Постанова

від 06.11.2024 по справі 761/17641/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4119/24

Справа № 761/17641/23

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група «Життя» про витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

23 травня 2023 року позивач звернулась з позовом до суду, в якому просить: витребувати квартиру, розташовану за адресою: квартира АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

В обґрунтування свого позову посилається на те, що 15 квітня 2016 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між приватним акціонерним товариством «Українська компанія «Українська страхова група «Життя» та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14248756 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукурувою С.С.

Зазначила, що 12 квітня 2017 року Київським районним судом м. Одеси, залишеним без змін постановою Верховного суду від 20 червня 2018 року, у справі №520/6062/16-ц, визнано договір добровільного страхування життя № 80-15284009 від 08.09.2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ «Українська компанія «Українська страхова група «Життя», а також додаткових угод до зазначеного договору від 01.10.2010 року про зменшення страхової суми та суми щорічного платежу, та встановлення строку договору до 08.04.2030 року, а також зобов`язання передати квартиру у власність ОСОБА_2 - удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору купівлі-продажу з розстрочкою платежу квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 15.04.2016 року між приватним акціонерним товариством «Українська компанія «Українська страхова група «Життя» та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14248756 та засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукурувою С.С.; відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_2 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група «Життя», про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення; стягнуто судові витрати.

Позивач посилається на договір купівлі-продажу як на підставу виникнення у неї права власності та вважає, що квартира має бути витребувана на її користь з чужого незаконного володіння через порушення права на мирне володіння майном.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група «Життя» про витребування майна відмовлено в повному обсязі.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що спірна квартира, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 повинна бути витребована у ОСОБА_2 на користь скаржника, так як фактично удаваний правочин, який був укладений між ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група «Життя» та ОСОБА_2 було укладено з порушенням норм чинного законодавства України, а також те, що одна із сторін відповідного правочину, зокрема ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група «Життя», не виявляла бажання в укладанні такого удаваного правочину.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 08 вересня 2009 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «Українська компанія «Українська страхова група» «Життя» укладено договір добровільного страхування життя № 80-1528-0009. Об`єктом страхування за договором є майнові інтереси, пов`язані з життям, здоров`ям та працездатністю. Страхова сума за договором склала 400 000,00 грн. Термін договору до 07.09.2032 року За договором, ОСОБА_2 зобов`язалася сплачувати щорічно до закінчення періоду страхування 15 040,00 грн. на користь ЗАТ «Українська компанія «Українська страхова група» «Життя».

24 листопада 2010 року за Актом прийому-передачі об`єкта оренди за договором оренди: «На підставі договору оренди від 24 листопада 2010 року, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група «Життя» - Власник житлового приміщення, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Комарова Космонавта, буд. №2 корп. А (договір купівлі-продажу квартири від 23.09.2010 р. року, Серія ВРВ № 128670) передав ОСОБА_2 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

12 квітня 2016 року ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група «ЖИТТЯ» надіслало ОСОБА_2 повідомлення про розірвання договору оренди № 425, а саме: в ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група «ЖИТТЯ» виникли обставини, що відповідно до ч. 3 ст. 825 Цивільного кодексу України, є підставами для розірвання договору оренди квартири від 24 листопада 2010 р. ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група «ЖИТТЯ» розриває договір оренди від 24 листопада 2010 року квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з 11.05.2016 року на підставі ч. 3 ст. 825 Цивільного кодексу України, квартира необхідна для проживання в ній працівників ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група «ЖИТТЯ». ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група «ЖИТТЯ» просить ОСОБА_2 звільнити квартиру, зняти себе та інших осіб, які зареєстровані в цій квартирі, з реєстрації місця проживання за цією адресою, передати квартиру ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група «Життя» за актом прийому-передачі.

Згідно з договору купівлі-продажу від 15 квітня 2016 року ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група «Життя» продала, а ОСОБА_1 купила квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ціну у розміру 344 305,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном

У ч. 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Разом з ти згідно з ч. 1 та 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2017 року (справа №520/6062/16-ц), залишеним без змін постановою Верховного суду від 20 червня 2018 року, було визнано договір добровільного страхування життя № 80-1528-0009 від 08.09.2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ «Українська компанія «Українська страхова група «Життя», а також додаткових угод до зазначеного договору від 01.10.2010 року про зменшення страхової суми та суми щорічного платежу, та встановлення строку договору до 08.04.2030 року, а також зобов`язання передати квартиру у власність ОСОБА_2 удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору купівлі-продажу з розстрочкою платежу квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 15.04.2016 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія» Українська страхова група « Життя» та ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14248756 та засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_2 третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія» Українська страхова група «Життя», про усунення перешкод у користуванні квартирою квартиру АДРЕСА_1 , шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 1102,40 грн., в рівних частках з відповідачів: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія» Українська страхова група « Життя» у розмірі 551,20 грн., та ОСОБА_1 у розмірі 551,20 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2018 року (справа № 520/6062/16-ц), залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21.03.2019 року, було задоволено заяву ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 , а також інших осіб, які користуються квартирою з дозволу ОСОБА_1 , із вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення. Вселено ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 .

При розгляді справи №520/6062/16-ц, судом встановлено, що обставини укладення правочину - Договору добровільного страхування життя № 80-1528-0009, де об`єктом страхування за договором є майнові інтереси, пов`язані з життям, здоров`ям та працездатністю та правовідносини, що при цьому виникли та Додаткових угод до Договору, які є невід`ємною частиною договору, засвідчують те, що правочин є удаваним, таким, що приховує інший, який дійсно мав місце, а саме договір купівлі-продажу з розстрочкою платежу.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, отримана позивачем у натурі квартира за недійсним правочином має бути повернена у натурі, що фактично відбулось у вересні 2019 року. Немає жодних правових підстав для витребування майна на користь ОСОБА_1 .

Факт того, що ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» «Життя» уклала ще у 2009 році із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу із розстрочкою платежу цієї ж самої квартири, а 24 листопада 2010 року передала у фактичне володіння ОСОБА_5 спірну квартиру, і на момент укладення договору із ОСОБА_1 , 15 квітня 2016 року приватна страхова компанія вже не мала права продажу спірної квартири, яка вже була продана ОСОБА_2 встановлені обставини підтверджуються судовими рішеннями, які набули чинності у 2018 році та наразі є чинними.

Таким чином, твердження позивача про протиправне вилучення з її володіння спірної квартири не відповідає дійсним обставинам справи та є необґрунтованими.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що предметом судового розгляду даної справи є саме витребування майна із чужого незаконного володіння.

Водночас право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру встановлено на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2017 року (справа №520/6062/16-ц), залишеним без змін постановою Верховного Суду від 20 червня 2018 року, а тому не є незаконним володінням.

Апеляційний суд також зауважує, що доводи апеляційної скарги щодо удаваності правочину і його наслідків не є предметом доказування у вказаній цивільній справі, а тому не приймаються судом до уваги.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районногосуду м.Одеси від18грудня 2023рокузалишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18 листопада 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І.Дришлюк