Ухвала

від 18.11.2024 по справі 761/45731/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

18 листопада 2024 року

м. Київ

справа №761/45731/16-ц

адміністративне провадження № К/990/41897/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Коваленко Н.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

перевіривши касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2021та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просили:

- стягнути на користь ОСОБА_1 шкоду у розмірі 367 802,23 грн, у тому числі: основна сума заборгованості 185 113,30 грн, збитки у вигляді курсової різниці у розмірі 182 688,93 грн;

- стягнути на користь ОСОБА_2 шкоду у розмірі 366 754,35 грн, у тому числі: основна сума заборгованості 184 585,96 грн, збитки у вигляді курсової різниці у розмірі 182 168,39 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.01.2019 позов залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 25.06.2019 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.01.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24.03.2021 зазначені рішення скасовано, провадження у справі закрито та роз`яснено, що розгляд справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2021 справу № 761/45731/16-ц за заявою позивача, відповідно до частини четвертої статті 414 Цивільного процесуального кодексу України, передано для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2021 адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 03.07.2014 № 43653.

- визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нездійснення виплати ОСОБА_2 відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 03.07.2014 № 43658.

- стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 367 802,23 грн, в тому числі суму протиправно невиплаченого гарантованого відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 03.07.2014 № 43653 у розмірі 185 113,30 грн та суму курсової різниці у розмірі 182 688,93 грн.

- стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 366754,35 грн, в тому числі суму протиправно невиплаченого гарантованого відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 03.07.2014 № 43658 у розмірі 184 585,96 грн та суму курсової різниці у розмірі 182 168,39 грн.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, скаржник посилається на пункти 3, 4 частини четвертої та підпункти «а» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України.

Скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №910/22513/17, від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, від 30.06.2020 у справі №264/5957/17 та постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №761/12262/20, від 06.04.2022 у справі №761/19024/20.

В касаційній скарзі заявник звертає увагу на правові висновки Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №761/31569/16-ц, від 21.10.2021 у справі №160/10300/19, від 01.06.2022 у справі №280/1043/20, від 04.05.2022 у справі №600/794/20, від 08.09.2022 у справі №761/8558/17, від 17.01.2023 у справі №640/12756/20 та № 160/1554/20, від 30.01.2023 у справі №280/6460/19 відповідно до яких позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтується на вимогах Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не підлягають задоволенню.

Верховний Суд зауважує, що відповідачем не аргументовано у чому саме, на його думку, полягає незастосування судами першої та апеляційної інстанції вищевказаних висновків, він не зазначає ані норми права (абзац, підпункт, пункт, частина, стаття), яку на його переконання судами попередніх інстанцій застосовано неправильно, ані висновок суду першої або апеляційної інстанції, який суперечить позиції вищевказаним висновкам, ані в чому він вбачає подібність правовідносин у справі, у якій подає касаційну скаргу, зі справами, які він зазначає, і які були предметом розгляду касаційним судом.

Скаржник обмежився лише цитуванням окремих пунктів постанов Великої Палати Верховного Суду та постанов Верховного Суду та норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини без наведення обґрунтування неправильного застосування судами норм права у взаємозв`язку із тими висновками, які стали підставою для задоволення позову. Крім того, вищезазначені висновки наведені без врахування подібності правовідносин та були сформовані в порядку цивільного судочинства.

Заявник також наголошує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що незалежно від того, чи проведена ліквідація банку чи ні, Фонд не є правонаступником банку у відповідності до положень чинного законодавства, оскільки здійснює лише владні повноваження щодо введення тимчасової адміністрації та ліквідації банку в порядку, встановленому Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №33/4351/18, від 24.09.2020 у справі №334/8020/18, від 20.10.2020 у справі №334/401/14 та ухвалі Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №334/1913/16-ц.

У контексті вказаного, Верховний Суд зауважує про таке.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції зазначив, що відповідач до припинення банку мав достатньо часу для виконання зобов`язань перед позивачами щодо виплати йому відшкодування коштів за вкладом, у тому числі після винесення судового рішення, яким визначено статус позивачів як вкладників. Однак зобов`язання не виконав. Зважаючи на вищенаведене, припинення банку як юридичної особи не може бути підставою для невиплати позивачу відшкодування, передбаченого законодавством та судовим рішенням.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд сформував правову позицію, викладену у постановах від 29.04.2021 у справі № 200/14379/19-а, від 26.05.2021 у справі №200/2345/20-а, від 26.05.2021 у справі № 200/3647/20-а, відповідно до якої «дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації. Юридичний факт неплатоспроможності банку є підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду. Проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого державою відшкодування вкладникам».

Отже, наведене скаржником обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Необґрунтованим є посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, та не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи, а має суб`єктивний характер.

Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2021та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів.

2. Надіслати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.Ю. Бучик

Суддя А.І. Рибачук