Постанова

від 19.11.2024 по справі 360/200/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2024 року

Київ

справа №360/200/24

адміністративне провадження №К/990/38986/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 360/200/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новодружеський механічний завод» до Головного управління ДПС у Луганській області, Державної податкової служби України про визнання дій протиправними, скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Новодружеський механічний завод» на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року (головуючий суддя - Сіваченко І. В., судді: Блохін А. А., Гаврищук Т. Г.) про відмову в ухваленні додаткового судового рішення,

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Новодружеський механічний завод» (далі - позивач, ТОВ «НМЗ») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Луганській області (далі - ГУ ДПС), Державної податкової служби України (далі - ДПС України), в якому, з урахуванням уточнень, просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС № 10229441/40497911 від 22 грудня 2023 року; зобов`язати ДПС України зареєструвати податкову накладну № 1 від 21 вересня 2023 року.

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 06 травня 2024 року позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ДПС про відмову в реєстрації податкової накладної і зобов`язав ГУ ДПС повторно розглянути питання щодо реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. У задоволенні позовних вимог до ДПС України відмовив.

Також суд першої інстанції вирішив питання розподілу судових витрат на сплату судового збору: стягнув на користь ТОВ «НМЗ» за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС судовий збір в сумі 1514,00 грн.

Постановою від 18 липня 2024 року Перший апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.

26 липня 2024 року позивач через підсистему «Електронний суд» звернувся до Першого апеляційного адміністративного суду із заявою про компенсацію судових витрат, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким розподілити понесені витрати, пов`язані із розглядом справи. Позивач зазначив, що 24 липня 2024 року у підсистемі «Електронний суд» представник дізнався про ухвалену апеляційним судом постанову, у якій суд не здійснив розподіл судових витрат. Перевіряючи вкладку «Документи сторін», представник позивача виявив, що у статусі документа (відзив на апеляційну скаргу) зазначено «Помилка відправлення», а у колонці «Суд до якого направляється заява» - зазначено Луганський окружний адміністративний суд. Звертає увагу, що відзив на апеляційну скаргу було направлено на адресу Першого апеляційного адміністративного суду. Після звернення 25 липня 2024 року на гарячу лінію Державного підприємства «Інформаційні судові системи» представнику стало відомо, що відзив на апеляційну скаргу разом із додатками до суду апеляційної інстанції доставлений не був через системну помилку підсистеми Електронний суд. На підтвердження цих доводів позивач 31 липня 2024 року направив до суду через підсистему «Електронний суд» відповідний лист Державного підприємства «Інформаційні судові системи». Згідно з доданою до цієї заяви про компенсацію судових витрат скан-копією заяви про розподіл судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу позивач просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 48000 грн.

Ухвалою від 05 вересня 2024 року Перший апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення. Судове рішення вмотивоване тим, що станом на дату ухвалення постанови судом апеляційної інстанції 18 липня 2024 року матеріали справи не містили жодних доказів на підтвердження понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу. Також суд апеляційної інстанції зі змісту відповіді Державного підприємства «Інформаційні судові системи» встановив, що 04 липня 2024 року відзив на апеляційну скаргу було надіслано до суду першої інстанції. Водночас станом на час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення відзив на апеляційну скаргу в підсистемі «Електронний суд» не зареєстрований, сканована копія чи письмова форма відзиву на апеляційну скаргу від 04 липня 2024 року, в якому, як зазначав позивач, заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу, не подана, а тому можливість ознайомлення зі змістом відзиву та доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу відсутня. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.

Не погодившись з ухвалою апеляційного суду, ТОВ «НМЗ» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати та ухвалити додаткове рішення про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 48000 грн. Також позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на користь позивача судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, в сумі 23028,00 грн, з яких 3028,00 грн витрат на сплату судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що його доводи про системну помилку підсистеми «Електронний суд», яка спричинила ненадходження відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, підтверджуються листом Державного підприємства «Інформаційні судові системи» №4002/5/11-30-24 від 31 липня 2024 року. Звертає увагу, що суд апеляційної інстанції хоча і зазначив про наявність такого листа в описовій частині судового рішення, однак, не надав такому доказу належного значення в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали. Тобто, апеляційний суд не проаналізував належним чином зазначений доказ, як наслідок, дійшов помилкових висновків. Зазначене, на переконання скаржника, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 143, 242, 252, 310 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою від 24 жовтня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки доводів заявника касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

01 листопада 2024 року від ГУ ДПС через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції і безпідставність доводів касаційної скарги, просить останню залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. ГУ ДПС звертає увагу, що позивач не надав доказів направлення відзиву на апеляційну скаргу на адресу Першого апеляційного адміністративного суду, а так само не надав доказів того, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач заявляв вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу. Також ГУ ДПС висловлює незгоду із заявленим позивачем розміром витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із розглядом справи в суді касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційний перегляд справи №360/200/24 здійснюється на підставі електронних справ, що формувалися судами першої та апеляційної інстанцій, та матеріалів, отриманих від Луганського окружного адміністративного суду, сформованих в паперовій формі, які надійшли до суду касаційної інстанції 07 листопада 2024 року.

Ключовим питанням, яке поставлено на вирішення перед судом касаційної інстанції, є наявність/відсутність підстав для покладення негативних наслідків системної помилки в підсистемі «Електронний суд» на особу, яка звернулася у такий спосіб до суду із процесуальним документом, оформленим відповідно до вимог КАС України.

Вирішуючи зазначене питання, колегія суддів виходить з того, що КАС України прямо не врегульовує таких питань. Лише у частині п`ятій статті 195 КАС України (в редакції, чинній з 20 липня 2024 року) передбачено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Вища рада правосуддя рішенням від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення про ЄСІТС), відповідно до пункту 21 якого користувачі зобов`язані використовувати технічні засоби і технології, що мають забезпечувати належну якість та інформаційну безпеку передачі та отримання інформації, зображення та звуку, й самостійно несуть ризики технічної неможливості отримання доступу до ЄСІТС, погіршення якості чи переривання зв`язку тощо.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку про те, що за загальним правилом ризики технічної неможливості отримання доступу до ЄСІТС, а також можливі помилки у її роботі покладаються на особу - користувача. Водночас, на переконання колегії суддів, під час вирішення питання застосування негативних процесуальних наслідків, спричинених такою помилкою, суди мають оцінювати усі обставини у сукупності в кожному конкретному випадку, з урахуванням як причин виникнення відповідної технічної помилки, так і дій особи-користувача, пов`язаних з намаганням її усунути.

Водночас колегія суддів вважає, що в межах конкретно цієї справи, позивач не дотримався вимог КАС України як під час звернення до суду апеляційної інстанції з відзивом на апеляційну скаргу, так і під час звернення до цього суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення. Викладення у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судового рішення наводиться, фактично, безвідносно до висновків суду апеляційної інстанції, які стали підставою для постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду.

Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 304 КАС України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Отже, відзив на апеляційну скаргу подається саме до суду апеляційної інстанції. Спосіб направлення такого відзиву відповідно до вимог КАС України для особи, яка має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд", є альтернативним: у паперовій формі або в електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не визначено цим Кодексом.

Як правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції, з доказів, наданих позивачем на підтвердження факту направлення відзиву на апеляційну скаргу, вбачається, що документ «Відзив на апеляційну скаргу» адресований саме Луганському окружному адміністративному суду, а не Першому апеляційному адміністративному суду. Системна помилка виникла саме під час спроби направлення цього документа до Луганського окружного адміністративного суду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що електронна справа формується у кожному суді окремо, відповідно, навіть, отримання відзиву на апеляційну скаргу судом першої інстанції не свідчить про автоматичне отримання такого документа і судом апеляційної інстанції. Відповідно, посилання скаржника на те, що апеляційний суд не отримав відзив на апеляційну скаргу через виникнення системної помилки в умовах, коли електронний документ був адресований іншому суду, є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що в межах конкретно цієї справи, можна констатувати неотримання відзиву на апеляційну скаргу через системну помилку саме судом першої інстанції, що, однак, не впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції, оскільки саме позивач допустив порушення норм процесуального права, скерувавши відзив на апеляційну скаргу неналежному суду.

Доказів того, що саме підсистема «Електронний суд» самостійно змінила адресата (з Першого апеляційного адміністративного суду на Луганський окружний адміністративний суд) позивач ані суду апеляційної інстанції, ані суду касаційної інстанції не надав. Натомість, є підстави вважати, що саме помилка позивача або його представника, який обрав у вкладці «Мої справи» не електронну справу, сформовану Першим апеляційним адміністративним судом, або ж у вкладці «Заяви» під час формування електронного документа обрав Луганський окружний адміністративний суд замість Першого апеляційного адміністративного суду, вплинула на можливість отримання апеляційним судом відзиву на апеляційну скаргу.

Зазначені обставини унеможливлюють формулювання висновку про те, що ситуація, яка виникла у цій справі, пов`язана виключно із технічним збоєм у функціонуванні підсистеми «Електронний суд». Більш того, електронний документ був сформований 04 липня 2024 року, а апеляційний перегляд справи завершився 18 липня 2024 року. Електронна справа, сформована судом апеляційної інстанції, не містить від позивача жодних письмових чи електронних документів, заяв та/або клопотань у період з дня відкриття апеляційного провадження (12 червня 2024 року) і до дня ухвалення постанови суду (18 липня 2024 року). Це дає підстави вважати, що після формування електронного документа в підсистемі «Електронний суд» і здійснення спроби його направлення до Луганського окружного адміністративного суду, позивач не вживав жодних дій задля з`ясування обставин фактичного надходження документа до суду апеляційної інстанції та/або причин відсутності такого. Доказів вчинення повторних спроб з направлення електронного документа, в тому числі до суду апеляційної інстанції, позивач не надав.

Крім того, в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що позивач не надав скановану копію чи письмову форму відзиву на апеляційну скаргу від 04 липня 2024 року, яка б підтверджувала наявність у ньому вимоги щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами третьою-п`ятою статті 143 КАС України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 19 березня 2020 року у справі №640/6209/19 сформулював висновок щодо застосування статті 252 КАС України, відповідно до якого додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі. Означені у частині першій статті 252 КАС України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених законом підстав для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто, у випадку, коли суд визнає, що ним не було вирішено питання про судові витрати в основному судовому рішенні і розглядає питання наявності/відсутності підстав для стягнення судових витрат з тієї чи іншої сторони, суд має ухвалити судове рішення у формі «додаткового рішення» або «додаткової постанови» з урахуванням форми ухваленого основного судового рішення. Постановлення за наслідками розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення і висновку про відсутність підстав для стягнення судових витрат судового рішення у формі ухвали є порушенням норм статті 252 КАС України.

У подальшому зазначену позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19.

У цій справі після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови за результатами апеляційного розгляду справи по суті, позивач подав заяву про ухвалення додаткового судового рішення з питання розподілу судових витрат. Вирішуючи зазначену заяву, апеляційний суд, фактично, виходив з того, що у нього були відсутні правові підстави для вирішення цього питання в постанові від 18 липня 2024 року, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з такого.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 зробив такі правові висновки. Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

У розвиток цієї правової позиції Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі № 340/4492/22 звернув увагу на таке. Під час розгляду справи судом першої інстанції останній зобов`язаний у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, вирішити питання розподілу усіх судових витрат, про які заявила сторона, з урахуванням результату розгляду справи. За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У такому випадку суд першої інстанції не має правових підстав для розгляду питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, а його вирішення відкладається не більше ніж як на п`ятнадцять днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Слід зазначити, що для зазначеного випадку пункт 4 частини шостої статті 246 КАС України встановлює, що у резолютивній частині рішення суду вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат. Відповідно, під час перевірки дотримання судом першої інстанції норм процесуального права під час ухвалення судового рішення по суті позовних вимог перевірці і оцінці підлягають такі обставини (у сукупності): (1) наявність безпосередньої правової вимоги про здійснення розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи; (2) наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Відсутність першої з цих обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 252 КАС України. Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п`ятої статті 143 КАС України вирішення питання про судові витрати, пов`язані із розглядом справи, у зв`язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Колегія суддів враховує, що зазначені висновки стосуються оцінки процесуальних дій суду першої інстанції під час ухвалення судового рішення по суті спору, однак, такі є застосовними і до судових рішень апеляційного суду.

За змістом пункту 4 частини першої статті 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема: б) нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; в) розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Тобто, за загальним правилом, розподіл судом апеляційної інстанції витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу (частина третя статті 132 КАС України), має бути здійснений в постанові, ухваленій за наслідками апеляційного перегляду справи, однак, за умови, якщо сторона просила суд здійснити відповідний розподіл і надала докази на підтвердження розміру понесених витрат. У випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, що зумовлює відкладення цього питання на іншу дату, як це встановлено частиною четвертою статті 143 КАС України.

За встановлених судом апеляційної інстанції обставин, що мали місце у цій справі, станом на момент ухвалення постанови суду від 18 липня 2024 року, в матеріалах справи не було від позивача жодних заяв чи клопотань, в тому числі щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного перегляду, як і не було жодних доказів на підтвердження розміру таких витрат або ж заяви про надання таких протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, правомірно не здійснював розподілу судових витрат, пов`язаних з апеляційним переглядом справи. Були відсутні у суду апеляційної інстанції і підстави для відкладення цього питання на іншу дату.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду від 18 липня 2024 року не містить недоліків, виправлення яких здійснюється в порядку, встановленому статтею 252 КАС України, а тому погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення.

Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав правової оцінки наданим доказам не відповідає дійсності, а тому колегія суддів вважає такі безпідставними. Також колегія суддів звертає увагу, що і до касаційної скарги позивач не долучив відзиву на апеляційну скаргу, який формувався в підсистемі «Електронний суд» 04 липня 2024 року, хоча апеляційний суд на ці обставини посилався як на підставу для відмови у задоволенні поданої заяви, обґрунтовуючи неможливість пересвідчитися у фактичній наявності відповідних вимог у такому відзиві. Це також свідчить про те, що проявлений позивачем підхід до вирішення заявленого ним питання є формальним.

Також апеляційний суд надав правову оцінку долученому позивачем листу Державного підприємства «Інформаційні судові системи» №4002/5/11-30-24 від 31 липня 2024 року, зазначивши, що він свідчить про те, що електронний документ був направлений саме до суду першої, а не апеляційної інстанції. Відповідно, доводи скаржника в цій частині є безпідставними.

Зазначене у сукупності дає підстави для висновку, що в межах конкретно цієї справи суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального прави та/або порушення норм процесуального права під час розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. З огляду на залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новодружеський механічний завод» залишити без задоволення.

Ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року про відмову в ухваленні додаткового судового рішення залишити без змін.

У задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Новодружеський механічний завод» про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції, - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко