Ухвала від 19.11.2024 по справі 320/14892/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відвід (самовідвід) судді

19 листопада 2024 року м. Київ № 320/14892/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши заяву про самовідвід головуючої судді Шевченко А.В. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області про визнання дій протиправними,

в с т а н о в и в :

до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області про визнання протиправними (незаконними) дій відповідача - видача Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 222 від 28.04.2005.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 позовну заяву залишено без розгляду на підставі частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 скасовано, справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024 справу розподілено раніше визначеному складу суду, та фактично передано судді Шевченко А.В. для розгляду 19.11.2024.

19 листопада 2024 року головуючою суддею Шевченко А.В. подано до суду заяву про самовідвід.

Так, в обґрунтування заяви зазначено, що з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади, уникнення звинувачень в неупередженості судового розгляду цієї справи, враховуючи вже викладену позицію суду у цій справі, та забезпечення достатніх гарантій для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у безсторонності головуючого судді в справі, суддя Шевченко А.В. заявила самовідвід від розгляду даної справи.

Розглядаючи заяву Шевченко А.В. про самовідвід, суд враховує таке.

Відповідно до пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 №2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Приписами частини першої, третьої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід.

Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

При цьому, частинами першою, другою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Питання про самовідвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об`єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб`єктивному і об`єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб`єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об`єктивним тестом, тобто з`ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.

Статтею 2 Закону України 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов`язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина перша статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду.

Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).

Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Comte, Va№ Leuve№ i De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.

У справі П`єрсак проти Бельгії (Piersac vs Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.

У такому контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі Хаушильд проти Данії зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об`єктивної перевірки.

Стосовно об`єктивної неупередженості у справі Фей проти Австрії ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstei№ v. Switzerla№ d) та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» (Castillo Algar v. Spai№ ), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Такі ж самі висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02).

У той же час реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.

Отже, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про його упередженість, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді. Аналогічне правило має розповсюджуватись і на розгляд питання щодо самовідводу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в ухвалах від 17 квітня 2018 року в справі № 800/63/16, від 27 червня 2018 року в справі № 800/427/17, від 14 червня 2021 року в справі № 9901/230/21.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Отже, право на подання заяви про відвід (самовідвід) судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатись особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Враховуючи наведені вимоги та доводи заяви про самовідвід судді, з метою уникнення сумнівів щодо об`єктивності та неупередженості судді, відновлення об`єктивного ставлення та довіри до суду у даній справі, суд вважає за необхідне задовольнити заяву про самовідвід.

Відповідно до вимог частини другої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення відводу (самовідводу) одному із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.

Керуючись статтями 36, 37, 39, 40, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

заяву про самовідвід судді Шевченко А.В. від розгляду адміністративної справи № 320/14892/23 задовольнити.

Передати матеріали адміністративної справи № 320/14892/23 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області про визнання дій протиправними до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали суду надіслати (видати) учасникам справи (їхнім представникам).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Шевченко А.В.