Ухвала

від 20.11.2024 по справі 440/141/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа №440/141/24

адміністративне провадження № К/990/42127/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Губської О.А.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е.

перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 440/141/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати позивачу:

середнього заробітку, за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 16.04.2018 року по 22.12.2023 року,

компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період: 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року квітень 2008 року, січень 2009 року квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018 року;

стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток, за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 16.04.2018 року по 22.12.2023 року, в сумі 99 757,84 грн.

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати, за період з 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018 року по день фактичної виплати індексації 22.12.2023.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення; стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31244,16 грн (тридцять одна тисяча двісті сорок чотири гривні шістнадцять копійок); зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати, за період з 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - березень 2016 року по день фактичної виплати індексації 22.12.2023 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог та клопотання позивача про встановлення судового контролю відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишено без задоволення, апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року по справі №440/141/24 змінено шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 58648,84 грн (п`ятдесят вісім тисяч шістсот сорок вісім) грн. 84 коп.». В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.

У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Отже, враховуючи, що ця справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Так, питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.

Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.

Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження скаржник не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Водночас вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Суд зазначає, що касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Суд також відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів та лише загальні посилання на бюджетні витрати та можливі наслідки таких витрат, за відсутності вмотивованих підстав, не свідчать про винятковість цієї справи.

У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Колегія суддів зазначає, що скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.

Однак, посилання скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України,

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 440/141/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіО.А. Губська Н.М. Мартинюк В.Е. Мацедонська