Постанова

від 24.01.2025 по справі 910/16307/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/16307/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

у складі судді Ломака В.С.

від 07.08.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Алданової С.О., Корсака В.А., Шапрана В.В.

від 21.10.2024

у справі за позовом Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала"

до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, заяви позивача

Приватне підприємство "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення з держави Україна через Казначейську службу грошових коштів у загальному розмірі 57 110,34 грн, з яких: 8 741,10 грн - 3% річних, 48 369,24 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 у справі №910/16307/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, частково задоволено позов та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 7 027,40 грн 3% річних та 40 069,60 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти вимог - відмовлено.

08.04.2024 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2023 у справі № 910/16307/23 місцевим господарським судом видано відповідний наказ.

02.08.2024 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва (а 05.08.2024 через систему "Електронний суд") від позивача надійшла заява від 01.08.2024 № 3123, в якій він просив: зобов`язати Казначейську службу, як відповідача у справі, надати звіт про виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 в справі № 910/16307/23, розглянути поданий Казначейською службою звіт та в разі встановлення порушень закону з боку Казначейської служби за результатом розгляду звіту вчинити дії, а саме: визнати протиправною бездіяльність Казначейської служби у неналежному виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 в справі № 910/16307/23; зобов`язати Казначейську службу подати Міністерству фінансів України пропозиції щодо необхідності внести зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", якими передбачити виділення додаткових коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 в справі № 910/16307/23; установити судовий контроль за виконанням Казначейською службою наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 в справі № 910/16307/23; зобов`язати Казначейську службу без затримок виконати наказ Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі № 910/16307/23 та безспірно списати з Державного бюджету України кошти на користь позивача.

Короткий зміст оскаржуваних ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції та мотиви їх прийняття.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024, у відкритті провадження з розгляду заяви Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" від 01.08.2024 №3123 - відмовлено на підстав пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України.

Судові рішення обґрунтовані тим, що нормами Господарського процесуального кодексу України, на відміну від Кодексу адміністративного судочинства України, не передбачено можливості встановлення судового контролю за виконанням виданого господарським судом виконавчого документа, шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (Казначейської служби, як відповідача у справі), не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення та застосування до керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, заходів процесуального примусу у вигляді, зокрема, накладення штрафу. Тому, у відкритті провадження з розгляду заяви позивача від 01.08.2024 № 3123 відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ

Приватне підприємство "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024, у якій просило їх скасувати, справу передати до суду першої інстанції для належного розгляду його заяви про встановлення судового контролю та надання звіту.

Підставою касаційного оскарження є абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначив, що оскаржені ним судові рішення є незаконними, необгрунтованими, несправедливими, упередженими та невмотивованими, прийнятими з порушенням прав позивача на справедливий та законний розгляд справи, з недотриманням верховенства права, такими, які підлягають скасуванню судом касаційної інстанції, в силу вимог п.1 п. 3 ч.3 ст.287, ч.3 ст.310 ГПК України, ст.ст.263, 389, 411 ЦПК України, з передачею справи для нового розгляду до суду першої інстанції, оскільки спірні ухвали суду прийняті з грубим порушенням норм міжнародного та національного права, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема: у справі № 806/2143/15 від 20.02.2019, у справі № 820/4261/18 від 03.04.2019; у справі № 580/988/19 від 27.12.2019, у справі №460/350/19 від 12.11.2018, у справі №855/115/20 від 23.11.2020, у справі №806/3099/17 від 12.11.2018 та у справі №819/1430/17 від 17.04.2018.

Вказав, що незаконність ухвали Господарського суду м.Києва від 07.08.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у справі №910/16307/23 підтверджується окрім іншого тим, що 09.02.2024 позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом від 06.02.2024 №2693 про визнання дій відповідача (Державної казначейської служби України), як суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити дії на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023р. у справі №910/6845/22 про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача (компенсаційних втрат) у суму 76 948,56 грн- 3% річних та 511 781,95 грн -інфляційних втрат, спричинених затримкою виконання рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2020 у справі №910/11621/16. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі №320/8429/24 позивачеві відмовлено у відкритті провадження за його позовом до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у задоволенні касаційної скарги за безпідставністю.

Вказав на те, що:

- позивач не навів конкретної норми Господарського процесуального кодексу України, яка визначає підстави для здійснення судом господарської юрисдикції судового контролю за виконанням рішення;

- жодна норма Господарського процесуального кодексу України не регламентує питання встановлення судового контролю за виконанням рішення шляхом зобов`язання відповідача надати звіт про виконання наказу суду;

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 916/1226/16 сформулювала правову позицію щодо неможливості оскарження дій Казначейства під час виконання рішень господарських судів за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд клопотань

Позивачем також заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване тим, що справа №910/16307/23 має виключну правову проблему, має важливе значення для позивача, становить значний суспільний інтерес, стосується формування єдиної судової правозастосовчої практики.

Зазначив, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає, що невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження, про що зазначено, зокрема у постановах у справі № 806/2143/15 від 20.02.2019, у справі № 820/4261/18 від 03.04.2019; у справі № 580/988/19 від 27.12.2019, у справі №460/350/19 від 12.11.2018, у справі №855/115/20 від 23.11.2020, у справі №806/3099/17 від 12.11.2018, у справі №819/1430/17 від 17.04.2018.

В свою чергу Велика Палата Верховного Суду вказала про неможливість оскарження дій (бездіяльності) Державної казначейської служби України до Господарського суду міста Києва, який видав відповідний виконавчий документ, так як такі вимоги підлягають судовому розгляду у порядку адміністративного судочинства, а саме у постановах від 12.09.2018 у справі № 916/223/17, від 20.06.2018 у справі №916/1227/16, від 29.08.2018 у справі №916/376/15-г, від 31.10.2018 у справі №905/2087/17, від 27.02.2019 у справі №913/356/15, від 27.02.2019 у справі №913/355/15, у постанові Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 904/3118/20.

Отже, наведені висновки Верховного Суду суперечать один одному та створюють юридичну колізію (протиріччя), вирішити яку може лише Велика Палата Верховного Суду.

Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 302 ГПК України з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що справа за ч. 5 ст. 302 ГПК України може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.

При передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики, а також обґрунтувати наявність виключної правової проблеми за кількісним та якісним вимірами, зокрема навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

Однак заявлене позивачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.

Натомість, як визнає сам позивач, Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала висновок щодо неможливості оскарження дій Казначейства під час виконання рішень господарських судів за правилами Господарського процесуального кодексу України, доводів про необхідність відступити від цих висновків Великої Палати Верховного Суду касаційна скарга не містить.

Доводи касаційної скарги позивача фактично зводяться до неврахування актуальних висновків Великої Палати Верховного Суду Київським окружним адміністративним судом при постановленні ухвали від 22.03.2024 у справі №320/8429/24.

У зв`язку з наведеним вище, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги відсутні з огляду на таке.

Спір виник з приводу невиконанням відповідачем наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 року в справі № 910/16307/23, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з заявою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

За змістом статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

В статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 5 названого Закону визначає органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень. Відповідно до частини першої згаданої статті примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

В статтях 1, 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Позивач у скарзі, поданій в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, просив суд зобов`язати Казначейство, як відповідача у справі, надати звіт про виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 року в справі № 910/16307/23, розглянути суд поданий казначейською службою звіт та в разі встановлення порушень закону з боку відповідача за результатом розгляду звіту вчинити дії, а саме: визнати протиправною бездіяльність відповідача у неналежному виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 року в справі №910/16307/23; зобов`язати відповідача подати Міністерству фінансів України пропозиції щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", якими передбачити виділення додаткових коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 року в справі №910/16307/23; установити судовий контроль за виконанням відповідачем наказу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 року в справі № 910/16307/23; зобов`язати відповідача без затримок виконати наказ Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 року в справі № 910/16307/23 та безспірно списати з Державного бюджету України кошти на користь позивача, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на незаконне та тривале невиконання Казначейством судового рішення та виданих у цій справі виконавчих документів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215 (з подальшими змінами та доповненнями) затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Казначейство), згідно з яким:

- Казначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів (пункт 1);

- Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4);

- Казначейство з метою організації своєї діяльності контролює діяльність територіальних органів Казначейства (підпункт 4 пункту 5);

- Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9).

Виходячи з норм Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Положення про Державну казначейську службу України, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, діяльність яких з метою організації своєї діяльності контролює безпосередньо.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок виконання рішень, з врахуванням змін та доповнень), визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно з пунктом 3 цього Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Виходячи з системного аналізу Порядку виконання рішень, безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Казначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Казначейство може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

Відповідно до положень пункту 15 Порядку виконання рішень дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду.

Разом з цим, ані в Порядку виконання рішень, ані в Законі України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.

Згідно з положеннями статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Проте ГПК України та Закон України "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.

Натомість Казначейство не є органом примусового виконання судових рішень і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", а є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених цим Законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (подібний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 910/9927/13 та від 04.12.2020 у справі №904/3118/20).

З огляду на викладене суди дійшли правильного висновку про неможливість оскарження дій (бездіяльності) Державної казначейської служби України до господарського суду, який видав відповідний виконавчий документ.

Вимоги щодо визнання бездіяльності органів казначейства незаконною та зобов`язання вчинити дії прямо пов`язані із виконанням покладених законодавством на Казначейство функцій щодо забезпечення виконання рішень суду у спосіб безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється), мають ознаки публічно-правового спору, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Великою Палатою Верховного Суду сформована правова позиція у постановах від 27 лютого 2019 у справі № 913/356/15, від 12 вересня 2018 року у справі № 916/223/17, від 20 червня 2018 року у справі № 916/1227/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 916/376/15-г та від 31 жовтня 2018 року у справі № 905/2087/17, відповідно до якої спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України, підстав для відступу від якої Верховний Суд не вбачає та скаржником у касаційній скарзі таких підстав не наведено.

Посилання скаржника на висновки, викладені у наведених ним постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, не можуть бути підставою для скасування оскаржених у цій справі ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди при вирішенні подібних спорів мають враховувати останню правову позицію саме Великої Палати Верховного Суду.

У контексті наведеного суд касаційної інстанції зазначає про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 27 лютого 2019 у справі № 913/356/15, від 12 вересня 2018 року у справі № 916/223/17, від 20 червня 2018 року у справі № 916/1227/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 916/376/15-г та від 31 жовтня 2018 року у справі №905/2087/17 у будь-якому випадку мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Крім того висновки, викладені у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 806/2143/15 від 20.02.2019, у справі № 820/4261/18 від 03.04.2019; у справі № 580/988/19 від 27.12.2019, у справі №460/350/19 від 12.11.2018, у справі №855/115/20 від 23.11.2020, у справі №806/3099/17 від 12.11.2018, у справі №819/1430/17 від 17.04.2018 стосуються порядку здійснення судового контролю за виконанням рішення, прийнятого адміністративним судом за правилами КАС України, а тому не є релевантними для цієї справи № 910/16307/23.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі №320/8429/24 позивачеві відмовлено у відкритті провадження за його позовом до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, не можуть бути підставою для інших висновків, оскільки невідповідність рішення місцевого адміністративного суду правовій позиції Великої Палати Верховного Суду є підставою для його оскарження, а не для звернення з новим позовом в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, наведені у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки Верховного Суду

Ураховуючи те, що доводи скаржника про порушення судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "Скала" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у справі № 910/16307/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй