Рішення
від 19.11.2024 по справі 904/2465/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2024м. ДніпроСправа № 904/2465/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від прокуратури: Карюк Д.О.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Чернецька О.А.;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області (м. Дніпро) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" (м. Дніпро)

та до відповідача-2: ОСОБА_1 (м. Дніпро)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 (м. Дніпро)

про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном шляхом внесення запису про відсутність права із закриттям розділу та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно із закриттям розділу (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 15.08.2024)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - позивач) з позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просив суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 11Д, загальною площею 41,2 кв. м, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 41,2 кв. м;

- припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" нерухомим майном: будівлею, загальною площею 41,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. номер 55423498 від 30.11.2020 (номер запису - 39447249) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- під час реалізації представницьких повноважень Західною окружною прокуратурою міста Дніпра встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 без будь-яких на те правових підстав. Так, встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась. Більш того, розпорядчий документ, на підставі якого об`єкту нерухомості, розташованому на земельній ділянці, присвоєно адресу у м. Дніпрі, "проспект Героїв, 11Д" не видавався, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим грубо порушено право комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради;

- за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано нерухоме майно - будівлю, загальною площею 41,2 кв. м, що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України;

- під час вивчення законності набуття речових прав на об`єкти нерухомого майна, дотримання вимог містобудівного та земельного законодавства окружною прокуратурою з`ясовано, що 09.06.2020 державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - будівля, загальною площею 41,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , за громадянкою ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зазначено реєстраційне посвідчення, серія та номер: 1626-36 від 27.09.2002, видане КП "ДМБТІ ДОР", а також технічний паспорт серія та номер 1247 від 10.01.2019, виданий ТОВ "Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут", У подальшому, 30.11.2020 право власності на нерухоме майно, - будівлю загальною площею 41,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , від ОСОБА_2 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна № 4342; №4343 від 30.11.2020, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г.;

- разом з тим, відомості щодо укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні;

- відповідно до інформації КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради від 19.09.2023 № 9707 встановлено, що технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , КП "ДМБТ" ДМР не проводилась. Реєстраційне посвідчення, серія та номер: 1626-36, від 27.09.2002 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , КП "ДМБТІ" ДМР не оформлювалось та не надавалось;

- відповідно до інформації Дніпровської міської ради № 7/11-1027 від 23.04.2024 рішення виконкому Дніпропетровської міської ради 2001 року на підставі якого нібито видано реєстраційне посвідчення серія та номер: 1626-36, від 27.09.2002, не виявлено, будь-яких звернень не надходило;

- відповідно до інформації Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15.09.2023 № 12/19-320 встановлено, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса " АДРЕСА_1 " офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась. Паспорти прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, містобудівні умови та обмеження про проєктування об`єктів будівництва за адресою: проспект Героїв, 11Д, в м. Дніпрі Головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради не оформлювалися;

- відповідно до інформації Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради від 12.09.2023 № 551/д-05 встановлено, що договори про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням між КП "Дніпровські активи" та ОСОБА_2 , ТОВ "Зевс-2021" за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 11Д, не укладались;

- згідно з інформацією Дніпровської міської ради № 7/11-1027 від 23.04.2024 з метою встановлення факту використання земельної ділянки державними інспекторами інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради здійснено виїзд на місцевість та складено Акт обстеження, відповідно до якого земельна ділянка розташована по фактичному розміщенню торгівельного павільйону з продажу сувенірів та дитячих іграшок "Сундучок";

- таким чином, ОСОБА_2 , уникаючи встановленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, самочинно збудувала вказаний об`єкт та набула право власності на нього, на підставі документів, які уповноваженим органом не видавались, та у подальшому здійснила відчуження вказаного майна шляхом передачі за Актом приймання - передачі нерухомого майна до ТОВ "Зевс-2021";

- безпідставне набуття права власності на нерухоме майно суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні, визначеним Законом України "Про основи містобудування", є перешкодою у розв`язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури через відсутність можливості належного ведення містобудівного кадастру, призводить до порушення майнових прав та інтересів держави;

- таким чином, відповідачем незаконно використовується земельна ділянка, майно експлуатується з порушенням вимог містобудівного законодавства, що є підставою для скасування державної реєстрації речових прав та зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку у судовому порядку;

- як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ix обтяження для здійснення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна - будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , за Дришлюк С.М., приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М., надано реєстраційне посвідчення, серія та номер: 1626-36, від 27.09.2002, видане КП "ДМБТІ ДОР". Однак, жодного документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси під час проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , не надано. Разом з тим, відповідно до інформації Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса "проспект Героїв, 11Д" офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась. Паспорти прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, містобудівні умови та обмеження про проєктування об`єктів будівництва за адресою: проспект Героїв, 11Д, в м.Дніпрі Головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради не оформлювалися;

- як убачається з наданих Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради документів, 09.06.2020 тобто на момент державної реєстрації права власності, на нерухоме майно, - будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , відомості щодо видачі/реєстрації документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 були відсутні. А подані документи від 02.07.2020 (повідомлення про початок будівельних робіт) та від 29.07.2020 (декларація про готовність об`єкта до експлуатації) стосуються лише капітального ремонту нерухомого майна;

- таким чином, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно, - будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , не зважаючи на той факт, що державному реєстратору надані для реєстрації документи, які уповноваженими органами не видавались. В свою чергу той факт, що спірна будівля станом на 09.06.2020 не введена в експлуатацію, адреса цьому об`єкту нерухомості не присвоювалася, свідчить про те, що така будівля є самочинним будівництвом;

- правочин, укладений щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинений виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемним в силу статті 228 Цивільного кодексу України як такий, що порушує публічний порядок;

- наявне порушення земельного законодавства шляхом самовільного захоплення земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшого використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади. Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки. 3 огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 11Д, є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва;

- наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки;

- відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. 3 огляду на викладене, державна реєстрація права власності на нерухоме майно, а саме: будівлю, загальною площею 41,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2100048812101) та подальша перереєстрація, якою зареєстровано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021", прийняті за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та підлягає скасуванню;

- виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт;

- з урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення володіння відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно, - будівлю, загальною площею 41,2 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101.

Також, у позовній заяві прокурором вказано про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє. Прокурор посилається на наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради у порядку статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", вказуючи про те, що Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду. Так, Західною окружною прокуратурою міста Дніпра скеровувався лист від 08.09.2023 за №04/51-4859вих-23 на адресу Дніпровської міської ради, в якому повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на проспекті Героїв, 11Д у м. Дніпрі шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2100048812101), що є самочинним будівництвом на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися, який отримано та зареєстровано Дніпровською міською радою 08.09.2023 під вхідним номером №12/2691. Також, Західною окружною прокуратурою міста Дніпра повторно направлено лист від 15.12.2023 № 04/51-6874вих-23 на адресу Дніпровської міської ради, в якому повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на АДРЕСА_1 шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2100048812101), що є самочинним будівництвом на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися, який отримано та зареєстровано Дніпровською міською радою 15.12.2023 під вхідним номером № 12/3820. Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листом Дніпровської міської ради від 23.04.2024 № 7/11-1027, та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Також прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь прокуратури понесені судові витрати.

Разом з позовною заявою Західною окружною прокуратурою міста Дніпра Дніпропетровської області подано заяву про забезпечення позову (вх. суду № 27837/24 від 06.06.2024), в якій прокурор просить суд постановити ухвалу, якою заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна, - будівлі загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2100048812101). В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор посилається на таке:

- метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення;

- предметом позову прокурора є, в тому числі, припинення речового права ТОВ "Зевс-2021" та скасування державної реєстрації відповідача на об`єкт нерухомого майна, - будівлі за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 11Д, із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. З урахуванням того, ТОВ "Зевс-2021", маючи зареєстроване право власності на спірне самочинно збудоване нерухоме майно, - будівлю, не обмежене в розпорядженні таким майном, відсутність арешту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрація права власності на яке оскаржується прокурором, може призвести до відчуження цього майна з метою утруднення чи унеможливлення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі за позовом прокурора, що в свою чергу свідчить про наявність підстав, визначених статтями 136, 137 Господарського процесуального кодексу України для забезпечення позову прокурора;

- предметом позову є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до відповідача про зобов`язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення розміщеної на ній будівлі; припинення володіння нерухомим майном із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна, розташований на спірній земельній ділянці. З предмету спору вбачається, що такий позов може бути поданий лише до титульного власника будівлі. У разі задоволення позову та одночасної зміни власника, під час розгляду справи в суді, а також під час набрання законної сили судовим рішенням, виконання такого рішення суду буде неможливим, що може призвести до необхідності подання нового позову до наступного власника та виникненню нового спору (правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23 за позовом прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих будівель). Зокрема, навіть формальна зміна власника спірної самочинно збудованої будівлі, під час розгляду справи в суді, а також під час набрання законної сили судовим рішенням, виконання такого рішення суду буде неможливим, що може призвести до необхідності подання нового позову до наступного власника та виникненню нового спору, що не відповідатиме принципу процесуальної економії;

- таким чином, наявні процесуально визначені підстави для забезпечення позову керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" про зобов`язання усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на них будівель і споруд та припинення володіння нерухомим майном, - будівлею загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2100048812101), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна - шляхом заборони відповідачеві, - ТОВ "Зевс-2021", та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна, - будівлі загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2100048812101).

Ухвалою суду від 10.06.2024 заяву Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області задоволено, а саме: заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна, - будівлі загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2100048812101).

Ухвалою суду від 10.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.07.2024.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 30460/24 від 24.06.2024), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Зевс-2021" від 30.11.2020, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., у володіння товариства передано нерухоме майно загальною площею 41,2 кв. м, що розташоване за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 11Д;

- стосовно позовної вимоги про усунення Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" знести самочинно побудовану будівлю загальною площею 41,2 кв. м, що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 11Д, відповідач звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 31.05.2021 по справі №320/1889/17-ц, відповідно до положень якої знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. З урахуванням змісту вказаної правової позиції в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 Цивільного кодексу України, вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі №653/104/19 (провадження № 61-18648св20). Колегія суддів Верховного суду зазначає, що відповідно до вимог частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України для задоволення позову у цій категорії справ (про знесення самочинно збудованого нерухомого майна) необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Європейський суд з прав людини у справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (№ 46577/15) від 21.04.2016, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Таким чином, встановлені висновками експертиз обставини щодо здійснення відповідачем будівництва з порушенням вимог законодавства, не є підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу передує виконання частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України;

- частиною 2 статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 (провадження № 61-20491св19) зазначено, що "задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна";

- за рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Також слід зазначити, що орган виконавчої влади в особі Дніпровської міської ради повинен належно виконувати свої функції, що полягає у "належному врядуванні";

- втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації;

- відповідач звертає увагу на правові висновки, які викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, в якій вказано про таке: "За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою, - власником земельної ділянки, у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно";

- прокуратурою не надано жодного доказу на підтвердження факту здійснення самочинного будівництва відповідачем. Відповідач зазначає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (аналогічні висновки містять, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (пункт 146). Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та що відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) (пункт 149). Таким чином, позовна заява не підлягає задоволенню в цій частині, оскільки ТОВ "Зевс-2021" є неналежним відповідачем у цій справі;

- щодо вимог про припинення володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" нерухомим майном: будівлею, загальною площею 41,2 кв. м, яка розташована за адресою: м.Дніпро, проспект Героїв, 11Д, проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., номер 55423498 від 30.11.2020 (номер запису - 39447249) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101, то державна реєстрація за ТОВ "Зевс-2021" права власності на спірний об`єкт нерухомості не порушує безпосередньо прав Дніпровської міської ради, адже він не претендує на будівлю. Навіть скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Зевс-2021" на будівлю не призведе до відновлення запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірний об`єкт;

- позовна вимога про припинення володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" нерухомим майном: будівлею, загальною площею 41,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. номер 55423498 від 30.11.2020 (номер запису - 39447249) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101, не підлягає задоволенню, оскільки є неналежним та неефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, що підтверджується усталеною судовою практикою. Разом з тим, на ТОВ "Зевс-2021", як на добросовісного набувача майна за адресою: АДРЕСА_1 , покладається індивідуальний та надмірний тягар. За змістом частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17). Втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить статті 388 Цивільного кодексу України та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх втрат. Це, на погляд суду, є неприпустимим, оскільки покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, про що йдеться, зокрема, в пункті 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про залучення співвідповідача (вх. суду № 31621/24 від 02.07.2024), в якому прокурор просить суд залучити до участі у справі в якості співвідповідача - ОСОБА_1 . В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на таке:

- згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1066, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., зареєстровано право приватної власності на будівлю загальною площею 41,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21000048812101; індексний номер рішення: 73550556; номер запису про право власності: 55368262) за ОСОБА_1 , тобто, відповідач, будучи достовірно обізнаним про розгляд даної справи, отримавши 06.06.2024 позовну заяву прокурора через електронний кабінет підсистеми "Електронний суд", з метою ухилення у майбутньому від виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог прокурора, грубо зловживаючи своїми правами, здійснив відчуження спірного майна на користь ОСОБА_1 . Проте, відповідач, достеменно знаючи про пред`явлення прокурором даного позову та інших позовів щодо належного йому майна (справи №№ 904/2458/24, 904/2469/24, 904/2460/24, 904/2462/24, 904/2467/24, 904/2465/24) та про пред`явлення позову до фізичної особи - підприємця Євдокимової Н.М. у справі № 904/2456/24 (враховуючи, що відповідачі у вказаній справі є родичами), умисно вчинив дії, спрямовані на відчуження спірного майна. Так, 06.06.2024 керівником Західної окружної прокуратури міста Дніпра подано до Господарського суду Дніпропетровської області позовну заяву в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" про зобов`язання усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2100048812101), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна. При цьому копія позовної заяви та доданих до неї документів попередньо направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021". Згідно з квитанцією №1170127 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС, ТОВ "Зевс-2021" отримано відповідні документи - 06.06.2024. Після чого, 07.06.2024 ТОВ "Зевс-2021" здійснено відчуження спірного майна на користь ОСОБА_1 ;

- враховуючи вказане, право власності ТОВ "Зевс-2021" за даними Державного реєстру речових прав припинене 07.06.2024. Про відчуження спірного нерухомого майна ані суд, ані сторін у справі відповідач у відзиві на позовну заяву не повідомив, що свідчить про замовчування останнім важливого питання, яке у свою чергу призвело до позбавлення сторін права на подачу заяви про зміну підстав або предмету позову, яка має бути вирішена саме на стадії підготовчого провадження. Визначення позивачем у позовній заяві складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19 та від 20.01.2021 у справі № 203/2/19. Заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва, зокрема, і на підставах договорів купівлі-продажу, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.12.2022 у справі № 917/436/21. Враховуючи, що відповідач, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021", будучи достовірно обізнаним про розгляд даної справи, з метою ухилення у майбутньому від виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог прокурора, грубо зловживаючи своїми правами, здійснив відчуження спірного майна на користь ОСОБА_1 , обов`язок відповідати за даним позовом на цей час покладається на іншу особу, а саме - ОСОБА_1 . При цьому необхідно зазначити, що згідно з інформацією Дніпровської міської ради № 7/11-1027 від 23.04.2024 з метою встановлення факту використання земельної ділянки державними інспекторами інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради здійснено виїзд на місцевість та складено Акт обстеження, відповідно до якого земельна ділянка розташована по фактичному розміщенню торгівельного павільйону з продажу сувенірів та дитячих іграшок "Сундучок". Тобто, як вбачається з Акту обстеження земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , в приміщенні спірної будівлі здійснюється господарська діяльність;

- власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина 1 статті 320 Цивільного кодексу України). Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Враховуючи те, що предметом розгляду даної позовної заяви є незаконність набуття права власності на нерухоме майно, - магазин, який використовуються саме для господарської діяльності, побудоване на земельній ділянці комунальної форми власності, що не надавалася для вказаної мети, за відсутності будь-яких дозвільних документів, а вимогами є усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, що за своїм функціональним призначенням є господарською спорудою та може використовуватися відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України для підприємницької діяльності, зазначений спір може бути вирішено виключно господарським судом;

- критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ;

- з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо. Відповідно до положень частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних індивідуальних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, те, що суб`єктний склад такого спору включає, як правило, фізичну особу, яка є стороною цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин (стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України). Разом з тим, відповідно до положень пунктів 3, 6 та 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03.11.2020 у справі №922/88/20 (провадження № 12-59г20), від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136г19); від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286г18); від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (провадження № 12-143г19) від 27.04.2021 у справі №591/5242/18 (провадження № 14-168цс20). Статтею 50 Цивільного кодексу України визначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України тa законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем. Відтак, з урахуванням характеру спірних правовідносин, справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства;

- відповідно до статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про зміну предмета позову (вх. суду № 31623/24 від 02.07.2024), в якому прокурор просить суд змінити предмет позову, виклавши позовні вимоги в наступній редакції:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" та ОСОБА_1 усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41,2 кв. м, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 41,2 кв. м;

- припинити володіння ОСОБА_1 нерухомим майном: будівлею, загальною площею 41,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., індексний номер 73550556 від 07.06.2024 (номер запису - 55368262) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101;

- стягнути з відповідачів у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на таке:

- не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Такі правові висновки щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів;

- так, у первісній редакції позовної заяви прокурор просив суд прийняти рішення, яким зобов`язати ТОВ "Зевс-2021" усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2100048812101), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна. Разом з цим, згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1066, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., зареєстровано право приватної власності на будівлю загальною площею 41,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2100048812101; індексний номер рішення: 73550556; номер запису про право власності: 55368262) за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Тобто, відповідач, будучи достовірно обізнаним про розгляд даної справи, отримавши 06.06.2024 позовну заяву прокурора через електронний кабінет підсистеми Електронний суд, з метою ухилення у майбутньому від виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог прокурора, грубо зловживаючи своїми правами, здійснив відчуження спірного майна на користь ОСОБА_1 . Відтак, право власності ТОВ "Зевс-2021", за даними Державного реєстру речових прав припинене 07.06.2024. Відтак, ТОВ "Зевс-2021" та ОСОБА_1 , вчиняючи дії, спрямовані на придбання, відчуження та здійснення державної реєстрації спірного нерухомого майна, не могли не усвідомлювати їх протиправність, їх дії не були направлені на добросовісне володіння майном, а мали на меті унеможливлення майбутнього виконання рішення господарського суду по даній справі;

- відповідач, достеменно знаючи про пред`явлення прокурором цього позову та інших позовів щодо належного йому майна (справи №№ 904/2458/24, 904/2469/24, 904/2460/24, 904/2462/24, 904/2467/24, 904/2465/24) та про пред`явлення позову до фізичної особи-підприємця Євдокимової Н.М. у справі № 904/2456/24 (враховуючи, що відповідачі у вказаній справі є родичами), умисно вчинив дії, спрямовані на відчуження спірного майна. Так, 06.06.2024 керівником Західної окружної прокуратури міста Дніпра подано до Господарського суду Дніпропетровської області позовну заяву в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" про зобов`язання усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2100048812101), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна. При цьому копія позовної заяви та доданих до неї документів попередньо направлені Товариству з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021". Згідно з квитанцією №1170127 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС, ТОВ "Зевс-2021" отримано відповідні документи 06.06.2024. Після чого, 07.06.2024 ТОВ "Зевс-2021" здійснено відчуження спірного майна на користь ОСОБА_1 ;

- відповідно до пункту 38 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141 (далі - Порядок) до Державного реєстру прав під час проведення державної реєстрації припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав вносяться відомості про підставу для державної реєстрації припинення речового права, обтяження речового права: тип документа; серія документа (за наявності); номер документа; дата видачі документа; уповноважений суб`єкт, що видав документ; додаткові відомості про документ (за наявності). Підстава для державної реєстрації припинення речового права, обтяження речового права за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав вноситься з переліку документів, поданих для державної реєстрації прав, відображених у відповідній заяві. Разом з цим, приймаючи до уваги, що право власності на спірне майно згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Зевс-2021" 07.06.2024 припинено (індексний номер рішення: 73550556), запис про об`єкт нерухомого майна - погашено, відповідно, підстави для припинення володіння ТОВ "Зевс-2021" нерухомим майном: будівлею, загальною площею 41,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л.Г. номер 55423498 від 30.11.2020, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101 відсутні. Враховуючи, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021", будучи достовірно обізнаним про розгляд даної справи, з метою ухилення у майбутньому від виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог прокурора, грубо зловживаючи своїми правами, здійснив відчуження спірного майна на користь ОСОБА_1 , обов`язок відповідати за даним позовом на цей час покладається на іншу особу, а саме - ОСОБА_1 . Згідно з інформацією Дніпровської міської ради № 7/11-1027 від 23.04.2024 з метою встановлення факту використання земельної ділянки державними інспекторами інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради здійснено виїзд на місцевість та складено Акт обстеження, відповідно до якого земельна ділянка розташована по фактичному розміщенню торгівельного павільйону з продажу сувенірів та дитячих іграшок "Сундучок". Тобто, як вбачається з Акту обстеження земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , в приміщенні спірної будівлі здійснюється господарська діяльність;

- згідно із статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання - підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. За положеннями статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина 1 статті 320 Цивільного кодексу України). Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Враховуючи те, що предметом розгляду даної позовної заяви є незаконність набуття права власності на нерухоме майно - магазин, який використовуються саме для господарської діяльності, побудованого на земельній ділянці комунальної форми власності, що не надавалася для вказаної мети, за відсутності будь-яких дозвільних документів, а вимогами є усунення перешкод в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, що за своїм функціональним призначенням є господарською спорудою та може використовуватися відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України для підприємницької діяльності, зазначений спір може бути вирішено виключно господарським судом;

- відповідно до положень пунктів 3, 6 та 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03.11.2020 у справі №922/88/20 (провадження № 12-59г20), від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136г19); від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286г18); від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (провадження № 12-143г19) від 27.04.2021 у справі №591/5242/18 (провадження № 14-168цс20). Статтею 50 Цивільного кодексу України визначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем. Відтак, з урахуванням характеру спірних правовідносин, справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №31733/24 від 02.07.2024), в якій він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з участю представника відповідача (адвоката) в іншому судовому засіданні.

У підготовче засідання 02.07.2024 з`явилися прокурор та представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, при цьому судом було враховано наявність заяви відповідача про відкладення розгляду справи, яку було задоволено судом.

Судом також було відзначено, що розгляд клопотань прокурора про залучення до участі у справі співвідповідача та зміну предмета позову відкладено до наступного судового засідання з метою надання всім учасникам справи часу для ознайомлення з вказаними клопотаннями та висловлення власної правової позиції щодо них.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 02.07.2024 підготовче засідання було відкладено на 30.07.2024.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про відкладення судового засідання (вх. суду № 36269/24 від 30.07.2024), в якій він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з пошуком представника для представництва інтересів товариства.

У підготовче засідання 30.07.2024 з`явилися прокурор та представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, при цьому суд не вбачав підстав для задоволення заяви відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на таке:

- відповідач повідомлений про день, час та місце судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 02.07.2024 до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 02.07.2024 доставлена до Електронного кабінету відповідача - 05.07.2024 (а.с. 143);

- як встановлено судом вище та вбачається з поданих відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи, відповідач належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання;

- відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

- у даному випадку неявка представника відповідача є повторною;

- кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, судом було відмовлено у задоволенні заяви відповідача про відкладення розгляду справи.

У вказаному засіданні було розглянуто заяву прокурора про зміну предмета спору, з приводу якої судом зазначено таке.

Згідно з частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки заява прокурора про зміну предмета спору подана останнім з додержанням вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає її до розгляду.

Також, у вказаному засіданні судом розглянуто клопотання прокурора про залучення до участі у справі співвідповідача, в якому він просить суд залучити до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 .

Судом було відзначено, що за приписами частин 1, 2 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Враховуючи те, що за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на будівлю загальною площею 41,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21000048812101; індексний номер рішення: 73550556; номер запису про право власності: 55368262), яка є предметом спору у даній справі, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ).

Крім того, судом було відзначено, що відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку. Під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що до набуття відповідачем права власності на майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, право власності на вказане майно було зареєстроване за ОСОБА_2 , з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, суд вважав за необхідне залучити останню до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 30.07.2024 було задоволено клопотання Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області про залучення до участі у справі співвідповідача та залучено до участі у справі в якості співвідповідача - ОСОБА_1 (відповідач-2); залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 ; підготовче засідання відкладено на 13.08.2024.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 38027/24 від 12.08.2024), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- на відповідача-2 як на добросовісного набувача майна за адресою: АДРЕСА_1 , покладається індивідуальний та надмірний тягар, адже за змістом частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

- зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом;

- вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою;

- позивач не надав жодного та допустимого доказу про використання інших методів реагування, які передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України. Таким чином, відповідач-2 вважає вказану позовну вимогу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню;

- відповідач-2 зазначає, що орган виконавчої влади в особі Дніпровської міської ради повинен належно виконувати свої функції, що полягає у "належному врядуванні";

- для вирішення справи істотним є те, чи можливо вважати спірний об`єкт самочинним будівництвом, тільки після цього встановити особу, яка здійснила вказане самочинне будівництво. Таким чином, прокуратурою не надано жодного доказу на підтвердження факту здійснення самочинного будівництва відповідачем;

- визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (аналогічна правова позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) (пункт 146);

- з приводу вимоги про припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном: будівлею, загальною площею 41,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. індексний номер 73550556 від 07.06.2024 (номер запису - 55368262) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101. Державна реєстрація за відповідачем-2 права власності на спірний об`єкт нерухомості не порушує безпосередньо прав Дніпровської міської ради, адже він не претендує на будівлю, то відповідно до приписів частин 3 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті;

- позовна вимога про припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна не підлягає задоволенню, оскільки є неналежним та неефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, що підтверджується усталеною судовою практикою;

- відповідач-2 не є фізичною особою - підприємцем і не здійснює господарську діяльність. Згідно з приписами статей 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не має повноважень, необхідних для розгляду по суті даної справи за участю фізичних осіб. Враховуючи, що відповідачем у справі є фізична особа - власник спірного майна, цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Враховуючи викладене, а саме: суб`єктний склад учасників спору та сам предмет спору, можливо зробити висновок, що вказані правовідносини між сторонами не мають господарського характеру, а позов, заявлений до відповідача, не стосується господарських відносин, як наслідок, даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

- заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Отже, прокурор повинен був звернутися до нового відповідача з відповідним позовом, який в свою чергу повинен бути поданий із чітким визначенням юрисдикції суду.

Від відповідача-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву з урахуванням змін предмета позову (вх. суду №38054/24 від 12.08.2024), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- жодних заборон на розпорядження нерухомим майном - будівлею, загальною площею 41,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав не було внесено. Також не було накладено арешт на нерухоме майно, що дозволяє вчиняти будь-які дії із вказаним об`єктом. До того ж товариство не знало, що були подані позовні заяві та вжиті заходи із забезпеченням позову. Товариство з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" вилучило заборону, накладену в 2021 році, та продало об`єкти. Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу вказану позовну заяву розподілено о 14:09 06.06.2024, проте ТОВ "Зевс-2021" в цей час вже було здійснено домовленість про продаж нерухомого майна ОСОБА_1 . Отримання позовної заяви в ЄСІТС не може свідчити про використання відповідачем "права на зло", як зазначає позивач. Тобто на теперішній час ТОВ "Зевс-2021" є неналежним відповідачем за позовною заявою. Прокуратурою не надано жодного доказу на підтвердження факту зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню, яке проявляється в тому, що особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявних негативних наслідків (різного прояву) для інших осіб чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає. Вказане обґрунтовується лише тим, що на адресу господарського суду надійшла позовна заява щодо вказаного майна;

- установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та що відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (пункт 149). Таким чином, позовна заява не підлягає задоволенню в цій частині, оскільки ТОВ "Зевс-2021" є неналежним відповідачем у цій справі. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 та від 13.10.2020 № 640/22013/18;

- залучаючи до участі у справи співвідповідача, не зрозуміло які саме вимоги до ТОВ "Зевс-2021", якщо об`єкт вже не належить товариству. Тож, позивач може відмовитись від позову та подати новий позов до належного відповідача, до того ж відповідач не є юридичною особою та не являється підприємцем - володіє об`єктом як фізична особа. Змінюючи предмет позову, позивач змінив і обставини позовної заяви, а одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається згідно з вимогами чинного законодавства;

- змінюючи предмет позову, не змінюючи підстави, у зв`язку із заміною відповідача, такий позов є необґрунтований та має бути поданий новий позов до належного відповідача. Одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права;

У підготовче засідання 13.08.2024 з`явилися прокурор та представник позивача, представники відповідачів-1,2 та третьої особи у вказане засідання не з`явились, при цьому судом враховані відзив на позовну заяву відповідача-2 та додаткові пояснення відповідача-1, з яких вбачається, що останні повідомлені про день, час та місце даного підготовчого засідання.

У вказаному засіданні судом було відзначено, що строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву відповідача-2 станом на 13.08.2024 не закінчився.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.08.2024 підготовче засідання було відкладено на 03.09.2024.

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про забезпечення позову (вх. суду № 38570/24 від 15.08.2024), в якій прокурор просить суд постановити ухвалу, якою заборонити ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна, - будівлі загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2100048812101).

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про зміну предмета позову (вх. суду № 38607/24 від 15.08.2024), в якій він просить суд змінити предмет позову у справі, виклавши позовні вимоги у наступній редакції:

- припинити володіння ОСОБА_1 нерухомим майном: будівлею, загальною площею 41,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. індексний номер 73550556 від 07.06.2024 (номер запису - 55368262) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, - будівлю загальною площею 41,2 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер 2100048812101), за ОСОБА_1 , проведену 07.06.2024 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. (номер відомостей про речове право 55368262), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101;

В обґрунтування поданої заяви прокурор посилається на таке:

- у первісній редакції позовної заяви, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, прокурор просив суд прийняти рішення, яким зобов`язати ТОВ "Зевс-2021" та ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2100048812101), припинення володіння нерухомим майном шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна. Однак, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста;

- відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції з 26.07.2022), у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав (аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 354/397/17);

- з урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном у вигляді земельної ділянки комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - будівлю, загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., індексний номер 73550556 від 07.06.2024, із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101.

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 38809/24 від 16.08.2024), в якій прокурор просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:

- ТОВ "Зевс-2021" та ОСОБА_1 , вчиняючи дії, спрямовані на придбання, відчуження та здійснення державної реєстрації спірного нерухомого майна, не могли не усвідомлювати їх протиправність, їх дії не були направлені на добросовісне володіння майном, а мали на меті унеможливлення майбутнього виконання рішення господарського суду у цій справі;

- відповідач - ТОВ "Зевс-2021", достеменно знаючи про пред`явлення прокурором даного позову та інших позовів щодо належного йому майна (справи №№ 904/2458/24, 904/2469/24, 904/2460/24, 904/2462/24, 904/2467/24, 904/2465/24) та про пред`явлення позову до фізичної особи-підприємця Євдокимової Н.М. у справі № 904/2456/24 (враховуючи, що відповідачі у вказаній справі є родичами), умисно вчинив дії, спрямовані на відчуження спірного майна;

- враховуючи обставини справи та надані прокурором докази в їх сукупності, можна прийти до висновку, що дії відповідачів не були добросовісними, а навпаки їх можна вважати зловживанням своїми правами та недобросовісними діями, спрямованими на нівелювання судового захисту інтересів держави. Саме недобросовісні дії відповідачів, в тому числі відповідача-2, зумовили необхідність зміни предмета позову Західною окружною прокуратурою міста Дніпра;

- щодо відсутності доказів самочинного будівництва та неефективності обраного способу захисту, прокурор зазначає, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась. Більш того, розпорядчий документ, на підставі якого об`єкту нерухомості, розташованому на земельній ділянці, присвоєно адресу у АДРЕСА_1 " не видавався, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим грубо порушено право комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради. За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано нерухоме майно - нежитлову будівлю (магазин), загальною площею 41,2 кв. м., що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України. Під час вивчення законності набуття речових прав на об`єкти нерухомого майна, дотримання вимог містобудівного та земельного законодавства окружною прокуратурою з`ясовано, що 09.06.2020 державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю, загальною площею 41,2 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , за громадянкою ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності на вищезазначений об`єкт нерухомого майна зазначено реєстраційне посвідчення, серія та номер: 1626-36 від 27.09.2002, видане КП "ДМБТІ ДОР", а також технічний паспорт, серія та номер 1247 від 10.01.2019, виданий ТОВ "Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут". У подальшому, 30.11.2020 право власності на нерухоме майно - будівлю загальною площею 41,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , від ОСОБА_2 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна № 4342; № 4343 від 30.11.2020, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. Та вже після пред`явлення цього позову прокурором право власності на нерухоме майно - будівлю загальною площею 41,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , від Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" перейшло до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1066, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. Разом з тим, відомості щодо укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Відповідно до інформації КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради від 19.09.2023 № 9707 встановлено, що технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , КП "ДМБТІ" ДМР не проводилась. Реєстраційне посвідчення, серія та номер: 1626-36 від 27.09.2002 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , КП "ДМБТІ" ДМР не оформлювалось та не надавалось. Відповідно до інформації Дніпровської міської ради №7/11-1027 від 23.04.2024, рішення виконкому Дніпропетровської міської ради 2001 року на підставі якого нібито видано реєстраційне посвідчення серія та номер 1626-36 від 27.09.2002, не виявлено, будь-яких звернень не надходило. Відповідно до інформації Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15.09.2023 № 12/19-320 встановлено, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса " АДРЕСА_1 " офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась. Паспорти прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, містобудівні умови та обмеження про проєктування об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 по роботі з активами Дніпровської міської ради не оформлювалися. Відповідно до інформації Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради від 12.09.2023 № 551/д-05 встановлено, що договори про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням між КП "Дніпровські активи" та ОСОБА_2 , ТОВ "Зевс-2021" за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 11Д, не укладались. Тобто, ОСОБА_2 , уникаючи установленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, самочинно збудувала вказаний об`єкт та набула право власності на нього, на підставі документів, які уповноваженим органом не видавались, та у подальшому здійснила відчуження вказаного майна за договором купівлі-продажу на користь ТОВ "Зевс-2021", який в свою чергу здійснив відчуження вказаного майна за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_1 . Таким чином, відповідачем незаконно використовується земельна ділянка, майно експлуатується з порушенням вимог містобудівного законодавства, що є підставою для скасування державної реєстрації речових прав та зобов`язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки у судовому порядку. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України). Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому є виключеним з цивільного обороту як нерухома річ згідно з нормами статей 178, 367 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 127/28862/21). Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3520/16-ц;

- викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, в частині самовільної забудови земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі торгового павільйону, чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади. Порушення інтересів власника землі - територіальної громади міста Дніпра. У відзиві відповідач-2 посилається на "неналежне урядування" з боку Дніпровської міської ради та не порушення прав та інтересів власника землі, що не відповідає дійсності. З огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об`єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку. Аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц. Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц. Повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки. Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 909/243/18, від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, від 14.02.2019 у справі №911/792/18). Предметом спору у даній справі є земельна ділянка комунальної форми власності, яку протиправно зайнято шляхом розміщення на ній самочинно збудованого нерухомого майна, право власності на яке в силу спеціальних застережень, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України, не виникає, не залежно від здійснення державної реєстрації такого права за будь-якими особами. Позивач в своїх позовних вимогах просить звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна, а не повернути таке майно їй, при цьому позивач не зазначає у своєму позові, що спірне нерухоме майно вибуло з його чи чийогось володіння та не просить його відновлювати;

- знаходження на земельній ділянці одного власника - Дніпровської міської ради - об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника спочатку ТОВ "Зевс-2021", а зараз ОСОБА_1 , істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (постанова Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 925/366/18). З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора по суті не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

- щодо відсутності, на думку представника відповідача, суспільного інтересу, на захист якого подано позовну заяву, прокурор зазначає, що положення статті 1, частини 1 статті 83, частини першої статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6,10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності;

- в результаті незаконної реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою. Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, беззаперечно становлять "суспільний", "публічний" інтерес;

- щодо належності спору до господарського судочинства, прокурор вказує, що враховуючи те, що предметом розгляду даної позовної заяви є незаконність набуття права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю магазину, який використовуються саме для господарської діяльності, побудованого на земельній ділянці комунальної форми власності, що не надавалася для вказаної мети, за відсутності будь-яких дозвільних документів, а вимогами є усунення перешкод в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, що за своїм функціональним призначенням є господарською спорудою та може використовуватися відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України для підприємницької діяльності, зазначений спір може бути вирішено виключно господарським судом;

- відповідно до положень пунктів 3, 6 та 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що межування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19); від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19) від 27.04.2021 у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20). Статтею 50 Цивільного кодексу України визначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем;

- відтак, з урахуванням характеру спірних правовідносин, справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства. В даному випадку, предметом спору є нежитлова будівля площею 41,2 кв. м, а тому єдиним способом використання цього майна є господарська діяльність, що серед іншого підтверджено Актами обстеження, Протоколом огляду, а тому, не зважаючи на ту обставину чи є власник майна фізичною особою - підприємцем чи ні, спір підлягає розгляду виключно в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2024 було задоволено заяву Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області про забезпечення позову, а саме: заборонено ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - будівлі загальною площею 41,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2100048812101).

Від відповідача-2 за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про закриття провадження у справі (вх. суду № 41454/24 від 03.09.2024), в якій він просить суд закрити провадження у справі, оскільки спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства, посилаючись на таке:

- Дніпровська міська рада з використанням державного інструментарію - органу прокуратури переслідує саме ціль позбавити відповідача-2 права власності на нерухоме майно, яке він правомірно набув у власність. Також, відповідач-2 зазначає, що особисто не використовує його для отримання прибутку від господарської діяльності;

- згідно з приписами статей 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не має повноважень, необхідних для розгляду по суті даної справи за участю фізичних осіб. Враховуючи, що відповідачем у справі є фізична особа - власник спірного майна, даний спір підлягає розгляду у загальному суді;

- враховуючи суб`єктний склад учасників спору та сам предмет спору, можливо зробити висновок, що вказані правовідносини між сторонами не мають господарського характеру, а позов, заявлений до відповідача, не стосується господарських відносин, як наслідок, даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

У підготовче засідання 03.09.2024 з`явилися прокурор, представник позивача та відповідача-1, представники відповідача-2 та третьої особи у вказане засідання не з`явились, причини нез`явлення суду не повідомили, про день, час та місце вказаного засідання були повідомлені належним чином.

У вказаному засіданні розглянуто заяву прокуратури про зміну предмета позову, з приводу якої судом зазначено таке.

Згідно із частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки заява прокурора про зміну предмета позову подана з додержанням вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає її до розгляду.

Судом також було відзначено, що у зв`язку з прийняттям до розгляду заяви про зміну предмета позову, наявні підстави для відкладення підготовчого засідання в межах розумного строку, проти чого не заперечували прокурор, представники позивача та відповідача-1, з метою надання часу всім учасникам справи для ознайомлення зі зміненим предметом позову та висловлення своєї правової позиції щодо відповідних позовних вимог прокурора.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 03.09.2024 підготовче засідання було відкладено в межах розумного строку на 17.09.2024.

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення проти клопотання про закриття провадження у справі (вх. суду № 42095/24 від 06.09.2024), в яких прокурор просить суд у задоволенні клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі відмовити, посилаючись на таке:

- фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Враховуючи те, що предметом розгляду даної позовної заяви є незаконність набуття права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю магазину, який використовуються саме для господарської діяльності, побудованого на земельній ділянці комунальної форми власності, що не надавалася для вказаної мети, за відсутності будь-яких дозвільних документів, а вимогами є усунення перешкод в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, що за своїм функціональним призначенням є господарською спорудою та може використовуватися відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України для підприємницької діяльності, зазначений спір може бути вирішено виключно господарським судом;

- з урахуванням характеру спірних правовідносин, справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства. Крім того, Верховний Суд, скасовуючи своєю постановою від 12.09.2023 у справі № 904/2720/22 постанову Центрального апеляційного суду від 29.05.2023, якою було закрито провадження у справі за позовом Центральної окружної прокуратури міста Дніпра до ТОВ "Солар Гоу" та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним припиненням речового права власності, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки, сформував правову позицію про те, що, визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 зазначено, що у кожній окремій справі юрисдикція спору ставиться у залежність від обставин справи, які не є визначальними ані з точки зору суб`єктного складу спору, ані з точки зору змісту правовідносин (прав і обов`язків учасників спірних правовідносин). При цьому апеляційний господарський суд достеменно не встановив цільового призначення земельної ділянки, яка передавалась у приватну власність ОСОБА_3 , не дослідив, для якої мети надавалася земельна ділянка Кулиненку Т. П., а відтак не з`ясував дійсного характеру спірних правовідносин у цій справі. Водночас, ОСОБА_1 прохає закрити провадження у справі, обмежившись посиланням на те, що предметом спору у даній справі є торгівельний павільйон, власником якого стала фізична особа, як сторона договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ "Зевс-2021", без зазначення інших суттєвих фактичних обставин, які впливають на правильне визначення юрисдикційності цього спору. Таким чином, предметом у даній судовій справі є нежитлова будівля торгівельного павільйону площею 41,2 кв. м, а тому єдиним способом використання цього майна є господарська діяльність, що серед іншого підтверджено Актами обстеження, Протоколами огляду та допиту свідків, а тому, не зважаючи на ту обставину чи є власник майна фізичною особою - підприємцем чи ні, спір підлягає розгляду виключно в порядку господарського судочинства. При цьому щодо добросовісності набуття права власності на торговельний павільйон, засновник ТОВ "Зевс-2021" Чуйко Д.В. (станом на 23.10.2023), ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 є взаємопов`язаними особами. Так, ОСОБА_4 має спільну дитину з ОСОБА_5 та є рідною сестрою ОСОБА_1 .

Від відповідача-2 за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх. суду № 43107/24 від 12.09.2024), в якому він просить суд зупинити провадження у справі до розгляду аналогічної справи № 914/1785/22 Великою палатою Верховного Суду в порядку пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування поданого клопотання відповідач-2 посилається на таке:

- від позивача надійшли додаткові пояснення з протоколами допитів людей, не відомих відповідачу-2. Оскільки особисто він не веде господарську діяльність в цих приміщеннях та придбав дані приміщення виключно для того, щоб пізніше продати з метою отримання прибутку. Відповідач-2 не веде господарську діяльність, не є фізичною особою - підприємцем, що підтверджується скріншотом з підсистеми "youcontrol". Відповідач-2 не здає в оренду приміщення, там знаходяться орендарі, за договором від попереднього власника, які завершують свою господарську діяльність доки не припиниться договір оренди приміщення, про що з продавцем домовлялись під час придбання приміщень. Після завершення договору оренди господарська діяльність вестись не буде;

- Великою палатою Верховного суду здійснюється розгляд справи, яка аналогічна даній справі, тож відповідач-2 вважає за необхідне подати клопотання про зупинення провадження по даній справі, оскільки по вказаній справі ухвалою від 03.07.2024 по справі № 914/1785/22 було прийнято до розгляду справу № 914/1785/22 за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 та було зазначено, про те, що, передаючи справу № 914/1785/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд виходив з того, що вимогу про зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) спірних нежитлових приміщень позивач (власник земельних ділянок) заявив до відповідача-1. Частинами 3-5 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначивши, що положення частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що застосування положень наведеної норми Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. У той же час, згідно із доводами Касаційного господарського суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) у своїх постановах від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі №205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво. Колегія суддів Касаційного господарського суду з викладеним не погоджується і вважає за необхідне відступити від цього висновку, викладеного у зазначених постановах Касаційного цивільного суду. Велика Палата Верховного Суду встановила, що у справах № 509/11/17, № 201/2471/20, №205/213/22, № 199/6251/18, № 201/4483/20, від висновків Касаційного цивільного суду у яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, позови в частині звільнення земельних ділянок шляхом знесення (демонтажу) об`єктів самовільного будівництва були пред`явлені уповноваженими органами власників земельних ділянок до осіб, які здійснили таку самовільну забудову, тоді як спірні земельні ділянки не були відведені для цієї мети, або без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Касаційний цивільний суд, керуючись положеннями частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, а також частини 2 статті 212 Земельного кодексу України, виснував, що позови у цих справах у цій частині вимог задоволенню не підлягають, оскільки належним відповідачем за такою вимогою є особа, яка є власником відповідної забудови на день подання позову, тобто останній набувач такого майна, а не особи, які вчинили такі забудови і надалі здійснили їх відчуження. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21), тобто встановлення особи, до якої належить подавати позов, безпосередньо впливає на результат вирішення спору у таких правовідносинах і може стати підставою для скасування судових рішень. Оскільки обставини справи № 914/1785/22 і обставини справ № 509/11/17, № 201/2471/20, №205/213/22, № 199/6251/18, № 201/4483/20 є подібними, а Касаційний господарський суд не погоджується із висновками Касаційного цивільного суду щодо застосування частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, внаслідок чого вважає за необхідне відступити від цього висновку, а також зважаючи на відсутність висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, справа № 914/1785/22 підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду;

- враховуючи вказане, на думку ОСОБА_1 , правовідносини, спір із приводу яких вирішується в справі № 904/2465/24, є подібними, аналогічними до правовідносин, що є предметом розгляду Великою палатою Верховного Суду по справі № 914/1785/22, а відтак наявні правові підстави для зупинення провадження згідно з приписам пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення перегляду зазначеної справи в касаційному порядку провадження по даній має бути зупинено.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 43744/24 від 17.09.2024), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи Акт обстеження земельної ділянки від 07.08.2024, вказуючи на те, що 07.08.2024 Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель було складено Акт обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами обстеження земельної ділянки було встановлено наступне: доступ до земельної ділянки вільний; на земельній ділянці фактично розташований торговельний кіоск з продажу сувенірів та дитячих іграшок. Кіоск обладнаний металопластиковими вікнами з пластиковими ролетами, навісом, фасад кіоску обладнаний світло-сірими алюмінієвими композитними панелями, розміщена вивіска "Сундучок". Праворуч від кіоску розташований кіоск із продажу розливної води та супермаркет "Варус", ліворуч - кіоск із тютюновими виробами із вивіскою "лайфсел". Під час обстеження земельної ділянки кіоск працював та здійснював продаж товарів." Зазначене вказує про те, що за спірною адресою ведеться господарська діяльність та такі обставини мають впливове значення для вирішення даного спору та підсудності зазначеного спору. Враховуючи викладене Дніпровська міська рада просить долучити до матеріалів даної справи Акт обстеження земельної ділянки від 07.08.2024.

У підготовче засідання 17.09.2024 з`явилися прокурор, представники позивача та відповідача-1; представники відповідача-2 та третьої особи у вказане засідання не з`явились, причини нез`явлення суду не повідомили, про день, час та місце вказаного засідання були повідомлені належним чином.

Судом було відзначено, що у зв`язку з долученням позивачем до матеріалів справи нових доказів, є необхідність у наданні часу для ознайомлення з ними інших учасників справи, а також направлення вказаних доказів третій особі у справі, тому суд вбачав підстави для відкладення підготовчого засідання в межах розумного строку, проти чого не заперечували прокурор, а також представники позивача та відповідача-1.

Також, у вказаному засіданні судом було зауважено про те, що розгляд клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі відкладено до наступного судового засідання.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 17.09.2024 підготовче засідання було відкладено в межах розумного строку на 09.10.2024.

У підготовче засідання 09.10.2024 з`явилися прокурор та представник відповідача-1, представники позивача, відповідача-2 та третьої особи у вказане засідання не з`явились, причини нез`явлення суду не повідомили, про день, час та місце вказаного засідання були повідомлені належним чином.

У вказаному засіданні розглянуто клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі, з приводу якого судом зазначено таке..

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Разом з тим, у підготовчому засіданні було з`ясовано, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 914/1785/22 (до розгляду якої відповідач-2 просив суд зупинити провадження у справі) Великою палатою Верховного Суду винесено постанову від 18.09.2024.

Враховуючи вказані обставини, суд прийшов до висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача-2 та зупинення провадження у справі.

Також у вказаному засіданні прокурор заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, проти якого не заперечував представник відповідача-1; вказане клопотання було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 09.10.2024 підготовче засідання було відкладено в межах розумного строку на 05.11.2024.

У підготовче засідання 05.11.2024 з`явилися прокурор, представники позивача та відповідача-1, представники відповідача-2 та третьої особи у вказане засідання не з`явились, причини нез`явлення суду не повідомили, про день, час та місце вказаного засідання були повідомлені належним чином.

У вказаному засіданні прокурор, представники позивача та відповідача-1 повідомили, що ними повідомлені суду всі обставини справи, які їм відомі; надані всі докази, на які вони посилаються; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, а також прокурором та відповідачем-1 подані всі заяви по суті справи, передбачені частиною 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим прокурор, представники позивача та відповідача-1 підтвердили доцільність закриття підготовчого провадження.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 05.11.2024 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 05.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.11.2024.

У судове засідання 19.11.2024 з`явився прокурор, а також представник відповідача-1, представники позивача, відповідача-2 та третьої особи у вказане засідання не з`явились, причини нез`явлення суду не повідомили, про день, час та місце вказаного засідання були повідомлені належним чином.

Так, представник позивача приймав участь у попередньому засіданні 05.11.2024, в якому судом було повідомлено про дату та час розгляду справи по суті. Крім того, позивач та відповідач-2 були повідомлені про день, час та місце даного судового засідання шляхом направлення ухвали суду від 05.11.2024 до їх Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 05.11.2024 доставлена до Електронного кабінету позивача та відповідача - 05.11.2024 о 20:51 (а.с. 214, 216 у томі 2), отже завчасно. Жодних клопотань від позивача та відповідача-2 до суду не надходило.

З приводу вказаних обставин суд зазначає також таке.

Відповідно до частин 5, 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 42 вказаного Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення) засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Судом було з`ясовано, що позивач та відповідач-2 мають зареєстровані Електронні кабінети в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв`язку з чим всі ухвали суду по справі надсилались позивачу та відповідачу в їх Електронні кабінети в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Як було зазначено вище, ухвала суду від 05.11.2024 була надіслана судом в Електронний кабінет як позивача так і відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідки про доставку електронного листа, якими підтверджується, що ухвала суду від 05.11.2024 була доставлена до Електронного кабінету позивача та відповідача - 05.11.2024 о 20:51 (а.с. а.с.214, 216 у томі 2).

Отже, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 05.11.2024 вважається врученою позивачу та відповідачу 06.11.2024.

За змістом частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи вказане, позивач та відповідач-2 були повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином.

Третій особі всі ухвали суду надсилались засобами поштового зв`язку; додатково (у зв`язку з систематичним неотримання ухвал суду третьою особою) третю особу було повідомлено про день, час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади України.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Крім того, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 04.06.2020 у справі № 914/6968/16.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

У судовому засідання 19.11.2024 прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, з урахуванням змісту заяви про зміну предмета позову, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.

Представник відповідача-1 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог до відповідача-1 та закрити провадження у справі щодо позовних вимог ло відповідача-2, посилачис на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових пояснення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

При цьому, з приводу долучення до матеріалів справи заяв по суті справи та доказів з порушенням строків, визначених нормами Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку, звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського Суду з прав людини від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

На переконання суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.

Судом також враховано, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.

Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.

У судовому засіданні 19.11.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача-1,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном шляхом внесення запису про відсутність права із закриттям розділу та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно із закриттям розділу.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.

Статтею 1311 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із статтями 4, 53 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Аналіз положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірні земельні ділянки, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Окремо слід вказати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування, а отже і інших органів державної влади.

При цьому відповідно до пунктів 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, зміст якого визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

При цьому відповідно до абзацу 12 пункту 24 у розділі X "Перехідні положення" Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними, а абзацом 9 пункту 24 у розділі X "Перехідні положення" Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке має фундаментальне значення в умовах земельної реформи, а зазначена справа становить значний суспільний інтерес, оскільки незаконна реєстрація права оренди позбавляє Український народ (стаття 13 Конституції України) та територіальну громаду правомочностей власника землі із розпорядження землями.

Право користування земельними ділянками повинно набуватися і реалізовуватися виключно відповідно до закону.

Суспільний інтерес звернення прокуратури до суду із вказаною позовною заявою полягає у тому, що порушення встановленого законодавством порядку набуття прав на землю завдають значної шкоди інтересам держави та територіальної громади.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі слід зазначити також таке.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини 1 статті 83, частини 1 статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У даному випадку порушення інтересів держави відбулося через порушення норм законодавства під час державної реєстрації права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за юридичною особою, та полягає у фактичному користуванні відповідачем землею без законних підстав, за відсутності волі її власника.

Таким чином, при наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Щодо бездіяльності уповноваженого органу, а також щодо додержання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" суд зазначає наступне.

Прокурор у позовній заяві посилається на те, що Дніпровською міською радою заходи, спрямовані на захист порушених інтересів держави, не здійснені, претензійно-позовна робота, спрямована на скасування незаконного користування земельною ділянкою не проведена. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Так, Західною окружною прокуратурою міста Дніпра скеровувався лист від 08.09.2023 за №04/51-4859вих-23 на адресу Дніпровської міської ради, в якому повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на проспекті Героїв, 11Д у м. Дніпрі шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2100048812101), що є самочинним будівництвом на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися, який отримано та зареєстровано Дніпровською міською радою 08.09.2023 під вхідним номером №12/2691.

Також, Західною окружною прокуратурою міста Дніпра повторно направлено лист від 15.12.2023 № 04/51-6874вих-23 на адресу Дніпровської міської ради, в якому повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на проспекті Героїв, 11Д, у м. Дніпрі шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 2100048812101), що є самочинним будівництвом на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися, який отримано та зареєстровано Дніпровською міською радою 15.12.2023 під вхідним номером № 12/3820.

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листом Дніпровської міської ради від 23.04.2024 № 7/11-1027, та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Прокурор зазначає, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де Європейський Суд з прав людини зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" Європейський Суд з прав людини у рішенні висловив таку позицію: "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Прокурор вважає, що звернення заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку.

Згідно із частиною 2 статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначену норму закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (стаття 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпра, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпра.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження №14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Варто зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі № 807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на частину другу статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Факт користування землями комунальної власності з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку володіння та користування землею, створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки безпідставне користування землями комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Проте, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду, що свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 Верховним Судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою направлено лист-повідомлення від 21.05.2024 № 51-3209ВИХ-24 до Дніпровської міської ради про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви (а.с.47 у томі 1).

Отже, суд приходить до висновку, що керівником Західної окружної прокуратури міста Дніпра належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги до відповідача-1 такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як зазначив прокурор у позовній заяві, під час реалізації представницьких повноважень Західною окружною прокуратурою міста Дніпра було встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: проспект Героїв, 11Д у м. Дніпрі без будь-яких на те правових підстав; встановлено, що земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 11Д у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась, розпорядчий документ, на підставі якого об`єкту нерухомості, розташованому на земельній ділянці, присвоєно адресу у м. Дніпрі, "проспект Героїв, 11Д" не видавався, що, на думку прокурора, свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності та порушення прав комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Прокурор посилається на те, що за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 11Д, збудовано нерухоме майно - будівлю, загальною площею 41,2 кв. м, що, на думку прокурора, свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

Так, під час вивчення законності набуття речових прав на об`єкти нерухомого майна, дотримання вимог містобудівного та земельного законодавства окружною прокуратурою з`ясовано, що 09.06.2020 державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М. зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю, загальною площею 41,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , за громадянкою ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зазначено реєстраційне посвідчення, серія та номер: 1626-36 від 27.09.2002, видане КП "ДМБТІ ДОР", а також технічний паспорт серія та номер 1247 від 10.01.2019, виданий ТОВ "Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут".

У подальшому, 30.11.2020 право власності на нерухоме майно, - будівлю загальною площею 41,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , від ОСОБА_2 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна № 4342; № 4343 від 30.11.2020, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г.

Разом з тим, відомості щодо укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Відповідно до інформації КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради від 19.09.2023 № 9707 - технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Героїв, буд. 11Д, КП "ДМБТ" ДМР не проводилась; реєстраційне посвідчення, серія та номер: 1626-36, від 27.09.2002 на нерухоме майно за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Героїв, буд. 11Д, КП "ДМБТІ" ДМР не оформлювалось та не надавалось.

Відповідно до інформації Дніпровської міської ради № 7/11-1027 від 23.04.2024 рішення виконкому Дніпропетровської міської ради 2001 року, на підставі якого видано реєстраційне посвідчення серія та номер: 1626-36, від 27.09.2002, не виявлено, будь-яких звернень не надходило.

Відповідно до інформації Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 15.09.2023 № 12/19-320 - за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса "проспект Героїв, буд. 11Д" офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась; паспорти прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, містобудівні умови та обмеження про проєктування об`єктів будівництва за адресою: проспект Героїв, 11Д, в м. Дніпрі Головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради не оформлювалися.

Згідно з інформацією Комунального підприємства "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради від 12.09.2023 № 551/д-05, договори про використання об`єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням між КП "Дніпровські активи" та ОСОБА_2 , ТОВ "Зевс-2021" за адресою: м. Дніпро, проспект Героїв, 11Д, не укладались.

Згідно з інформацією Дніпровської міської ради № 7/11-1027 від 23.04.2024 з метою встановлення факту використання земельної ділянки державними інспекторами інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради здійснено виїзд на місцевість та складено Акт обстеження, відповідно до якого земельна ділянка розташована по фактичному розміщенню торгівельного павільйону з продажу сувенірів та дитячих іграшок "Сундучок".

Враховуючи вказані обставини, прокурор зазначає, що ОСОБА_2 , уникаючи встановленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, самочинно збудувала вказаний об`єкт та набула право власності на нього, на підставі документів, які уповноваженим органом не видавались, та у подальшому здійснила відчуження вказаного майна шляхом передачі за Актом приймання - передачі нерухомого майна до ТОВ "Зевс-2021". Прокурор посилається на те, що безпідставне набуття права власності на нерухоме майно суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні, визначеним Законом України "Про основи містобудування", є перешкодою у розв`язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури через відсутність можливості належного ведення містобудівного кадастру, призводить до порушення майнових прав та інтересів держави; а також на те, що відповідачем незаконно використовується земельна ділянка, майно експлуатується з порушенням вимог містобудівного законодавства, що є підставою для скасування державної реєстрації речових прав та зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку у судовому порядку.

Як убачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ix обтяження для здійснення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна - будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О.М., надано реєстраційне посвідчення, серія та номер: 1626-36, від 27.09.2002, видане КП "ДМБТІ ДОР", однак, жодного документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси під час проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , не надано. Разом з тим, як було зазначено вище, відповідно до інформації Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса " АДРЕСА_1 " офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась; паспорти прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, містобудівні умови та обмеження про проєктування об`єктів будівництва за адресою: проспект Героїв, 11Д, в м.Дніпрі Головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради не оформлювалися.

Як убачається з наданих Управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради документів, 09.06.2020, тобто на момент державної реєстрації права власності на нерухоме майно, - будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , відомості щодо видачі/реєстрації документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_1 були відсутні, а подані документи від 02.07.2020 (повідомлення про початок будівельних робіт) та від 29.07.2020 (декларація про готовність об`єкта до експлуатації) стосуються лише капітального ремонту нерухомого майна.

Таким чином, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно, - будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , не зважаючи на той факт, що державному реєстратору надані для реєстрації документи, які уповноваженими органами не видавались. В свою чергу той факт, що спірна будівля станом на 09.06.2020 не введена в експлуатацію, адреса цьому об`єкту нерухомості не присвоювалася, свідчить про те, що така будівля є самочинним будівництвом.

Прокурор зазначає, що наявне порушення земельного законодавства шляхом самовільного захоплення земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшого використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади. Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки. 3 огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Також прокурор зазначає, що наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

3 огляду на викладене, прокурор посилається на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно, а саме: будівлю, загальною площею 41,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2100048812101) та подальша перереєстрація, якою зареєстровано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021", прийняті за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та підлягає скасуванню.

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, прокурор вважає, що наявні підстави для припинення володіння відповідачів на самовільно збудоване нерухоме майно, - будівлю, загальною площею 41,2 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101.

Разом з цим, згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1066, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., зареєстровано право приватної власності на будівлю загальною площею 41,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2100048812101; індексний номер рішення: 73550556; номер запису про право власності: 55368262) за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Відтак, право власності ТОВ "Зевс-2021", за даними Державного реєстру речових прав припинене 07.06.2024.

Прокурор зазначає, що ТОВ "Зевс-2021" та ОСОБА_1 , вчиняючи дії, спрямовані на придбання, відчуження та здійснення державної реєстрації спірного нерухомого майна, не могли не усвідомлювати їх протиправність, їх дії не були направлені на добросовісне володіння майном, а мали на меті унеможливлення майбутнього виконання рішення господарського суду у цій справі. Відповідачами незаконно використовується земельна ділянка, майно експлуатується з порушенням вимог містобудівного законодавства, що є підставою для скасування державної реєстрації речових прав та зобов`язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки у судовому порядку.

На підставі викладеного прокурор просить суд:

- припинити володіння ОСОБА_1 нерухомим майном: будівлею, загальною площею 41,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. індексний номер 73550556 від 07.06.2024 (номер запису - 55368262) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2100048812101;

Дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Характерною ознакою такого позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частиною 2 статті 212 Земельного кодексу України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Отже, залежно від ознак самочинного будівництва особи, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. При цьому знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування та у разі неможливості здійснити перебудову такого будівництва.

Як вказано вище, предметом даного позову є, зокрема, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" та ОСОБА_1 усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41,2 кв. м, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 41,2 кв. м.

В той же час, як було встановлено судом вище, згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2024 № 1066, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., зареєстровано право приватної власності на будівлю загальною площею 41,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2100048812101; індексний номер рішення: 73550556; номер запису про право власності: 55368262) за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Тобто, право власності ТОВ "Зевс-2021" за даними Державного реєстру речових прав припинене 07.06.2024.

Будь-яких належних та достовірних доказів користування Товариством з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , або здійснення будь-яких перешкод Дніпровській міській раді Товариством з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , після відчуження спірного нерухомого майна ОСОБА_1 прокурором до суду не надано.

З огляду на викладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" наразі не є власником спірної нерухомості та користувачем спірної земельної ділянки, господарський суд вважає, що позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" є необґрунтованими та недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір та інші судові витрати в разі відмови в позові покладаються на позивача.

У даному випадку, у зв`язку із прийняттям судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача-1, судом, у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового зборув цій частині, покладаються на прокуратуру.

Оскільки суд відмовив у задоволенні позовних вимог до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021", на розгляді суду залишились позовні вимоги до відповідача-2 - ОСОБА_1 , з приводу яких суд зазначає таке.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;

18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями;

19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій.

Терміни "особа, яка надає забезпечення", "збори власників облігацій" вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення;

21) справи про ліквідацію страховика або кредитної спілки за позовом Національного банку України відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України.

Статтею 2 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України cферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Згідно з частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

У частині 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З аналізу викладеного вбачається, що господарські суди розглядають справи в порядку наказного та позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає положенням статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, мають господарський характер.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

Отже, у порядку цивільного судочинства, зазвичай, можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є, як правило, фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників процесу.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Отже, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 та постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 920/277/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.

Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.

Судом враховано, що 17.09.2024 позивачем було долучено до матеріалів справи Акт обстеження земельної ділянки від 07.08.2024, в якому зазначено, що 07.08.2024 Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель було складено Акт обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено наступне: доступ до земельної ділянки вільний; на земельній ділянці фактично розташований торговельний кіоск з продажу сувенірів та дитячих іграшок; кіоск обладнаний металопластиковими вікнами з пластиковими ролетами, навісом, фасад кіоску обладнаний світло-сірими алюмінієвими композитними панелями, розміщена вивіска "Сундучок"; праворуч від кіоску розташований кіоск із продажу розливної води та супермаркет "Варус", ліворуч - кіоск із тютюновими виробами із вивіскою "лайфсел"; під час обстеження земельної ділянки кіоск працював та здійснював продаж товарів.".

Отже, прокурор зазначає, що вказаним Актом підтверджується те, що за спірною адресою ведеться господарська діяльність та такі обставини мають визначальне значення під час визначення юрисдикції даного спору; вважає, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Також на підтвердження здійснення господарської діяльності за спірною адресою прокурор надав до суду Протокол допиту свідка від 07.08.2024 (а.с.211 у томі 1), а також Протокол огляду від 07.08.024 (а.с213 у томі 1).

З приводу вказаних обставин суд зазначає наступне.

За змістом статей 177 та 181 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі нерухомі (нерухоме майно, нерухомість), такі як земельні ділянки та об`єкти, розміщені на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни цільового призначення.

За статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, а стаття 320 Цивільного кодексу України надає право власнику майна використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Однак, для встановлення використання такого майна для здійснення підприємницької діяльності, потрібно з`ясувати, що воно використовується для ведення відповідної діяльності саме фізичною особою, адже фізична особа вправі укладати щодо належного їй майна договори і не у межах господарської діяльності (наприклад, передати в оренду).

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Втім, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 6.40) виснувала, що у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Суд погоджується з позицією прокурора, що важливе значення під час визначення юрисдикції даного спору є саме з`ясування змісту спірних правовідносин і в даному випадку суд не обмежується лише встановленням факту участі у цих відносинах фізичної особи, яка не має статусу підприємця, що саме по собі не вказує на цивільну юрисдикцію спору.

Суд наголошує, що з`ясуванню підлягає передусім використання об`єкту речових прав саме для здійснення власної підприємницької діяльності.

Так, під час розгляду даної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою без статусу фізичної особи - підприємця і доказів використання відповідачем-2 майна для здійснення власної підприємницької діяльності прокурор не подав.

Так, ні Акти обстеження земельної ділянки, ні інші наявні в матеріалах справі докази, не свідчать про факт здійснення за адресою: АДРЕСА_1 підприємницької діяльності саме ОСОБА_1 ; Протоколи допиту свідка та огляду від 07.08.2024 також такої інформації не містять, отже доводи прокурора в цій частині розцінюються судом критично.

Належних та достовірних доказів здійснення саме ОСОБА_1 господарської діяльності у спірному об`єкті нерухомості прокурором до суду не надано.

Зважаючи на обставини цієї справи, врахувавши наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції, суд приходить до висновку, що цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, оскільки відсутні докази здійснення відповідачем-2 господарської (підприємницької) діяльності у цьому спорі, тому спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.

Аналогічні правові висновки зі схожих обставин справи викладені у постанові Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 914/15/24.

За змістом частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Господарський суд наголошує, що цільове призначення придбаної нерухомості не визначає характер спірних правовідносин автоматично як господарський.

За відсутності належних доказів здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності, зокрема, у спірному об`єкті нерухомості, визначальним в даному випадку є статус суб`єкта, який набув у власність відповідне майно, який в даному випадку не має статусу суб`єкта господарювання.

Господарський суд зазначає, що придбання фізичною особою нежитлової нерухомості не свідчить автоматично про початок ведення нею господарської діяльності. Придбання такої нерухомості дає фізичній особі право діяти на власний розсуд, зокрема подарувати, продати або відчужити її третій особі в будь-який інший передбачений законом спосіб, внести в статутний капітал юридичної особи, тощо, або не використовувати взагалі.

Враховуючи викладене, факт придбання фізичною особою ОСОБА_1 нежитлової нерухомості в даному випадку не визначає характер спірних правовідносин як господарський та не свідчить про наявність господарського спору.

ОСОБА_1 під час розгляду справи посилалась на те, що не здійснює підприємницьку діяльність за спірною адресою, у зв`язку з чим звернулась до суду із відповідним клопотанням, в якому просила суд закрити провадження по справі, оскільки вказаний спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Вказані доводи під час розгляду справи судом прокурором та позивачем не спростовані, належних доказів здійснення підприємницької діяльності саме ОСОБА_1 матеріали справи не місять.

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах); місцевими господарськими судами є окружні господарські суди.

Зважаючи на суб`єктний склад учасників цієї справи, зокрема, на те, що прокурором визначено у якості відповідача-2 фізичну особу ОСОБА_1 , а також встановлений судом характер спірних правовідносин, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; роз`яснити прокурору, що заявлені ним до ОСОБА_1 вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Зевс-2021" про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном шляхом внесення запису про відсутність права із закриттям розділу та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно із закриттям розділу (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 15.08.2024) - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до відповідача-2: ОСОБА_1 про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном шляхом внесення запису про відсутність права із закриттям розділу та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно із закриттям розділу (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 15.08.2024).

Роз`яснити Керівнику Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області, що заявлені ним до ОСОБА_1 вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 20.11.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко


Суд	Господарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення	19.11.2024
Оприлюднено	22.11.2024
Номер документу	123154651
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про невиконання або неналежне виконання зобов’язань що виникають з договорів оренди

Фещенко Юлія Віталіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 19.11.2024 по справі 904/2465/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —904/2465/24

Рішення від 19.11.2024

Рішення
від 19.11.2024 по справі 904/2465/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ