Рішення

від 07.11.2024 по справі 580/2520/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року справа № 580/2520/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Янківської В.П.,

за участю секретаря судового засідання: Кучеренко І.О.,

представників позивача Гапоненко Н.М. (за довіреністю), Гузій Ю. (за довіреністю),

представників відповідача Сінельнік А.В., Курченко І.Г. (самопредставництво),

розглянувши за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області про визнання протиправним та скасування висновку,

встановив:

12 березня 2024 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України подало позов до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати висновки Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області, оформлені листом Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області № 262308-14/663-2024 від 12.02.2024 про усунення порушень законодавства, щодо:

- вжиття заходів щодо відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322^Ш (далі - КЗпП України) на користь ТУ ДСАУ у Черкаській області матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок нарахування та виплати доплат до посадового окладу суддям, які не здійснювали правосуддя, на суму 3 824 700,00 гривень;

- проведення перерахунку і відповідних взаємозвірок щодо зайво нарахованих відрахувань до державних цільових фондів та забезпечити повернення на користь Територіального управління зайво сплачених коштів на суму 816 700,00 гривень;

- вжиття заходів щодо відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України на користь Територіального управління матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправомірного відшкодування витрат на відрядження судді ОСОБА_1 , який не здійснював правосуддя.

- забезпечення відшкодування Канівським КПТМ та Ватутінським КПТМ на користь ТУ ДСАУ у Черкаській області втрат фінансових ресурсів на суму 39 339,45 грн та 5 304,16 грн відповідно, спричинених оплатою послуг з постачання пари та гарячої води понад об`єми, визначені договорами, відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу України, статей 22, 610-625 Цивільного кодексу України. У разі неможливості відшкодування у згаданому порядку, розглянути питання щодо відшкодування втрат фінансових (матеріальних) ресурсів з осіб, які допустили порушення, відповідно до статей 130-136 КЗпП України.

- забезпечення відшкодування ТОВ «ЕРНЕРІНГ» та ТОВ «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» на користь Територіального управління втрат фінансових ресурсів на суму 41 161,60 грн та 50 519,78 грн відповідно, які виникли внаслідок необґрунтованого збільшення ціни за одиницю товару (електричної енергії), відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу України, статей 22, 610-625 Цивільного кодексу України. У разі неможливості відшкодування у згаданому порядку, розглянути питання щодо відшкодування втрат фінансових (матеріальних) ресурсів з осіб, які допустили порушення, відповідно до статей 130-136 КЗпП України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необгрунтованим.

Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України зазначив, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України. Конституційний Суд України дійшов висновку, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.

Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Таким чином, як посилається позивач, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, які не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплати до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018.

Конституційний Суд України у Рішенні від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п`ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункт) 5 розділу III «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці), зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).

Позивач зауважує, що відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку, всі розрахунки з оплати праці суддів та працівників апарату місцевих загальних судів здійснюються Територіальним управлінням на підставі первинних документів, а саме наказів голів місцевих судів Черкаської області про встановлення суддям доплат до посадового окладу, які є чинними та не скасовувалися.

Тобто, Територіальне управління лише здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди та доплат суддям відповідно до наказів місцевих судів, територіальні управління Державної судової адміністрації України не наділені повноваженнями надавати оцінку наказам голів місцевих загальних судів та повертати їх без виконання.

Враховуючи наведене, видання/скасування наказів про встановлення доплат суддям за вислугу років, належить до виключної компетенції голови місцевого суду в порядку пункту першого частини першої, другої статті 24 Закону №1402, а ухвалення Територіальним управлінням наказів про скасування доплат до посадового окладу, суперечить вимогам статті 154 Закону України №1402 та виходить за межі його компетенції.

Враховуючи вищенаведене, виплата суддям, які не здійснювали повноваження через обставини, що не залежать від них особисто або не були обумовлені їх поведінкою, доплати до посадового окладу здійснювалася відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 на підставі наказів, виданих головами місцевих судів Черкаської області у межах їх повноважень.

При цьому, як наголошує позивач, вищевказані накази не скасовувалися та не визнавалися в судовому порядку протиправними.

Крім того, позивач зазначив, що оплата витрат на відрядження судді, який відряджений до Черкаського районного суду Черкаської області, здійснена згідно вимог чинного законодавства України.

Також позивач зазначив, що висновки відповідача щодо договорів на закупівлю теплопостачання та електроенергії, укладених Територіальним управлінням, протягом 2021 року та збільшення ціни за одиницю товар, то вони є необ`єктивними та такими, що підлягають скасуванню оскільки, аналіз здійснених оплат та змін до договорів дає підстави зробити висновок, що оплата теплової енергії здійснювалася згідно умов договору та в межах суми договору, що не призвело до додаткових витрат бюджетних коштів та порушення законодавства у сфері публічних закупівель.

Ухвалою суду від 18.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Обрунтовуючи свою позицію представник відповідача зазначив, що звернення позивача до суду із позовом про визнання протиправною та скасування вимоги в частині є неналежним способом захисту порушеного права оскільки відсутній сам факт порушення права позивача, доводи ж щодо суті порушень не можуть бути перевірені в межах предмета доказування по цій справі, що вказує на безпідставність позовних вимог. Лист Управління від 12.02.2024 № 262308-14/663-2024 «Про усунення порушень законодавства» не порушує прав позивача, а позовні вимоги є передчасними, у зв`язку з відсутністю використання передбаченого законом права на звернення до органу державного фінансового контролю за роз`ясненням змісту вимоги та відсутності позову органу державного фінансового контролю про відшкодування збитків. Отже, звертаючись до суду з позовом Територіальне управління фактично не погоджується з висновками акту ревізії щодо допущених ним порушень та, як наслідком, з вимогою про повернення (відшкодування) коштів (втрат фінансових (матеріальних) ресурсів). Водночас, повернення коштів, щодо яких зроблено висновок Управлінням, може бути здійснено у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Наявність втрат, правильність обчислення їх розміру перевіряє суд, який розглядає відповідний позов, а не позов Територіального управління про визнання протиправною та скасування Вимоги (листа від 12.02.2024 № 262308-14/663-2024 «Про усунення порушення законодавства» (акту індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень. Виходячи зі змісту оскаржуваної вимоги, її єдиною метою є спонукання до добровільного відшкодування зайвих виплат (відшкодування втрат фінансових (матеріальних) ресурсів), виявлених в ході проведення ревізії. Вимога Управління в частині визначення характеру та обсягу втрат, як акт індивідуальної дії, вичерпала себе в момент її направлення Позивачу, та самостійно не змінює обсяги його прав та обов`язків.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 постановлено здійснювати розгляд справи № 580/2520/24 за правилами загального позовного провадження.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити повністю.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

На виконання п.8.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2023 року, на підставі п.4.1.6.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на ІІІ квартал 2023 року, Управлінням Північного офісу Держаудитслужби у Черкаській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023.

За наслідками ревізії було складено Акт від 28.12.2023 № 08-31/07.

Листом Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області № 262308-14/663-2024 від 12.02.2024 про усунення порушень законодавства, Управління вимагає:

1. Вжити заходи щодо відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України) на користь ТУ ДСАУ у Черкаській області матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок нарахування та виплати доплат до посадового окладу суддям, які не здійснювали правосуддя, на суму 3 824 700,00 гривень.

2. Провести перерахунок і відповідні взаємозвірки щодо зайво нарахованих відрахувань до державних цільових фондів та забезпечити повернення на користь Територіального управління зайво сплачених коштів на суму 816 700,00 гривень.

3. Вжити заходи щодо відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України на користь Територіального управління матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправомірного відшкодування витрат на відрядження судді ОСОБА_1 , який не здійснював правосуддя.

4. Забезпечити відшкодування Канівським КПТМ та Ватутінським КПТМ на користь ТУ ДСАУ у Черкаській області втрат фінансових ресурсів на суму 39 339,45 грн та 5 304,16 грн відповідно, спричинених оплатою послуг з постачання пари та гарячої води понад об`єми, визначені договорами, відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу України, статей 22, 610-625 Цивільного кодексу України. У разі неможливості відшкодування у згаданому порядку, розглянути питання щодо відшкодування втрат фінансових (матеріальних) ресурсів з осіб, які допустили порушення, відповідно до статей 130-136 КЗпП України.

5. Забезпечити відшкодування ТОВ «ЕРНЕРІНГ» та ТОВ «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» на користь Територіального управління втрат фінансових ресурсів на суму 41 161,6 грн та 50 519,78 грн відповідно, які виникли внаслідок необгрунтованого збільшення ціни за одиницю товару (електричної енергії), відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу України, статей 22, 610-625 Цивільного кодексу України. У разі неможливості відшкодування у згаданому порядку, розглянути питання щодо відшкодування втрат фінансових (матеріальних) ресурсів з осіб, які допустили порушення, відповідно до статей 130-136 КЗпП України

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

1. Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав та інтересів шляхом звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у відповідній частині.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-XII (далі - Закон №2939-XII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Відповідно до статті 8 Закону №2939-XII орган державного фінансового контролю, зокрема, здійснює державний фінансовий контроль та контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Пунктами 7, 10, 13 статті 10 Закону №2939-XII передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу України (далі - Положення №43).

Пунктом 1 Положення №43 передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення №43 Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема, вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з пунктом 6 Положення №43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 16); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їхній розмір в установленому законодавством порядку (підпункт 23).

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі - Порядок №550), акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Пунктом 2 Порядку № 550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

В силу пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII.

У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що «конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року по справі № 818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

У постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

Обґрунтованість, в силу статті 2 КАС України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17 та від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

З проведеного вище аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Вказаний висновок підтриманий і у постанові Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №560/4308/22.

Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з чим кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.

За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку ж саму правову позицію Верховний Суд застосував у постановах від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20, від 22 жовтня 2020 року у справі № 820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/18686/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 160/5323/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 420/6808/19, від 06 червня 2024 року у справі №560/4308/22.

Отже, позивач має абсолютне право на звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування певних положень обов`язкової до виконання вимоги контролюючого органу, оскільки остання має усі ознаки акта індивідуальної дії, породжує для заявника правові наслідки, стосується прав та обов`язків заявника.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність усіх правових підстав для розгляду заявленого спору в порядку адміністративного судочинства та вирішення такого спору по суті.

Щодо позовних вимог в частині вжиття заходів щодо відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322^Ш (далі - КЗпП України) на користь ТУ ДСАУ у Черкаській області матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок нарахування та виплати доплат до посадового окладу суддям, які не здійснювали правосуддя, на суму 3 824 700,00 гривень; проведення перерахунку і відповідних взаємозвірок щодо зайво нарахованих відрахувань до державних цільових фондів та забезпечити повернення на користь Територіального управління зайво сплачених коштів на суму 816 700,00 гривень, суд зазначає таке.

Частиною 1ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів У країни.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55 Конституції України.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (ст. 126 Конституції України).

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402), суддівська винагорода регулюється законом про судоустрій та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Конституцією України та спеціальними законодавчими актами визначено гарантії незалежності суддів, що є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Серед таких гарантій виділено окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 (далі по тексту - Закон № 1402-VІІІ) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За правилами частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІІ обумовлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За правилами частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (справа №1-7/2018(4062/15)) у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Конституційний Суд України вказав, що за змістом положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

Законом №2453 у редакції Закону №192 передбачено низку випадків, коли суддя не здійснює правосуддя.

Такими випадками, зокрема, є: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності (частина четверта статті 49); відрядження судді для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України (частина четверта статті 54); обов`язкове проходження суддею підготовки у Національній школі суддів України (частина шоста статті 55, стаття 87); застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя (пункт 4 частини першої статті 97); неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про звільнення судді з посади (відставку), переведення чи про його обрання безстроково (статті 76, 82, 112, 113, 114, 118, 120); перебування судді у щорічній оплачуваній чи додатковій оплачуваній відпустці (стаття 134).

Як зазначалось вище, Закон №2453 у редакції Закону №192 втратив чинність на підставі Закону №1402 (крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу ХII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402).

Проте Закон № 1402 містить положення, які закріплюють аналогічні випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (статті 49, 54, 55, 56, 82, 89, 109, 113, 116, 136, 147). Це, зокрема, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя та позбавлення його права на отримання доплат до посадового окладу; відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України; у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами; обов`язкове проходження підготовки у Національній школі суддів України; неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про його звільнення з посади (відставку); нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території. Крім того, суддя може не здійснювати правосуддя і з інших підстав, зокрема у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453 у редакції Закону № 192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402.

Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є невиправданим та необґрунтованим.

Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України зазначив, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.

Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Аналіз наведених норм свідчить, що положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону №192-VIII, які Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016 зазначав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України (пункт 7 рішення №4-рп/2016).

Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не може бути застосованою. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Указана норма Закону (частина десята статті 135 Закону №1402-VIII) вже аналізувалася Верховний Судом і правовий висновок щодо її правозастосування викладений у постанові від 13.10.2021 у справі №120/1655/21-а. Так, відповідно до змісту вказаного висновку Верховного Суду «…суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018…».

Також, Рада суддів України у рішенні від 03.09.2021 за №35 наголосила, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу "юридичної визначеності" та принципу "належного урядування".

Таким чином, суд зазначає, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, які не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплати до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним судом України від 04.12.2018.

Щодо позовних вимог в частині вжиття заходів щодо відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України на користь Територіального управління матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправомірного відшкодування витрат на відрядження судді ОСОБА_1 , який не здійснював правосуддя, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинам, за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя може бути, за його згодо відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.

П. 56 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тимчасово встановлено, що в період дії надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) і за умови відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя, визначеного статтею 131 Конституції України, Голова Верховного Суду або особа, яка виконує повноваження Голови Верховного Суду, приймає рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді. У період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України такі рішення приймаються без подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Положення абзацу другого частини другої статті 55 цього Закону щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються.

Розділом VI рішення ВРП від 24.01.2017 № 54/0/15-17 «Про затвердження Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)» передбачено, що суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівні спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження держави службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частко утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствах установами та організаціями, які повністю або частково утримують (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» затверджено суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.

Строк відрядження як тимчасове переведення суддів до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя не може перевищувати один рік, а у випадках, установлених законом, загальний строк відрядження, не може перевищувати два роки.

Водночас, на період воєнного стану положення щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються.

Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами, що узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, дії Територіального управління щодо нарахування витрат судді який був відряджений до Черкаського районного суду Черкаської області, але не здійснював правосуддя, за період з 07.07.2022 по 31.12.2022, є правомірними й такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, а висновки Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області щодо безпідставного відшкодування Територіальним управлінням за рахунок бюджетних коштів витрат на відрядження на суму 52 800,00 грн, є такими, що зроблені внаслідок невірного застосування діючого законодавства, а отже є неправомірними та підлягають скасуванню.

Щодо іншої частини позовних вимог, суд зазначає таке.

Протягом 2021 року приміщення Канівського міськрайонного суду за адресою: м. Канів, вул. Успенська, 22, послугами з теплопостачання (предмет договору - теплова енергія та гаряча вода (ДК 021:201509320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція)

За результатами проведеної переговорної процедури за ID: UА-2021-02-02-016725-а Територіальним управлінням укладено договір про закупівлю постачання пари та гарячої води (теплової енергії для опалення) за державні кошти від 18.02.2021 №223-1 з Канівським КПТМ (далі -Договір № 223-1). Даний договір укладено з метою забезпечення приміщення Канівського міськрайонного суду послугами з теплопостачання (предмет договору - теплова енергія та гаряча вода (ДК 021:201509320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція) протягом 2021 року.

Додатковою угодою від 21.10.2021 №1, керуючись п.1 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922 (далі -Закон №922, в частині зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника) внесено зміни до Договору №223-1, а саме:

« 1. У зв`язку із зменшенням обсягів закупівлі пари, гарячої води та пов`язаної продукції... сторони домовились зменшити зобов`язання на суму 12 211,44 гривень.

2. Внаслідок зменшення обсягів закупівлі теплової енергії сторони вирішили внести зміни до п.3.1 розділу 3 «Ціна договору» та викласти його у новій редакції такого змісту: «Ціна цього договору становить 98 338,23 грн з ПДВ».

3. Внести зміни в п.1.3 «Предмет договору» Договору та викласти його у наступній редакції: «Обсяг постачання 38,79620 Гкал».

У договорі також зазначено, що «Усі інші умови Договору, не передбачені цією додатковою угодою, залишаються незмінними і Сторони підтверджують щодо нього свої зобов`язання».

Тобто, тариф на теплову енергію, визначений у п.3.3 Договору №223-1, що є істотною умовою договору, залишається без змін та має становити 1520,736 грн з ПДВ за 1 Гкал.

З урахуванням зазначеного, ціна договору на придбання тепла в обсязі 38,79620 Гкал за тарифом 1520,736 грн має становити 58 998,78 грн (38,79620 Гкал х 1520,736 грн за 1 Гкал = 58 998,78 грн), а не 98 338,23 грн, що перевищує ціну, визначену Договором №223-1 (з урахуванням змін) на 39 339,45 гривень.

Таким чином, внаслідок внесення змін до Договору №223-1 додатковою угодою від 21.10.2021 №1 зменшено обсяги постачання та ціну договору, але при цьому фактично збільшено ціну за одиницю товару з 1520,736 грн з ПДВ за 1 Гкал до 2534,74 грн за 1 Гкал, що суперечить п.3.3 Договору №223-1 та п.1 ч.5 ст.41 Закону №922.

Кошти за спожите у січні-лютому 2021 року тепло на суму 98 338,23 грн оплачені у березні-квітні 2021 року у повному обсязі.

З огляду на вищевказане, за умови надання Канівським КПТМ послуг з теплопостачання, а Територіальним управлінням оплати отриманих послуг в обсягах, визначених Договором № 223-1 з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 21.10.2021 № 1, за тарифами, які передбачені п. 3.3 Договору № 223-1 (зміни до вказаного пункту Договору № 223-1 додатковою угодою від 21.10.2021 № 1 не вносились) Територіальним управлінням підлягало оплаті за січень-лютий 2021 року 58 998,78 грн (38,79620 Гкал х 1520,736 грн за 1 Гкал = 58 998,78 грн), що перевищує суму фактично сплачених бюджетних коштів на 39 339,45 гривень.

Вищевказане спричинило зайве перерахування у березні-квітні 2021 року Канівському КПТМ бюджетних коштів на суму 39 339,45 грн та матеріальну шкоду (збитки) у відповідній сумі. Внаслідок вищезазначеного, недотримано вимоги ст. 193 Господарського кодексу України, п.3.3 Договору № 233-1, п. 1.3 Договору № 233-1 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 21.10.2021 № 1), що спричинило зайве перерахування у березні-квітні 2021 року Територіальним управлінням Канівському КПТМ бюджетних коштів на суму 39 339,45 грн та матеріальну шкоду (збитки) у відповідній сумі.

За результатами проведеної переговорної процедури за ID: UА-2021-01-28-003489-21 Територіальним управлінням укладено договір про закупівлю постачання пари та гарячої води (теплової енергії для опалення) за державні кошти від 15.02.2021 №2721 з Ватутінським КПТМ (далі - Договір №27-21). Даний договір укладено з метою забезпечення протягом 2021 року приміщення Ватутінського міського суду послугами з теплопостачання (предмет договору - теплова енергія та гаряча вода (ДК 021:2015-09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція). Пунктом 1.3 Договору №27-21 обсяг постачання -14 Гкал.

Пунктом 3.1 Договору №27-21 визначено ціну Договору - 22 521,1 грн з ПДВ.

Тариф на теплову енергію становить 1608,65 грн з ПДВ за 1 Гкал, що передбачено п.3.3 Договору №27-21.

З урахуванням змін, внесених до Договору №27-1 додатковими угодами від 07.04.2021 №1 та від 27.10.2021 №2, обсяг постачання - 12,13648 Гкал, ціна договору - 22 520,08 гривень.

Порівнянням обсягів теплової енергії, визначеної у розрізі договорів, укладених з Ватутінським комунальним підприємством теплових мереж (далі - Ватутінське КПТМ), з обсягами фактично спожитої теплової енергії відповідно до актів наданих послуг, встановлено, що у січні 2021 року відпущено тепла в обсязі 4,344 Гкал на суму 6987,97 гривень. Територіальним управлінням у лютому 2021 року сплачено 7937,07 грн, що становить вартість спожитого у січні 2021 року тепла (6987,97 грн) та 949,1 грн кредиторської заборгованості за 2020 рік (кредиторську заборгованість на суму 949,1 грн, яка рахувалась за даними бухгалтерського обліку Ватутінського КПТМ, в обліку Територіального управління не відображено, в органах Держказначейства не зареєстровано, тобто вона є небюджетною і не підлягає оплаті за рахунок бюджетних коштів).

Із загального обсягу спожитого у лютому-квітні 2021 року тепла у кількості 9,822 Гкал оплачено за Договором № 27-21 у травні-червні 2021 року тепло у кількості 7,20248 Гкал на суму 14583,01 гривень. Всього сплачено у січні-квітні 2021 року 22520,08 гривень. Решта 2,61952 Гкал на суму 5304,16 грн оплачено у листопаді-грудні 2021 року понад обсяги, визначені Договором № 27-21. Крім того, оплата тепла у кількості 2,61952 Гкал на суму 5304,16 грн проведена в рахунок іншого договору про закупівлю постачання пари та гарячої води (теплової енергії для опалення) за державні кошти від 02.11.2021 №151-21, укладеного Територіальним управлінням з Ватутінським КПТМ (далі - Договір №151-21), термін дії якого з 01.10.2021. Вказаний факт є недотриманням ст. 193 Господарського кодексу України, п.3.3 розділу 3 «Ціна договору» Договору № 27-21 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 07.04.2021 № 1, п.3.3 розділу 3 «Ціна договору» Договору № 151-21 та спричинило зайве перерахування Ватутінському КПТМ бюджетних коштів на суму 5304,16 грн, та матеріальну шкоду (збитки) на відповідну суму.

Крім того, ревізією дотримання чинного законодавства при проведенні Територіальним управлінням у 2021 році закупівлі електричної енергії у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕРНЕРІНГ» (далі - ТОВ «ЕРНЕРІНГ») встановлено, що відповідно до Закону № 922 у 2021 році проведено переговорну процедуру закупівлі, предметом якої є постачання електричної енергії очікуваною вартістю 864 000,0 грн (код за ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія) за ID: UА -2021-01-20-004719-с-L1.

За результатами вказаної процедури закупівлі між Територіальним управлінням та ТОВ «ЕРНЕРІНГ» укладено договір від 05.02.2021 № 4-21 на постачання електричної енергії (далі -Договір № 4-21).

Предметом Договору № 4-21 (п. 2.1) є постачання електричної енергії у кількості 270 000 кВт год.

Пунктом 5.1 Договору № 4-21 визначено вартість Договору - 864 000,0 грн, у тому числі ПДВ - 144 000,0 гривень.

Комерційною пропозицією, що є додатком № 1 до Договору № 4-21, визначено ціну за одиницю товару - 3,2 грн/кВт год з ПДВ.

Ревізією дотримання законодавства при внесенні змін до Договору № 4-21 встановлено, що протягом 2021 року до Договору укладено 3 додаткових угоди, у тому числі дві, що стосуються зміни ціни електричної енергії та обсягів її постачання.

Відповідно до п. 13.6 Договору № 4-21 істотні умови не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, визначених п.п. 13.7.1 - 13.7.7 Договору № 4-21, зміст яких відповідає частині 5 ст.41 Закону № 922. Зокрема, підп.2 ч.5 ст.41 Закону № 992 та п.13.7.2 Договору №4-21 передбачено можливість збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Пунктом 13.7.2 Договору № 4-21 також передбачено, що у разі коливання ціни за одиницю товару на ринку Постачальник письмово звертається до Споживача щодо внесення відповідних змін до Договору. Наявність факту коливання ціни Товару на ринку підтверджується довідками або завіреними копіями довідок щодо ціни товару на момент укладання договору та на момент звернення до органів, установ, організацій, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни товару на ринку.

Підвищення ціни за одиницю товару по даному Договору здійснюється шляхом підписання додаткових угод та з урахуванням вимог п. 5 ч. 1 ст. 41 Закону № 922.

Споживач має право відмовитись від внесення змін до договору, якщо Постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни товару, передбачене цим пунктом.

Так, додатковою угодою від 23.06.2021 № 1 до Договору № 4-21 визначено, що «Керуючись п. 1,2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України та умов Договору № 4-21, сторони домовились збільшити ціну за одиницю товару на 10% з 01.05.2021 та викласти п. 1 Комерційної пропозиції в частині ціни за 1 кВт/год, кількість та вартість в наступній редакції:

«Ціна за 1 кВт/год електричної енергії за цим договором з 05.02.2021-30.04.2021 становить 3,2 грн, в тому числі податок на додану вартість 20%, обсяг поставки становить 128509 кВт/год;

- з 01.05.2021 - 31.12.2021 ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 3,52 грн, в тому числі податок на додану вартість 20%, обсяг поставки становить 128 628,182 кВт/год;

Загальний обсяг поставки становить 257137,182 кВт/год.

Загальна сума договору становить 864 000,0 гривень.

З огляду на зазначене, внесено відповідні зміни до п. 2.1 розділу 2 Договору № 4-21, згідно з яким Постачальник зобов`язується поставити Споживачу у 2021 році електричну енергію в кількості 257137,182 кВт/год (тобто на 12 862,818 кВт/год менше), а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість використаної електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами, що визначені Договором, та до підп. 5.1 розділу 54 Договору № 4-21, який викладено у наступній редакції: «Вартість Договору становить 864 000,0 грн з ПДВ».

Підставою для укладання додаткової угоди є лист ТОВ «ЕРНЕРІНГ» від 13.05.2021 № 07-12/112, в якому повідомляється про коливання цін на електричну енергію на ринку. Зокрема, в листі зазначено, що у 2 декаді квітня 2021 року відносно 1 декади квітня 2021 року відбулося коливання ціни електричної енергії на ринку РДН близько 14,77%. Враховуючи цей факт, Постачальник пропонує збільшити ціну за одиницю товару не більше ніж на 10%, враховуючи, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

До листа постачальником надано Експертний висновок від 28.04.2021 № 1024/21 Харківської торгово-промислової палати України щодо дослідження середньозваженої ціни на електричну енергію. Завданням дослідження є надання інформації про рівень середньозважених цін на електричну енергію на ринку «на добу наперед» (РДП) у торговій зоні ОЄС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались за першу декаду квітня (01.04-10.04) 2021 року та другу декаду квітня (11.04 - 20.04) 2021 року та порівняння між вказаними періодами.

Згідно з інформацією з офіціного сайту ДП «Оператор ринку» (https:www.oree.com.ua) середньозважені ціни на майданчику ринку «на добу наперед» (РДП) у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку», які склались на першу декаду квітня (11.04 - 20.04) 2021 року - 1520,96 грн/ МВт год; відсоток зміни різниці +14,77%.

Слід зазначити, що інформація, наведена у Експертному висновку від 28.04.2021 № 1024/21 (довідці), не підтверджує наявність факту коливання ціни Товару на ринку, а саме щодо ціни товару на момент укладання договору (05.02.2021) та на момент звернення до органів, установ, організацій, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни товару на ринку (27.04.2021).

Крім того, у Експертному висновку від 28.04.2021 № 1024/21 також передбачено, що довідка носить виключно фактографічно-інформаційний характер.

Таким чином, постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни товару у періодах, визначених Договором №4-21, тому укладання додаткових угод щодо підвищення ціни за одиницю товару та їх виконання є необґрунтованим.

Відповідно до актів приймання-передачі електричної енергії на оплату фактично спожитої електричної енергії за Договором №4-21 Постачальник передав, а Споживач прийняв електричну енергію загальним обсягом 257 137 кВт/год на загальну суму 863 999,36 гривень.

Територіальним управлінням вартість поставленої відповідно до актів приймання-передачі електричної енергії оплачено у повному обсязі за цінами, визначеними Договором №4-21 та додатковими угодами до нього, що підтверджується платіжними дорученнями.

З огляду на зазначене, внаслідок внесення ТУ ДСА змін до істотних умов Договору №4-21 на постачання електричної енергії, які належним чином не обґрунтовані, чим не дотримано вимоги п.2 ч.5 ст.41 Закону №922, 13.7.2 Договору №4-21, ст. 193 Господарського кодексу України, Територіальним управлінням у лютому-липні 2021 року здійснено оплату за постачання електричної енергії ТОВ «ЕРНЕРІНГ» у завищеному обсязі, що спричинило зайве перерахування Постачальнику бюджетних коштів на загальну суму 41 161,6 грн (270 000 - 257 137 = 12 863 х 3,2 грн).

Ревізією дотримання чинного законодавства при проведенні Територіальним управлінням у 2021 році закупівлі електричної енергії у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» (далі - ТОВ «ЛТК ЕЛЕКТРУМ») встановлено, що у липні-серпні 2021 року Територіальним управлінням проведено процедуру відкритих торгів, предметом якої є постачання електричної енергії очікуваною вартістю 666 000,0 грн (код за ДК: 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія) за ID:UA-2021-07-07-003052-a-L1.

За результатами вказаної процедури закупівлі між Територіальним управлінням та ТОВ «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» укладено договір від 13.08.2021 № 109-21 на постачання електричної енергії (далі - Договір № 109-21).

Предметом Договору № 109-21 (п. 2.1) є постачання електричної енергії у кількості 180000 кВт год.

Пунктом 5.1 Договору № 109-21 визначено вартість Договору - 515070,0 грн, у тому числі ПДВ - 85 845,0 гривень.

Комерційною пропозицією, що є додатком №1 до Договору №109-21 (далі -Комерційна пропозиція №109-21), визначено ціну за одиницю товару - 2,3845833 грн/ кВт год без ПДВта 2,8615 грн/кВт год з ПДВ.

Відповідно до п. 13.6 Договору № 109-21 істотні умови не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, зокрема крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника (п. 13.7.1 Договору № 109-21);

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в даному Договорі.

У разі коливання ціни за одиницю товару на ринку Постачальник письмово звертається до Споживача щодо внесення відповідних змін до Договору. Наявність факту коливання ціни Товару на ринку підтверджується довідками або завіреними копіями довідок щодо ціни товару на момент укладання договору та на момент звернення до органів, установ, організацій, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни товару на ринку.

Підвищення ціни за одиницю товару по даному Договору здійснюється шляхом підписання додаткових угод та з урахуванням вимог ч. 1 ст. 41 Закону № 922.

Споживач має право відмовитись від внесення змін до договору, якщо постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни товару, передбачене цим пунктом (п. 13.7.2 Договору № 109-21).

Ревізією дотримання законодавства при внесенні змін до Договору № 109-21 встановлено, що протягом 2021 року до Договору укладено 2 додаткові угоди, що стосуються зміни ціни електричної енергії та обсягів її постачання.

Так, додатковою угодою від 09.12.2021 № 1 до Договору № 109-21 визначено, що «Керуючись п. 1, 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до Договору № 109-21 про таке:

1. Сторони вирішили зменшити обсяг послуги на 11948 кВт/год, внести зміни в п. 2.1 розділу 2 «Предмет договору» Договору та викласти його у новій редакції такого змісту:

«Постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2021 році електричну енергію у кількості 168052 кВт/год..., а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість викорисаної електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами, що визначені Договором».

2. Сторони погодили внести зміни в Додаток 1 «Комерційна пропозиція» до Договору і викласти в такій редакції:

П. 1 Тариф на постачання електричної енергії для Споживача , з урахуванням ПДВ становить:

- 2,8615 грн/кВт/год, обсяг послуги - 45290 кВт, що становить 129597,33 грн;

- 3,14 грн/кВт/год, обсяг послуги - 122762 кВт, що становить 385472,67 гривень».

П. 4 Загальний обсяг постачання електричної енергії становить 168052 кВт/год».

Суд зазначає, що у додатковій угоді від 09.12.2021 №1 як підстава для внесення змін вказано пункти 1, 7 ч.5 ст.41 Закону № 992.

При цьому, пункт 1 ч. 5 ст. 41 Закону № 992 передбачає можливість зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі у разі зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

В той же час, після підписання додаткової угоди зменшення вартості договору не відбувалось, вартість договору залишилась на рівні 505 070,0 грн, що свідчить про те, що фактичний обсяг видатків замовника не змінився.

Крім того, пункт 7 ч.5 ст.41 Закону № 992 передбачає можливість зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі у разі зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Таким чином, застосування ні пункту 1 частини 5 статті 41 Закону №922, ні пункту 7 частини 5 статті 41 Закону №922 документально не обґрунтовані.

Позивач у позовній заяві вказує на положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922, яку не визначено як підставу для внесення змін згідно з додатковою угодою від 09.12.2021 № 1 до Договору № 109-21.

В обґрунтування щодо укладання додаткової угоди надано консультаційно - аналітичну довідку щодо середньозваженої ціни електричної енергії, яка визначена та оприлюднена на сайті ДП «Оператор ринку», видану Торгово-промисловою палатою України від 29.10.2021 № 3107/08.0-39 та адресована директору ТОВ «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» на його запит від 26.10.2021 № 2610-01.

В даній довідці повідомляється, що «... зміна середньозваженої ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні ОЕС України на ринку «на добу наперед» (РДН ОЕС) за другу декаду жовтня 2021 року порівняно з першою декадою жовтня 2021 року, у відсотковому вираженні, становила:

- у першій декаді жовтня 2021 року - 2446,49 грн/МВт год;

- у другій декаді жовтня 2021 року -2741,59 грн/МВт год;

- зміна ціни -12,06%».

Додатковою угодою від 21.12.2021 № 2 до Договору № 109-21 визначено, що «Керуючись п. 1, 7 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до Договору№ 109-21 про наступне:

1. Сторони вирішили зменшити обсяг послуги на 5707 кВт/год, внести зміни в п. 2.1 розділу 2 «Предмет договору» Договору та викласти його у новій редакції такого змісту:

«Постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2021 році електричну енергію у кількості 162345 кВт/год..., а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість використаної електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами, що визначені Договором».

2. Сторони погодили внести зміни в Додаток 1 «Комерційна пропозиція» до Договору і викласти в такій редакції:

П. 1 Тариф на постачання електричної енергії для Споживача, з урахуванням ПДВ становить:

- 2,8615 грн/кВт/год, обсяг послуги - 45290 кВт, що становить 129 597,33 грн;

- 3,14 грн/кВт/год, обсяг послуги - 53 053 кВт, що становить 166 586,38 грн;

- 3,42 грн/кВт/год, обсяг послуги - 64 002 кВт, що становить 218886,29 гривень».

П. 4 Загальний обсяг постачання електричної енергії становить 162345 кВт/год».

Слід зазначити, що аналогічно підставою для внесення змін є п. 1,7 ч.5 ст.41 Закону № 992, про що визначено у додатковій угоді від 21.12.2021 № 2.

При цьому, пункт 1 ч. 5 ст. 41 Закону № 992 передбачає можливість зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі у разі зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

В той же час, після підписання додаткової угоди зменшення вартості договору не відбувалось, вартість договору залишилась на рівні 505070,0 грн, що свідчить про те, що фактичний обсяг видатків замовника не змінився.

Крім того, пункт 7 ч.5 ст.41 Закону № 992 передбачає можливість зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі у разі зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Підставою для укладання додаткової угоди від 21.12.2021 № 2 є лист ТОВ «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» від 14.12.2021 № ТО-00633, в якому повідомляється, що «...за результатами роботи ринку РДН за першу декаду листопада 2021 року середньозважена ціна електричної енергії склала 3,20908 грн/кВт.год, що в порівнянні з ціною третьої декади жовтня 2021 року (2,80703 грн/кВт.год) збільшилась на 14,32%.

Враховуючи вищезазначене, пропонуємо збільшити ціну електричної енергії по договору 3,14 грн/кВт.год з ПДВ на суму, що не перевищує 9,99%, а саме на 0,28 грн з ПДВ. Підтвердженням зміни ціни (коливання ціни) на електричну енергію є копія Порівняльного аналізу роботи ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку за10 днів листопада та жовтня 2021 року (Основні показники РДН та ВРД за10 днів листопада 2021 року), що оприлюднено на веб-сайті ДП «Оператор ринку» (https ://www. oree. com. ua)...».

Ревізією обґрунтованості внесення Територіальним управлінням (шляхом укладання додаткових угод від 09.12.2021 № 1 та від 21.12.2021 № 2) змін до істотних умов Договору № 109-21 на постачання електричної енергії встановлено, що надані ТОВ «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» інформація та документи не підтверджують зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts,ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, які є підставою для застосування п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону № 992, п. 13.7.7 Договору № 109-21.

Крім того, інформація, наведена у довідці Торгово-промислової палати України від 29.10.2021 № 3107/08.0-39, листі ТОВ «ЛТК ЕЛЕКТРУМ» від 14.12.2021 № ТО-00633 та Порівняльному аналізі роботи ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку за 10 днів листопада та жовтня 2021 року (Основні показники РДН та ВРД за 10 днів листопада 2021 року) не підтверджує наявність факту коливання ціни Товару на ринку, а саме щодо ціни товару на момент укладання договору (13.08.2021) та на момент звернення до органів, установ, організацій, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни товару на ринку (26.10.2021), що спростовує також можливість застосування п. 2ч.5 ст. 41 Закону № 992. Довідка органу, уповноваженого надавати інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, як обґрунтування для укладання додаткової угоди від 21.12.2021 № 2, до ревізії не надана.

Відповідно до актів приймання-передачі електричної енергії на оплату фактично спожитої електричної енергії за Договором № 109-21 Постачальник передав, а Споживач прийняв електричну енергію загальним обсягом 162 345 кВт/год на загальну суму 515070,0 гривень.

З огляду на зазначене, внаслідок внесення Територіальним управлінням змін до істотних умов Договору № 109-21 на постачання електричної енергії, які належним чином не обґрунтовані, чим не дотримано вимоги п. 1, 7 ч. 5 ст. 41 Закону № 922, 13.7.7 Договору № 109-21, ст. 193 Господарського кодексу України, Територіальним управлінням у серпні-грудні 2021 року здійснено оплату за постачання електричної енергії ТОВ «ЛТК «ЕЛЕКТРУМ» у завищеному обсязі, що спричинило зайве перерахування Постачальнику бюджетних коштів на загальну суму 50 519,78 грн (180 000 - 162 345 = 17655 х 2,8615).

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати вимогу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області, оформлену листом Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області № 262308-14/663-2024 від 12.02.2024 про усунення порушень законодавства, щодо:

- вжиття заходів щодо відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322^Ш (далі - КЗпП України) на користь ТУ ДСАУ у Черкаській області матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок нарахування та виплати доплат до посадового окладу суддям, які не здійснювали правосуддя, на суму 3 824 700,00 гривень;

- проведення перерахунку і відповідних взаємозвірок щодо зайво нарахованих відрахувань до державних цільових фондів та забезпечити повернення на користь Територіального управління зайво сплачених коштів на суму 816 700,00 гривень;

- вжиття заходів щодо відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України на користь Територіального управління матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправомірного відшкодування витрат на відрядження судді ОСОБА_1 , який не здійснював правосуддя.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 18.11.2024.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА