Постанова

від 06.11.2024 по справі 335/5841/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.11.2024 Справа № 335/5841/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/5841/19 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.С.

Провадження № 22-ц/807/1272/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кочеткової І.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кочкарьова Сергія Валерійовича, ОСОБА_2 в особі представника адвоката Горлова Дениса Олександровича, до яких приєдналося Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка - 2010», ОСОБА_3 в особі представника адвоката Черкашина Івана Івановича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» про визнання недійсними договорів відчуження торгівельної марки, промислового зразка, скасування записів стосовно реєстрації прав власності, внесення відомостей до Державних реєстрів свідоцтв, патентів України,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (далі ДП «Український інститут інтелектуальної власності»)), просив суд визнати недійсними договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки, скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказані об`єкти та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості щодо спільного права власності його та ОСОБА_1 на торговельні марки та промислові зразки.

На обґрунтування позову посилався на те, що він із ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з 12 вересня 1986 року до 24 листопада 1994 року та у повторному шлюбі з 27 серпня 2005 року до 19 червня 2018 року.

У 2000 році він створив та зареєстрував за собою олійницю. У 2006 році він запропонував дружині організувати виробництво насіння соняшника смаженого та зареєструвати торговельну марку «Лускунчик смакунчик» (далі ТМ «Лускунчик смакунчик»).

У 2007 році він продав олійницю за суму, що в еквіваленті становить 20 000,00 дол. США, і ці кошти вклав у розвиток виробництва насіння соняшника смаженого ТМ «Лускунчик смакунчик». Таким чином, їхнє подружжя організувало спільну підприємницьку діяльність, яку спочатку здійснювала фізична особа підприємець (далі ФОП) ОСОБА_1 .

Із 2010 року він разом із колишньою дружиною є співвласниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» (далі ТОВ «Лакомка 2010»), що займається виробництвом та продажем смаженого насіння ТМ «Лускунчик смакунчик».

Із метою просування спільного бізнесу за весь період спільного подружнього життя були створені об`єкти інтелектуальної власності у вигляді торговельних марок та двох промислових зразків упаковок для насіння, реєстрація вказаних об`єктів була проведена на ім`я ОСОБА_1 .

У травні 2019 року з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та з Державного реєстру патентів України на промислові зразки він дізнався, що замість ОСОБА_1 власником зазначених торговельних марок та промислових зразків вже зареєстрована їхня донька ОСОБА_2 .

У зв`язку з тим, що відчуження майнових прав на об`єкти інтелектуальної власності, які є спільним майном подружжя, відбулося без його згоди, просив суд визнати недійсними договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки, скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказані об`єкти та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомості щодо його спільного з ОСОБА_1 права власності на торговельні марки та промислові зразки.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник ДП «Український інститут інтелектуальної власності») про визнання недійсним договорів відчуження торгівельної марки, промислового зразка, скасування записів стосовно реєстрації прав власності, внесення відомостей до Державних реєстрів свідоцтв, патентів України задоволено частково.

Визнано недійсним договір відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Торгівельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг №85551.

Визнано недійсним договір відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Торгівельної марки, яка зареєстрована у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг №131660.

Визнано недійсним договір відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Промислового зразка упаковки для насіння, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі Патенту № 20091.

Визнано недійсним договір відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Промислового зразка упаковки для насіння, який зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі Патенту № 29945.

Решту позовних вимог залишено без задоволення.

Стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 судовий збір у сумі по 1536,80 грн з кожної.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника адвоката Черкашина І.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що сам по собі факт визнання оспорюваних договорів недійсними не можна вважати ефективним способом захисту порушених прав без скасування у відповідних реєстрах записів стосовно реєстрації за ОСОБА_2 права власника на промислові зразки та торгівельні марки, а також без внесення до таких реєстрів відомостей щодо права спільної сумісної власності на промислові зразки та торгівельні марки.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кочкарьова С.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що спірні об`єкти права інтелектуальної власності належать виключно ОСОБА_1 , оскільки придбані за кошти від її діяльності як підприємця і використовуються в підприємницькій діяльності ОСОБА_1 , а не в інтересах сім`ї, що узгоджується з положеннями ст. 57 СК України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 в особі представника адвоката Горлова Д.О. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем у справі не доведено право спільної сумісної власності на спірні об`єкти права інтелектуальної власності, при тому, що вказані об`єкти були створені та в подальшому зареєстровані ОСОБА_1 одноособово, за власні кошти. Докази фінансової участі позивача у створенні вказаних об`єктів у матеріалах справи відсутні. ОСОБА_2 на законних підставах стала власником спірних об`єктів права інтелектуальної власності, сплативши всі необхідні платежі та провівши відповідні реєстрації.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі представника адвоката Черкашина І.І., зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, прийнято обґрунтоване та законне рішення в частині задоволення вимог позову, а доводи апеляційних скарг в цій частині є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційні скарги залишити без задоволення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника адвоката Черкашина Івана Івановича задоволено частково.

Апеляційній скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кочкарьова Сергія Валерійовича та ОСОБА_2 в особі представника адвоката Горлова Дениса Олександровича залишено без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власникана торговельнімарки тапромислові зразкискасовано таприйнято в цій частині нову постанову наступного змісту.

Скасувати у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг запис стосовно реєстрації за ОСОБА_2 прав власника на Торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг №85551.

Скасувати у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг запис стосовно реєстрації за ОСОБА_2 прав власника на Торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг №131660.

Скасувати в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_2 прав власника на Промисловий зразок упаковки для насіння, який зареєстрований в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі Патенту №20091.

Скасувати в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_2 прав власника на Промисловий зразок упаковки для насіння, який зареєстрований в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі Патенту №29945.

В решті рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , до яких приєдналися Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка2010»,задоволено частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 рокускасовано, справупередано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як зазначив у вказаній постанові Верховний Суду складіколегії суддівПершої судовоїпалати Касаційногоцивільного суду, суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що майнові права на спірні об`єкти інтелектуальної власності торговельні марки та промислові зразки набуто ОСОБА_1 під час перебування у повторному зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , а тому такі майнові права є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказаний факт відповідачем ОСОБА_1 у процесі розгляду справи не спростовано.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову у цій справі та відхиляючи заперечення на позов відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), про те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і, відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України, надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи?контрагентазатакимдоговором і не ставить питання оскарження договору залежно від добросовісності сторін договору.

Як наслідок суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 уклала договори відчуження майновихправ інтелектуальної власності на торговельні марки та на промислові зразки, які є спільною сумісною власністю подружжя, без згоди ОСОБА_3 , то наявні достатні правові підстави для визнання таких правочинів недійсними.

Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

За позицією Великої Палата Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, суди під час розгляду спорів про недійсність договору у зв`язку з ненаданням одним із подружжя згоди на відчуження спільного майна мають з`ясовувати, чи був добросовісним набувач такого майна (контрагент за договором).

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах було висловлені також Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16.

Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 та висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16, безпідставно відхилили доводи заперечень відповідачки ОСОБА_1 , не перевірили, чи була добросовісною набувач майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та на промислові зразки ОСОБА_2 , не дослідили всі наявні у справі докази, а дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів лише за фактом відсутності нотаріальної згоди позивача як другого з подружжя та співвласника майна.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; встановити, чи діяла ОСОБА_2 недобросовісно, зокрема, чи за обставинами справи знала, а чи не могла не знати про те, щомайнові права на спірні об`єкти інтелектуальної власностіналежать подружжю ( ОСОБА_3 та ОСОБА_1 )на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто уклав договори, не отримав згоди на це другого з подружжя; проаналізувати всі доводи, заперечення сторін;ухвалити законне і справедливе судове рішення.

У відповідності з вимогамистатті 417 ЦПК Українивказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції керівник Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакомка - 2010» ОСОБА_4 звернулася із заявою про приєднання доапеляційних скарг ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Горлов Д.О., та ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кочкарьов С.В., на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 червня 2024 року прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакомка - 2010» про приєднання до апеляційних скарг ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кочкарьова Сергія Валерійовича, ОСОБА_2 в особі представника адвоката Горлова Дениса Олександровича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності») про визнання недійсним договорів відчуження торгівельної марки, промислового зразка, скасування записів стосовно реєстрації прав власності, внесення відомостей до Державних реєстрів свідоцтв, патентів України.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2024 року клопотання ОСОБА_3 в особі представника адвоката Черкашина Івана Івановича про заміну відповідача Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» його правонаступником - Державною організацією «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» задоволено.

Замінено відповідача Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» його правонаступником - Державною організацією «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій».

Від представника Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» Фінагіної В.Б. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона зазначає, що у Мінекономіки не було жодних законних підстав для відмови заявникові в публікації та внесенні до реєстру відомостей про передачу прав власності на торговельні марки та промислові зразки; просить розгляд справи здійснювати без участі представника Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій».

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 в особі представника адвоката Черкашина І.І. підлягає задоволенню частково, а апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кочкарьова С.В., ОСОБА_2 в особі представника адвоката Горлова Д.О., до яких приєдналося ТОВ «Лакомка - 2010» слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що торговельні марки та промислові зразки були зареєстровані ОСОБА_1 за час шлюбу з ОСОБА_3 . Кожен із подружжя своїми спільними коштами та працею брав участь у набутті та розвитку цих об`єктів, тому право на ці об`єкти є спільною сумісною власністю подружжя.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_3 на відчуження торговельних марок та промислових зразків сторонами не оспорюється, у зв`язку із чим суд першої інстанції вважав за можливе відновити права позивача у спосіб, зазначений у позовній заяві, а саме: визнати недійсними спірні договори відчуження об`єктів інтелектуальної власності.

Позовні вимоги про скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на торговельні марки і промислові зразки та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей щодо спільного сумісного права власності подружжя на спірні об`єкти інтелектуальної власності, суд першої інстанції вважав такими, що не підлягають задоволенню, як передчасні.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 вересня 1986 року до 24 листопада 1994року та у повторному шлюбі з 27 серпня 2005 року до 19 червня 2018 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 , та рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2018 року.

За час повторного шлюбу сторін ОСОБА_1 зареєструвала об`єкти інтелектуальної власності на власне ім`я, про що свідчать такі документи:

свідоцтво на знак для товарів і послуг № 85551, зареєстрований у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 10 грудня 2007 року;

свідоцтво на знак для товарів і послуг № 131660, зареєстрований у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 25 листопада 2010 року;

патент на промисловий зразок № НОМЕР_2 «Упаковка для насіння», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки 10 березня 2010 року;

патент на промисловий зразок № НОМЕР_3 «Упаковка для насіння», зареєстрований у Державному реєстрі патентів України на промислові зразки 27 липня 2015 року;

ОСОБА_1 була зареєстрована як ФОП з 25 лютого 1998 року, а ОСОБА_3 з 06 квітня 2000 року, про що свідчать витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Позивач і відповідачка ОСОБА_1 займалися різними видами підприємницької діяльності.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2019 року у справі № 332/3887/18 затверджена мирова угода, відповідно до якої ОСОБА_1 та ОСОБА_3 погодили між собою порядок поділу спільного майна подружжя.

Зі змісту зазначеної ухвали випливає, що обладнання, яке замовляла і придбала ФОП ОСОБА_1 в особі директора ОСОБА_1 , укладаючи договори, які містяться у матеріалах цивільної справи, було поділено між подружжям, а не було залишено у власності ОСОБА_1 для здійснення її самостійної підприємницької діяльності (виробництво, зберігання, пропонування до продажу/рекламування та продаж насіння смаженого).

Засновниками та учасниками ТОВ «Лакомка 2010» були як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_3 , гроші яких складали статутний капітал зазначеного товариства.

ТОВ «Лакомка 2010» використовувало спірні об`єкти інтелектуальної власності, про що свідчать відповідні ліцензійні договори.

За час шлюбу сторін ОСОБА_1 передала виключні майнові права інтелектуальної власності дочці ОСОБА_2 .

Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг «Лускунчик смакунчик» за свідоцтвом України від 20 червня 2018 року № 85551 № 1 ОСОБА_1 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_2

04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_5 на підставі заяви ОСОБА_2 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак, свідоцтво України № НОМЕР_4 , ОСОБА_2 .

Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг «Лускунчик смакунчик» за свідоцтвом України № НОМЕР_5 від 20 червня 2018 року № 2 ОСОБА_1 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_2

04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_5 на підставі заяви ОСОБА_2 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак, свідоцтво України № НОМЕР_5 , ОСОБА_2 .

Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок «УПАКОВКА ДЛЯ НАСІННЯ» (шість варіантів) запатентом України № 20091 від 20 червня 2018 року № 3 ОСОБА_1 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_2

04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_5 на підставі заяви ОСОБА_2 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей про передачу права власності на промисловий зразок «УПАКОВКА ДЛЯ НАСІННЯ» (шість варіантів), патент України № НОМЕР_2 , ОСОБА_2 .

Відповідно до договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок «УПАКОВКА ДЛЯ НАСІННЯ» (одинадцять варіантів) за патентом України № 29945 від 20 червня 2018 року № 4 ОСОБА_1 передала зазначені виключні майнові права інтелектуальної власності ОСОБА_2

04 жовтня 2018 року заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_5 на підставі заяви ОСОБА_2 від 20 червня 2018 року прийняв рішення про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомостей про передачу права власності на промисловий зразок «УПАКОВКА ДЛЯ НАСІННЯ» (одинадцять варіантів), патент України № НОМЕР_3 , ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував на те, що відчуження майнових прав на спірні об`єкти інтелектуальної власності, які є спільним майном подружжя, відбулося без його згоди, тому просив суд визнати недійсними договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки, скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказані об`єкти та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та Державного реєстру патентів України на промислові зразки відомості щодо його спільного з ОСОБА_1 права власності на торговельні марки та промислові зразки.

За змістом частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другоїстатті 16 ЦК України).

У частинах першій, другійстатті 202 ЦК Українивстановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 204 ЦК Українигарантується презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першоїстатті 3 ЦК України). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ятастатті 203 ЦК України).

Відповідно до положеньстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостоюстатті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях316,317,319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина першастатті 355 ЦК України).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься і в статті 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт у судовому порядку. Водночас тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц, від 29 січня 2020 року в справі № 205/1255/17.

Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

До об`єктів права інтелектуальної власності згідно зі статтею 420 ЦК України у тому числі, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

Згідно зі статтями 424, 427 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до статті 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами.

Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

У частині другій статті 461 ЦК України встановлено, що об`єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

Суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам (стаття 493 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

Статтею 495 ЦК України встановлено, що майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 497 ЦК України чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.

Майнові права на торговельну марку можуть бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2017 року в справі № 201/14163/13-ц.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними спірних договорів відчуження об`єктів інтелектуальної власності, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки майнові права на спірні об`єкти інтелектуальної власності торговельні марки та промислові зразки набуто ОСОБА_1 під час перебування у повторному зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , і кожен з членів подружжя своїми спільними коштами та працею брали участь у набутті та розвитку цих об`єктів, тому такі майнові права є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказаний факт відповідачем ОСОБА_1 у процесі розгляду справи не спростовано.

Згідно зі статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємноюзгодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Водночас згідно з частиною четвертою статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову у цій справі та відхиляючи заперечення на позов відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), про те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і, відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України, надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи?контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору залежно від добросовісності сторін договору.

Як наслідок, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 уклала договори відчуження майновихправ інтелектуальної власності на торговельні марки та на промислові зразки, які є спільною сумісною власністю подружжя, без згоди ОСОБА_3 , то наявні достатні правові підстави для визнання таких правочинів недійсними.

Водночас суд першої інстанції не врахував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), шляхом його уточнення та зазначила наступне.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодоюостаннього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

У пункті 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Водночас наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Отже, за позицією Великої Палата Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, суди під час розгляду спорів про недійсність договору у зв`язку з ненаданням одним із подружжя згоди на відчуження спільного майна мають з`ясовувати, чи був добросовісним набувач такого майна (контрагент за договором).

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах було висловлені також Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 та висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16, дійшов висновку про часткове задоволення позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів лише за фактом відсутності нотаріальної згоди позивача як другого з подружжя та співвласника майна.

Розвиваючи висновок, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Добросовісність -це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17).

Недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

Отже, добросовісність насамперед характеризує поведінку кінцевого набувача, який за обставин, про які відомо суду, очевидно, міг або не міг дізнатися про факти, які становлять предмет доказування. Адже об`єктивно неможливо дізнатися, як та чи інша особа сприймає певні обставини. Тому й добросовісність не можна пов`язувати з внутрішнім сприйняттям кінцевим набувачем певних обставин.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_6 .

Колегія суддів зауважує, що під час розгляду справи сторонами неодноразово зазначалосьі не оспорювалось, що ОСОБА_2 є спільною донькою подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яка мешкала з ними до свого повноліття та працювала разом з батьками на виробництві насіння під торговою маркою «Лускунчик-Смакунчик», про що вона особисто зазначала у своїх поясненнях. Також ОСОБА_2 надавала суду першої інстанції пояснення відносно періоду (з 2017 року), коли відносини між батьками погіршились і між ними почали відбуватися численні судові спори про розірвання шлюбу (січень 2018 року) та поділ спільного майна подружжя.

Таким чином, ОСОБА_2 було достовірно відомо про наявність спорів між батьками щодо поділу спільного майна подружжя, в тому числі щодо об`єктів інтелектуальної власності.

Встановлені обставини свідчать про те, що за оспорюваними договорами відчуження ОСОБА_1 передала виключні майнові права на об`єкти інтелектуальної власності (торговельні марки та промислові зразки) ОСОБА_2 , яка є її дочкою та дочкою ОСОБА_3 , іне могла не знати про те, що майнові права є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, імати( ОСОБА_1 ) не отримала згоди на їх відчуження відбатька ( ОСОБА_3 ).

За таких обставин, оскільки ОСОБА_2 не може вважатисядобросовісним набувачем за оспорюваними договорами, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання оспорюваних договорів відчуження недійсними.

Стосовно доводів відповідача ОСОБА_1 з приводу того, що кожен з подружжя здійснював самостійно підприємницьку діяльність, і лише вона здійснювала підприємницьку діяльність, під час якої використовувалося позначення « ОСОБА_6 », у зв`язку з чим не можна визнавати право спільної сумісної власності подружжя на ці об`єкти інтелектуальної власності, колегія суддів зазначає наступне.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа підприємець з 25.02.1998, а позивач ОСОБА_3 з 06.04.2000, про що свідчать Витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Але, не зважаючи на те, що позивач і відповідач ОСОБА_1 займалися різними видами підприємницької діяльності, прибуток формував спільний сімейний бюджет, підтвердженням чому є затверджена ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя 17.04.2019 мирова угода, відповідно до якої ОСОБА_1 та ОСОБА_3 погодили між собою порядок поділу спільного майна подружжя.

Зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що обладнання, яке замовляла і придбала ФОП ОСОБА_1 в особі директора ОСОБА_1 , укладаючи договори, які містяться у матеріалах цивільної справи, було поділено між подружжям, а не було залишено у власності ОСОБА_1 для здійснення її самостійної підприємницької діяльності (виробництво, зберігання, пропонування до продажу/рекламування та продаж насіння смаженого).

Договір купівлі-продажу від 03.09.2008 нежилого приміщення, ХІІІ першого поверху літ. А-4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , корпус ІІ та договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 09.10.2008, а саме нежилого приміщення АДРЕСА_2 , які були укладені позивачем ОСОБА_3 , та на які посилалась відповідач ОСОБА_1 як на підтвердження своїх заперечень, навпаки свідчать про спільну діяльність подружжя в інтересах сім`ї, адже за мировою угодою право приватної власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , було визнане за ОСОБА_1 .

На підтвердження ведення спільного сімейного бізнесу слугує той факт, що засновниками та учасниками ТОВ «Лакомка 2010» були як відповідач ОСОБА_1 , так і позивач ОСОБА_3 , гроші яких складали статутний капітал Товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» використовувалися спірні об`єкти інтелектуальної власності, про що свідчать відповідні Ліцензійні договори.

Вказуючи, що спірне майно є особистим майном відповідачки ОСОБА_1 , так як використовується нею у ході здійснення підприємницької діяльності, відповідачка не врахувала, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів його поділу, про що зазначено у постанові Верховного суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-21цс15. Крім того, грошові кошти отримані відповідачем від підприємницької діяльності, належать до спільного майна подружжя і не є його особистим майном.

У рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі №1-8/2012 за конституційним зверненням Приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України зазначено, що право на торговельну марку або інше позначення, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності, може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, якщо воно набуте подружжям спільно за час шлюбу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що відповідачем ОСОБА_1 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя, при цьому доводи в приводу недоведеності вимог позову, враховуючи відповідні заперечення відповідачки, є необґрунтованими, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Таким чином, за результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що майнові права на спірні об`єкти інтелектуальної власності торговельні марки та промислові зразки набуто ОСОБА_1 під час перебування у повторному зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , тому такі майнові права є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказаний факт відповідачем ОСОБА_1 у процесі розгляду справи не спростовано.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 в особі представника адвоката Горлова Д.О., в тій частині, в якій вони є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , то такі доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не вплинули на правильність висновків суду першої інстанції стосовно того, що майнові правана спірніоб`єкти інтелектуальноївласності торговельні маркита промисловізразки єоб`єктомправа спільноїсумісної власностіподружжя.

Посилання ОСОБА_2 на те, що вона на законних підставах стала власником спірних об`єктів права інтелектуальної власності, сплативши всі необхідні платежі та провівши відповідні реєстрації, вищевказані висновки стосовно того, що майнові права є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не спростовує.

Інші доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кочкарьова С.В. та ОСОБА_2 в особі представника адвоката Горлова Д.О. зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів.

Враховуючи викладене, апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кочкарьова С.В. та ОСОБА_2 в особі представника адвоката Горлова Д.О. задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 в особі представника адвоката Черкашина І.І. колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, щодо реєстрації договорів про передачу прав на торгівельні марки та промислові зразки регулюється Цивільним кодексом України, Законами України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», «Про охорону прав на промислові зразки»; Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженою наказом Міністерства освіти та науки України №576 від 03.08.2001, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.2001 №718/5909; Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на промисловий зразок та видачу ліцензії на використання промислового зразка, затвердженою наказом Міністерства освіти та науки України №574 від 03.08.2001, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.2001 №716/5907.

Згідно з п. 7 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Згідно з п. 4 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» власник патенту може передавати на підставі договору право власності на промисловий зразок будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту.

Частиною другою статті 1114 ЦК України передбачено, що факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» передбачено, що одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Установа здійснює державну реєстрацію знака, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

З вищезазначених норм законодавства України в сфері інтелектуальної власності вбачається, що свідоцтво України на знак для товарів і послуг є чинним після державної реєстрації .

Норми частини 1 статті 17 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» є аналогічними.

Таким чином, обов`язковій державній реєстрації підлягає не договір, а сам факт передачі виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг (промисловий зразок).

Отже, лише після державної реєстрації факту передання виключних майнових прав шляхом внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (Державного реєстру патентів України на промислові зразки) відомостей про передачу майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг (промисловий зразок), правонаступник набуває всіх прав інтелектуальної власності, передбачених законодавством.

Враховуючи наведені норми законодавства, а також висновки суду з приводу недійсності оскаржуваних правочинів, колегія суддів вважає, що сам лише факт визнання оспорюваних правочинів недійсними не забезпечить відновлення порушених прав позивача у повній мірі, оскільки наявність відповідних записів у Державному реєстрісвідоцтв Українина торговельнімарки та Державному реєстріУкраїни промисловихзразків стане перешкодою для внесення нових відомостей щодо права власності на торгівельні марки та промислові зразки, а також буде фіксувати таке право за ОСОБА_2 .

Враховуючи вказане, апеляційна скарга ОСОБА_3 в особі представника адвоката Черкашина І.І. підлягає частковому задоволенню, а саме скасуванню підлягає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власника на торгівельні марки та промислові зразки, та прийняття в цій частині нової постанови про задоволення таких вимог.

Позовні вимоги про внесення до Державного реєстру відомостей щодо спільного сумісного права власності подружжя на спірні об`єкти інтелектуальної власності не підлягають задоволенню, і з такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки законодавство, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності, передбачає певний порядок та процедуру внесення відомостей у відповідні реєстри, який не може бути невільований судовим рішенням.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського судуз правлюдини (в аспекті оцінкиаргументів учасниківсправи у апеляційному провадженні),сформовану,зокрема усправах "Саловпроти України"(заява № 65518/01;від 6вересня 2005року;пункт 89),"Пронінапроти України" (заява№ 63566/00;18липня 2006року;пункт 23) та "Серявінта іншіпроти України" (заява№ 4909/04;від 10лютого 2010року;пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що урішеннях судів та інших органів звирішення спорівмають бутиналежним чиномзазначені підстави,на якихвони ґрунтуються;хоча пункт1статті 6Конвенції зобов`язуєсуди обґрунтовувати свої рішення, його неможна тлумачитияк такий,що вимагаєдетальної відповідіна коженаргумент;міра, до якоїсуд маєвиконати обов`язокщодо обґрунтуваннярішення,може бутирізною взалежності відхарактеру рішення(рішенняу справі "РуїсТоріха протиІспанії"(RuizTorijav.Spain) серія A.303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376,381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника адвоката Черкашина Івана Івановича задовольнити частково.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кочкарьова Сергія Валерійовича, ОСОБА_2 в особі представника адвоката Горлова Дениса Олександровича, до яких приєдналося Товариство з обмеженою відповідальністю «Лакомка - 2010», залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власника на торгівельні марки та промислові зразки скасувати, та прийняти в цій частині постанову наступного змісту:

Скасувати у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг запис стосовно реєстрації за ОСОБА_2 прав власника на Торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг №85551.

Скасувати у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг запис стосовно реєстрації за ОСОБА_2 прав власника на Торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг №131660.

Скасувати в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_2 прав власника на Промисловий зразок упаковки для насіння, який зареєстрований в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі Патенту №20091.

Скасувати в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_2 прав власника на Промисловий зразок упаковки для насіння, який зареєстрований в Державному реєстрі патентів України на промислові зразки на підставі Патенту №29945.

В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 18 листопада 2024 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: І.В. Кочеткова

Е.А. Онищенко