ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.11.2024м. ХарківСправа № 922/3732/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Присяжнюка О.О.
при секретарі судового засідання Тонкій Є.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" (61105, Харківська обл., місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 94/1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Прилад» (61001, Харківська область, місто Харків, вул. Примерівська, будинок 25/27) про стягнення коштів за участю представників:
позивача - Конопатського М.М. (ордер серія АН № 1244253 від 06.09.2023);
відповідача - не з`явився,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків-Прилад», в якій просить суд:
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ-ПРИЛАД» (ідентифікаційний код: 35698480, юридична адреса: Україна, 61001, Харківська область, місто Харків, вул. Примерівська, будинок 25/27) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ХАРКІВ- ПРИЛАД» (ідентифікаційний код: 31557302, місце реєстрації: 61105, Харківська обл., місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 94/1) заборгованість у сумі 73 649,32 грн (сімдесят три тисячі шістсот сорок дев`ять грн тридцять дві коп).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ-ПРИЛАД» (ідентифікаційний код: 35698480, юридична адреса: Україна, 61001, Харківська область, місто Харків, вул. Примерівська, будинок 25/27) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ХАРКІВ- ПРИЛАД» (ідентифікаційний код: 31557302, місце реєстрації: 61105, Харківська обл., місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 94/1) суму сплаченого судового збору у сумі 3028 грн (три тисячі двадцять вісім грн).
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідачем не виконано свого зобов`язання з оплати вартості поставленого обладнання згідно з видатковою накладною № ХП-0000301 від 10 листопада 2021 року та рахунком-фактурою № ХП-0000416 від 10 листопада 2021 року, а саме не сплачено позивачу кошти в сумі 48 318.00 грн (сорок вісім тисяч триста вісімнадцять грн нуль коп).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.10.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" залишено без руху.Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" спосіб усунення недоліків шляхом надання до суду відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету відповідача.
Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 23.10.2024 року (вх.№26811/24), де представник позивача вказує, що у відповідача наявний електронний кабінет.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3732/24. Справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено розгляд справи в судовому засіданні 20 листопада 2024 року об 11:00.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ-ПРИЛАД» 11.11.2024 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (Документ сформований в системі "Електронний суд" 08.11.2024, вх.№ 28265/24), в якому відповідач вказав, що погоджується з вимогою щодо сплати боргу в сумі 48 318, 00 грн за поставлене обладнання, а в частині сплати штрафних санкцій у сумі 4254,00 грн та 21 077,00 грн інфляційного збільшення не погоджується. Відповідач вважає, що нарахування штрафних санкцій та інфляційного збільшення має здійснюватись з дати направлення вимоги відповідно до положень ст. 530, 625 Цивільного кодексу України, а не з дати поставленого обладнання, як вказано у позові. До відзиву на позовну заяву відповідач надає власний розрахунок та вважає вірною датою початку нарахування 26.02.2024.
У судовому засіданні 20.11.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання, призначене на 20.11.2024 об 11:00, не з`явився.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ-ПРИЛАД» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проте представник відповідача на зв`язок не вийшов.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.
У судовому засіданні 20.11.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено таке.
Як вбачається з доданої до позовної заяви видаткової накладної № ХП-0000301, 10 листопада 2021 року ТОВ «Науково-виробнича фірма «Харків-прилад» поставило ТОВ «Харків-прилад» обладнання:
- Пірометр НІМБУС-530 на суму 9 080,00 грн;
- Анализатор мощности UMG 503S на суму 9 350,00 грн;
- Мультиметр CD 771 на суму 1 525,00 грн;
- Пірометр НІМБУС-420 на суму 20 310,00 грн.
Разом без ПДВ вартість обладнання становить - 40 265,00 грн.
Всього з ПДВ - 48 318,00 грн.
Вартість поставленого Товариству з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ-ПРИЛАД» обладнання вказано також в рахунку-фактурі № ХП-0000416 від 10 листопада 2021 року.
Однак, як вказує позивач, відповідачем не було здійснено належної оплати поставки обладнання.
19 лютого 2024 року позивачем на електронну адресу відповідача з електронним цифровим підписом представника позивача надіслано претензію з вимогою сплати на користь ТОВ «Науково-виробнича фірма «Харків-прилад» наявної суми заборгованості відповідно до видаткової накладної № ХГІ-0000301 від 10 листопада 2021 року та рахунку-фактури № ХП-0000416 від 10 листопада 2021 року.
18 вересня 2024 року позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв`язку надіслано повторну претензію з вимогою сплати на користь ТОВ «Науково-виробнича фірма «Харків-прилад» наявної суми заборгованості відповідно до видаткової накладної № ХП-0000301 від 10 листопада 2021 року та рахунку-фактури № ХП-0000416 від 10 листопада 2021 року.
Листом від 14.10.2024 за вих.№ ХП-10-0593 відповідач повідомив позивача, що детально вивчивши 2 претензії по заборгованості за обладнання від 18 вересня 2024 року та від 13 вересня 2024 року, провівши звірку взаєморозрахунків по бухгалтерії, відповідачем встановлено, що загальний борг перед підприємством позивача становить 82 886,80 грн. Відповідач зобов`язався в найкоротший термін погасити борг частинами на рахунок, зазначений в претензії, та після оплати направити на електронну адресу позивача копію платіжного доручення.
Позивач вказує, що станом на момент звернення до суду з позовною заявою відповідачем не виконано свого зобов`язання з оплати вартості поставленого обладнання згідно з видатковою накладною № ХП-0000301 від 10 листопада 2021 року та рахунком-фактурою № ХП-0000416 від 10 листопада 2021 року, що стало причиною звернення позивачем до суду з цим позовом.
Вказаний розмір основної заборгованості відповідач визнав у повному обсязі.
У зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку зі оплати товару, позивач нарахував відповідачу 21 077,20 грн інфляційних втрат та 4 254,12 грн штрафних санкцій.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обув`язку.
Частина 2 цієї статті передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.
Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629 ЦК України закріплює положення про обов`язковість договору для виконання сторонами.
Згідно з положеннями ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом встановлено, що позивач належним чином виконував зобов`язання щодо здійснення ним передачі відповідачу товару, що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною № ХП-0000301 від 10.11.2021, яка містить підписи та печатки кожної з сторін.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Аналогічна за змістом норма щодо наявності у відповідача права визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, закріплена у ч. 1 ст. 191 ГПК України.
Як свідчать матеріали справи, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позов в частині вимоги щодо сплати основного боргу.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення 48 318,00 грн основного боргу є правомірними, обґрунтованими, визнаними відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 21 077,20 грн інфляційних втрат та 4 254,12 грн штрафних санкцій суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд звертає увагу на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.
Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.
Судом враховано, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 (справа №910/4590/19), зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).
Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що нарахування має здійснюватись з дати направлення вимоги, адже відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд також спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», де Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у справі є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що суд задовольнив позов, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ-ПРИЛАД» (61001, Харківська область, місто Харків, вул. Примерівська, будинок 25/27, код ЄДРПОУ 35698480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ХАРКІВ-ПРИЛАД» (61105, Харківська обл., місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 94/1, код ЄДРПОУ 31557302) заборгованість в розмірі 73 649,32 грн (сімдесят три тисячі шістсот сорок дев`ять грн тридцять дві коп).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ-ПРИЛАД» (61001, Харківська область, місто Харків, вул. Примерівська, будинок 25/27, код ЄДРПОУ 35698480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ХАРКІВ-ПРИЛАД» (61105, Харківська обл., місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 94/1, код ЄДРПОУ 31557302) суму сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА «ХАРКІВ-ПРИЛАД» (61105, Харківська обл., місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 94/1, код ЄДРПОУ 31557302).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРКІВ-ПРИЛАД» (61001, Харківська область, місто Харків, вул. Примерівська, будинок 25/27, код ЄДРПОУ 35698480).
Повне рішення складено "21" листопада 2024 р.
СуддяО.О. Присяжнюк
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 20.11.2024 |
Оприлюднено | 25.11.2024 |
Номер документу | 123212253 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Лакіза Валентина Володимирівна
Господарське
Господарський суд Харківської області
Присяжнюк О.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні