Ухвала

від 21.11.2024 по справі 200/7873/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

21 листопада 2024 року Справа №200/7873/24

суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., розглянувши заяву приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовом приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, скасування подання та наказу,

У С Т А Н О В И В:

Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про:

- визнання неправомірною дією департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо зазначення у відповіді від 24.10.2024 № 147411/155889-33/24/20.4.1. на скаргу ТОВ «Красний рибак» від 12.08.2024 про порушення позивачкою при здійсненні виконавчого провадження № НОМЕР_1 вимог законодавства щодо стягнення основної винагороди приватного виконавця та зобов`язати надати іншу відповідь;

- визнання протиправним та скасування подання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 149983/20.4.1/33-24 від 30.10.2024, наказу Міністерства юстиції України №2767/7 від 08.11.2024 про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Відстрочено приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі 200/7873/24. Відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

20 листопада 2024 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, у якій просить суд зупинити дію наказу Міністерства юстиції України від 08.11.2024 року № 2767/7 про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, заявниця зазначає, що уведення в дію наказу Міністерства юстиції України від 08.11.2024 року про зупинення діяльності приватного виконавця унеможливлює, з дня внесення інформації про зупинення до Єдиного реєстру приватних виконавців України, здійснення діяльності приватного виконавця, що порушує не тільки права приватного виконавця на працю, але й права сторін виконавчого провадження (боржників та стягувачів). В результаті введення в дію зазначеного наказу стягувачі позбавляються права на пред`явлення виконавчих документів до виконання, на повернення виконавчих документів за своєю заявою, на отримання коштів від приватного виконавця, стягнутих в результаті виконавчих дій. Права боржників порушуються в частині відсутності можливості погашення заборгованості та закінчення виконавчого провадження, припинення заходів примусового виконання, зняття арешту з майна та коштів та інше. Зазначає, що оскаржуваний наказ про зупинення діяльності приватного виконавця діє у часі протягом одного місяця, після чого діяльність приватного виконавця автоматично поновлюється. Отже, після спливу дії зазначеного наказу у позивача немає правової можливості відновити існуюче до видання оскаржуваного наказу становище, так як відповідальність у вигляді зупинення діяльності вже понесено.

Одночасно з заявою про забезпечення позову заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору обґрунтовуючи його тим, що вона проживала і працювала в м. Маріуполі Донецької області до 24.02.2022 року. У зв`язку з воєнними діями у місті Маріуполі Донецької області усе нерухоме майно заявниці було знищено. На теперішній час вона є внутрішньо переміщеною особою та знаходиться у скрутному матеріальному становищі.

При вирішенні питання про звільнення заявниці від сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Враховуючи матеріальне становище ОСОБА_1 , що убачається з наданої податкової декларації за 2023 рік та враховуючи загальновідомі обставини щодо окупації та руйнації м. Маріуполя Донецької області, суд доходить висновку про доцільність задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ст. 154 ч. 1-3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Наведена норма передбачає, що за загальним правилом, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Заявник викликається тільки у випадку необхідності надати додаткові пояснення та/або докази. Судове засідання для розгляду заяви про забезпечення позову призначається у виняткових випадках, за відсутності пояснень заявника та/або недостатності поданих ним доказів.

Суд не вбачає підстав для виклику заявниці та призначення судового засідання.

З урахуванням викладеного, суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

За змістом приписів частин четвертої, п`ятої, шостої статті 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

У пункті 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» зазначається, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що законодавець встановив наступні підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності.

Також, згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Суд зазначає, що необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. При цьому заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини перша-п`ята).

Підстави забезпечення позову визначені частиною другою статті 150 КАС України, відповідно до якої, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналізуючи норми статей 150, 151 КАС України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року в справі №800/521/17 наголосила, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.

Необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу чи інших осіб, що не є учасниками провадження; правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чиє хоча б одна із названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками.

Таким чином, інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб - позивачів (майбутніх позивачів) в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (майбутнього позивача) до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Із наведеного слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду висловленими у постановах від 13 вересня 2021 року у справі №ЗД/460/2/20 та від 06 грудня 2022 року у справі №140/8745/21.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову, то вони, як констатував Верховний Суд у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19, від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19, від 24 червня 2021 року у справі №640/27951/20 повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову із цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує правовідносини публічної служби для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постанові від 13 липня 2023 року у справі № 640/16003/22 при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову щодо акту індивідуальної дії про позбавлення особи права на здійснення відповідної діяльності.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 08.11.2024 року № 2767/7 зупинено діяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1, посвідчення № НОМЕР_2, видане 01 липня 2020 року, строком на один місяць.

Суд звертає увагу, що аргументи та доводи заяви про забезпечення позову містять обґрунтування підстав незаконності наказу Міністерства юстиції України від 08.11.2024 року № 2767/7 про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1.

Однак, перевірка законності наказу Міністерства юстиції України від 08.11.2024 року № 2767/7 на час розгляду заяви про забезпечення позову, є фактично вирішенням судом справи по суті, а ухвалення рішення про забезпечення позову у спосіб, про який просить заявник, не відповідає меті інституту забезпечення позову.

На переконання суду надання правової оцінки наказу Міністерства юстиції України від 08.11.2024 року № 2767/7 має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб фактично призводить до вирішення спору по суті.

Фактично метою звернення заявниці до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії вказаного наказу є зупинення дії дисциплінарного стягнення, застосованого за порушення вимог законодавства під час виконання нею своїх повноважень, протиправність/правомірність накладення якого, своєю чергою, є предметом дослідження за результатами судового розгляду справи по суті.

Зупинення судом дії цього наказу фактично є відновлення права позивача на здійснення зазначеної діяльності. Такий же наслідок матиме місце і після набрання законної сили судовим рішення у справі в разі задоволення позовних вимог щодо оскарження наказу.

Посилання заявниці на факт неможливості здійснення позивачем професійної діяльності, що може призвести до порушення прав сторін виконавчого провадження (боржників та стягувачів) суд вважає такими, що не є об`єктивними для вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки положеннями статті 42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вирішені процедурні питання про заміщення приватного виконавця іншим приватним виконавцем у зв`язку із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця.

Оскільки заява про забезпечення позову не містить обставин, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявниці до ухвалення рішення в адміністративній справі, не містить обґрунтованих причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не містить очевидність ознак протиправності рішень чи дій відповідача, за таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною п`ятою статті 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Відповідно до частини восьмої статті 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 5, 6, 12, 150-154, 248, 256 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовом приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, скасування подання та наказу.

Повний текст ухвали складено та підписано 21 листопада 2024 року.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя Л.Б. Голубова