Постанова

від 21.11.2024 по справі 300/6982/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 300/6982/23 пров. № А/857/12018/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного центру зайнятості на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного центру зайнятості про визнання протиправною відмови у виплаті компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштування особи, якій надано статус безробітного; спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16.04.2024р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

06.10.2023р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач Фізична особа-підприємець /ФОП/ ОСОБА_1 (в особі адвоката Змислої М.Р.) звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

поновити строк звернення до суду із розглядуваним позовом;

визнати протиправними дії відповідача Івано-Франківської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості щодо відмови у виплаті ФОП ОСОБА_1 компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану ОСОБА_3 з дня її працевлаштування 25.10.2022р.;

зобов`язати відповідача Івано-Франківську філію Івано-Франківського обласного центру зайнятості прийняти рішення про виплату, нарахувати та виплатити ФОП ОСОБА_1 компенсацію витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану ОСОБА_3 , з дня її працевлаштування 25.10.2022р. (а.с.2-9, 30).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.32 і на звороті).

Згідно ухвали суду від 07.11.2023р. клопотання Івано-Франківської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості про заміну неналежного відповідача у справі задоволено, замінено відповідача Івано-Франківську філію Івано-Франківського обласного центру зайнятості належним відповідачем Івано-Франківським обласним центром зайнятості (а.с.50-51).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними дії Івано-Франківського обласного центру зайнятості щодо відмови ФОП ОСОБА_1 у виплаті компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану ОСОБА_3 , з дня її працевлаштування 25.10.2022р.; зобов`язано Івано-Франківський обласний центр зайнятості повторно, із урахуванням висновків суду, розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 від 29.11.2022р. та надати повне та обґрунтоване рішення на таку заяву; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного центру зайнятості на користь ФОП ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2684 грн. (а.с.122-126).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач Івано-Франківський обласний центр зайнятості, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити у повному обсязі (а.с.128-135).

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що 25.10.2022р. за направленням Івано-Франківського міського центру зайнятості № 09052206300019006 від 19.10.2022р. працевлаштовано на вільне робоче місце до ФОП ОСОБА_1 на посаду бухгалтера зареєстровану безробітну ОСОБА_3 29.11.2022р.

В подальшому ФОП ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського центру зайнятості із заявою про компенсацію фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Порядку компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 347 від 15.04.2013р. (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідач стверджує, що станом на 07.02.2023р. на день отримання з Єдиного державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування інформації про створення нового робочого місця (завантажені 07.02.2023р.) в апелянта не було правових підстав для прийняття рішення про надання ФОП ОСОБА_1 компенсації витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_3 , оскільки з 29.01.2023р. втратили чинність положення ст.ст.26, 27 Закону України «Про зайнятість населення» щодо відшкодування компенсації витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштування за направленням центру зайнятості безробітного на нове робоче місце.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно наказу № 03К-2022 від 24.10.2022р. ФОП ОСОБА_1 прийняла з 25.10.2022р. на роботу ОСОБА_3 на посаду бухгалтера з посадовим окладом 6900 грн. згідно штатного розпису; встановлено ОСОБА_3 випробувальний термін за її згодою на 90 календарних днів (а.с.14).

Відповідно до довідки № 2617-7000200568 від 03.04.2022р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеною особою; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с.12).

29.11.2022р. ФОП ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського центру зайнятості із заявою № 3, в якій просила Івано-Франківський міський центр зайнятості розглянути питання щодо компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_3 , яка працевлаштована за направленням центру зайнятості на нове робоче місце на посаду бухгалтера з 25.10.2022р. (а.с.19).

Листом № 760/25-23 від 08.02.2023р. Івано-Франківська філія Івано-Франківського обласного центру зайнятості повідомила позивача, що 29.10.2022р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній зайнятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці», відповідно до норм якого з 29.01.2023р. набрали чинності зміни до ст.ст.26, 27 Закону України «Про зайнятість населення», зокрема в частині надання компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно абз.2 п.8 Порядку компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі наданої роботодавцем заяви та довідки, персональних даних про особу, якими володіє територіальний орган, та за даними Пенсійного фонду України, територіальний орган приймає протягом п`яти робочих днів рішення про виплату компенсації роботодавцю. Оскільки, станом на 29.01.2023р. відсутні дані про створення нового робочого місця, а згідно обміну даних з Пенсійним фондом України відомості надійшли 07.02.2023р. про створене нове робоче місце, у зв`язку із чим немає законних підстав для виплати такої компенсації (а.с.25).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті ФОП ОСОБА_1 компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану ОСОБА_3 , представник позивача звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду заяви ФОП ОСОБА_4 від 29.11.2022р. відповідачем не в повній мірі досліджено наявні обставини та підстави відмови/задоволення заяви щодо виплати компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_3 .

Відтак, звернення позивача від 29.11.2022р. підлягає належному розгляду відповідачем відповідно до вимог ст.26 та ч.2 ст.27 Закону України «Про зайнятість населення», з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.

Відповідно до с.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначаються Законом України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012р. /Закон № 5067-VI/ (в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.11 ч.1 ст.14 Закону № 5067-VI до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інші категорії громадян, визначені Кабінетом Міністрів України, з урахуванням ситуації на ринку праці, а також встановлення карантину, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану в країні.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.26 Закону № 5067-VI роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону (крім тих, які визначені пунктом 7 частини першої статті 14), та яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Компенсація виплачується протягом одного року з дня працевлаштування особи за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних, але якій відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини першої цієї статті, з ініціативи роботодавця або за згодою сторін до закінчення дворічного строку з дня працевлаштування сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела компенсації або на його робоче місце за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у межах дворічного строку працевлаштовується інший безробітний.

У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини першої цієї статті, за угодою сторін на його робоче місце за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у межах дворічного строку працевлаштовується інший безробітний.

Частиною 3 ст.26 Закону № 5067-VI передбачено, що зазначена в частині першій статті 26 компенсація не виплачується у разі, коли роботодавець:

1) має заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

2) визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Відповідно до ч.2 ст.27 Закону № 5067-VI суб`єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних строком не менше ніж на два роки за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності, щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних, але якій відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), протягом одного року з дня працевлаштування безробітного у порядку та за переліком пріоритетних видів економічної діяльності, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.4 ст.27 Закону № 5067-VI зазначена в частині другій статті 27 компенсація не виплачується у разі, коли роботодавець:

1) має заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

2) визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач працевлаштувала ОСОБА_3 на робоче місце бухгалтера з 25.10.2022р., та відповідно до довідки № 2617-7000200568 від 03.04.2022р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, остання, є внутрішньо переміщеною особою.

29.11.2022р. ФОП ОСОБА_4 подала заяву щодо компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_3 , яка працевлаштована за направленням центру зайнятості на нове робоче місце з 25.10.2022р.

До вказаної заяви позивач додала довідку, зі змісту якої вбачається, що робоче місце створене шляхом збільшення штатної чисельності працівників за умови відсутності зменшення середньомісячної чисельності за попередні 12 місяців (а.с.91).

Листом ГУ ДПС в Івано-Франківській обл. № 897/5/09-19-13-01-01 від 25.01.2023р. повідомило відповідача, що за результатами розгляду листа № 174-96.2/30-23 від 20.01.2023р. щодо відсутності (наявності) заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, станом на 20.10.2023р. така заборгованість відсутня (а.с.92).

Відповідно до листа № 0900-0703-8/3978 від 26.01.2023р. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. повідомило відповідача, що станом на 26.01.2023р., у зв`язку із технічними причинами, інформації із поданих страхувальниками до органів Державної податкової служби розрахунків за ІV квартал 2022 року до реєстру застрахованих осіб не завантажена. Враховуючи зазначене, надати запитувану інформацію з реєстру застрахованих осіб про працевлаштування осіб на новостворені робочі місця можливості немає (а.с.93).

Водночас апеляційний суд враховує, що механізм виплати компенсації фактичних витрат роботодавця на сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштування осіб, яким надано статус безробітного, на нові робочі місця визначає Порядок компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який визначає механізм виплати компенсації фактичних витрат роботодавця на сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштування осіб, яким надано статус безробітного, на нові робочі місця, затв. постановою КМ України № 347 від 15.04.2013р. /Порядок № 347/ (діючого на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.2 вказаного порядку термін «компенсація» означає відшкодування роботодавцю фактичних витрат нарахованого відповідно до статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиного внеску, сплаченого за працевлаштованого за направленням центру зайнятості державної служби зайнятості на нове робоче місце зареєстрованого безробітного за місяць, за який такий внесок сплачений.

Пунктом 3 Порядку № 347 передбачено, що право на компенсацію має роботодавець, який працевлаштовує на нове робоче місце строком не менше ніж на два роки за направленням центру зайнятості зареєстрованих безробітних.

Відповідно до п.8 Порядку № 347 роботодавець, який працевлаштував зареєстрованого безробітного на нове робоче місце, для отримання компенсації подає протягом двох місяців з дня працевлаштування центру зайнятості заяву довільної форми, до якої додає довідку за формою згідно з додатком.

На підставі поданої роботодавцем заяви та довідки, персональних даних про особу, якими володіє центр зайнятості, даних органів доходів і зборів щодо відсутності у роботодавця заборгованості із сплати єдиного внеску, інформації органів Пенсійного фонду України про працевлаштування особи на нове робоче місце та відсутність у роботодавця заборгованості із сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а також даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо порушеної справи про банкрутство або визнання роботодавця банкрутом центр зайнятості приймає протягом п`яти робочих днів рішення про виплату компенсації роботодавцю.

Отже, отримавши від позивача заяву та довідки, відповідач повинен був з урахуванням аналізу інформації відповідно до п.8 Положення № 347 розглянути їх та за наслідками розгляду таких повідомити позивача про результати розгляду і прийняте рішення або письмово повідомити з посиланням на акти законодавства, із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Однак, відповідач у листі № 760/25-23 від 08.02.2023р. «Про надання інформації» як на підставу відмови у прийнятті позивного рішення про відшкодування роботодавцем компенсації єдиного внеску посилається на те, що станом на 29.01.2023р. відсутні дані про створення нового робочого місця, а згідно обміну даних з Пенсійним фондом дані надійшли 07.02.2023р. про створене нове робоче місце. Відповідно для прийняття позитивного рішення про відшкодування роботодавцям компенсації єдиного внеску відповідно до зареєстрованої заяви немає законних підстав.

Водночас апеляційний суд враховує, що листом № 0900-0703-8/3978 від 26.01.2023р. Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській обл. повідомило відповідача тільки про те, що станом на 26.01.2023р., у зв`язку із технічними причинами, інформації із поданих страхувальниками до органів Державної податкової служби Розрахунків за ІV квартал 2022 року до реєстру застрахованих осіб не завантажена, враховуючи зазначене, надати запитувану інформацію з реєстру застрахованих осіб про працевлаштування осіб на новостворені робочі місця можливості немає, при тому, не вказано, що такого робочого місця не створено.

Окрім цього, відповідно до інформації з таблиці, яка міститься в матеріалах справи, в жовтні 2022 року, а саме 24.10.2022р., було створено нове робоче місце на ім`я ОСОБА_3 (а.с.103).

При цьому відповідно до ч.3 ст.26 Закону № 5067-VI зазначена в частині першій цієї статті компенсація не виплачується у разі, коли роботодавець:

1) має заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

2) визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Аналогічний перелік підстав для відмови у виплаті компенсації також зазначений у п.6 Порядку № 347.

Однак, жодна з вищеперерахованих підстав не була зазначена у листі № 760/25-23 від 08.02.2023р.

Водночас, відповідач у листі посилався на Закон України № 2622-IX від 21.09.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній зайнятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці».

Однак, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній зайнятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці» зміни, внесені до ст.ст.26, 27 Закону України «Про зайнятість населення», набрали чинності з 29.01.2023р.

Проте, як правильно зауважив суд першої інстанції, вказані зміни не вплинули на право позивача отримати відповідну компенсацію фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Апеляційний суд зауважує, що ФОП ОСОБА_4 із заявою про виплату компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_3 , яка працевлаштована за направленням центру зайнятості на нове робоче місце на посаду бухгалтера з 25.10.2022р., звернулася до відповідача 29.11.2022р., тобто до моменту внесення цих змін.

Із аналізу фактичних обставин справи та наведених норм права слідує логічний та переконливий висновок про те, що відповідач під час розгляду заяви ФОП ОСОБА_4 від 29.11.2022р. не в повній мірі дослідив наявні обставини та підстави відмови/задоволення заяви щодо виплати компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_3 , при цьому формально підійшов до розгляду вказаного питання.

За таких обставин і правового врегулювання апеляційний суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови ФОП ОСОБА_1 у виплаті компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану ОСОБА_3 , з дня її працевлаштування 25.10.2022р.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Отже, судом першої інстанції правильно задоволено позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача повторно, із урахуванням висновків суду, розглянути заяву ФОП ОСОБА_1 від 29.11.2022р. та надати повне та обґрунтоване рішення на таку заяву.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до задоволення, із вищевказаних мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Івано-Франківський обласний центр зайнятості.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного центру зайнятості на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024р. в адміністративній справі № 300/6982/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Івано-Франківський обласний центр зайнятості.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 21.11.2024р.