Постанова

від 13.11.2024 по справі 922/3747/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3747/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Строитель"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 (колегія суддів: Слободін М. М. - головуючий, Гребенюк Н. В., суддя Шутенко І. А.) та рішення Господарського суду Харківської області від 04.12.2023 (суддя Чистякова І. О.)

за позовом керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Нововодолазької селищної ради

до Приватного підприємства "Строитель"

про зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю: прокурора Валевач М. М. (посвідчення)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Нововодолазької селищної ради (далі - селищна рада) звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства "Строитель" (далі - ПП "Строитель") про зобов`язання повернути земельну ділянку.

1.2 В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що строк дії договору оренди земельної ділянки водного фонду від 30.01.2003 закінчився, проте в порушення вимог статті 34 Закону України "Про оренду землі" та п. 3.4 договору спірна земельна ділянка не повернута.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1 Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.12.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.06.2024, позов задоволено.

2.2 Суди виходили із того, що строк дії договору оренди з урахуванням статті 254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закінчився 07.02.2023, тому підстав утримувати та користуватися спірною земельною ділянкою у відповідача немає.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі відповідач просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди неправильно застосували норми права за виключними випадками, які передбачені пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3 Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував частину 2 статті 277 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.08.2021 у справі № 910/2675/21 та від 14.04.2021 у справі № 922/772/20, оскільки провадження у цій справі відкрито за позовною заявою, яку прокурор подав без додержання вимог статті 162 ГПК України.

3.4 Також ПП "Строитель" вважає, що застосований судом апеляційної інстанції висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, а також не відповідає правовому висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, та Резолюції Парламентської асамблеї № 1604 (2003) про роль прокуратури в демократичному суспільстві, тому вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у справі № 912/2385/18 щодо порядку застосування статті 23 Закону України ?Про прокуратуру?.

3.5 На думку відповідача, суд встановив обставини відмови у продовженні орендних відносин на підставі недопустимого доказу - листа селищної ради від 17.10.2022. Крім того, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

3.6 У відзиві селищна рада просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення - залишити без змін. Рада вважає, що прокурор мав достатні та обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави, підстав для винесення на пленарне засідання сесії селищної ради питання про припинення дії договору оренди земельної ділянки не було, а договір оренди земельної ділянки водного фонду не підлягав автоматичному поновленню на підставі пп. 1 п. 27розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що 25.04.2002 Нововодолазькою районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 82 "Про передачу на умовах оренди земель водного фонду ПП "Строитель".

4.2 Вказане розпорядження стало підставою для укладення між Нововодолазькою районною державною адміністрацією (Орендодавцем) та ПП "Строитель" (Орендар) договору оренди земельної ділянки водного фонду від 30.01.2003 (далі - договір) загальною площею 14,3 га, в тому числі під водою - 10,8 га, прибережна смуга, площею 3,5 га, з глухою земляною греблею.

4.3 Відповідно до договору Орендодавець на підставі власного розпорядження передає, а Орендар приймає в строкове на 20 років, платне володіння і користування земельну ділянку, виділену в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку (зайняту водним об`єктом - ставком), яка знаходиться на території Ордівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, загальною площею 14,3 га, в тому числі під водою - 10,8 га, прибережна смуга, площею 3,5 га, з глухою земляною греблею.

4.4 По закінченні строку, на який було укладено договір, Орендар, який належно виконав обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на продовження договору на новий термін.

4.5 На виконання умов договору сторонами підписано наявний в матеріалах справи акт прийому-передачі земельних ділянок.

4.6 Відповідно до п. 3.4 договору орендар по закінченню терміну оренди зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку зайняту водним об`єктом після закінчення строку оренди у стані, не гіршому в порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

4.7 В силу п. 24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, який набрав чинності з 27.05.2021 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ, спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності селищної ради (позивача у цій справі). Отже, селищна рада є власником спірної земельної ділянки, а тому є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

4.8 У листі від 17.10.2022 за вих. № 02-21/1459 селищна рада повідомила відповідача про відсутність наміру продовжувати договір оренди земельної ділянки водного фонду від 30.01.2003 після припинення дії договору та просила повернути земельну ділянку, яка є предметом вказаного договору.

4.9 Вказане повідомлення відповідач отримав 20.10.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та не спростовано відповідачем.

4.10 У листі-повідомленні від 29.12.2022 за вих. № 1/11 відповідач просив продовжити термін дії договору на той же строк, втім одночасно повідомив у селищну раду про те, що цей договір оренди земельної ділянки водного фонду від 30.01.2003 вважається поновленим на один рік на підставі пп. 1 п. 27 Перехідних положень ЗК України.

4.11 У відповідь селищна рада листом від 30.12.2022 за вих. № 02-21/1999 повідомила, що ця норма закону застосовується лише до земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а оскільки орендована земельна ділянка належить до земель водного фонду, то договір оренди не підлягає автоматичному поновленню; зазначила відповідачу про обов`язок повернути після припинення дії договору за актом здачі-приймання спірну земельну ділянку.

4.12 Позивач 08.02.2023 надіслав відповідачу лист від 07.02.2023 за вих. № 02-21/249, до якого додав примірники акта здачі-приймання земельної ділянки, в якому просив повернути земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендар не повернув земельну ділянку орендодавцю.

4.13 На виконання частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор направив на адресу селищної ради повідомлення за № 62-2495вих-23 від 19.06.2023 про необхідність вжиття заходів щодо повернення спірної земельної ділянки у розпорядження ради, а також просив повідомити, зокрема, чи має намір селищна рада звернутися з відповідним позовом до суду.

4.14 У відповіді від 23.06.2023 за № 02-27/1218 селищна рада повідомила, що не має наміру самостійно звертатися до суду з позовом та не заперечує проти звернення прокурора.

4.15 24.08.2023 прокурор подав позов, в якому зазначав про те, що внаслідок невиконання відповідачем умов договору та норм чинного законодавства порушуються інтереси держави, а особі селищної ради як власника спірної земельної ділянки, зокрема, щодо можливості ефективного використання та розпорядження зазначеною земельною ділянкою, у зв`язку з чим у прокурора виникає не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів

4.16 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального прав.

4.17 Задовольняючи позов, суди зазначили, що в цьому випадку договір не був продовжений ні за волевиявленням сторін, ні в силу приписів закону, тому інтерес власника землі в особі селищної ради, спрямований на повернення земельної ділянки, є легітимним і обґрунтованим.

Щодо виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

4.18 Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.19 Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував частину 2 статті 277 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.08.2021 у справі № 910/2675/21 та від 14.04.2021 у справі № 922/772/20.

4.20 Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 12.08.2021 у справі № 910/2675/21 та від 14.04.2021 у справі № 922/772/20 не формулював висновки щодо застосування частини 2 статті 277 ГПК України, натомість перевіряв правильність застосування судами норм процесуального права відмінних від обставин цієї справи.

4.21 Крім того слід зазначити, що у наведеній справі № 922/772/20 Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури і справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду (постанова від 14.04.2021).

4.22 Отже, після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.23 У касаційній скарзі відповідач також наводить низку ухвал Верховного Суду, проте колегія суддів зазначає, що при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, як це передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.24 За вказаних обставин касаційне провадження, відкрите за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за касаційною скаргою заявника підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Щодо виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України

4.25 Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

4.26 Підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

4.27 Верховний Суд зазначає, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18, викладені у постанові від 26.05.2020, Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала, зокрема, у своїй постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

4.28 При цьому слід зазначити, що постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 була ухвалена раніше ніж наведена скаржником постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020.

4.29 Отже, не вбачається, що скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду, тому не довів наявності підстав для такого відступу.

Щодо виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

4.30 Відповідно до пунктів 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

4.31 ПП "Строитель" звертався до суду першої та апеляційної інстанції з клопотаннями, в яких просив витребувати від прокуратури докази (інформацію щодо джерела обізнаності про порушення вимог земельного законодавства; копію письмового наказу щодо призначення перевірки з метою встановлення порушення; копії вимог прокурора про витребування копії договору оренди та приєднаних до позовної заяви листів за підписом селищного голови Єсіна О. С.).

4.32 Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.12.2023 у задоволенні клопотання відмовлено у зв`язку з тим, що відповідач пропустив процесуальний строк, встановлений для подання клопотання про витребування доказів судом.

4.33 Скаржник цих обставин не спростував, а його доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до можливості всупереч встановлених процесуальних строків вчиняти дії щодо збору доказів.

4.34 Згідно положень статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). При цьому згідно частини 2 цієї статті докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

4.35 Отже, із доводів, наведених у касаційній скарзі, та із судових рішень не вбачається, що суди порушили норми процесуального права у вказаній частині касаційного оскарження.

4.36 Разом з тим не можна погодитися із доводами, викладеними у касаційній скарзі, про те, що підставою для скасування судових рішень у спірних правовідносинах може бути встановлення судом обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

4.37 Так, у дані справі спір виник у зв`язку із не поверненням ПП "Строитель" земельної ділянки водного фонду після закінчення строку дії договору оренди цієї земельної ділянки.

4.38 Задовольняючи позов суди виходили із того, що строк дії договору оренди закінчився 07.02.2023, тому підстав утримувати та користуватися спірною земельною ділянкою у відповідача немає і доказів наявності договірних відносин з приводу оренди вказаної земельної ділянки ПП "Строитель" судам попередніх інстанцій надано не було.

4.39 Водночас колегія суддів зазначає, що відповідач не довів, що у порядку статті 33 Закону України "Про оренду землі" скористався переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

4.40 Отже, вказана обставина є самостійною підставою для задоволення позову.

4.41 Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

4.42 Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі частини 1 статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не встановив, що суди порушили норми процесуального права, про які (порушення) скаржник зазначав у касаційній скарзі.

4.43 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.44 Оскільки доводи, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження за виключними випадками, передбаченими пунктами 2, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, підстав для скасування судових рішень немає. Тому касаційна скарга у цій частині підлягає залишенню без задоволення.

4.45 Згідно з приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження у справі № 922/3747/23 в частині виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрити.

В іншій частині касаційну скаргу Приватного підприємства "Строитель" залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач