Ухвала від 02.06.2025 по справі 320/14892/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

02 червня 2025 року № 320/14892/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василенко Г.Ю. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження заяву позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області про визнання дій протиправними,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області про визнання дій протиправними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.25 визнано відвід судді Київського окружного адміністративного суду Василенко Г.Ю. у справі № 320/14892/23 необґрунтованим.

Позивач подав заяви від 03.03.2025 та від 13.05.2025 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та допит свідка, які мотивовані вагомим значенням для позивача та значною складністю справи.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:

1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;

2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;

3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;

5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;

6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;

8) типові справи;

9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;

10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;

11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Предметом позову у даній справі є оскарження дій відповідача - щодо видачі Кваліфікаційною - дисциплінарною комісією адвокатури Київської області свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №222 від 28.04.2005.

Оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №340/1901/20, від 28.07.2021 у справі №160/6740/20, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 29.07.2021 у справі №340/1727/20, від 05.08.2021 у справі №200/5490/20-а, від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 та багатьох інших.

Також суд зазначає, що оцінити значення справи для позивача і "складність справи" має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне конкретизоване пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26 травня 2022 року у справі №640/594/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 200/6491/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/23517/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 640/23385/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 460/6542/20, від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020 тощо.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що лише посилання учасників процесу на істотне значення цієї справи для них, які належним чином не обґрунтовані та не підтверджені, не є безумовною підставою для здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи за правилами загального, а не спрощеного, позовного провадження не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справах незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов`язкового розгляду справи саме за правилами загального позовного провадження лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях за правилами загального позовного провадження усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об`єктивної істини ані обов`язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.

Водночас, зміст заяви позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.

Суд зауважує, що позивач у клопотанні про перехід до загального позовного провадження не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим, шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення підготовчого засідання.

При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

Щодо заяви позивача про допит свідків, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 72 Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 65 Кодексу адміністративного судочинства України, як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі.

Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України, показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 92 Кодексу адміністративного судочинства України, виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання у справі.

Статтею 93 Кодексу передбачено, що сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що для вирішення питання щодо наявності підстав для виклику до суду свідків перевірці підлягають два критерії: процесуальний та матеріальний.

Процесуальний критерій полягає у перевірці поданої до суду заяви на виконання стороною вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо порядку, строків та дотримання форми і вимог щодо такого виду заяви.

Матеріальний критерій полягає у встановленні доцільності вчинення такої процесуальної дії з точки зору: чи можуть особи (свідки) повідомити суду про відомі їм обставини, які мають значення для справи; чи будуть показання свідків достатніми доказами, які у своїй сукупності дадуть змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять саме до предмета доказування (стаття 76 Кодексу).

Беручи до уваги викладене, зважаючи на предмет спору та наявні у матеріалах справи документи, суд доходить висновку про можливість встановлення обставин, які входять до предмету доказування у справі, за допомогою письмових доказів, отже, і про відсутність підстав для виклику та допиту свідків.

При цьому, суд зазначає, що зі змісту статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлений порядок допиту свідків, також слідує, що допит свідків здійснюється головуючим у справі суддею виключно в межах судового засідання.

Зважаючи на те, що розгляд справи № 320/14892/23 здійснюється згідно з ухвалою суду від 10.12.2024 про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), підстав для задоволення заяви в частині допиту позивача та відповідача в якості свідків суд не вбачає.

Крім того, процесуальним законом передбачено можливість з`ясування обставин справи шляхом подання учасниками справи заяв по суті справи.

З огляду на вказане, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяв позивача про допит свідків та про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Водночас, судом при вирішенні спору по суті будуть враховані письмові доводи учасників справи та надані ними докази, наявні в матеріалах справи.

Керуючись статтями 12, 92, 93, 160, 179, 212, 243, 248, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та в допиті свідків.

2. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Василенко Г.Ю.