Рішення

від 11.11.2024 по справі 461/4299/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/4299/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2024 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Мироненко Л.Д.

за участю секретаря Курилюк А.І.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог.

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що вона 05.04.2024 року уклала з відповідачем договір про надання освітніх послуг. При цьому, про умови надання таких послуг стороною відповідача її було повідомлено тільки після підтвердження їх оплати. Вказує, що відповідач не надав потрібних їй навчальних матеріалів, а тому вона повідомила представника відповідача про бажання розірвати договір та повернути кошти, однак отримала відмову. ОСОБА_3 зазначає, що дії відповідача щодо відмови розірвати договір та повернути сплачені кошти є неправомірними та такими, що суперечать нормам Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, на її думку, договір укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики з боку фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , тому такі дії відповідача є забороненими та підпадають під дію ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач також зазначає, що неправомірними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка полягає у значних моральних стражданнях та глибоких душевних переживаннях, спричинених введенням її оману, а саме під час пропонування продукції їй як споживачу не надавалась або надавалась у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Крім того, внаслідок надання неякісних послуг і відмови від розірвання договору та повернення коштів вона не мала можливості якісно підготуватись до здачі тесту з німецької мови, внаслідок пережитого стресу та відсутності необхідних коштів для оплати навчання.

З урахуванням вищенаведеного, просила суд:

-розірвати публічний договір укладений 05.04.2024р. між нею та фізичною особою- підприємцем ОСОБА_4 ;

-стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на її користь кошти сплачені за публічним договором у сумі 36 505,00 гривень;

-стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на її користь 8 000,00 гривень компенсації моральної шкоди.

-

Рух справи в суді.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28.05.2024 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.09.2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позиція сторін по справі.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та просив такий задовольнити. Вказав, що відповідно до ч.4 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту укладання договору. Позивач повідомила сторону відповідача у визначених цією статтею строк про намір розірвати договір, однак їй було відмовлено. Відтак, представник позивача вважає таку відмову незаконною.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Подав до суду відзив, у якому зазначив, що позивачем не надано доказів здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності. Вся необхідна інформація була надана позивачу, а тому відсутні підстави для розірвання договору від 05.04.2024 року. Зокрема, на думку представника відповідача, ОСОБА_3 мала можливість та була зобов`язана ознайомитись із умовами договору, оскільки такі були викладені у загальному доступі на веб-сайті відповідача. Крім того, зазначив, що позивач не зверталась у передбаченому договором порядку щодо неякісних послуг або про розірвання договору, а тому вимоги про розірвання договору є безпідставними.

Крім того, в судовому засіданні підтвердив, що наявні в матеріалах справи скріншоти відображають листування позивача у мессенджерах саме з особами, які діяли в інтересах відповідача.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Як встановлено судовим розглядом та вбачається із матеріалів справи, 05.04.2024 року, між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено публічну угоду (оферту), за якою, відповідач надаватиме позивачу послуги із вивчення іноземної мови у кількості 50 занять по 60 хвилин кожне. Вартість надання послуг визначена у розмірі 37250 грн.

Відповідно до вступної частини вказаної угоди приватний підприємець ОСОБА_4 , код НОМЕР_1 що є резидентом України, надалі виконавець, пропонує укласти цей договір із зацікавленою особою, надалі замовник", потім спільно іменовані - "сторони, окремо - "сторона", на послуги, передбачені на Інтернет-ресурсі https://bebestschool.com.

Ця угода є публічною (оферта). Умови оферти однакові для всіх клієнтів/замовників, незалежно від їх статусу, не віддаючи переваги одному клієнту/замовнику над іншим.

Відповідно до п.2.1-2.3 вказаної публічної угоди виконавець надає замовнику послуги, що передбачені на Інтернет-ресурсі виконавця https://bebestschool.com, а замовник зобов`язується своєчасно їх оплачувати відповідно до умов цього договору.

Послуги надаються відповідно до вимог договору та послуги, обраної замовником. Виконавець надає замовнику послуги, керуючись своїм професійним досвідом.

Ціни, зміст, терміни, форма та інші істотні умови надання послуг публікуються на Інтернет- ресурсі виконавця або надсилаються замовнику електронним способом.

Згідно з п.3.1-,3.5 публічної угоди всі умови договору та інші умови, що передбачені на Інтернет-ресурсі https://bebestschool.com , є обов`язковими для сторін з моменту акцепту замовником.

Якщо замовник не погоджується з умовами цієї угоди, він не повинен приймати та користуватися послугою.

Якщо замовник не знає або не розуміє будь-яких суттєвих умов послуги чи договору, він зобов`язаний зв`язатися з виконавцем у письмовій формі для роз`яснення. В іншому випадку він не має права посилатися на те, що він не обізнаний або не розуміє суттєвих умов послуги або договору і на цій підставі відмовитись від договору після акцепту.

Замовник, який прийняв договір, вважається ознайомленим з ним та з іншими умовами, обумовленими на Інтернет-ресурсі виконавця з обсягом, кількістю, переліком послуг, термінами, вартістю послуги та додатковими послугами, якщо такі є.

Акцептом пропозиції укласти договір та укладання договору замовником є 100% (стовідсоткова) плата за послуги, що свідчить про приєднання замовника до договору та рівносильно договору, підписаному обома сторонами.

Згідно п. 10.1. Договору Замовник має право відмовитись від надання послуг на наступних умовах:

- п. 10.1.1 повернення коштів у разі відмови від надання послуг здійснюється у розмірі 100% від вартості послуг, оплачених Замовником, якщо доступ до контенту послуг не був відкритий, не були проведені навчальні заняття, Виконавець не надав матеріали Замовнику та Замовник не увійшов до особистого кабінету для доступу або не отримав контент послуг за допомогою електронного зв`язку.

-п. 10.1.2 повернення коштів за дотримання умов пункту 10.1.1., отриманих за рахунок оплати послуг, здійснюється за письмовим запитом Замовника, який надсилається на електронну пошту виконавця, зазначену в цьому договорі, не пізніше ніж за 5 (п`ять) календарних днів до дати початку навчання;

-п. 10.1.3 заява на повернення при дотриманні умов пункту 10.1.1 та пункту 10.1.2 має містити: причини відмови від послуг та повернення грошових коштів, реквізити для переказу коштів з яких було здійснено оплату, копію засвідчуючого особу замовника документа та копію документа про оплату послуг.

Згідно з п. 12.1 договір набуває чинності з моменту акцепту замовником - здійснення 100% (стовідсоткової) оплати послуг та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Позивач на виконання договору сплатила 37250 грн., що підтверджується банківською квитанцією від 05.04.2024 року.

Відповідно до наявних в матеріалах справи роздруківок листування у мессенджері ОСОБА_3 із особою, яка діє в інтересах відповідача, вбачається, що остання повідомила позивачу істотні умови договору про надання послуг, зокрема кількість занять з вивчення німецької мови, їхню тривалість, загальну вартість їх проведення. Вказана особа також вказала інтернет-платформу на якій такі заняття відбуватимуться та надала посилання на відео інструкцію щодо реєстрації на такій платформі; запросила на пробне заняття, узгодила дату та час його проведення; надала реквізити для оплати та повідомила про спосіб здійснення оплати.

10.04.2024 року позивач за допомогою мессенджера повідомила останню про намір розірвати договір та висловила вимогу про повернення сплачених коштів, однак їй було відмовлено та повідомлено, що в публічній угоді (оферті) можливість повернення коштів не передбачена.

У відповіді від 16.05.2024 року на адвокатський запит, відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 повідомила, що ОСОБА_3 акцентувала пропозицію укласти договір, погодилася з усіма його умовами, та приєдналася до договору, після чого їй було надано доступ в особистий кабінет студента. Також повідомила, що надання навчальних матеріалів не входить у вартість навчання.

Мотиви прийняття рішення судом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частинами першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Саме такий публічний договір - розміщено на сайті відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 .

Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Як вбачається зі ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Щодо нечесної підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1, абзаців першого та другого частини 2 статті 19 Закону України «Про нечесну підприємницьку діяльність» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про:

1)основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;

2)гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції;

3)будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;

спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг;

4)умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу;

5)потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

6)місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець;

7)характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;

8)небезпеку, що загрожує споживачу у зв`язку з покупкою та/або використанням продукції;

9)права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Забороняються як такі, що вводять в оману недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості продукції або про продаж продукції протягом обмеженого строку, що спонукає споживачів до прийняття швидкого рішення і позбавляє їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення (п.4 ч.3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Враховуючи викладене, суд вважає, що сторона позивача не надала належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача.

Щодо права позивача на розірвання договору.

Згідно з частиною другою ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», укладення договору на відстані відбувається за допомогою засобів дистанційного зв`язку: телекомунікаційних мереж, поштового зв`язку, телебачення, інформаційних мереж, зокрема Інтернет (статті 1, 13 цього Закону).

Відповідно до частин першої-третьої статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" положення цієї статті не застосовуються до договорів, укладених на відстані, які стосуються: 1) правочинів з нерухомим майном, крім оренди такого майна; 2) правочинів з цінними паперами; 3) фінансових послуг; 4) продажу товарів торговельними автоматами; 5) телекомунікаційних послуг; 6) правочинів, здійснених на аукціоні, якщо участь у ньому можлива і без використання засобів дистанційного зв`язку. Перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: 1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії; 2) основні характеристики продукції; 3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; 4) гарантійні зобов`язання та інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом продукції; 5) інші умови поставки або виконання договору; 6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8) період прийняття пропозицій; 9) порядок розірвання договору. У разі ненадання такої інформації суб`єкт господарювання несе відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону. Факт надання інформації відповідно до вимог частини другої цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку. Підтвердження інформації не вимагається, якщо послуга надається засобами дистанційного зв`язку і оплачується через оператора телекомунікаційних послуг.

Частиною 4 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару.

Якщо відповідно до абзацу другого частини третьої цієї статті підтвердження інформації не вимагається, споживач може розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення.

Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору. Споживач має право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до моменту повернення йому сплаченої ним суми грошей.

За частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4).

Згідно з частиною другою ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Таким чином, будь-які умови договору, що обмежують права покупця - фізичної особи порівняно з правами, встановленими, зокрема Законом України "Про захист прав споживачів", є нікчемними. Зазначене стосується і обмеження права споживача на розірвання укладеного на відстані договору шляхом повідомлення продавця про це протягом 14 днів з моменту його укладення.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач 06.04.2024 року за допомогою мессенджера звернулась до особи, яка діяла в інтересах відповідача (особи, яка повідомляла істотні умови договору, надавала реквізити для оплати послуг, погоджувала дату та час занять) з проханням замінити навчальні матеріали, які використовуються для навчання відповідно до укладеного між сторонами договору, проте відповіді на своє звернення не отримала.

10.04.2024 року позивач звернулась до вищевказаної особи з вимогою розірвати договір та повернути сплачені кошти, оскільки надані їй навчальні матеріали не влаштували її по якості. Бажання розірвати договір було висловлено позивачем у чіткій, зрозумілій формі представнику відповідача. Також позивач вказала, що фактично надані послуги не виправдали її очікувань, а навчальний план надавачем послуг не сформований. Особа, яка діяла в інтересах відповідача запропонувала замінити позивачу навчальні матеріали, однак остання відмовилась, та повідомила, що викладач безпосередньо із вказаними навчальними матеріалами ще не ознайомлений.

В матеріалах справи, наявні також скріншоти листування у месенджері «Telegram» між позивачем та особою з абонентським номер « НОМЕР_2 », яка діяла в інтересах відповідача. Із вказаного листування вбачається, що позивач неодноразово висловлювала вимогу розірвати договір, однак їй було повідомлено, що умовами публічної угоди не передбачає повернення коштів. Особа, яка діяла в інтересах відповідача, вказала, що текст оферти передбачає можливість відмови замовника від наданих послуг, виключно у разі, якщо такі послуги фактично не були надані, виконавець не відкрив доступ до контенту послуг та не надав замовнику навчальні матеріали. Крім того, вказав, що така вимога повинна була бути направлена на електронну пошту виконавця не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку навчання. Зі змісту листування також вбачається, що «менеджер» школи з вивчення іноземних мов, неодноразово пропонував замінити позивачу навчальні матеріали, однак остання категорично відмовилась. Натомість повідомила, що навчальні матеріали для заміни почали шукати вже після її вимоги розірвати договір. Вказала, що викладач сам повідомив, що ще не працював по наданому їй підручнику, а отже немає відповідного досвіду, методики і розробленого навчального плану.

Тобто, позивач висловила свої вимоги, представнику відповідача, яка повідомляла про істотні умови договору та супроводжувала в процесі його укладення. Інших контактів для пред`явлення вимоги щодо розірвання договору позивачу надано не було.

Окрім того, зі змісту листування позивача та особи, яка діяла в інтересах відповідача, вбачається, що остання прийняла вимогу позивача про розірвання договору та скерувала її в «акаунт відділ».

Суд враховує, що текст наявної в загальному доступі ( на веб-сайті відповідача) публічної угоди (оферти) містить лише загальні положення щодо виконавця, порядку укладення угоди, порядку надання та отримання послуг, термінів і обсягу надання послуг, прав та обов`язків сторін, порядку відмови від послуг.

При цьому, вказана публічна угода не містить положень щодо права споживача (замовника) розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення, що суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, нормами Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено обов`язку споживача повідомляти виконавця про намір розірвати договір виключно у письмовій формі за допомогою засобів поштового зв`язку або на адресу електронної пошти.

За такого доводи представника відповідача, що позивачем не дотримано умов публічного договору щодо належного повідомлення фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про намір розірвати вказаний договір, судом відхиляються.

Крім того, доводи сторони відповідача, що ОСОБА_3 могла та була зобов`язана ознайомитись із умовами публічної угоди, які містились на сайті відповідача та самостійно погодилась з ними, здійснивши повну передоплату послуг, судом відхиляються, з огляду на наступне.

Відповідно до п.2.2 укладеної між сторонами публічної угоди ціни, зміст, терміни, форма та інші істотні умови надання послуг публікуються на Інтернет-ресурсі виконавця або надсилаються замовнику електронним способом.

В матеріалах справи не міститься доказів того, що сторона відповідача повідомила позивача щодо змісту, форми та інших умов надання послуг, зокрема щодо навчальних матеріалів, які будуть використовуватись в процесі навчання, навчального плану, тощо.

Також представником відповідача до відзиву було долучено докази проведення одного начального заняття за участю позивача в рамках виконання публічної угоди.

Разом з тим, стороною позивача не заперечується, що таке дійсно відбулось, та саме за результатами його проведення, позивачем було прийнято рішення розірвати договір.

Оскільки відповідно до умов укладеного між сторонами договору, повинно було відбутись 50 занять, загальною вартістю 37250 грн. Проте, фактично було проведено лише одне заняття. Тому, з відповідача на користь позивача, у зв`язку із розірванням договору, слід стягнути кошти за 49 невикористаних занять у сумі 36 505,00 гривень (37250/50=745 грн. (вартість одного заняття), 37250- 745-36505 грн.)

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині розірвання публічного договору та стягнення на користь позивача сплачених за вказаним договором коштів, підлягають задоволенню.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Згідно з ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які викладені у пунктах 2,3 та 5 постанови № 4 від 1.03.1995 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні прав, наданих споживачам.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Ст. 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений своїй постанові від 01.09.2020 (справа № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714цс19), відповідно до якого вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Поняття «душевне страждання» в цивільному законодавстві не визначено, оскільки моральні страждання проходять у свідомості (психіці) особи. Проте, за звичаєм в суспільстві під моральними стражданнями розуміють різноманітні негативні переживання особи при настанні певних ситуацій (відчуття образи, хвилювання, емоційного неспокою, приниження, обурення, несправедливості, роздратування, пригніченості, розпачу, психологічного дискомфорту тощо).

Суд погоджується з доводами сторони позивача, що внаслідок дій відповідача щодо відмови у реалізації права на розірвання договору, ОСОБА_3 зазнала певних незручностей через нерозв`язання спірної ситуації позасудовим способом, витрачанням свого особистого часу на звернення до суду. Крім того, неможливість захистити своє порушене право як споживача негативно позначилося на її психологічному стані та призвело до моральних страждань. Внаслідок неправомірних дій відповідача остання втратила можливість розпоряджатись власними грошовими коштами і як наслідок не змогла якісно підготуватись до складання іспиту зі знання іноземної мови. Вищенаведене, підтверджує факт заподіяння позивачу як споживачу послуг моральної шкоди,

Однак, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, враховуючи глибину душевних страждань позивача, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині компенсації моральної шкоди підлягають задоволенню частково та про стягнення з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 2000 грн., оскільки такий розмір буде цілком достатнім для розумного задоволення потреб позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 280, 352, 354/іДПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору та стягнення коштів, - задовольнити частково.

Розірвати публічний договір укладений 05.04.2024 року між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 .

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти сплачені за публічним договором у сумі 36505 (тридцять шість тисяч п`ятсот п`ять) гривень.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2000 (дві тисячі) гривень компенсації моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення проголошено 20 листопада 2024 року.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Мироненко Л.Д.