Рішення

від 19.11.2024 по справі 753/5157/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 753/5157/24

провадження № 2/753/4782/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Лавринчук А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в міста Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за позикою, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у березні 2024 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за позикою.

Позов мотивований тим, що 03.04.2007 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів на суму 17 000 доларів СШАвідповідно до умов якого вона передала ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняла у неї грошові кошти у сумі 17 000 доларів СШАу якості позики. Строк поверення позики не встановлювався.

Фактична передача та отримання цієї суми підтверджується розпискою від 03.04.2007 року, за якою ОСОБА_2 підтвердила отримання та обов"язок повернення їй коштів сумі 17 000 доларів США,без визначеного строку.

Враховуючи, що позика була надана без визначеного строку, нею у відповідності до ст.1049 ЦК України, 29.12.2023 року пред`явлена до ОСОБА_2 вимога про повернення коштів (позики) протягом 30 (тридцяти) днів від дня отримання вимоги, яка ОСОБА_2 була отаманами через засоби поштового зв`язку рекомендованою поштою 06.01.2024 року.

Проте в обумовлений строк позичальник позичені кошти у повному обсязі не повернув, чим взяті на себе зобов"язання не виконав.

В судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується розпискою, а будучи присутнім в судовому засіданні 10.07.2024 року представник позивача ОСОБА_3 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 04.03.2024 року, позовні вимоги підтримав з тих же підстав, просив їх задовольнити, посилаючись на вимоги закону про належне виконання зобов`язань щодо обов`язку повернення позичальником боргу за позикою, з можливим ухваленням заочного рішення.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явивився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення,розміщеним оголошенням на офіційному сайті судої влади (суду), смс-повідомленнями.

Відзив на позов відповідачем не подано.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно положень п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за вказаною адресою місця проживання, а відтак за матеріалами справи відповідач вважається належно повідомленим про час розгляду.

За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та погодженням позивача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені про розгляд справи судом.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до неї до відповідача, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення, за позодженням позивача.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд справи проведений у порядку спрощеного позовного позовного провадження.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що 03.04.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів на суму 17 000 доларів СШАвідповідно до умов якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняла у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 17 000 доларів СШАу якості позики. Строк поверення позики не встановлювався (а.с.5).

Фактична передача та отримання цієї суми підтверджується розпискою від 03.04.2007 року, за якою ОСОБА_2 підтвердила отримання та обов"язок повернення ОСОБА_1 коштів сумі 17 000 доларів США,без визначеного строку (а.с.5).

Враховуючи, що позика була надана без визначеного строку, позивачкою у відповідності до ст.1049 ЦК України, 29.12.2023 року пред`явлена до ОСОБА_2 вимога про повернення коштів (позики) протягом 30 (тридцяти) днів від дня отримання вимоги (а.с.6, 7), яка ОСОБА_2 була отриманами через засоби поштового зв`язку рекомендованою поштою 06.01.2024 року (а.с.7, 8).

Проте в обумовлений строк позичальник позичені кошти у повному обсязі не повернув, чим взяті на себе зобов"язання не виконав.

Умови договору погоджені позичальником, а тому він має дотримуватися принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium - «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці».

Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (6-63цс13). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином між сторонами був укладений договір позики грошей. За умовами якого позивач передав відповідачу зазначені грошові суми у позику, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти готівкою у строк, визначений умовами договору, й у визначений спосіб, що підтверджується умовами вказаного договору, засвідченого розпискою (а.с.5).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, відповідно до ст. 638 ЦК України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. На підтвердження чого посвідчують своїми підписами, що відповідає даним правовідносинам.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором позики, відповідно до статті 1046 ЦК України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Так, ст. 1046 ЦК України чітко передбачені істотні умови договору позики: він є публічним, іменним, двостороннім, реальним, платним. Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менша як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми, що не суперечить даним правовідносинам.

Згідно даних зобов`язальних правовідносин відповідач зобов`язання не виконав уцілому, у визначений термін борг не повернув.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З урахуванням вказаних фактів як кожен окремо, так і в сукупності, суд вважає доведеним факт отримання відповідачем в борг від позивача коштів у сумі 17 000 доларів СШАу якості позики (а.с.5), та зобов`язання відповідача повернути грошові кошти на умовах, визначених його умовами (а.с.5).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1046 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь 648 550 грн. 00 коп., що є еквівалентом національної валюти України - гривні до долара США (38, 15 грн. станом на 04.03.2024 року за 1 долар США, 17 000 доларів США) - боргу за позикою, й такі вимоги є обгрутнованими та доведеними.

За таких підстав, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 648 550 грн. 00 коп., що є еквівалентом національної валюти України - гривні до долара США (38, 15 грн. станом на 04.03.2024 року за 1 долар США, 17 000 доларів США) - боргу за позикою.

Так, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Закінчення строку договору, відповідно до ч.4 ст. 631 ЦК України, не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими й доведеними та такими, що підлягають задоволенню, обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в сумі 6 485 грн. 50 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, й, оскільки позивачем не надано доказів про понесені витрати на правову допомогу в сумі 40 000 грн., такі витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 610, 625, 626, 1046, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за позикою, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , 648 550 грн. 00 коп. - боргу за договором позики, що є еквівалентом 17 000 доларів США, 6 485 грн. 50 коп. - судового збору, а всього - 655 035 (шістсот п`ятдесят п`ять тисяч тридцять п`ять) грн. 50 (п`ятдесят) коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СУДДЯ: