Постанова

від 20.11.2024 по справі 903/62/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року Справа № 903/62/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши заяву представника Приватного виконавця виконавчого округу міста Київа Хорішко Олександр Олександрович про ухвалення додаткової постанови за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 27 серпня 2024 року та на додаткову ухвалу від 11 вересня 2024 роаку по справі №903/62/23 (суддя Дем`як В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи Волиньгаз"

орган виконання Приватний виконавець виконавчого округу міста Київа Хорішко О.О.

про стягнення 76 775 555 грн 33 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача, Відповідача, Третьої особи, Органу виконання - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (надалі - Стягувач) до Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз (надалі Боржник) про стягнення 55 104 808 грн 38 коп. основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп. пені, 1 834 313 грн 06 коп. 3% річних та 14 659 603 грн 87 коп. інфляційних втрат.

На виконання даного судового рішення від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23 Стягувачу видано наказ мсцевого господарського суду №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року.

5 серпня 2024 року через електронний кабінет надійшла скарга Боржника на бездіяльність Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хорішка Олександра Олександровича (надалі Орган виконання).

Ухвалою місцевого господарського суду від 27 серпня 2024 року у задоволенні скарги Боржника на бездіяльність Органу виконання відмовлено.

Додатковою ухвалою від 11 вересня 2024 року заяву представника Органу виконання від 2 вересня 2024 року задоволено частково. Стягнуто з Боржника на користь Органу виконання 15000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Боржник звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу Боржника на бездіяльність Органу виконання щодо не зупинення виконавчого провадження №75632156 та не зняття арешту з грошових коштів/електронних грошей Боржника, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях у справі №903/62/23 задовольнити в повному обсязі.

Окрім того, не погоджуючись з винесеною додатковою ухвалою, Боржник звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану додаткову ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою в задоволені заяви представника Органу виконання про ухвалення додаткового рішення відмовити. Вказує, що у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги Боржника, апелянт просить, зменшити розмір заявлених витрат на правову допомогу у вищевказаній справі до розміру співмірного з фінансовими можливостями Боржника на рівні 1000 гривень.

У відзиві на апеляційну скаргу Орган виконання зазначав, що документальне підтвердження розміру витрат на правничу допомогу буде надано у встановленому законом порядку, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 6 листопада 2024 року, з підстав вказаних у даній постанові, апеляційну скаргу Боржника на ухвалу Господарського суду Волинської області від 27 серпня 2024 року та на додаткову ухвалу суду першої інстанції від 11 вересня 2024 року по справі №903/62/23 - залишено без задоволення. Ухвалу місцевого господарського суду від 27 серпня 2024 року по справі №903/62/23 - залишено без змін. Додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 11 вересня 2024 року по справі №903/62/23 - залишено без змін.

11 листопада 2024 року від представника Органу виконання до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про ухвалення додаткової постанови, в якій, з підстав висвітлених у заяві, представник Органу виконання просив стягнути з Відповідача витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи №903/62/23 у суді апеляційної інстанції за перегляд ухвали про відмову в задоволені скарги Боржника на дії Органу виконання в розмірі 40000 грн та витрати на правничу допомогу надані у зв`язку із апелційною скаргою на додаткову ухвалу в розмірі 10000 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 листопада 2024 року прийнято до розгляду заяву Органу виконання про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката. Запропонувано сторонам в строк протягом трьох днів з дня отримання ухвали надати суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, у даній справі. Розгляд заяви про ухвалення додаткової постанови призначено на 20 листопада 2024 року об 15:30 год..

Ухвалою апеляційного господарського суду від 12 листопада 2024 року заяву представника Органу виконання про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу по справі №903/62/23 прийнято до розгляду. Об`єднано заяви представника Органу виконання про стягнення витрат на правничу допомогу у одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд заяв призначено на "20" листопада 2024 року об 15:30 год. Запропонувано сторонам надати до канцелярії суду заперечення з приводу поданої заяви представника Орагну виконання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції по справі №906/855/22 протягом трьох днів з моменту отримання ухвали.

Також 12 листопада 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Боржника надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткової постанови, в яких Боржник просив розподілити витрати на правничу допомогу шляхом покладення на Боржника витрати понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн. Справу просив розглядати без участі представника Боржника в зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні у справі № 154/5088/23, яка була призначена раніше та у якій явку представника визнано обов`язковою.

12 листопада 2024 року через підсистему "Електронний суд" від Боржника надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткової постанови, в яких Боржник вказав, що якщо порівняти письмові пояснення на скарги Боржника в першій інстанції та відзиви апеляційні скарги, підготовлені представником Органу виконання, то вказуючи, що за своїм змістом, аргументами та додатками до них ці документи є ідентичними, тобто під час підготовки відзивів на апеляційні скарги адвокатом Косяк Наталією не витрачався час більший, ніж при складанні письмових пояснень на скаргу на дії Органу виконання вказуючи на завищення заявленої до стягнення (по двох заявах) суми в розмірі 50000 грн. Дане на переконання Боржника свідчить про те, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, наголошуючи на те, що їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Вважає, що суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу. Боржник вказав, що підставними та обгрунтвоаними на його переконання є судові витрати в розмірі 5000 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2024 року заяву представника Приватного виконавця про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №903/62/23 - задоволено.

В судове засідання від 20 листопада 2024 року представники Стягувача, Боржника та Органу виконання не з`явилися.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 12 листопада 2024 року вбачається, що суд апеляційної інстанції повідомив сторін про дату, час та місце розгляду заяви.

Водночас, в силу дії частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Зважаючи на визначений частиною 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України процесуальний строк розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, колегія апеляційного господарського суду вважає можливим розглянути питання щодо винесення додаткової постанови без участі представників Стягувача, Боржника та Органу виконання .

Дослідивши матеріали справи та розглянувши заяви представника Органу виконання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції щодо їх стягнення, в розрізі заперечень Боржника на ці заяви, колегія суддів вважає подані заяви такими, що підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.

Суд констатує, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України: учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

В силу дії статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Схожий висновок викладено і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду при цьому зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В силу дії частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначає, що разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок наведно і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 року у справі № 927/237/20.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 листопада 2023 року в справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 50000 грн понесених в суді апеляційної інстанції по розгляду скарг на ухвалу та додаткову ухвалу суду першої інстанції Органом виконання подано договір про надання адвокатських послуг №16/24 від 8 серпня 2024 року (надалі Договір; том 9, а.с. 185) та акт №11/24 приймання-передачі наданих послуг до Договору.

З дослідженням змісту Договору вбачається, що під юридичною допомогою вважається: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності приватного виконавця; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів приватного виконавця у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно пункту 4.1 Договору, за погодженням сторін вартість послуг являється гонораром фіксованого розміру за надані послуги з урахуванням складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта та інших істотних обставин, відповідає розумності та з урахуванням витраченого адвокатом часу з надання професійної правничої допомоги спрямованої на повне юридичне супроводження питань, пов`язаних з оскарженням дій або бездіяльності приватного виконавця для забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно з підпунктами 4.1.1 та 4.1.2 Договору, вартість послуг на всіх стадіях (частинах) судового розгляду у Господарському суді Волинської області у справі №903/62/23 становить 30 000 грн та у Північно-західному апеляційному господарському суді у справі №903/62/23 становить 40000 грн незалежно від кількості судових засідань.

Зважаючи на втановлення в пункті 4.1 Договору фіксованої межі вартості наданих послуг, то колегія суду наголошує, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21, такий детальний опис робіт не потрібний.

При цьому апеляційний господарський суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

При цьому, Органом виконання подано Акт №11/24 приймання-передачі наданих послуг до Договору, з якого слідує, що Замовнику надано наступний обсяг послуг: 1) ознайомлення з матеріалами справи (матеріалами виконавчого провадження №75632156 та апеляційною скаргою Боржника на ухвалу Господарського суду Волинської області 27.08.2024 у справі №903/62/23); 2) формування правової позиції Замовника щодо відзиву на апеляційну скаргу Боржника на ухвалу Господарського суду Волинської області 27 серпня 2024 року в справі №903/62/23, детальне ознайомлення з оскаржуваним рішенням - ухвалою Господарського суду Волинської області 27 серпня 2024 року в справі №903/62/23; 3) аналітика та новели законодавства, судова практика (правові позиції ВС) у питаннях вчинення виконавчих дій та прийняття виконавчих документів, детальне ознайомлення з Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу»; 4) Складання та направлення письмового відзиву на апеляційну скаргу Боржника на ухвалу Господарського суду Волинської області 27 серпня 2024 року у справі №903/62/23 (вих. №07/10 від 7 жовтня 2024 року).

В той же час, Боржник у заяві про зменшення витрат на правничу допомогу просив зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу до 5000 грн.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічна за змістом позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 30 січня 2023 року у справі №910/7032/17.

Суд апеляційної інстанції констатує, що Верховний Суд у складі колегії суддів КГС вирішив, що «оскарження додаткового судового рішення не є окремим судовим розглядом спору по суті, а прямо залежить від розгляду основної справи, тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення ("розподіл витрат на правничу допомогу за участь у розгляді питання про розподіл витрат на правничу допомогу"), яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, є необґрунтованим та не відповідає змісту процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат» (постанова від 30 січня 2024 року у справі № 925/790/17(925/580/20)).

Однак, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 червня 2024 року в справі № 910/14524/22 виснувала, що особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України.

В той же час, дослідивши зміст послуг щодо надання правничої допомоги по даній справі та докази на підтвердження їх надання, суд апеляційної інстанції зазначає, що всі роботи котрі вчинені на підставі договору про надання правничої допомоги в апеляційному господарському суді, зводилися саме до робіт тісно пов`язаних із написанням відзиву на скаргу Боржника на дії приватного виконавця у справі №903/62/23 та відзиву на додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 11 вересня 2024 року у справі №903/62/23. В той же час, дослідивши відзиви на апеляційні скарги вбачається, що вони в більшості фактично дублюють зміст письмових пояснень, заперечень на саму скаргу на дії Органу виконання, що подавалися місцевому господарському та за які Органом виконання вже були стягнути судові витрати в суді першої інстанції в розмірі 15000 грн (з 30000 грн заявлених).

Схожа позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного суду від 22 травня 2024 року по справі №754/8750/19.

При цьому, колегія суду зазначає, що більшість документів поданих Органом виконання є саме сканкопією матеріалів виконавчого провадження №75256047, які отримані та виготовлені самим Органом виконання в рамках виконання свої обов`язків як приватного виконавця. Таким чином, на переконання адвокату не було потреби ані відшукувати документи, оскільки це документи клієнта (органу виконання) ані повторно формувати пакети документів для учасників справи, оскільки ці документи як учасників виконавчого провадженні вони були наявні. При цьому якщо порівняти відзив на скаргу Боржника на дії Органу виконання та відзиву на апеляційну скаргу, то можна зробити висновок, що за своїм змістом, аргументами та додатками до них ці документи є ідентичними, тобто під час підготовки відзивів на апеляційні скарги не витрачався час більший, ніж при складанні письмових пояснень на скаргу Боржника на дії Органу виконання.

При цьому колегія суду бере до уваги і факт того, що первісно всі доводи та заперечення збиралися саме в суді першої інстанції з огляду на що на переконання суду витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції не можуть перевищувати розмір таких витрат суду першої інстанції.

За таких обставин суд приходить до висновку, що розмір таких витрат, з огляду на розмір витрат, що також стягнуто в суді першої інстанції, є завищенними та по-суті, порушують критерій розумності їх розміру, що є підставою для їх зменшення.

Підсумовуючи усе вищевказане колегія суду наголошує, що при оцінці витрат на професійну допомогу адвоката в суді апеляційному господарському суді, суд бере до уваги те, що на відміну від розгляду справи в суді першої інстанції, де представником Органу виконання збиралися та подавалися докази на підтвердження своєї позиції, більш тривалий розгляд справи, в суді апеляційної інстанції представником Органу виконання відстоювалася позиція сформована ним в суді першої інстанції, що і знайшло своє відображення в поданих ним відзивах.

Отже виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи вищезазначене та всі аспекти і складність даної справи, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 щодо можливості зменшення фіксованохї суми гонорару, враховуючи заперечення Відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, а також зважаючи на не задоволення апеляційних скарг Боржник (проти яких висловлювався Орган виконання), суд апеляційної інстанції доходить висновку про стягнення з Боржника на користь Органу виконання 10000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (адже сторони по-суті продублювали доводи та матеріали, що вже наводились і надавались суду першої інстанції, котрий і збирає докази в справі), адже саме такий їх розмір судом визначається як справедливий, а також таким, що відповідає критерію реальності та розумності таких витрат. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд відмовляє.

Керуючись статтями 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву представника Приватного виконавця виконавчого округу міста Київа Хорішко Олександр Олександрович про ухвалення додаткової постанови - задоволити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз (43006, м. Луцьк, вул. Франка, 12; код 03339459) на користь Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича (04070, м. Київ, вул. Спаська, буд. 35, 2-й поверх, офіс 10; код 3303310054) 10 000 грн судових витрат, понесених на правничу допомогу в апеляційному господарському суді.

3. В стягненні решти судових витрат відмовити.

4. Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

5. Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Додаткову постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Справу №903/62/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст додаткової постанови виготовлено 21 листопада 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.