Постанова

від 20.11.2024 по справі 560/11687/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11687/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

20 листопада 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша подільська енергетична компанія" до Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування розпоряджень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша подільська енергетична компанія" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України в якому просить визнати протиправними і скасувати розпорядження Державної податкової служби України від 23.07.2024 №11-р "Про виключення з реєстру" про виключення з Електронного реєстру суб`єктів господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини, і розпорядження від 07.08.2024 №392-р/л про анулювання ліцензії на виробництво біоетанолу.

Разом з позовною заявою, позивач подав до суду заяву, в якій просить забезпечити позов шляхом зупинення дії розпорядження Державної податкової служби України від 23.07.2024 №11-р "Про виключення з реєстру" до розгляду по суті позовної заяви про визнання протиправним і скасування зазначеного розпорядження ДПС від 23.07.2024 №11-р "Про виключення з реєстру", а також заборонити Державній податковій службі України виключати з Електронного реєстру суб`єктів господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини, на підставі розпорядження Державної податкової служби України від 23.07.2024 №11-р "Про виключення з реєстру" та забезпечити позов шляхом зупинення дії розпорядження Державної податкової служби України від 07.08.2024 №392-р/л про анулювання ліцензії виробництва біоетанолу до розгляду по суті позовної заяви про визнання протиправним і скасування зазначеного розпорядження ДПС України, заборонити ДПС України виключати (видаляти) з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва та/або оптової торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах інформацію (записи, відомості) про анулювання ліцензії на виробництво біоетанолу, а також заборонити Державній податковій службі України вчиняти будь-які дії пов`язані з виконанням вказаного Розпорядження.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року заяву позивача задоволено частково. Зупинено дію розпоряджень Державної податкової служби України від 23.07.2024 №11-р "Про виключення з реєстру" і від 07.08.2024 №392-р/л про анулювання ліцензії виробництва біоетанолу до набрання законної сили рішенням суду у справі №560/11687/24. В задоволенні решти заяви відмовлено.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, Державна податкова служба України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Основними аргументами апеляційної скарги є те, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Предметом даного позову, з яким позивач звернувся до суду, є скасування, як неправомірних, розпорядження Державної податкової служби України від 23.07.2024 №11-р "Про виключення з реєстру" про виключення позивача з Електронного реєстру суб`єктів господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини, і розпорядження від 07.08.2024 №392-р/л про анулювання ліцензії на виробництво біоетанолу.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначив, що у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних розпоряджень товариству буде заподіяна шкода внаслідок зупинення господарської діяльності у зв`язку з неможливістю її здійснення та відмовою контрагентів від співпраці, а відновлення ділових зв`язків та відновлення господарської діяльності потребуватиме значних зусиль та витрат. Стверджує, що анулювання ліцензії на виробництво біоетанолу також формує ряд ризиків для підприємства, зокрема, призводить до фактичного зупинення діяльності підприємства, оскільки саме виробництво біоетанолу є основним напрямком діяльності підприємства. Товариство перебуватиме під загрозою повної зупинки виробництва та потребуватиме значного періоду часу для відновлення діяльності у випадку задоволення судом позовних вимог. Просить задовольнити заяву.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що невжиття заявлених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Суд вважає, що обрані позивачем види заходів забезпечення позову повністю узгоджується з приписами частини другої статті 151 КАС України, є співмірними із заявленими позовними вимогами і відповідають меті інституту забезпечення адміністративного позову.

Даючи правову оцінку доцільності вжиття заходів забезпечення позову у даній адміністративній справі, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому заходи забезпечення позову вживаються судом з метою охорони прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Також, колегія суддів зазначає, що зазначені підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Таким чином, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Крім того, відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 №2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, який просить позивач, колегія суддів вважає таким, який в повній мірі узгоджується з положеннями ст. ст.150, 151 КАС України, оскільки в даному випадку існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Тому, наслідком виключення позивача з електронного реєстру суб`єктів господарювання, які використовують спирт етиловий для виробництва продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини та анулювання ліцензії на виробництво біоетанолу, є не тільки неможливість провадження позивачем основного виду його господарської діяльності, а й поширення інформації про анулювання ліцензії у відповідному реєстрі, який є загальнодоступним.

Як вірно вказав суд першої інстанції, надані позивачем до заяви про забезпечення позиву докази (зовнішньоекономічний контракт з Bioenergy World Trade OU №UE-23072024 від 23.07.2024 та договір на перевезення продукції № 16/03-2022/ПВ-2 від 16 березня 2022 року та додаткова угода №1 від 01.03.2024) вказують на наявність об`єктивних ризиків невиконання позивачем господарських зобов`язань у зв`язку з анулюванням ліцензії на виробництво біоетанолу, зокрема, припинення експортних операцій з поставки біоетанолу, та застосування до позивача санкцій за невиконання зовнішньоекономічних контрактів, втрати очікуваного прибутку, що очевидно вплине на результати господарської діяльності підприємства, заблокує формування доходу та виплату заробітної плати працівникам, що значно ускладнить відновлення господарської діяльності у разі вирішення спору на користь позивача. Відсутність права на виробництво біоетанолу (ліцензії) може також призвести до втрати (псування) сировини, придбаної для використання у виробничому процесі.

Отже, анулювання ліцензії на право виробництва біоетанолу з моменту її отримання суб`єктом господарювання та виключення позивача з електронного реєстру суб`єктів господарювання може призвести до незворотних наслідків у вигляді втрати державним бюджетом сум сплачуваних товариством податків, зупинення виробництва.

При цьому, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямовано виключно на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову в адміністративній справі №560/11687/24, у спосіб заявлений позивачем.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.