невідповідність оспорюваних правочинів інтересам держави та не впливають на їх дійсність.

25. Для суб`єктів господарювання, якими порушено норми Закону України "Про захист економічної конкуренції", зокрема у разі вчинення ними антиконкурентних узгоджених, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (стаття 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції") та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (пункт 4 частини першої статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі"), а відтак скаржник вважає, що намагання Прокурора додатково стягнути з відповідача-2 кошти за фактично виконаним належним чином договором закупівлі є покладенням на останнього надмірної відповідальності.

26. Відповідачем-1 під час проведення спірної закупівлі, зокрема при перевірці наявності/відсутності визначених законодавством підстав для відхилення тендерної пропозиції учасника, не допущено жодних порушень вимог Закону України "Про публічні закупівлі", а тому визначення Прокурором СКП "Харківзеленбуд" в статусі відповідача у справі є помилковим.

27. Скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо питання застосування частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України за наявності обставин притягнення учасника закупівлі до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у правовідносинах, де закупівля відбувалась саме за кошти місцевого бюджету.

28. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи апеляційної скарги з приводу неправильного розподілу судом першої інстанції судового збору, що згідно положень пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

29. У касаційній скарзі ПП "ЛСВ Моноліт" просить скасувати ці судові рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Прокурора відмовити.

30. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, наполягаючи на ухваленні оскаржуваних судових рішень без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених:

- у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20, в якій суд зазначив, що лише сам факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМКУ, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 ЦК України).

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21, в якій Суд зазначив, що оскільки процедура закупівлі завершується укладенням договору, рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 щодо обрання неналежного та неефективного способу захисту. Скаржник зазначає, що оскільки відкриті торги № UA-2019-10-25-003038-b завершилися укладенням між відповідачами відповідного договору, тому оскарження рішення тендерного комітету, оформленого протоколом від 13.11.2019 № 338, не є ефективним способом захисту, адже є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору).

- у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 802/470/17-а, від 08.05.2018 у справі № 2а-3847/08/0470, від 04.06.2020 у справі № 2а-6995/12/1370, від 03.09.2020 у справі № 2а/0370/3412/12, від 26.10.2021 у справі № 2а/19251/11/2670, від 25.07.2023 у справі № 160/14095/21, згідно з якими за своєю суттю наслідки, передбачені статтею 208 ГК України, є адміністративно-господарськими санкціями, які стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, та які повинні застосовуватись із додержанням строків, встановлених статтею 250 ГК України.

- у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 2а/0370/3414/12, згідно з якою встановлені частиною першою статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто з дня виконання правочину.

31. Скаржник зазначає, що оскільки спірний договір виконаний сторонами 29.11.2019, початком перебігу строків, зазначених у статті 250 ГК України, є 30.11.2019, а тому на момент звернення Прокурора в інтересах держави з цим позовом до суду 02.08.2023 встановлений вказаною статтею строк застосування адміністративно-господарських санкцій сплинув ще 30.11.2020, що виключає можливість задоволення позовних вимог Прокурора.

32. Крім того, відповідач-2 наголошує на тому, що за правилами частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України Прокурор мав би просити стягнути з відповідача-2 (за наявності у нього умислу) на користь відповідача-1 кошти, а з відповідача-1 в дохід держави поставлене за договором майно (вироби декоративного освітлення), а не суму коштів.

Позиція інших учасників справи

33. У відзиві на касаційну скаргу Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова проти доводів касаційної скарги відповідача-1 заперечує та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Прокурор зазначає, що правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність договору про закупівлю товарів, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

34. Крім того, у додаткових поясненнях Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова в обґрунтування своєї правової позиції у справі посилається на постанову Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, у якій викладено висновки щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах.

Мотивувальна частина

35. Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги Прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформлене протоколом від 13.11.2019 № 338, та договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 № 627 як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2 370 000,00 грн, а з відповідача-1 - в дохід державного бюджету (на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).

36. Під час касаційного перегляду колегія суддів з`ясувала, що 17.10.2024 колегія суддів з розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняла постанову в аналогічній справі № 914/1507/23 за позовом першого заступника керівника Золочівської окружної прокуратури Львівської області (окружна прокуратура) в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" (відповідач-1, філія Укрзалізниці) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Мастак" (відповідач-2, ТОВ НВП "Мастак"), за участю третьої особи - Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (третя особа, Відділення АМКУ) про: 1) визнання недійсним протоколу розгляду тендерних пропозицій тендерного комітету філії Укрзалізниці від 09.08.2018 № 1958/402/-18-Т (протокол від 09.08.2018); 2) визнання недійсним договору поставки від 28.08.2018 № ЦЗВ-07-06718-01, укладеного між відповідачами (договір поставки від 28.08.2018); 3) стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 коштів, отриманих за оспорюваним договором, у розмірі 2 138 079,60 грн, а з відповідача-1 - цих коштів, одержаних за рішенням суду, в дохід держави в особі позивача.

37. За обставинами справи № 914/1507/23, що розглядалась колегіє суддів, окружна прокуратура, звертаючись до суду з відповідним позовом, вказував на те, що:

- порушенням інтересів держави в бюджетній сфері є вчинення відповідачем-2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке призвело до придбання послуги за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів;

- у діях відповідача-2 з укладення оспорюваного договору вбачається наявність умислу (наміру) на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 ЦК України), оскільки такі дії були спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин;

- незважаючи на притягнення відповідача-2 до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, негативні наслідки від укладення оспорюваного договору залишаються неусунутими;

- у зв`язку з наведеним окружна прокуратура просила застосувати наслідки недійсності оспорюваного договору, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України.

38. Таким чином, із загального змісту судових рішень у справі № 914/1507/23 вбачається, що ця справа є подібною до справи № 922/3456/23, що переглядається, за суб`єктним складом спірних правовідносин, предметом спору та правовим регулюванням спірних правовідносин.

39. Так, зазначеною вище постановою від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняв нове рішення про часткове задоволення позову: визнав недійсним договір поставки від 28.08.2018 № ЦЗВ-07-06718-01 та стягнув з ТОВ НВП "Мастак" на користь філії Укрзалізниці грошові кошти у розмірі 2 138 079,60 грн, а з філії Укрзалізниці одержані нею за рішенням суду грошові кошти у вказаному розмірі стягнув в дохід держави в особі позивача.

40. При цьому у справі № 914/1507/23 Верховний Суд, зокрема, зазначив що:

"Узгоджені дії учасників закупівлі (торгів, аукціону) та відсутність реальної конкуренції унеможливлює прозору та відкриту процедуру закупівлі, чим порушуються інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене у визначеному порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсними результатів закупівлі (торгів, аукціону) у випадку, якщо це передбачено спеціальним законодавством, та для визнання недійсним відповідного договору, укладеного з переможцем, відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України";

"… узгоджені дії учасників закупівлі та відсутність реальної конкуренції, що встановлено у антимонопольній справі та підтверджено в судових актах, унеможливили прозору та відкриту процедуру торгів ID: UA-2018-06-26-001302-a, чим порушили інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору поставки від 28.08.2018 № ЦЗВ-07-06718-01, укладеного з переможцем закупівлі ТОВ НВП "Мастак", відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України";

"Тобто дії ТОВ НВП "Мастак" (постачальник) та філії Укрзалізниці (замовник закупівлі) з укладення договору поставки від 28.08.2018 за встановлених та підтверджених обставин порушення ТОВ НВП "Мастак" як учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції підпадають під регулювання положень частини третьої статті 228 ЦК України".

41. Враховуючи наведене, колегія суддів у справі № 914/1507/23 дійшла до висновку, що позовна вимога прокурора в інтересах держави в особі позивача про стягнення в кінцевому результаті 2 138 079,60 грн до бюджету за рахунок стягнення цих коштів з відповідача-1 підлягає задоволенню за наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України.

42. Утім колегія суддів не погоджується з наведеними висновками щодо можливості визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції, з підстав, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, а також щодо можливості застосування передбачених цією статтею наслідків недійсності правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, вважаючи, що до таких правовідносин сторін положення частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України є незастосовними, з огляду на таке.

Щодо вимог про застосування майнових санкцій, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України

43. Згідно з частиною третьою статті 228 ЦК України, яка є подібною за змістом до частини першої статті 208 ГК України, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

44. За висновками Великої Палати Верховного Суду такий спосіб захисту інтересів, як визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам. Оспорюючи правочин, вчинений суб`єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов`язків, суб`єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23 (провадження № 11-176апп23, пункти 70, 86).

45. При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22, пункт 70), від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 85) та інші).

46. Водночас санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України не є компенсаційними, а є конфіскаційними санкціями, які застосовуються не на користь суб`єкта цивільних правовідносин, а на користь держави. Ці санкції спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

47. Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

48. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

49. Колегія суддів констатує, що критерій ґрунтування втручання на національному законі виконаний, оскільки зазначені санкції передбачені законом.

50. Критерій легітимної мети теж виконаний, оскільки держава може забезпечувати дотримання закону відповідно до загальних інтересів, зокрема, санкціями майнового характеру.

51. Але критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення - не виконаний.

52. Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24.06.2021 (заява № 77668/14) зробив висновки, що для того, щоб бути пропорційним, суворість покарання має відповідати тяжкості правопорушення, за яке воно призначене покарання (пункт 71); що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі, оцінюючи пропорційність конфіскації частини готівки, яку заявник перевозив через кордон без декларування, ЄСПЛ взяв до уваги, що заявник не мав судимості і що кримінальне провадження, яке було порушено проти нього, було припинено через відсутність доказів (пункт 88), проти нього не було порушено кримінальну справу за відмивання грошей (пункт 91), шкода, яку заявник міг завдати владі, була незначною (пункт 92), і дійшов висновку, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 94).

53. Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах, вказаних ЄСПЛ: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

54. Санкції визначаються в розмірі вартості предмету договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства. Відтак не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

55. Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги, наприклад, чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою, без врахування форми вини тощо.

56. При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює санкції у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним, тобто суд не має розсуду для визначення розміру санкцій.

57. Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (скоєному іншою стороною), а є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні. Цілком можливі ситуації, за яких з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного, але стягнути майно з винної сторони на користь добросовісної неможливо внаслідок неплатоспроможності останньої. У таких випадках санкція фактично застосовується не до порушника, а до добросовісної сторони.

58. Такі правила суперечать практиці ЄСПЛ, за висновками якого справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

59. Тому колегія суддів дійшла висновку про те, що майнові санкції, передбачені положеннями частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України в разі визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

60. Виходячи з викладеного, на переконання колегії суддів, не можуть бути задоволені позовні вимоги про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" ХМР 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержані ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.

61. Відтак колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з іншої палати, викладеного у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, щодо можливості застосування передбачених положеннями частини третьої статті 228 ЦК України наслідків недійсності договору, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, у разі визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції.

62. Оскільки, як зазначено вище, майнові санкції, передбачені положеннями частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України, не підлягають застосуванню, то в разі визнання судом на підставі зазначених норм недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, підлягають застосуванню наслідки виконання недійсного правочину, передбачені частиною першою статті 216, пунктом 1 частини першої статті 1212 ЦК України.

63. Зокрема, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Щодо вимог про визнання недійсним договору

64. Згідно з частиною третьою статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

65. Аналогічна за змістом норма міститься у частині першій статті 208 ГК України.

66. Частиною третьою статті 5 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

67. Відповідно до статті 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

68. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

69. Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

70. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

71. Відповідно до частини першої та пункту 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

72. Згідно з пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.

73. Статтею 51 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

74. Відповідно до частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

75. Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників. Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

76. Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

77. Фактично як у справі № 922/3456/23, що переглядається, так і у справі № 914/1507/23, від правових висновків у якій прагне відступити колегія суддів, єдиним доказом того, що оспорюваний договір завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є рішення Антимонопольного комітету України в антимонопольній справі, яким визнано дії відповідачів, як учасників спірної закупівлі, щодо узгодження ним своєї поведінки під час участі в конкурсних торгах на закупівлю, яким встановлений факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосується спотворення результатів торгів.

78. Проте сам лише факт вчинення ПП "ЛСВ Моноліт" та ПП "Будерія" порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

79. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 і частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

80. Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України "Про захист економічної конкуренції" передбачена відповідальність, зокрема, у вигляді штрафу (стаття 51, частина друга статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

81. Як встановлено судами, за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Рішенням від 29.06.2021 № 70/64-р/к на ПП "ЛСВ Моноліт" накладено штраф у загальній сумі 136 000,00 грн.

82. Отже, ПП "ЛСВ Моноліт" понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

83. При цьому, згідно з частинами першою і другою статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

84. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

85. Колегія суддів звертає увагу на те, що положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" є спеціальними у випадку порушення його норм, зокрема, шляхом узгодженої поведінки на торгах. Цей закон також визначає можливість заявлення вимог про стягнення шкоди, завданої таким порушенням.

86. Відтак Прокурор, у разі завдання, на його думку, шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення і виконання договору, не позбавлений можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи, як це передбачено статтею 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

87. Таким чином, колегія суддів пропонує відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.10.2024 у cправі № 914/1507/23, про те, що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору, укладеного з переможцем закупівлі, відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України"; а також про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, у разі визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

88. Окремо слід зазначити, що колегія суддів, здійснивши аналіз даних з бази Єдиного державного реєстру судових рішень, установила, що на цей час існує велика кількість господарських спорів у провадженні місцевих господарських судів у подібних спорах з аналогічно сформованими позовними вимогами. При цьому подібні справи перебувають на розгляді також у судах апеляційної інстанції та Касаційному господарському суді та можуть виникнути і в майбутньому. Тому судове рішення об`єднаної палати необхідне також для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики.

89. За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначених процесуальним законом.

90. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

91. Положеннями частин першої, третьої і четвертої статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

92. Наведена норма процесуального права зобов`язує колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, передати справу на розгляд об`єднаної палати. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

93. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

94. Так, відступленням від висновку треба розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

95. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

96. З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи № 922/3456/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстав, викладених у цій ухвалі.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 922/3456/23 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач