Постанова

від 20.11.2024 по справі 643/122/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Харків

справа № 643/122/24

провадження № 22-ц/818/3659/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пилипчук Н.П.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Львової С.А.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2024 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2024 року в складі судді Осадчого О.В.

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання припиненими трудових відносин та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест».

25 березня 2022 року роботодавцем прийнятий наказ № 7 про призупинення дії трудового договору на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», однак жодних підстав для прийняття такого наказу у відповідача не виникло, оскільки вона територію м. Харкова не лишала, а відповідач не надав доказів про припинення повністю господарської діяльності. Також у вказаному наказі встановлено призупинення трудових відносин з 28 лютого 2022 року, тобто до прийняття такого закону. В оскаржуваному наказі відсутні основні дані, визначені ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а саме спосіб обміну інформацією, ідентифікуючі дані працівника, умови відновлення дії трудового договору. Вказала, що сама вона не була ініціатором і ніколи не бажала призупинення з Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» дії трудового договору. У зв`язку з чим спірний наказ необхідно визнати незаконним та скасувати його.

Зазначила, що оскільки мало місце протиправне ненадання працівнику можливості виконувати свої трудові посадові обов`язки, відповідач повинен компенсувати середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2022 року по 31 грудня 2023 року (включно) у розмірі 153 482,70 грн.

Вказала, що вона направляла заяви щодо звільнення за власним бажанням, які відповідачем ігноруються.

Вважала, що внаслідок протиправних дій відповідача їй завдано моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 46 000 грн.

Просила визнати незаконним та скасувати наказ, виданий директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» № 7 від 25 березні 2022 року «Про призупинення дії трудового договору» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2022 року по 31 грудня 2023 року включно в розмірі 153 482,70 грн; визнати припиненими з 01 січня 2024 року трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» та ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 46000,00 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішенням ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до наказу від 25 березня 2022 року № 6 «Про призупинення роботи» зазначено «вивезти», тобто майбутній наказовий час, а не «вивезено». Жодних підтверджень того, що зазначений наказ було виконано, виробничі потужності було перевезено у іншу область відповідачем надано не було. Разом з тим, у серпні 2024 року нею випадково з`ясовано, що 17 січня 2024 року ОСОБА_3 , яка є Генеральним директором і єдиним кінцевим бенефіціаром ТОВ «Завод «Будінвест», одноособово засновано ТОВ «Г.С.Ф.». У вказаних товариствах спільний кінцевий бенефіціар, керівник/засновник, спільні кведи, єдина юридична адреса. Отже, після спливу 2 років з нібито призупинення діяльності ТОВ «Завод «Будінвест» та призупинення дії трудових договорів з працівниками керівник та бенефіціарний власник роботодавця не відновлює роботу підприємства та дію трудових договорів, а засновує фактично ідентичне підприємство за цією ж адресою. Вважала, що такі дії здійснюються умисно з метою уникнення розрахунку при звільненні. Зазначила, що судом не було здійснено належну оцінку її тверджень, що у наказі № 7 «Про призупинення дії трудових договорів» відсутні обов`язкові для даного виду наказів складові, зокрема, спосіб обміну інформацією, ідентифікуючі дані працівника, умови відновлення дії трудового договору. Крім того, у вказаному законі закріплено, що у наказі мають бути зазначені підстави для відновлення договору. Таких підстав у наказі не зазначено. Натомість міститься фраза: «Призупинення діє з 28 лютого 2022 року, але не пізніше припинення/скасування воєнного стану. Тобто відповідач визнає, що зупиняє роботу в незалежності від наявності об`єктивної можливості відновити роботу фактично до кінця воєнного стану. Разом з тим, сама по собі обставина існування воєнного стану не може бути підставою для дії наказу. Посилалася на те, що судом не надано належної аргументації відмови визнати застосування зворотної дії Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який встановлює можливість роботодавця призупиняти дію трудових договорів і був прийнятий 15 березня 2022 року. Натомість у наказі від 25 березня 2022 року, прийнятого на підставі цього Закону, встановлено призупинення трудових відносин з 28 лютого 2022 року, тобто до прийняття такого закону. Станом до 23 березня 2022 року на правовідносини, що існували між сторонами могла поширюватися тільки норма щодо простою та відповідна оплата за час простою. Таким чином, трудові відносини не могли бути призупиненні до 23 березня 2022 року, оскільки була відсутня правова підстава для їх призупинення. Зазначила, що у випадку дійсного існування факту її виїзду у лютому 2022 року за межі м. Харкова відповідні докази мали б бути наявними у відповідача, оскільки він зазначив саме її виїзд за межі м. Харкова, як підставу для призупинення дії трудового договору, відповідно у нього мали бути обґрунтовані докази здійснення її виїзду. Однак, таких доказів надано суду не було. Вважала, що введення воєнного стану в Україні не може вступати єдиною підставою для призупинення дії трудового договору, а призупинення роботи підприємства та вивезення виробничих потужностей в оскаржуваному наказі не міститься як підстава для його прийняття. Крім того, відповідачем не надано доказів здійснення фактичного призупинення роботи підприємства та вивезення виробничих потужностей. Посилалася на те, що сам роботодавець підтвердив, що був ініціатором ненадання роботи саме з 28 лютого 2022 року оскільки ця дата зазначена як дата призупинення дії трудового договору. Відповідач жодного разу не вказував, що вона самовільно не вийшла на роботу (здійснила прогул). Відповідачем не надано підтвердження ступеню пошкодження нежитлових приміщень за адресою свого місцезнаходження, що унеможливлюють експлуатацію цих приміщень 2,5 роки. Жодних спроб відновити роботу працівників не здійснюється. Звертала увагу на те, що законодавством напряму не встановлено заборони оскаржувати накази (розпорядження) роботодавця про призупинення дії трудового договору до суду без обов`язкового переднього оскарження до органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин відповідна форма припису про скасування наказу розроблена не була. Отже твердження відповідача про передчасність її звернення до суду не узгоджується з чинним законодавством. Витяг з наказу про призупинення дії трудового договору є належним доказом, якщо позивач просить суд скасувати наказ в частині, яка стосується саме його. Оскільки наказ № 6 подано з порушенням норм процесуального права, явно суперечить іншим обставинам справи, він не може бути долучений до доказів в межах цієї судової справи та покладений в основу рішення суду. Зазначила, що в матеріалах справи містяться докази, що вона, щонайпізніше з серпня 2023 року почала реалізовувати своє право як працівника на звільнення за власним бажанням, звертаючись особисто із заявами, надсилаючи їх на актуальну адресу місцезнаходження відповідача, однак є підтвердження, що відповідач відмовлявся від отримання кореспонденції від неї, а ознайомившись із позовною заявою та, відповідно, її бажанням звільнитися, також не вчинив будь-яких дій на мирне припинення трудових відносин за власним бажання працівника. Вказане свідчить про умисне грубе порушення її права як працівника на припинення трудових відносин. Посилалася на те, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами, не отримуючи від неї кореспонденцію та не направляючи її через підсистему «Електронний суд», тому наявні підстави для покладення на нього судові витрати. Вважала, що предмет спору у даній справі не є складним та стосується призупинення дії трудового договору та припинення трудових відносин, що не вимагає вивчення великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, частина клопотань, поданих відповідачем, містить фактично ідентичний зміст або прохання приєднати до матеріалів справи релевантну, на думку представника відповідача, судову практику, таким чином виконаний у даній справі адвокатом обсяг робіт (наданих послуг) не є важким та не потребував значної кількості часу, під час судового розгляду справи у спрощеному провадженні проведено незначну кількість судових засідань нетривалих за часом. Вона має невисокий дохід (пенсійне забезпечення), має поганий стан здоров`я та потребує постійного лікування, яке тягне за собою фінансові витрати, має поважний пенсійний вік, а також не мала коштів навіть на сплату судового збору для звернення до суду за захистом своїх прав.

26 вересня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» до суду апеляційної інстанції подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав судові рішення законними, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилався на те, що докази на стадії апеляційного провадження, які подані позивачем не можуть бути прийнятті на стадії апеляційного оскарження. Зазначив, що представник позивачки в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_1 з 28 лютого 2022 року добровільно не виконувала свої посадові обов`язки та не виходила на роботу. Доказів того, що позивачка з часу призупинення дії трудового договору мала можливість та заявляла про готовність вийти на роботу й виконувати роботу відповідно до своїх посадових обов`язків матеріали справи не містили. Вказав, що на підприємстві склалися такі обставини, коли роботодавець не мав практичної можливості надати роботу та забезпечити працівникам безпечні умови праці, а ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року виїхала за межі м. Харкова, тому відсутні підстави для визнання незаконним і скасування спірного наказу, оскільки наказ був виданий відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Зауважив, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а законом визначено, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Посилався на те, що позивачка повинна була попередити роботодавця про звільнення за власним бажанням щонайменше 18 грудня 2023 року (за два тижні до 01 січня 2024 року), однак така заява також в матеріалах справи була відсутня. Посилався на те, що суд першої інстанції правильно зазначив, що стягнення у розмірі 30 000,00 грн буде становити надмірний тягар для позивача, а отже дійшов висновку про часткове задоволення поданої представником відповідача заяви та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду скасувати, додаткове рішення суду змінити.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано суду достовірних доказів незаконності наказу про призупинення дії трудового договору роботодавцем, а тому відсутні правові підстави для його скасування, оскільки наказ виданий у відповідності до вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними вимогами, тому задоволенню також не підлягають. Також позивачкою не надано належних доказів щодо підстав для визнання припинених трудових відносин.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сума витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 8000,00 грн, що визначена виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», що не заперечується сторонами.

Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» від 25 березня 2022 року № 6 «Про призупинення роботи» у зв`язку із припиненням роботи Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» через введення в Україні воєнного стану Указом Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та чисельних ракетних та артелерійських обстрілів російською федерацією по території та нежитлових приміщеннях Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», внаслідок чого було пошкоджені нежитлові приміщення шляхом повного або часткового їх руйнування та знищення засобів виробництва та матеріалів в результаті бойових дій, що унеможливлює забезпечити належні та безпечні умови праці та виключає можливість надання та виконання роботи працівникам Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», призупинено роботу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» через введення в Україні воєнного стану Указом Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022 до припинення/скасування воєнного стану. Призупинено трудові відносини з працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», про що окремо ухвалено винести наказ про призупинення дії трудових договорів у зв`язку з неможливістю забезпечення працівників роботою та виконання такої роботи до припинення/скасування воєнного стану. З території Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» вивезено обладнання, вироби, матеріали та інші виробничі, організаційні, технічні засоби виробництва, які забезпечували належні умови праці та які не згоріли внаслідок бойових дій до припинення/скасування воєнного стану (а.с.249 том 1).

Відповідно до Витягу з наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» від 25 березня 2022 року № 7 «Про призупинення дії трудового договору» у зв`язку з припиненням роботи Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» через ведення в Україні воєнного стану Указом Президента від 24. лютого 2022 року № 64/2022, виїздом за межі міста працівників, неможливістю забезпечення працівників роботою та виконання такої роботи оголошено про призупинення трудових відносин з працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» ОСОБА_1 , відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136. Призупинення діє з 28 лютого 2022 року, але не пізніше дня припинення скасування воєнного стану (а.с.22 том 1).

Матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_1 від 12 серпня 2023 року адресована директору Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», в якій зазначила, що неодноразово зверталась до товариства з заявою про звільнення її за власним бажанням, які не були прийняті, у зв`язку з чим просила звільнити її за власним бажанням та провести з нею повний розрахунок (а.с.24 том 1).

Матеріали справи містять копію конверта відправленого 12 серпня 2023 року з трек-номером відправлення № 6103802883582 з довідкою про відмовлення адресатом (а.с.23 том 1).

Також матеріали справи містять копію опису вкладення ц/л, а саме заяви про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 відправленого 23 жовтня 2023 року з трек-номером відправлення № 6103802926052 (а.с.25 том 1).

З SMS повідомлень АТ «Укрпошта» вбачається, що відправлення № 6115305157116 та 6115305159160, що адресовані Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» не отримані адресатом та повернуті відправнику (а.с.26-27 том 1).

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 27 липня 2023 року ОСОБА_3 подала заяву до правоохоронних органів про те, що у період часу з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділу збройних сил та інших відомств РФ, що полягало у здійсненні обстрілів із невстановленого види озброєння та снарядами невстановленого калібру по території м. Харкова, внаслідок чого було пошкоджено нежитлові приміщення за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , які належать ТОВ «Будінвест» та ТОВ «Діло», чим спричинено останнім майнову шкоду, кримінальне провадження № 12023221200001772, правова кваліфікація ч.1 ст.438 КК України (а.с.70 том 1).

Відповідно до відповіді Мінсоцполітики № 13280/0/2-24/3 від 30 травня 2024 року ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року фактично проживає в АДРЕСА_4 (а.с.231,233 том 1).

З довідки Красноградської районної державної адміністрації Харківської області Управління соціального захисту населення № 04-35/5291 та з відповідь Державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Мінсоцполітики України» № 013-2073 від 12 липня 2024 року, ОСОБА_1 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_4 з 27 квітня 2022 року (а.с.27,28 том 2).

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 29 квітня 2022 року (а.с.34 том 2).

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Розпорядженням від02серпня 2022року №679-рКабінетом МіністрівУкраїни вирішенопровести обов`язковуевакуацію населенняДонецької області у безпечні райони Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Львівської, Полтавської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької, Черкаської та Чернівецької областей.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності ігалузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням іне застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Разом із тим, абзацом 1 частини другої статті 13 Закону № 2136-ІХ встановлено, що призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 933/411/22 (провадження № 61-13296св23) зазначено, що: «роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 201/791/23 (провадження № 61-11881св23).

Підставами для призупинення дії трудового договору відповідно до ст. 13 Закону 2136-IX може бути не лише абсолютна непрацездатність підприємства через його руйнування чи руйнування частини його інфраструктури, а й інші, викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше, наприклад: скорочення замовлень чи обсягу послуг, які надаються підприємством, суттєве зниження доходів підприємства, неможливість виконання роботодавцем перед працівником зобов`язань з виплати заробітної плати та страхових внесків тощо.

Саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього (певні посади, що можуть бути незадіяні в умовах зміненої господарської діяльності; кваліфікація окремих працівників, наявність у них певних знань, навичок та умінь, допущення певними працівниками порушень трудового розпорядку тощо).

Частина 3 статті 13 Закону № 2136-ІХ передбачає, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП та частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, наслідками призупинення дії трудового договору є призупинення взаємних прав та обов`язків за трудовим договором без припинення трудових відносин, а саме: з боку роботодавця - призупинення обов`язку щодо повноцінного забезпечення працівника роботою та відмова від права вимагати від працівника виконання роботи, а також відсутність обов`язку оплачувати таку роботу за договором, а з боку працівника відсутність обов`язку виконувати роботу та права отримувати заробітну плату.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», що не заперечується сторонами.

Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» від 25 березня 2022 року № 6 «Про призупинення роботи» у зв`язку із припиненням роботи Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» через введення в Україні воєнного стану Указом Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та чисельних ракетних та артелерійських обстрілів російською федерацією по території та нежитлових приміщеннях Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», внаслідок чого було пошкоджені нежитлові приміщення шляхом повного або часткового їх руйнування та знищення засобів виробництва та матеріалів в результаті бойових дій, що унеможливлює забезпечити належні та безпечні умови праці та виключає можливість надання та виконання роботи працівникам Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», призупинено роботу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» через введення в Україні воєнного стану Указом Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022 до припинення/скасування воєнного стану. Призупинено трудові відносини з працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», про що окремо ухвалено винести наказ про призупинення дії трудових договорів у зв`язку з неможливістю забезпечення працівників роботою та виконання такої роботи до припинення/скасування воєнного стану. З території Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» вивезено обладнання, вироби, матеріали та інші виробничі, організаційні, технічні засоби виробництва, які забезпечували належні умови праці та які не згоріли внаслідок бойових дій до припинення/скасування воєнного стану.

Відповідно до Витягу з наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» від 25 березня 2022 року № 7 «Про призупинення дії трудового договору» у зв`язку з припиненням роботи Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» через ведення в Україні воєнного стану Указом Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022, виїздом за межі міста працівників, неможливістю забезпечення працівників роботою та виконання такої роботи оголошено про призупинення трудових відносин з працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» ОСОБА_1 , відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136. Призупинення діє з 28 лютого 2022 року, але не пізніше дня припинення скасування воєнного стану.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов мотивованоговисновку, що позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу в повному обсязі, виданого директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» № 7 від 25 березні 2022 року «Про призупинення дії трудового договору» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , є необґрунтованими, оскільки вказаний наказ, зокрема в частині, що стосується ОСОБА_1 , був прийнятий роботодавцем в умовах воєнного стану, у зв`язку із військовою агресією проти України, веденням починаючи з 24 лютого 2022 року бойових дій у м. Харкові та Харківській області, що очевидно впливало на безпечні й належні умови праці працівників товариства.

Слід зазначити, що роботодавцем було тимчасово призупинено дію трудових договорів із усіма працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», які перебували у трудових відносинах із ним, у зв`язку із неможливістю забезпечити працівників роботою.

При цьому слід зазначити, що на час призупинення дії трудового договору, за позивачкою зберігається робоче місце, сам трудовий договір не припинений, а, відповідно до положень частини четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Проте, колегія суддів зазначає, що статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року та яким передбачена можливість призупинення дії трудового договору, тобто лише з 24 березня 2022 року роботодавець мав можливість призупиняти дії трудових договорів на період дії воєнного стану.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає необґрунтованим зазначення роботодавцем в наказі № 7 від 25 березні 2022 року «Про призупинення дії трудового договору» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 про те, що призупинення діє з 28 лютого 2022 року, у зв`язку з чим в цій частині підлягає скасуванню.

В свою чергу призупинення дії трудового договору за період з 25 березня 2022 року та в іншій частині зазначений наказ є таким, що виданий відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Погоджується колегія суддів з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності доводів ОСОБА_1 про не припинення господарської діяльності роботодавцем, оскільки згідно з наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» від 25 березня 2022 року № 6 останній призупинив свою роботу через введення в Україні воєнного стану, чисельних ракетних та артилерійських обстрілів РФ по території та нежитлових приміщеннях Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест», внаслідок чого було пошкоджені нежитлові приміщення шляхом повного або часткового їх руйнування та знищення засобів виробництва та матеріалів в результаті бойових дій, що унеможливлювало забезпечити належні та безпечні умови праці та виключало можливість надання та виконання роботи працівникам Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест». Даний наказ є чинний та не скасований, вимог щодо його скасування ОСОБА_1 не заявляла. Доказів зворотного позивачкою не надано.

Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідачем пропущено строки на подачу доказів, а саме копії наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» від 25 березня 2022 року № 6 «Про призупинення роботи», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції обґрунтовано поновлено строк на подачу цього доказу.

Також Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» на підтвердження пошкодження нежитлових приміщень, їх руйнування, що унеможливлювало забезпечити належні та безпечні умови праці, надав витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 27 липня 2023 року кримінальне провадження № 12023221200001772, правова кваліфікація ч.1 ст.438 КК України, з якого вбачається, що у період часу з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2022 року мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділу збройних сил та інших відомств РФ, що полягало у здійсненні обстрілів із невстановленого види озброєння та снарядами невстановленого калібру по території м. Харкова, внаслідок чого було пошкоджено нежитлові приміщення за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , які належать ТОВ «Будінвест» та ТОВ «Діло», чим спричинено останнім майнову шкоду.

Твердження ОСОБА_1 про те, що після спливу 2 років з нібито призупинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» та призупинення дії трудових договорів з працівниками керівник та бенефіціарний власник роботодавця не відновлює роботу підприємства та дію трудових договорів, а засновує фактично ідентичне підприємство за цією ж адресою, тому вважала, що такі дії здійснюються умисно з метою уникнення розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки дані твердження не спростовують призупинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест».

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, урахувавши, що на підприємстві склалися такі обставини, коли роботодавець не мав практичної можливості надати роботу та забезпечити працівникам безпечні умови праці.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 лютого 2022 року по 31 грудня 2023 року, колегія суддів виходить з наступного.

Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Тобто, заробітна плата виплачується за фактично виконану працівником роботу при виконанні працівником своїх трудових обов`язків, а сам по собі факт існування укладеного між сторонами трудового договору не наділяє працівника правом на отримання заробітної плати, він лише передбачає можливість виконувати роботу, визначену цією угодою, і як наслідок отримувати винагороду.

За період з 28 лютого 2022 року по 24 березня 2022 року включно призупинення дії договору з ОСОБА_1 є незаконним, а відповідач у вказаний період не приймав рішень про оголошення простою підприємства, підприємство роботу не призупиняло, тому позивачка повинна була виконувати роботу у вказаний період.

Однак, ОСОБА_1 з 28 лютого 2022 року на роботу не виходила, свої трудові обов`язки не виконувала, що також нею не заперечується, тому підстави для нарахування та виплати роботодавцем заробітної плати за вказаний період відсутні.

Враховуючи те, що призупинення дії трудового договору з позивачкою з 25 березня 2022 року судом визнано законим, тому з цього часу підстави для нарахування та виплати заробітної плати у роботодавця відсутні. Однак відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Також матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 не зверталася з вимогою до роботодавця про відновлення дії трудового договору.

Таким чином, колегією суддів встановлено відсутність підстав для стягнення середньої заробітної плати.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання припиненими з 01 січня 2024 року трудових відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» та ОСОБА_1 , у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

У частині першій статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18 (провадження № 61-1706св22) вказано, що «за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Отже праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України кореспондується обов`язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов`язки, визначені статтями 47, 116 КЗпП України. Чинне законодавство не визначає випадки, у яких роботодавець може відмовити працівнику у звільненні за власним бажанням, отже роботодавець не може відмовити працівнику у звільненні за його бажанням, у разі подання ним відповідної заяви за два тижні до такого звільнення».

Отже, за загальним правилом, звільнення за власним бажанням передбачає двотижневе відпрацювання після подання відповідної заяви (окрім ситуацій-винятків).

Водночас у період дії воєнного стану діє спеціальний Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон № 2136), який визначає, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізособами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Так, відповідно до ст. 4 Закону № 2136 у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та загрозою для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

Матеріали справи, зокрема, свідчать про те, що ОСОБА_1 зверталася до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» за адресою реєстрації юридичної особи із заявами про звільнення її за власним бажанням, зокрема, 12 серпня 2023 року та 23 жовтня 2023 року, які не були отримані останнім.

Оскільки відомості про зміну адреси юридичної особи не зареєстровані у встановленому законом порядку, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 вжила достатньо заходів для вручення заяви про звільнення відповідачу.

Неприйняття роботодавцем відповідного управлінського рішення за заявою позивачки про звільнення за власним бажанням є порушенням гарантованого у статті 43 Конституції України права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Таким чином позивачка у відповідності до вимог статті 38 КЗпП України письмово повідомила роботодавця про своє бажання на звільнення, однак роботодавцем не здійснено відповідних дій на належне оформлення такого звільнення.

Враховуючи наведене, а також заявлені вимоги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог про визнання припиненими з 01 січня 2024 року трудових відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» та ОСОБА_1 , у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Що стосується моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна і таке інше Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При вирішенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода - відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, невиплати коштів при звільненні, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12, з якою погодився і Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 296/10853/16-ц (провадження № 61-28488св18).

Встановивши порушення відповідачем норм трудового законодавства України внаслідок неприйняття роботодавцем відповідного управлінського рішення за заявою ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням та врахувавши принципи законності та справедливості, а також взявши до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, характер вимушених змін у її життєвих стосунках, час і зусилля витрачені нею для захисту її прав та інші встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення її вимог про відшкодування моральної шкоди та стягненню з відповідача на її користь 2000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Що стосується додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

За змістомстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістомстатті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі№ 755/9215/15-цта в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі№ 922/445/19міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі№ 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі№ 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі№ 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження№ 61-13608св20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).

Матеріали справи свідчать про те, що в суді першої інстанції інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» представляла адвокатка Кузнецова А.А., яка діяла на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 23 лютого 2021 року, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1142793 від 04 квітня 2023 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5796 від 12 червня 2020 року та вказаним адвокаткою було підготовлено клопотання про відкладення розгляду справи, заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, відзив на апеляційну скаргу, клопотання про витребування доказів, повідомлення про відсутність матеріалів у електронній справі, дві заяви про ознайомлення з матеріалами справи, заява про відкладення розгляду справи, заперечення на відповідь на відзив, заперечення на клопотання в порядку ст.43 ЦПК України, заперечення щодо поновлення строку позивачу, заява про поновлення процесуального строку на подання доказів, заява про долучення та врахування судової практики. Також адвокатка була присутня в судових засіданнях: 08 травня 2024 року 35 хв., 17 травня 2024 року 33 хв., 19 липня 2024 року 1 год. 12 хв.).

Відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги від 23 лютого 2021 року, з урахуванням додаткових угод до вказаного договору від 09 лютого 2022 року, 12 лютого 2024 року та 10 червня 2024 року сторони погодили що гонорар за надання адвокатських послуг за договором про надання професійної правничої допомоги від 23 лютого 2021 року, а саме ведення цивільної справи № 643/122/24 в суді першої інстанції, тобто в Московському районному суді м. Харкова, буде обчислюватися в остаточному фіксованому розмірі та складає 30 000,00 грн, в незалежності від кількості витраченого часу адвокатом на складання будь-яких процесуальних документів та участь у судових засіданнях в Московському районному суді м. Харкова в незалежності від кількості судових засідань, яка підлягає сплаті клієнтом не пізніше 30 днів після набрання рішення (ухвали) законної сили, в незалежності від результату розгляду справи.

Також матеріали справи містять складений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» та адвокаткою Кузнецовою А.А. акт виконаних робіт.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням заперечень ОСОБА_1 та часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» 3000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню із частковим задоволенням позовних вимог, додаткове рішення суду необхідно змінити, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задоволено частково, тому судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 4673,73 грн (частково задоволено немайнову вимогу, відмовлено в задоволенні немайнової вимоги, частково задоволено немайнову вимогу та частково задоволено (4,35%) майнову вимогу (605,60 грн + 1211,20 грн + 52,69 грн = 1869,49 грн + 150% (2804,24 грн) підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» на користь держави.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2024 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання припиненими трудових відносин та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Скасувати наказ, виданий директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» № 7 від 25 березні 2022 року «Про призупинення дії трудового договору» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 в частині призупинення дії трудового договору в період з 28 лютого 2022 року до 25 березня 2022 року.

Визнати припиненими з 01 січня 2024 року трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» та ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» на користь ОСОБА_1 2000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» на користь держави судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 4673,73 грн.

Додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2024 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Будінвест» 3000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова

Повний текст постанови складено 20 листопада 2024 року.