Рішення

від 19.11.2024 по справі 907/547/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 р. м. УжгородСправа № 907/547/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

Розглянувши матеріали справи

за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо-Сток», м. Ужгород

про стягнення 132 983,54 грн

секретар судового засідання - Піпар А.Ю.

учасники справи не викликались

ВСТАНОВИВ:

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо-Сток» 70 788,98 грн заборгованості з орендної плати, 61 228,80 грн штрафу та 965,76 грн пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди землі № 2331 від 24 листопада 2023 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024 визначено головуючого суддю у справі Пригару Л.І.

Ухвалою від 20 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви, а відтак ухвалою від 03 липня 2024 року позовну заяву суддею прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалами суду від 10.09.2024 постановлено вважати відвід судді Пригари Лесі Іванівни від розгляду справи № 907/547/24 необґрунтованим і задоволено самовідвід судді Господарського суду Закарпатської області Пригари Лесі Іванівни від розгляду справи № 907/547/24.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/547/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 вересня 2024 року.

Відповідно до ухвали від 20 вересня 2024 року справу № 907/547/24 прийнято до провадження суддею Лучко Р.М., постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.07.2024 та ухвала від 20.09.2024 про прийняття справи до провадження в новому складі суду, які надіслані судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу місцезнаходження відповідача (88000, м. Ужгород, вул. Електрозаводська, буд. 41В) повернуті без вручення Товариству з обмеженою відповідальністю «Ріо-Сток» із зазначенням причини невручення «Адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується довідками Укрпошти про причини повернення/досилання від 22.07.2024, 10.10.2024 та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованих відправлень за трек-номерами 0600952380300 та 0600965039446.

Згідно з п.п. 81, 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за №270 рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім`ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв`язку.

Рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка».

Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою «Судова повістка», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Відповідно до п. 101 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв`язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений.

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п.п. 81, 82, 101 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відмову адресата від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи в суді, мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Про обізнаність відповідача з розглядом справи в суді достеменно свідчить також і заява про відвід судді Пригари Л.І. від розгляду означеної справи, який подавався ТОВ «Ріо-Сток» 09.09.2024 (заява про відвід №06-09/24 від 06.09.2024).

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди землі №2331 від 24.11.2023 в частині своєчасної оплати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:34:001:0048 в період з грудня 2021 року по травень 2024 року включно, внаслідок чого станом на 07.06.2024 за ним рахується заборгованість по орендній платі в розмірі 70 788,98 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем по заборгованості листопада 2023 року березня 2024 року нараховано 965,76 грн пені та за порушення строків сплати орендної плати за грудень 2023 року та квітень 2024 року нараховано штраф в розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором, що за підрахунками позивача становить 61 228,80 грн, з вимогами про стягнення яких Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради заявлено даний позов до господарського суду.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

24 листопада 2023 року між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради, як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріо-Сток», як Орендарем укладено Договір оренди землі №2331 (надалі - Договір).

Вказаний договір був укладений на підставі рішення XVI cесії VIІI скликання Ужгородської міської ради від 03.02.2022 за № 642 строком на 3 роки.

Відповідно до п. 1 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:34:001:0048 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в м. Ужгороді, вул. Електрозаводська, 35.

У п.п. 2, 3 Договору зазначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0389 га. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно склад-магазин, літ. П загальною площею 72,3 м.кв. (фактично згідно візуального огляду склад зруйновано, наявні залишки фундаменту).

Згідно з наданою позивачем Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав №375300049 від 22.04.2024 підтверджується право власності позивача на склад-магазин під літ. П, загальною площею 72,3 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Електрозаводська, буд. 35.

Згідно з Актом прийняття-передачі земельної ділянки без дати на виконання умов Договору земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:34:001:0048, площею 389 м.кв. за адресою: м. Ужгород, вул. Електрозаводська, 35, передана в оренду відповідачу.

Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2023 рік становить 995 104,79 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої управлінням надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (електронні послуги) №НВ-2100041392023 від 31.01.2023 року.

Згідно з п. 10 Договору орендна плата вноситься Орендарем у розмірі 3 % від нормативної грошової-оцінки землі у грошовій формі та становить 29 853,14 грн на рік.

Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 2487,76 грн (п. 11 Договору).

Відповідно до п. 12 Договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Пунктом 13 Договору оренди визначено, що розмір орендної плати переглядається щороку у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- зміни нормативно - грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміні ставок орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами;

- зміні граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України;

- інших випадках, передбачених законом.

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, крім випадків визначених абзацом 1 пункту 27 даного договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку (п. 33 Договору).

Так, пунктом 27 Договору, зокрема, унормовано право Орендодавця в односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства) ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень.

В пункті 8 Договору сторонами визначено, що строк його дії становить 3 роки. Крім того у п. 40 Договору Сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право оренди землі виникає у порядку визначеному чинним законодавством.

Відповідно до абз. 3 п. 40 Договору даною угодою сторони дійшли згоди щодо зобов`язання Орендаря, а Орендар зобов`язався, в свою чергу, сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 02.12.2021 року до моменту державної реєстрації права оренди землі. При цьому, розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється у відповідності до вимог чинного законодавства (виходячи з розміру нормативної грошової оцінки у відповідний період) із урахуванням пунктів 5, 10, 11 та 30 даного Договору.

Судом встановлено, що 07.02.2024 позивач звертався до відповідача з листом № 24.01-12/366 від 05.02.2024 року з повідомленням про перегляд орендної плати в односторонньому порядку (фіскальний чек від 07.02.2024, поштова накладна №8800021606966, опис вкладення в цінний лист від 07.02.2024) та відповідно до якого Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради повідомляв, що у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки землі у 2024 році (витяг про НГО станом на 30.01.2024), розмір орендної плати за Договором за 2024 рік змінюється з 2487,76 грн в місяць до 2614,64 грн, що відповідає коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік 1,051.

Позивач в позовній заяві та згідно з поданим розрахунком заборгованості стверджує, що Орендар не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання, а саме не оплатив у визначений Договором строк орендну плату за користування земельною ділянкою за період з грудня 2021 року по травень 2024 року включно, в результаті чого в нього виникла заборгованість в розмірі 70 788,98 грн (згідно з розрахунком заборгованості 70 788,86 грн), за несвоєчасну сплату якої позивачем по заборгованості листопада 2023 року березня 2024 року за період з 02.01.2024 по 07.06.2024 нараховано 965,76 грн пені, з вимогами про стягнення яких було поданий даний позов до суду.

Окрім того, у зв`язку з неналежним виконання Орендарем взятих на себе зобов`язань зі сплати у визначений Договором строк орендну плату за користування земельною ділянкою за грудень 2023 року та квітень 2024 року, Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради в порядку п. 14. Договору нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Ріо-Сток» штраф в розмірі 61 228,80 грн, стягнення якого також є предметом заявлених позовних вимог в даній справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі« оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі« об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 93 Земельного кодексу України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Індексація нормативної грошової оцінки земель передбачена пунктом 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, відповідно до якого для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п. 289.2 ст. 289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначалось вище, пунктами 10, 11 Договору оренди землі №2331 від 24.11.2023 сторонами погоджено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою 29 853,14 на рік, порядок та строк сплати орендної плати щомісячно в сумі 2487,76 грн, протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, а згідно з п. 40 означеного Договору визначено обов`язок Орендаря сплатити орендну плату за період фактичного користування земельною ділянкою (з 02.12.2021), що відповідає диспозиції ч. 3 ст. 631 ЦК України та свідчить про поширення сторонами Договору умов Договору на правовідносини, що виникли до його укладення.

При цьому, за встановленими судом обставинами Орендодавцем в порядку п. 27. Договору відповідно до листа № 24.01-12/366 від 05.02.2024 року у зв`язку з індексацією нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:34:001:0048 змінено з січня 2024 року розмір місячної орендної плати за Договором до 2614,64 грн на календарний місяць.

Обов`язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування земельною ділянкою визначений п. 30. Договору та йому кореспондує право Орендодавця вимагати від Орендаря своєчасного внесення орендної плати згідно з п. 27. Договору.

Як свідчать зібрані у справі докази, відповідач свого обов`язку щодо своєчасного і повного внесення орендної плати за користування земельною ділянкою за період з грудня 2021 року по травень 2024 року включно належним чином і у встановлений строк не виконував, допустивши заборгованість перед позивачем, яка на час подання позову становила 70 788,86 грн.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час вирішення даного спору становить 70 788,86 грн і оскільки факт порушення відповідачем зазначених договірних зобов`язань встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, як і не заперечено факт користування об`єктом оренди за Договором з грудня 2021 року по травень 2024 року, Договір оренди землі №2331 від 24.11.2023 у судовому порядку недійсним або неукладеним не визнано, отже, його умови є обов`язковими до виконання сторонами, а тому позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про примусове стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо-Сток» 70 788,86 грн заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 0,12 грн заборгованості по орендній платі з грудня 2021 року по травень 2024 року належить відмовити, позаяк позовні вимоги в цій частині спростовуються самим же розрахунком заборгованості з орендної плати, що долучений позивачем до позовної заяви.

Щодо вимог про стягнення пені.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Приписами ч. 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 14 Договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Як вбачається з долученого до позову розрахунку, пеня в сумі 965,76 грн позивачем нарахована на заборгованість кожного місяця окремо (з листопада 2023 року по березень 2024 року), виходячи з встановленого в п. 11 Договору тридцятиденного строку сплати і по 07.06.2024 року.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування відповідачу пені, що розрахована позивачем за кожен день прострочення (з листопада 2023 року по березень 2024 року) за період з 02.01.2024 по 07.06.2024 по заборгованості кожного місяця окремо та з урахуванням встановлено в ч. 6 ст. 232 ГК України строку припинення нарахування пені, в загальній сумі 965,76 грн, а вимоги в цій частині позову як правомірні, підлягають до задоволення судом.

Щодо штрафу.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов`язань таким способом, як штраф.

Визнаючись з підставністю позову в частині заявленого позивачем до стягнення штрафу, суд враховує, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а відтак, заперечення відповідача в цій частині відхиляються судом.

Відповідна правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 9 липня 2018 року у справі № 903/647/17, від 8 серпня 2018 року у справі № 908/1843/17 та від 01 червня 2021 року в справі №910/12876/19.

Як встановлено судом, згідно з п. 14. Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором.

Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем в порушення умов Договору оренди землі №2331 від 24.11.2023 року неналежно виконувалися обов`язки в частині оплати за користування земельною ділянкою за період користування земельною ділянкою, зокрема в грудні 2023 року та в квітні 2024 року, у зв`язку з чим позивачем і було подано даний позов до Господарського суду та правомірність і підставність вимог про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати зокрема за грудень 2023 року та за квітень 2024 року підтверджена судом вище.

При цьому, з огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної сплати орендної плати є доведеним, тобто мало місце порушення встановлених договором строків сплати орендної плати, врахувавши те, що в договорі передбачено право Орендодавця на нарахування, зокрема, штрафу як заходу відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання, суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача передбаченого п. 14 Договору штрафу.

Проаналізувавши поданий позивачем у розрахунок штрафу в сумі 100% річної орендної плати, що складає 61 228,80 грн, який нараховано позивачем за порушення строків сплати орендної плати за грудень 2023 року в сумі 2487,76 грн та за квітень 2024 року в сумі 2614,64 грн, суд, з огляду на встановлені вище обставини щодо наявності та розміру заборгованості з оренди, дійшов висновку, що розрахунок штрафу позивачем виконано відповідно до умов Договору та такий є арифметично вірним.

Водночас, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу, суд, з урахуванням поданого відповідачем клопотання про зменшення його розміру, враховує наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

Як встановлено судом, штраф в сумі 61 228,80 грн позивачем нараховано відповідно до умов п. 14 Договору, виходячи з суми простроченого зобов`язання зі сплати орендної плати за грудень 2023 року та за квітень 2024 року, розмір якого (простроченого зобов`язання) становить 2487,76 грн (грудень 2023 року) та 2614,64 грн (квітень 2024 року) відповідно.

При цьому, за встановленими вище обставинами, належне виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати за Договором позивачем забезпечено, окрім штрафу також й пенею, яка нарахована відповідачу в тому числі за несвоєчасну сплату орендної плати за грудень 2023 року та квітень 2024 року та підставність вимог про стягнення якої підтверджена судом вище.

Водночас, позивачем не доводиться наявність в нього будь-яких матеріальних збитків чи інших витрат (втрат), пов`язаних з простроченням виконання зобов`язань відповідачем зі сплати орендної плати за грудень 2023 року та за квітень 2024 року.

З урахуванням наведеного, судом встановлено явну не співмірність нарахованого відповідачу штрафу, який в 12 разів перевищує розмір простроченого зобов`язання та стягнення якого в повному обсязі a priori не може вважатися пропорційним допущеному відповідачем порушенню умов Договору, не відповідає принципам розумності, справедливості та, по суті, виступає каральною санкцією для боржника у зобов`язанні (відповідача у справі), покладаючи на нього несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов`язання та замість стимулювання до виконання основного грошового зобов`язання Орендарем виступає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків Орендодавцем, якому, очевидно, стає невигідним належне виконання основного зобов`язання боржником.

При вирішенні питання стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу суд зважає також й на ту обставину, що право нарахування такого штрафу в Орендодавця виникло на підставі пункту 14 укладеного між сторонами Договору, який за формою та змістом відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 (в редакції на час укладення Договору зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 1724 від 13.12.2006, № 780 від 03.09.2008, № 843 від 23.11.2016, № 890 від 22.11.2017), що відповідно до абз. 4 п. 288.1. ст. 288 ПК України, абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України виключає можливість відступу від умов такого Типового договору та, відповідно, обмежує право Орендаря на реалізацію права на свободу договору в частині визначення його умов на власний розсуд, зокрема, й щодо встановлення обов`язку сплачувати штраф за порушення строку сплати орендної плати в явно неспівмірному розмірі з обсягом самої місячної орендної плати.

Суд вкотре зауважує, що неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, а відтак, з огляду на забезпечення належного виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати, в тому числі й за грудень 2023 року та за квітень 2024 року крім штрафу ще й пенею, відсутність в позивача доведених перед судом збитків (втрат), завданих простроченням виконання такого зобов`язання відповідачем, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, наведеним вище критеріям та з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі, принципу пропорційності, зменшити розмір пені до розміру простроченого відповідачем зобов`язання зі сплати нарахованої позивачем орендної плати грудень 2023 року (2487,76 грн) та за квітень 2024 року (2614,64 грн), що за підрахунками суду в сумі становить 5102,40 грн, які й слід стягнути з відповідача на користь позивача; в іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу позивачу слід відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір в справі виник внаслідок неправильних дій ТОВ «Ріо-Сток», відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України в частині вимог, по яким судом прийнято рішення про зменшення розміру нарахованого штрафу покладаються судом на відповідача у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо-Сток» (88000, м. Ужгород, вул. Електрозаводська, буд. 41,В, код ЄДРПОУ 22106756) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, площа Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 36541721) 70 788,86 грн (сімдесят тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 86 копійок) заборгованості, 965,76 грн (дев`ятсот шістдесят п`ять гривень 76 копійок) пені, 5102,40 грн (п`ять тисяч сто дві гривні 40 копійок) штрафу та 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 21 листопада 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.