Постанова від 07.04.2025 по справі 922/3732/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року м. Харків Справа № 922/3732/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Здоровко Л.М.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" (вх.№ 3060Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/3732/24 (повне рішення складено 21.11.2024, суддя Присяжнюк О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад", місто Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад", місто Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад", в якій просило суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" (ідентифікаційний код: 35698480, юридична адреса: Україна, 61001, Харківська область, місто Харків, вул. Примерівська, будинок 25/27) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" (ідентифікаційний код: 31557302, місце реєстрації: 61105, Харківська обл., місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 94/1) заборгованість у сумі 73 649,32 грн (сімдесят три тисячі шістсот сорок дев`ять грн тридцять дві коп);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" (ідентифікаційний код: 35698480, юридична адреса: Україна, 61001, Харківська область, місто Харків, вул. Примерівська, будинок 25/27) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" (ідентифікаційний код: 31557302, місце реєстрації: 61105, Харківська обл., місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 94/1) суму сплаченого судового збору у сумі 3028 грн (три тисячі двадцять вісім грн).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано свого зобов`язання з оплати вартості поставленого обладнання згідно з видатковою накладною № ХП-0000301 від 10 листопада 2021 року та рахунком-фактурою № ХП-0000416 від 10 листопада 2021 року, а саме не сплачено позивачу кошти в сумі 48 318,00 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/3732/24 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" (61001, Харківська область, місто Харків, вул. Примерівська, будинок 25/27, код ЄДРПОУ 35698480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" (61105, Харківська обл., місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 94/1, код ЄДРПОУ 31557302) заборгованість в розмірі 73 649,32 грн (сімдесят три тисячі шістсот сорок дев`ять грн тридцять дві коп). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" (61001, Харківська область, місто Харків, вул. Примерівська, будинок 25/27, код ЄДРПОУ 35698480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" (61105, Харківська обл., місто Харків, вулиця Киргизька, будинок 94/1, код ЄДРПОУ 31557302) суму сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн).

В обґрунтування прийнятого у справі рішення місцевий господарський суд з посиланням на положення ст.ст. 11, 202, 509, 530, 599, 626, 627, 629, 638, 692, 639 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України вказує про доведеність позивачем виконання належним чином зобов`язання щодо здійснення ним передачі відповідного товару на підставі видаткової накладної № ХП-0000301 від 10.11.2021. З огляду на п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, ч. 1 ст. 191 ГПК України господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 48 318,00 грн основного боргу є правомірними, обґрунтованими, визнаними відповідачем та такими, що підлягають задоволенню. Крім того з урахуванням того, що відповідно до положень ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення позивачем 21 077,20 грн інфляційних витрат та 4 254,12 грн штрафних санкцій, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в зазначеній частині.

Відповідач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, 19.12.2024 через підсистему "Електронний суд" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/3732/24 в частині нарахування 21 077,20 грн інфляційних втрат та 4 254,12 грн штрафних санкцій.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог вказує про таке:

- до суду першої інстанції відповідачем було направлено відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що він погоджується з вимогою щодо сплати боргу в сумі 48 318,00 грн за поставлене обладнання, вимогу щодо сплати штрафних санкцій у сумі 4 254,12 грн та 21 077,20 грн інфляційного збільшення не визнає;

- обов`язок відповідача щодо сплати вартості поставленого обладнання у відповідності до п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України повинен бути виконаний у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства;

- представник відповідача долучався до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, але через перебої в підсистему ЄСІТС "Електронний суд" останньому не було чути та не було видно учасників справи. Після цього в телефонному режимі до представника відповідача зателефонувала секретар судового засідання та повідомила, що справа буде розглядатися без участі представника відповідача. Таким чином, відповідач зазначає, що розгляд справи проводився під час "повітряної тривоги" та аварійного відключення світла, що не дало можливості представнику відповідача висловити свою позицію та призвело до неповноти судового розгляду та неповного з`ясування обставин справи.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/3732/24 залишено без руху; встановлено апелянту 10-денний строк, з дня вручення ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/3732/24 та наведенням обставин, що обумовили пропуск строку на подання апеляційної скарги.

03.01.2025 через підсистему "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" подано заяву про поновлення процесуального строку (вх.№ 50), до якої додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/3732/24; постановлено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/3732/24 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження); встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3732/24.

10.01.2025 матеріали справи № 922/3732/24 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

13.01.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" через підсистему "Електронний суд" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 436), в якому позивач просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі № 922/3732/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції у справі зазначає таке:

- вимагати сплатити суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Нарахування, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становить особливий компенсаторний вид відповідальності;

- визначений позивачем період нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 11.11.2021 до 17.10.2024 є вірним та відповідає приписам ст. 538, 712, 692, 693 Цивільного кодексу України;

- воєнний стан не є перешкодою для здійснення правосуддя, не є підставою для зупинення судового процесу. Відповідно, аргументів відповідача, що гуртуються винятково на факті наявності війни з Російською Федерацією та факті запровадження воєнного стану на території України, внаслідок яких виникають перебої в роботі підсистеми ЄСІТС "Електронний суд", недостатньо для констатації неправомірності рішення суду першої інстанції.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025 у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.

Відповідно до ч. 1, 10 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему "Електронний суд" до кабінету користувачів і доставлена 08.01.2025 о 16:30 год.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

У відповідності до статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з доданої до позовної заяви видаткової накладної № ХП-0000301, 10 листопада 2021 року ТОВ "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" поставило ТОВ "Харків-Прилад" обладнання:

- Пірометр НІМБУС-530 на суму 9 080,00 грн;

- Анализатор мощности UMG 503S на суму 9 350,00 грн;

- Мультиметр CD 771 на суму 1 525,00 грн;

- Пірометр НІМБУС-420 на суму 20 310,00 грн.

Разом без ПДВ вартість обладнання становить - 40 265,00 грн.

Всього з ПДВ - 48 318,00 грн.

Вартість поставленого Товариству з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" обладнання вказано також в рахунку-фактурі № ХП-0000416 від 10 листопада 2021 року.

Однак, як вказує позивач, відповідачем не було здійснено належної оплати поставки обладнання.

19 лютого 2024 року позивачем на електронну адресу відповідача з електронним цифровим підписом представника позивача надіслано претензію з вимогою сплати на користь ТОВ "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" наявної суми заборгованості відповідно до видаткової накладної № ХГІ-0000301 від 10 листопада 2021 року та рахунку-фактури № ХП-0000416 від 10 листопада 2021 року.

18 вересня 2024 року позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв`язку надіслано повторну претензію з вимогою сплати на користь ТОВ "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" наявної суми заборгованості відповідно до видаткової накладної № ХП-0000301 від 10 листопада 2021 року та рахунку-фактури № ХП-0000416 від 10 листопада 2021 року.

Листом від 14.10.2024 за вих. № ХП-10-0593 відповідач повідомив позивача, що детально вивчивши 2 претензії по заборгованості за обладнання від 18 вересня 2024 року та від 13 вересня 2024 року, провівши звірку взаєморозрахунків по бухгалтерії, відповідачем встановлено, що загальний борг перед підприємством позивача становить 82 886,80 грн. Відповідач зобов`язався в найкоротший термін погасити борг частинами на рахунок, зазначений в претензії, та після оплати направити на електронну адресу позивача копію платіжного доручення.

Позивач вказує, що станом на момент звернення до суду з позовною заявою відповідачем не виконано свого зобов`язання з оплати вартості поставленого обладнання згідно з видатковою накладною № ХП-0000301 від 10 листопада 2021 року та рахунком-фактурою №ХП-0000416 від 10 листопада 2021 року, що стало причиною звернення позивачем до суду з цим позовом.

Розмір основної заборгованості відповідач визнав у повному обсязі (відзив на позовну заяву від 08.11.2024, а.с. 54, 55).

У зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку зі оплати товару, позивач нарахував відповідачу 21 077,20 грн інфляційних втрат та 4 254,12 грн 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно з статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

За ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 181 ГК України визначено, що договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Як вбачається з матеріалів справи, правочин з поставки товару був укладений шляхом підписання видаткової накладної № ХП 0000301 від 10.11.2021.

Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Разом з тим, за ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Тобто, недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок прямо не передбачений законом, не тягне за собою недійсність правочину, а лише позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.

Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з частиною 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Як передбачено статтею 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору.

Згідно ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК (постанови Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 10.06.2020 у справі № 916/73/19, від 26.01.2022 у справі № 911/2871/20).

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У даних правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Положеннями ст. 530 ЦК України встановлено наступне: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 251 - 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020р. у справі № 910/13071/19 вказала, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

Враховуючи відсутність погодження строку оплати покупцем отриманого товару, а також виходячи зі змісту ч.2 ст. 530, ч.1 ст. 612, ч.1 ст. 692 ЦК України, обов`язок щодо оплати вартості отриманого товару виник у відповідача саме з моменту прийняття товару і підписання відповідних документів, а з наступного дня зобов`язання вважається простроченим.

Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Так, судом першої інстанцій встановлено, що відповідач порушив умови договору щодо своєчасної та повної оплати вартості постановленого товару.

При цьому суд відзначив, що на підставі договору поставки позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 48 318,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №ХП-0000301 від 10.11.2021, підписаною обома сторонами договору без зауважень та скріплені печатками юридичних осіб, факт поставки також визнається з боку відповідача у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на вказані нормативні положення, позивач провів розрахунок інфляційних втрат в розмірі 21 077,20 грн за період з 11.11.2021 до 17.10.2024 та 3 % річних в розмірі 4 254,12 грн за період з 11.11.2021 до 31.12.2023 (розрахунок - а.с. 25-27).

Враховуючи наведені у рішенні обґрунтування, суд вважає правомірним нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на заборгованість за товар, що поставлений по видатковій накладній № ХП-0000301 від 10.11.2021.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи положення ст. 692 Цивільного кодексу України про те, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, відповідач товар, прийнятий по видатковій накладній № ХП-0000301 від 10.11.2021, повинен був оплатити 10.11.2021, а прострочення оплати починається з 11.11.2021.

За період прострочення 11.11.2021 17.10.2024 по видатковій накладній № ХП-000301 від 10.11.2021 сума інфляційних річних в розмірі 21 077,20 грн (що позивач заявив у розрахунку а.с.26, 27) не перевищує розрахункову, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги в цій частині.

У позовній заяві позивач вказав, що нарахування 3% річних в сумі 4 254,12 грн ним проведені з 11.11.2021 по 17.10.2024 включно. Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних з урахуванням початку перебігу строку оплати відповідної заборгованості та меж заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення в цій частині вимог в сумі 4 254,12 грн.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" 48 318,00 грн заборгованості за поставлений товар, 4 254, 12 грн - 3% річних, 21 077,20 грн інфляційних втрат.

Щодо доводів відповідача про порушення прав учасника справи на участь у судовому засіданні при розгляді справи в суді першої інстанції та висловлення своєї позиції з приводу доводів позовної заяви, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 ГПК України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 у справі № 922/3732/24 задоволено заяву представника ТОВ "Харків-Прилад" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Відповідно до протоколу судового засідання Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі № 922/3732/24, яке проведено в режимі відеоконференції, представник відповідача не приєднався до відеоконференції (а.с. 74, 75).

Вказані обставини відповідач обґрунтовує саме перебоями у роботі підсистеми "Електронний суд", за наслідками яких відповідачу не було чутно та не було видно учасників справи.

Разом з тим, згідно з ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Відповідач скористався правом на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису представника за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, що вказує на усвідомлення ризику обрання такої форми участі у призначеному судовому засіданні.

Як вбачається з вказаного вище протоколу судового засідання від 20.11.2024 інший учасник справи представник позивача Конапатський М.М. приймав участь у призначеному судовому засіданні, відповідно, судом було забезпечено технічну можливість участі учасників справи при розгляді даної справи в режимі відеоконференції. Інші перебої роботи відеоконференцзв`язку, на які посилається відповідач, покладається на вказаного учасника справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує про викладення позиції відповідача у відзиві на позовну заяву, який міститься в матеріалах справи (а.с. 54-61), що спростовує доводи відповідача про неможливість висловити свою позиції у справі з приводу спірних правовідносин.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Оцінюючи оскаржуване рішення суду першої інстанції, через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують правомірність застосування імперативних норм чинного законодавства, якими обґрунтована оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Харків-Прилад" у справі №922/3732/24 прийнято за належного дослідження всіх обставин даної справи та доказів на їх підтвердження, з огляду на що, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/3732/24 відповідає вимогам закону, тому достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Прилад" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/3732/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 07.04.2025.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко