Рішення

від 20.11.2024 по справі 473/6348/24

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/6348/24

РІШЕННЯ

іменем України

"20" листопада 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

представника позивача Кондратенка Р.М.,

відповідача Мамедова Д.Н.о.,

представника відповідача Вишневського А.А.,

перекладача Ісмаілова Ш.А.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську адміністративну справу за позовом Миколаївського сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді2024року Миколаївськийсектор УправлінняДМС Українив Миколаївськійобласті звернувсядо судуз позовомдо ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 24 травня 2024 року співробітниками Управління міграційної поліції ГУНП в Миколаївській області буловиявлено громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 о., який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»,а самене мавдійсного паспортногодокумента,а також документів, які б надавали йому право законного перебування на території України. При цьому будь-яких дій для легалізації факту свого перебування в Україні не вживав.

У зв`язку з встановленими обставинами 24 травня 2024 року співробітники Миколаївського сектора УДМС України в Миколаївській області склали стосовно відповідача протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст.203КУпАП та винесли постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн.00 коп.

Також 24 травня 2024 року Миколаївський сектор УДМС України в Миколаївській області прийняв відносно відповідача рішення про примусове видворення з України.

21 червня 2024 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області ухвалив рішення (яке залишив без змін П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 липня 2024 року) про затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення за межі України на строк, необхідний для проведення примусового видворення, але не більше шести місяців з часу фактичного затримання.

На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 о. був поміщений до ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».

Оскільки з боку ОСОБА_1 о. відсутня співпраця під час процедури його ідентифікації та видворення, що унеможливлює здійснення процедури примусового видворення іноземця, а тому Миколаївський сектор Управління ДМС України в Миколаївській області, враховуючи неотримання позивачем необхідної інформації та документів для видворення, просив продовжити строк затримання відповідача для ідентифікації та забезпечення примусового видворення на шість місяців.

20 листопада 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 надав суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю передбачених законом підстав для продовження затримання ОСОБА_1 о., оскільки останній є ідентифікованим, його особа встановлена, а матеріали справи не містять доказів, що відповідач ухилявся від проведення процедури ідентифікації.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 о. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив звільнити його з місця утримання. При цьому відповідач вказував, що з 2001 року він легально перебуває на території України, отримав громадянство України, яке в подальшому було скасовано, та паспорт громадянина України, який в подальшому був у нього вилучений. ОСОБА_4 жодних родичів не має. Водночас в Україні має сім`ю, зокрема малолітню доньку ОСОБА_5 , 2014 року народження. Неодноразово звертався до органів Державної міграційної служби з приводу легалізації свого становища, однак позитивного для себе рішення не отримав. Вказував на відсутність підстав для продовження строку його затримання.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_1 о., представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

В судовому засіданні суд встановив, що 24 травня 2024 року співробітниками Управління міграційної поліції ГУНП в Миколаївській області буловиявлено громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 о., який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»,а самене мавдійсного паспортногодокумента,а також документів, які б надавали йому право законного перебування на території України. При цьому будь-яких дій для легалізації факту свого перебування в Україні не вживав.

У зв`язку з встановленими обставинами 24 травня 2024 року співробітники Миколаївського сектора УДМС України в Миколаївській області склали стосовно відповідача протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст.203КУпАП та винесли постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн.00 коп.

Також 24 травня 2024 року Миколаївський сектор УДМС України в Миколаївській області прийняв відносно відповідача рішення про примусове видворення з України.

21 червня 2024 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області ухвалив рішення у справі №945/1246/24 за позовом Миколаївського сектора Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області до ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення видворення (яке залишив без змін П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 липня 2024 року) про затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення за межі України на строк, необхідний для проведення примусового видворення, але не більше шести місяців з часу фактичного затримання.

Строк затримання відповідача спливає 24 листопада 2024 року.

Аналізуючи вимоги та заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Чахал проти Великобританії» будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободбуде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим.

Європейський Суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» та у справі «Дугуз проти Греції» вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року,статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановленізакономвиключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.

За приписами ч. 4ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно ч.1ст.289КАС Україниза наявностіобґрунтованих підставвважати,що іноземецьабо особабез громадянства,стосовно якого(якої)прийнято рішенняпро примусовевидворення абореадмісію,ухилятиметься відвиконання рішенняпро його(її)примусове видворення,перешкоджатиме проведеннюпроцедури видвореннячи реадмісіївідповідно доміжнародних договорівУкраїни прореадмісію абоякщо існуєризик його(її)втечі,а таксамо уразі відсутностів іноземцяабо особибез громадянства,стосовно якого(якої)прийнято рішенняпро примусовевидворення,документа,що даєправо навиїзд зУкраїни,центральний органвиконавчої влади,що реалізуєдержавну політикуу сферіміграції (імміграціїта еміграції),у томучислі протидіїнелегальній (незаконній)міграції,громадянства,реєстрації фізичнихосіб,біженців таінших визначенихзаконодавством категоріймігрантів,його територіальнийорган чипідрозділ,орган охоронидержавного кордону,орган Службибезпеки Україниподає домісцевого загальногосуду якадміністративного судуза місцезнаходженнямзазначених органів(підрозділів)або замісцезнаходженням пунктутимчасового перебуванняіноземців таосіб безгромадянства,які незаконноперебувають вУкраїні,позовну заявупро застосуваннясудом доіноземця абоособи безгромадянства одногоз такихзаходів: затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; зобов`язання внести заставу.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (ч.ч. 11, 12 ст. 289 КАС України).

Згідно ч.13ст.289КАС України,п. 6 розділу ІІІ«Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150(далі -Інструкція) умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

При цьому, наявність хоча б однієї з них надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 січня 2019 року у справі №743/1240/17 та від 28 серпня 2019 року у справі № 743/1263/17.

Судом встановлено, що у відповідача відсутні документи, що підтверджують його громадянство та надають йому право виїзду за межі України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 о. лише частково співпрацює з Державною міграційною службою з метою його ідентифікації, зокрема заповнив акт опитування, опитувальний лист, однак відмовився від заповнення автобіографії без пояснення причин (а.с. 49-54).

Водночас, позивачем здійснено достатні та адекватні заходи для забезпечення видворення ОСОБА_1 о.

Зокрема:

- 04 червня 2024 року УДМС України в Миколаївській області звернулося із запитом до Управлінь ДМС України з приводу з приводу отримання відповідачем дозволу на імміграцію, проживання на території України, громадянства, статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, документування тощо, на що отримала негативну відповідь;

- 06 червня 2024 року, 22 липня 2024 року, 30 липня 2024 року, 10 вересня 2024 року УДМС України в Миколаївській області звернулося із запитами до Посольства Республіки Азербайджан в Україні, яке за результатами опрацювання усіх запитів та наданих документів надало відповідь, що ОСОБА_1 о. не належить до громадянства Азербайджану, наданий відповідачем паспорт (в копії) на його ім`я, як громадянина Азербайджану, за наявними даними видавався зовсім на іншу особу, а тому може бути сфальсифікованим;

- 04 червня 2024 року, 11 червня 2024 року, 04 вересня 2024 року УДМС України в Миколаївській області звернулося із запитами до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Миколаївській області з приводу перевірки інформації щодо особи відповідача по міжнародних базах даних, у тому числі по базі Інтерполу, однак за результатами опрацювання запитів інформації, що є необхідною для проведення процедури видворення не встановлено;

- 11 вересня 2024 року, 16 жовтня 2024 року та 17 жовтня 2024 року УДМС України в Миколаївській області звернулося із запитами до Генерального консульства Турецької Республіки в м. Одеса, яке за результатами опрацювання усіх запитів та наданих документів надало відповідь, що ОСОБА_1 о. не належить до громадянства Туреччини.

Також позивачем вчинено інші дії з метою проведення процедури видворення.

За встановленого, враховуючи відсутність з боку відповідача необхідної співпраці, а також (незважаючи на всі зусилля позивача) інформації та документів, необхідних для його ідентифікації та видворення, а тому строк затримання слід продовжити.

Однак, оскільки відповідач був затриманий лише з метою забезпечення примусового видворення (а не ідентифікації), що унеможливлює продовження цього строку з новою метою для ідентифікації, а тому, з урахуванням обставин, що перешкоджають проведенню вказаної процедури, вказаний строк слід продовжити на строк необхідний для здійснення видворення, але не більше ніж на шість місяців.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 8-10, 77, 241-246, 271, 289 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Миколаївського сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення задовольнити частково.

Продовжити строк затримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк, необхідний для забезпечення примусовоговидворення,але небільше,ніж на шість місяців, тобто до 24 травня 2025 року.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв