Рішення

від 18.11.2024 по справі 520/25960/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 р. справа № 520/25960/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши у порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

2. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 361 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.09.2023 року по 04.09.2024 року включно обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплата розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 361 днів за період з 29.09.2023 року по 04.09.2024 року включно, а тому вважає свої права порушеними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 19.09.2024 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, Відповідач вважає, що співмірною та справедливою компенсацією позивачу його майнових втрат за затримку розрахунку з ним, яка б відповідала критеріям розумності, справедливості та пропорційності, буде грошова сума, розрахована як сума відсотків по середньозваженій ставці за кредитом, який мав би взяти позивач для компенсації затримки виплати відповідачем недонарахованої грошової суми. На думку відповідача така співмірна та справедлива компенсація складає 15171,78 грн, у зв`язку з чим, просив суд зменшити суму відшкодування позивачу за несвоєчасний розрахунок грошового забезпечення в повному обсязі до суми 15171,78 грн., а в задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Позивач з 30.08.2022 проходив публічну військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, з 28.09.2023 відповідно до витягу з наказу №281 від 28.09.2023 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 по справі №520/2050/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.08.2022 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 30.08.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 по справі №520/2050/24 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 по справі №520/2050/24 скасовано в частині зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 30.08.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням; зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні (з урахуванням раніше сплачених сум) за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням. Прийнято в цій частині постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі № 520/2050/24 залишено без змін.

В силу ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з скріншоту надходження коштів на картковий рахунок, відповідач виконав рішення суду по справі №520/2050/24 та 05.09.2024 виплатив позивачу грошові кошти у розмірі - 79478,00 грн.

Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей встановлено, що військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 № 95 Про захист заробітної плати, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-IX, чинний з 19.07.2022 внесені зміни, зокрема в статті 116, 117, 233 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.

Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на приведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, суд зазначає, що на час звільнення позивача зі служби 28.09.2023, стаття 117 КЗпП України діяла вже в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ від 01.07.2022 та виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обмежено у шість місяців, а тому у спірних правовідносинах період виплати середнього заробітку складає з 29.09.2023 по 29.03.2024 (враховуючи те, що календарний день припинення військової служби (28.09.2023) не підлягає включенню до періоду існування невиконаного зобов`язання з виплати винагороди за службу).

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (в подальшому - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду, від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 вказана формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічний висновок щодо застосування підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку, викладений в постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 23.09.2021 у справі № 340/1405/20, від 18.11.2021 у справі № 200/5415/20-а, від 05.10.2022 у справі № 640/17872/19.

Крім того, відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 08.06.2023 у справі № 340/681/20.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Судовим розглядом встановлено, що з позивачем, який звільнений зі служби 28.09.2023, кінцевий розрахунок відповідачем здійснено 05.09.2024, що скріншотом надходження коштів на картковий рахунок.

Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу (28.09.2023) та дату набрання чинності нової редакції статті 177 КЗпП України (19.07.2022), період затримки розрахунку при звільненні з 29.09.2023 по 29.03.2024 - 183 дні (6 місяців, відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, а не 361 днів на чому помилково наполягає позивач).

Суд зазначає, що на дату звільнення позивача 28.09.2023 ставка Національного Банку України становила 20.0%.

Враховуючи загальну суму недоотриманих коштів 79478,00 грн., 20.0% річних від цієї суми становитиме 15895,60 грн., тобто 43,55 грн. за день затримки розрахунку (15895,60:365). Враховуючи загальний період затримки розрахунку, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (з 29.09.2023 по 29.03.2024) становить 7969,65 грн. (43,55 х 183).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, визначивши розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 29.09.2023 по 29.03.2024 у сумі 7969,65 грн.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до положень статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2023 по 29.03.2024 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 183 днів затримки розрахунку при звільнені за період з 29.09.2023 по 29.03.2024 включно в сумі 7969,65 (сім тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять грн. 65 коп.) грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) частину судових витрат в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Марина Лук`яненко