Постанова

від 19.11.2024 по справі 190/107/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9809/24 Справа № 190/107/23 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Городничої В.С.,Свистунової О.В.

за участю секретаря Попенко Ю.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нетреби Катерини Олександрівни на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нетреба Катерина Олександрівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2023 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нетреба К.О., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 є його дружиною. На початку 2022 року йому стало відомо, що в провадженні П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 20 листопада 2017 року в сумі 902942 грн. 19 коп. У вказаному договорі позики від 20 листопада 2017 року та Додатковій угоді від 20 листопада 2017 року в графі "Чоловік позичальника" міститься підпис, але він не ставив свій підпис в даних договорах, не був присутній при укладанні цих договорів і своєї згоди на укладання договору, як другий з подружжя, не надавав. На його думку, замість нього поставила свій підпис інша особа з метою звернення до суду з позовом, спрямованим на стягнення коштів з його дружини ОСОБА_2 та можливо в подальшому і з нього також. Позивач стверджує, що йому нічого не було відомо про укладання його дружиною ОСОБА_2 договору позики та додаткової угоди з ОСОБА_3 . Позивач вважає, що договір позики має бути визнаний судом недійсним, оскільки він цей договір не підписував, у жодний інший спосіб не погоджував, а відтак відсутнє його вільне волевиявлення. Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити запитання про те, чи виконано підпис в договорі позики та в додатковій угоді ним, чи іншою особою. На підстав викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір позики від 20 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , предметом якого є позика в сумі 4000 доларів США.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року відмовлено в повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нетреба К.О., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики. Судові витрати по справі, понесені позивачем при зверненні до суду з позовом, залишено по фактично понесеним.

Додатковим рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Індюкової Т.В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. У цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нетреба К.О., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики - ухвалено додаткове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 000грн.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нетреба К.О. просить рішення суду від 20 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нетреби К.О. залишити без задоволення, рішення суду від 20 серпня 2024 року залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Згідно з положеннями статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона -позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У справі встановлено, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 листопада 2007 року (т.1 а.с.18).

20 листопад 2017 року між ОСОБА_3 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) було укладено договір позики у простій письмовій формі, відповідно до умов якого сума позики за договором становить 4000 доларів США, що є еквівалентом 105905 грн., які передано позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору (т.1 а.с.5).

У вказаному договорі позики від 20 листопада 2017 року в графі "Чоловік позичальника" міститься підпис ОСОБА_1 (т.1 а.с.5).

Відповідно до п.3 договору позики позичальник зобов`язався повернути позику до 20 листопада 2020 року включно.

Згідно з п.4 позичальник зобов`язується повернути суму позик достроково на письмову вимогу позикодавця у триденний строк від дня отримання письмової вимоги. Сторони домовилися, що вимога про необхідність повернення боргу вважається отриманою позичальником після спливу трьох календарних днів з моменту відправлення цього повідомлення на адресу позичальника.

Пунктом 14 договору позики сторонам роз`яснено положення чинного законодавства щодо порядку укладення договорів позики та наслідки визнання їх недійсними, зміст статей 203,545, 625, 1046-1053 ЦК України, статей 59-65, 74 СК України.

20 листопада 2017 року між між ОСОБА_3 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) було укладено у простій письмовій формі додаткову угоду до договору позики від 20 листопада 2017 року, відповідно до якої за домовленістю сторін при неповерненні позики у строк, передбачений умовами договору, позикодавець може звернути стягнення на земельну ділянку площею 5,8551 га, розташовану за адресою: КСП "Дружба", кадастровий номер 1224581200:01:001:0207, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с.6).

У вказаній додатковій угоді від 20 листопада 2017 року до договору позики від 20 листопада 2017 року в графі "Чоловік позичальника" також міститься підпис ОСОБА_1 (т.1 а.с. 6).

Звернувшись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір позики від 20 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка є його дружиною, предметом якого є позика в сумі 4000 доларів США, посилався на те, що він не підписував вказаного правочину, не був присутній при його укладанні та своєї згоди на укладання договору, як другий з подружжя, не давав.

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року було задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нетреба К.О. У цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нетреба К.О., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, призначити комплексну судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизу. Проведення експертизи доручено експертам ТОВ "Київська незалежна судово-експертна установа" (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців,21). Для виконання судової експертизи направити експертній установі матеріали цивільної справи №190/107/23 (провадження №2/190/144/23), оригінали договору позики від 20 листопада 2017 року та додаткової угоди до договору позики від 20 листопада 2017 року, які вилучено на час проведення експертизи з матеріалів справи №190/1913/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Зобов`язано позивача ОСОБА_1 з`явитись за викликом експерта до експертної установи для надання експериментальних зразків підпису, а також зобов`язати в строк не пізніше п`яти днів з дня винесення ухвали, надати суду вільні та умовно-вільні зразки його підпису. На вирішення експертам поставлено наступні питання: 1) Чи виконані підписи від імені ОСОБА_1 , ним же, чи іншою особою в договорі позики від 20 листопада 2017 року, сторонами якого зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , предметом якого є позика в сумі 4000 (чотири тисячі) доларів США та додатковій угоді до Договору позики від 20 листопада 2017 року, сторонами якого зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .? Експертів попереджено про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 Кримінального Кодексу України. Роз`яснено сторонам положення ст.109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі, зокрема про те, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Витрати, пов`язані з проведенням комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи, покладено на позивача ОСОБА_1 . Розгляд даної цивільної справи зупинено (т.1 а.с.164, 165).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Ухвалу П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року - залишено без змін (т.1 а.с.212-214).

20 грудня 2023 року справа надіслана до експертної установи для проведення експертизи (т.1 а.с.224).

27 березня 2024 року матеріали справи повернуті з експертної установи до суду першої інстанції без проведення експертизи, з посиланням на те, що оплата за проведення експертизи не надійшла (т.1 а.с.230).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховноно Суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний

правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частинами першою, другою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

На підставі частини другої статті 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Особливості дрібного побутового договору визначені у частині першій статті 31 ЦК України, за змістом якої правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Визначення "дрібний побутовий правочин" має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин різні межі вартості.

За загальним правилом такий правочин (дрібний побутовий) має повністю виконуватися сторонами в момент його вчинення, а тому він може вчинятися або усно (частина перша статті 205 ЦК України), або шляхом здійснення конклюдентних дій (частина друга статті 205 ЦК України).

З ознак дрібного побутового правочину можна виділити: 1) безпосередня спрямованість на задоволення потреб громадянина; 2) моменти укладення та виконання як правило збігаються, або слідують один за одним; 3) невисока вартість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Посилання суду як на підставу для визнання договору недійсним з підстав відсутності згоди дружини позичальника на укладення спірного правочину є безпідставним, оскільки позичальник беручи в борг грошові кошти спільним майном не розпоряджався, а відтак у даному випадку отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується розпорядження спільним майном.

Також подібні за змістом висновки містяться в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі №133/3928/14-ц.

Слід зазначити, поняття дрібного побутового правочину є оціночним, тому у разі спору суд, виходячи з оцінки фактичних обставин справи, має кваліфікувати правочин як дрібний побутовий або як такий, що не відповідає визначеним у чинному законодавстві вимогам.

У цій справі, що переглядається, отримання грошових коштів у борг за оспорюваним договором позики одним із подружжя є дрібним правочином, та не є розпорядженням спільним майном подружжя, тому відсутня необхідність в отриманні письмової згоди другого із подружжя на укладення такого договору.

Також слід зазначити, доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 , як чоловік позичальника ОСОБА_2 , не підписував оскаржений ним договір позики, матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нетреба К.О., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права є необгрунтованими.

Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нетреби Катерини Олександрівни - залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І.А.Єлізаренко

Судді В.С.Городнича

О.В.Свистунова