Постанова

від 19.11.2024 по справі 380/792/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/792/24 пров. № А/857/19122/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року, ухвалене суддею Мартинюком В.Я. у м. Львові у м. Львові у порядку письмового провадження у справі № 380/792/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 доУправління праці та соціального захисту населення Трускавецької міської радипро визнання протиправними та скасування рішень, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Трускавецької міської ради, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення на виконання судових рішень у справі №380/8812/22 від 16.05.2023 і у справі №380/17819/22 від 07.06.2023 про повторну відмову у призначенні житлової субсидії; стягнути моральну шкоду у сумі 536800,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними і скасовано рішення, прийняті Управлінням праці та соціального захисту населення Трускавецької міської ради від 16.05.2023 року та від 07.06.2023 року про повторний розгляд заяв про призначення та надання житлової субсидії від 10.05.2022 року та від 30.09.2022 року ОСОБА_1 .

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм процесуального права та підлягає частковому скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує на правильність висновків суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних рішень відповідача, однак судом неправильно та неповно досліджено докази щодо наявності обставин заподіяння позивачу моральної шкоди. Зазначає, що судом не правильно встановлено обсяг позовних вимог і залишено без аналізу докази, допустивши істотне порушення процесуального права, що мало наслідком відмову позивачу у стягненні з відповідача моральної школи. Згідно доводів скаржника, попри правильність висновків про те, що для відшкодування моральної шкоди обов`язковою є необхідність наявності шкоди, протиправності діяння заподіювача та вину останнього в її заподіянні, не вказав на те, якої складової не вистачає для захисту прав позивача. Вважає помилковим покликання суду у рішенні на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.2005 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти аргументів позивача та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Управління праці та соціального захисту населення Трускавецької міської ради від 16.05.2023 року про повторний розгляд заяви про призначення та надання житлової субсидії від 10.05.2022 року ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 року у справі №380/8812/22 позивачу у заяві про призначення та надання житлової субсидії від 10.05.2022 року відмовлено в наданні житлової субсидії з таких підстав: взагалі відсутні доходи за інформацією Державної податкової служби, Пенсійного фонду України, які враховуються під час призначення житлової субсидії за період з липня по грудень 2021 року.

Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Трускавецької міської ради від 07.06.2023 про повторний розгляд заяви про призначення та надання житлової субсидії від 30.09.2022 ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 у справі №380/17819/22 повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 30.09.2022 про призначення та надання житлової субсидії, з врахуванням заяви від 05.12.2022 і декларації від 30.09.2022 про призначення субсидії та відмовлено в призначенні житлових субсидій на зимовий період з 01.10.2022 по 30.04.2023 з таких підстав: підпунктом 5 п.14 Положення про порядок призначення житлових субсидій визначено, що житлова субсидія не призначається (у тому числі на наступний період, якщо уповноваженим органом отримано інформацію про наявність простроченої понад три місяці (на дату надання такої інформації) заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком, строк позовної давності якої не минув і загальна сума якої перевищує 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на день звернення за призначенням житлової субсидії.

Листом №1103 від 17.11.2023 адресованому позивачу відповідач повідомив його, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 у справі №380/17819/22 управління повторно розглянуло його заяву від 30.09.2022 про призначення та надання житлової субсидії, з врахуванням заяви від 05.12.2022 про прийняття додаткових документів до заяви і декларації від 30.09.2022 про призначення субсидії та враховано правові оцінки, надані у рішенні суду. За результатами розгляду 07.06.2023 прийнято рішення про відмову в призначенні та наданні житлової субсидії. Починаючи з 01.12.2022 призначення житлових субсидій здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Листом №1104 від 17.11.2023 відповідач повторно повідомив позивача, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі №380/8812/22 управління повторно розглянуло його заяву від 10.05.2022 та врахувало правову оцінку, надану у рішенні суду. За результатами розгляду 16.05.2023 управлінням прийнято рішення про відмову в призначенні житлової субсидії. Починаючи з 01.12.2022 призначення житлових субсидій здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції змістом спірних правовідносин є рішення від 07.06.2023 та від 16.05.2023 про повторну відмову у призначенні житлової субсидії позивачу.

ОСОБА_1 , вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Одночасно позивачем заявлено вимоги про стягнення компенсації за завдану йому моральну шкоду.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі у частині вимоги про стягнення із суб`єкта владних повноважень моральної шкоди, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 №4(пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 згаданої Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У контексті розглядуваних правовідносин, з огляду на не встановлення характеру та обсягу страждань, яких позивач зазнав внаслідок прийняття відповідачем відповідних рішень, визнаних судом протиправними, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я, такі рішення не можуть вважатися засобом негативного впливу на позивача, причиною досягнення позивачем негативних емоцій, рівня страждання або приниження.

Також судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та необхідністю відшкодування моральної шкоди. Такі обставини не можуть слугувати беззаперечним доказом понесення моральних страждань. Крім того позивачем не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення моральної шкоди, а тому вимоги позивача про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Приймаючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі №380/792/24, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог знаходиться поза межами апеляційного оскарження, а тому апеляційному перегляду в цій частині не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 рокуу справі №380/792/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний