Постанова

від 29.10.2024 по справі 367/9043/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №367/9043/21 Головуючий у І інстанції - Лужецька О.Р.

апеляційне провадження №22-ц/824/12874/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2024 року та на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року, а також апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2024 року та на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року

у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш комфорт 16» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію та відновлення становища, яке існувало до порушення, -

установив:

У листопаді 2021 року ОСББ «Наш комфорт 16» звернулося до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію та відновлення становища, яке існувало до порушення, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до рішення від 03 серпня 2019 року установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 створено ОСББ «Наш комфорт 16».

11 вересня 2019 року під час передачі даного житлового будинку в управління ОСББ «Наш комфорт 16» проводився огляд та було виявлено, що в секції №3 технічний (11) поверх використовується як житлове приміщення власниками квартири №118 , які мешкають на 10 поверсі даного багатоквартирного будинку.

За даними інвентаризаційної справи житловий будинок містить п`ять секцій, зокрема третя - 10 житлових поверхів та технічний поверх, який є приміщенням загального користування.

Дворівневі квартири при плануванні та будівництві даного житлового будинку не передбачені проектною документацією та відсутні у ньому.

Власниками квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 березня 2018 року, загальна площа квартири становить 105,8 кв.м.

29 серпня 2019 року ТОВ «БТІ плюс» видало довідку №29/08 про те, що квартира АДРЕСА_4 має загальну площу - 177,8 кв.м.

В той же день ПП «ГЕО» виготовило новий технічний паспорт, згідно з яким загальна площа належної відповідачам квартири становить 177,8 кв.м.

На підставі даних документів 04 вересня 2019 року державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості» Немченко О.О. прийнято рішення №48516240 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким збільшено площу об`єкта нерухомого майна за рахунок технічного поверху з 105,8 кв.м. до 177,8 кв.м.

Однак, приміщення, за рахунок яких відповідачами збільшено загальну площу квартири АДРЕСА_5 , відповідно до технічного паспорту на будинок - приміщення LХХІ, LХХVIIІ призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир та є спільним майном усіх співвласників.

Посилаючись на те, що відповідачі самовільно приєднали приміщення, які є спільним майном та належать усім співвласникам у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 : технічний поверх (11), літера «А», секція №3, відповідно до технічного паспорту на будинок - приміщення LХХІ, приміщення LХХVIIІ позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Просило суд, скасувати рішення про державну реєстрацію №48516240 від 04 вересня 2009 року, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Немченко О.О. щодо об`єкту нерухомого майна №1514774332108 та відновити становище, яке існувало до порушення шляхом зобов`язання привести нежитлові приміщення відповідно до загального технічного паспорту на будинок - приміщення LХХІ, LХХVIIІ, які розташовані на технічному поверсі (11) у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (секція 3), літера «А» у попередній стан.

24 жовтня 2022 року представник позивача звернувся з заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію №48516240 від 04 вересня 2009 року, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Немченко О.О. щодо об`єкту нерухомого майна №1514774332108 та відновити становище, яке існувало до порушення, зобов`язавши ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за власні кошти привести нежитлові приміщення, що позначені в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, складеному КП «Бучанське бюро технічної інвентаризації» на секцію №3 житлового будинку АДРЕСА_1 під номерами - приміщення LХХІ та приміщення LХХVIIІ, які розташовані на технічному поверсі (11) у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (секція 3), літера «А» у попередній стан, а саме:

- демонтувати самочинно встановлені стінові конструкції на технічному поверсі загального користування;

- замурувати зроблений проріз з 10 поверху квартири на 11 (технічний поверх).

10 березня 2023 року представник позивача звернувся з заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію №48516240 від 04 вересня 2009 року, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Немченко О.О. щодо квартири АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №1514774332108 та відновити становище, яке існувало до порушення, зобов`язавши ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 привести нежитлові приміщення, що позначені в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, складеному КП «Бучанське бюро технічної інвентаризації» на секцію №3 житлового будинку АДРЕСА_1 , під номерами - приміщення LХХІ (площею 110,9 кв.м.) та приміщення LХХVIIІ (площею 58,6 кв.м.), які розташовані на технічному поверсі у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (секція 3), літера «А» у попередній стан згідно технічного паспорту від 11 лютого 2019 року, складеному КП «Бучанське бюро технічної інвентаризації» на секцію №3 житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме:

- демонтувати самочинно встановлені стінові конструкції в нежитлових приміщеннях, що позначені в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, складеному комунальним підприємством «Бучанське бюро технічної інвентаризації» на секцію №3 житлового будинку АДРЕСА_1 , під номерами - LХХІ (площею 110,9 кв.м.), LХХVIIІ (площею 58,6 кв.м.), які розташовані на технічному поверсі у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 ;

- відновити міжповерхове перекриття між технічним поверхом та приміщенням квартири АДРЕСА_4 , позначеному на плані технічного паспорту від 11 лютого 2009 року, складеному комунальним підприємством «Бучанське бюро технічної інвентаризації» на секцію №3 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , як комора № 118-4 (площею 7,9 кв.м.).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2024 року, позовні вимоги ОСББ «Наш комфорт 16» задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Київської області, ОСОБА_4 №48516240 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1514774332108) від 04 вересня 2019 року, згідно якого збільшено загальну площу квартири АДРЕСА_4 з 105,8 кв.м до 177,8 кв.м.

Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 привести нежитлові приміщення, що позначені в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, складеному комунальним підприємством «Бучанське бюро технічної інвентаризації» на секцію №3 житлового будинку АДРЕСА_1 , під номерами - LХХІ (площею 110,9 кв.м.), LХХVIIІ (площею 58,6 кв.м.), які розташовані на технічному поверсі у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 у попередній стан згідно технічного паспорту від 11 лютого 2019 року, складеному комунальним підприємством «Бучанське бюро технічної інвентаризації» на секцію №3 житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме:

- демонтувати самочинно встановлені стінові конструкції в нежитлових приміщеннях, що позначені в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, складеному комунальним підприємством «Бучанське бюро технічної інвентаризації» на секцію №3 житлового будинку АДРЕСА_1 , під номерами - LХХІ (площею 110,9 кв.м.), LХХVIIІ (площею 58,6 кв.м.), які розташовані на технічному поверсі у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 ;

- відновити міжповерхове перекриття між технічним поверхом та приміщенням квартири АДРЕСА_4 , позначеному на плані технічного паспорту від 11 лютого 2009 року, складеному комунальним підприємством «Бучанське бюро технічної інвентаризації» на секцію №3 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , як комора № 118-4 (площею 7,9 кв.м.).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що cудом першої інстанції взагалі не було з`ясовано та надано оцінку наявності чи відсутності порушеного права позивача, в чому саме полягає порушення прав та чим позивач обґрунтовував таке порушення.

В матеріалах справи наявний висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 29 березня 2024 року.

Висновком експерта встановлено, що в об`ємі приміщень квартири №118 , не розташовані та не проходять загальнобудинкові інженерні мережі, що в свою чергу не обмежує будь-якого співвласника багатоквартирного житлового будинку в доступі до користування технічним поверхом, дахом, ліфтами, тощо.

Висновок експерта спростовував твердження позивача про порушення відповідачами прав співвласників квартир, на вільний доступ до спільних приміщень, що розташовані на 11 поверсі будинку.

Висновок експерта спростовував твердження позивача, про те, що приміщення, які входять до складу квартири №118 необхідні для належного отримання житлового будинку, та для забезпечення потреб усіх співвласників.

Висновки експерта спростовували твердження позивача про наявність порушених прав співвласників будинку, а відтак виключають підставу для звернення із позовом.

Також, зазначив, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про обрання позивачем належного та ефективного способу захисту своїх порушених прав. Суд першої інстанції не врахував, що пред`явлення позивачем вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, не відновить прав позивача, яким він вважає порушеним, оскільки залишається чинною підстава набуття відповідачами права власності.

Окрім цього, судом першої інстанції проігноровано, що ОСББ «Наш комфорт 16» є неналежним позивачем, оскільки право власності не було та не є зареєстрованим за цією юридичною особою. До оспорювання факту реєстрації права власності на спірне майно були наявні дані в державному реєстрі прав на нерухоме майно, про належність права власності на квартиру відповідачам, права ж юридичної особи ОСББ «Наш комфорт 16» на спірне майно ніколи не були зареєстровані в державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Також, суд першої інстанції не врахував що задоволення позову про скасування державної реєстрації права власності відповідачів буде тягнути за собою необхідність внесення змін до державного реєстру прав на нерухоме майно, в частині відображення нового власника майна, а до набуття права власності на спірне майно відповідачами в державному реєстрі прав на нерухоме майно були наявні дані про власників квартири №118 та попередніх власників цієї квартири.

Задоволення першої позовної вимоги, у редакції сформульованої позивачем, тягне за собою неможливість виконання судового рішення в разі задоволення такої позовної вимоги.

Не з`ясування судом тієї обставини, що позивач не виступає належним позивачем і що за ним ніколи не було зареєстровано право власності на спірне майно, призвело до винесення незаконного рішення.

Зокрема, позивачем до позовної заяви було надано доказ в обґрунтування позовних вимог, а саме лист від 11 вересня 2019 року №01-1109, зі змісту якого вбачається, що головою ОСББ «Наш комфорт 16» було повідомлено КП «Бучанське УЖКГ» про те, що 11 вересня 2019 року представниками правління ОСББ «Наш комфорт 16», КП «Бучанське УЖКГ» та іншими членами, які входять до складу комісії, було проведено огляд будинку АДРЕСА_1 . Натомість жодного доказу на підтвердження проведення такого огляду, позивачем не надано, що спростовує інформацію про проведення такого огляду загалом, що слугувало підставою для визнання листа від 11 вересня 2019 року №01-1109 неналежним доказом для обґрунтування обставин, викладених в позові.

Також, позивачем до позовної заяви було додано копію листа-відповіді №12/11/20/7 від 12 листопада 2020 року, адресовано ОСББ «Наш комфорт 16» із технічними будівельними характеристиками складових будинку АДРЕСА_1 . Натомість, зазначений лист підписаний громадянкою ОСОБА_5 , яка є співвласником цього будинку та членом правління ОСББ «Наш комфорт 16», що ставило під сумнів достовірність та об`єктивність даних, відображених нею в листі №12/11/20/7 від 12 листопада 2020 року, оскільки він був складений в умовах наявного потенційного конфлікту інтересів, що є очевидно недопустимим доказом.

Позивачем, також до позовної заяви, було додано копію скарги громадянки ОСОБА_6 про те, що власниками квартири АДРЕСА_7 . Зазначена скарга взагалі не може бути розглянута судом в якості доказу, оскільки об`єктом розгляду у справі виступає не квартира за АДРЕСА_8 . Натомість, і та обставина, що зазначена скарга є неналежним доказом, оскільки не стосується спірного приміщення, не завадило суду першої інстанції врахувати її і сукупністю інших неналежних доказів.

Крім того, позивачем було долучено до позову дві заяви, нібито співмешканців будинку АДРЕСА_1 , про те, що власниками квартир використовується в особистих потребах технічний поверх будинку.

Натомість, зазначені докази позивача, не могли бути прийняті судом до уваги, оскільки позивачем не додано доказів на підтвердження того, що громадяни, які підписали зазначені заяви є співвласниками цього будинку та проживають в ньому, а також зазначені заяви не містять інформації про те, що саме відповідачі використовують в особистих потребах технічний поверх будинку.

Також, судом першої інстанції не враховано те, що жодного доказу на підтвердження проведення огляду будинку №16, який проведено 11 вересня 2019 року представниками правління ОСББ «Наш комфорт 16», КП «Бучанське УЖКГ» та іншими членами, які входили до складу комісії, позивачем не надано, що спростовує інформацію про проведення такого огляду загалом та слугувало підставою для визнання листа від 11 вересня 2019 року №01-1109 неналежним доказом для обґрунтування обставин викладених в позові.

Крім того, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вказано деталізований розрахунок, яким він керувався під час визначення розміру стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу понесених позивачем.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказано про те, що представництво інтересів позивача ОСББ «Наш комфорт 16», здійснювалося адвокатом Лисенком С.В. відповідно до додаткової угоди від 17 травня 2021 року до договору про надання правової допомоги №111 та ордера на надання правничої допомоги серії АІ №1539278 від 30 січня 2024 року.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката Лисенка С.М., долучено: додаткову угоду №3 від 12 жовтня 2022 року до договору про надання правової допомоги №111, детальний опис робіт у додатковій угоді №3 сторони визначили фіксований розмір адвокатського гонорару, а саме за надання правничої допомоги в справах про скасування рішень державних реєстраторів, якими зареєстровано право власності на спільне майно співвласників та відновлення становища, яке існувало до порушення права, фіксована сума в розмірі 15 мінімальних заробітних плат станом на 1 січня року, в якому буде постановлено рішення суду у справі.

Мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2024 року становила 7100 грн.

З урахуванням зазначеного, розмір адвокатського гонорару на момент винесення оскаржуваного судового рішення становив 106500 грн.

Натомість, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні стягнуто з відповідачів на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 60000 грн., замість 106500 грн.

Просив, скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСББ «Наш комфорт 16» в повному обсязі.

Також, апеляційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2024 року подала і ОСОБА_2 , в обґрунтування доводів якої зазначила, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції помилково виходив з того, що відповідачі порушили права ОСББ, оскільки здійснили самовільне приєднання частини технічного 11-го поверху, що завдає шкоди іншим співвласникам квартир у багатоквартирному будинку.

Судом не враховано, що квартира відповідачів була придбана останніми вже в такому плануванні.

Зміни площі відбулись виключно внаслідок проведення технічної інвентаризації і уточнення фактичних характеристик об`єкта нерухомого майна, з внесенням відповідних змін до реєстру.

Звертає увагу, що судовий позов поданий ОСББ в інтересах його членів, тобто інших співвласників багатоквартирного будинку.

Проте, обов`язковою умовою для надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачами прав, свобод або інтересів особи, на момент її звернення до суду.

Позивач не надав підтверджень порушення прав членів ОСББ від імені і в інтересах яких він діяв.

Ані матеріали справи, ані висновок експерта, ані інші додані документи, не містять посилань, які саме права членів ОСББ порушені діями співвласників квартири №118 , або які саме негативні наслідки зазнав позивач, через неправомірні дії відповідачів.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення прав як ОСББ так і окремих його членів, це є достатньою підставою для відмови в позові, навіть без перевірки способу захисту та оцінки суті спору.

На підтвердження своїх доводів позивач посилається на письмовий доказ, технічний паспорт будинку від 11 лютого 2009 року, виданий Ірпінським БТІ.

Саме в цьому документі всі приміщення 11-го поверху є технічним поверхом.

Проте, зазначений документ не містить такого обов`язкового реквізиту як підпис особи, яка виконала технічну інвентаризацію та особи, яка перевірила правильність виконання обмірів і розрахунків площ, натомість у документі наявна лише печатка підприємства, а тому не може вважатись допустимим та достовірним доказом.

Наявний у матеріалах справи висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 16 вересня 2022 року №231/02-2021 зроблений ТОВ «Український незалежним інститутом судових експертиз», на який посилається суд обґрунтовуючи рішення про задоволення позовних вимог, також гарантується на цьому недостовірному доказі.

Інші докази, які б свідчили про приналежність всього 11-го поверху до технічних приміщень, у матеріалах справи відсутні.

Також, звертає увагу на те, що цивільний процес не передбачає наявності в учасників справи процесуального права змінювати позовні вимоги шляхом подання заяви про уточнення позовних вимог, як це декілька разів зробив позивач.

Окрім цього, суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення, не врахував що 04 вересня 2019 року була проведена не первинна реєстрація права власності, а перереєстрація.

Перереєстрація не вимагає від заявника надання повного переліку документів, які необхідні для первинної реєстрації.

Отже, державний реєстратор діяв правомірно, здійснюючи перереєстрацію 04 вересня 2019 року, оскільки для цього були надані всі необхідні документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Просила, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2024 року, та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити ОСББ «Наш комфорт 16» у задоволенні позовних вимог, у повному обсязі.

Також, не погодившись з ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року, ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу, оскільки вважає ухвалу незаконною та не обґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що 26 квітня 2024 року на виконання ч. 8 ст. 141 ЦПК України, до закінчення судових дебатів представником ОСОБА_1 було заявлено про те, що розмір судових витрат, які ОСОБА_1 поніс та понесе у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, становить 20000 грн. - витрати на адвокатські послуги, та 20400 грн. - витрати з проведення судової будівельно-технічної експертизи.

30 квітня 2024 року, на виконання ч. 8 ст. 141 ЦПК України, представником ОСОБА_1 , адвокатом Поповою С.В., з урахуванням положень ст. 137 ЦПК України, було подано до Дарницького районного суду м. Києва заяви про долучення до матеріалів справи доказів, понесених відповідачем витрат, у зв`язку з розглядом справи, а саме заяву про долучення до матеріалів справи доказів понесених відповідачем судових витрат на послуги з проведення судової будівельно-технічної експертизи в суді першої інстанції, копія договору, договір про надання послуг №07-2023/2 від 24 липня 2023 року, акт здачі-приймання робіт, надання послуг від 29 березня 2024 року до договору про надання послуг №07-2023/2 від 24 липня 2023 року, квитанція від 29 липня 2023 року на підтвердження оплати за договором про надання послуг 07-2023/2 від 24 липня 2023 року на суму 20400 грн.;

- заяву про долучення до матеріалів справи доказів понесених відповідачем судових витрат на правову допомогу у суді першої інстанції, копія договору про надання правової допомоги №9/22 від 24 жовтня 2022 року, додаткову угоду №1 від 24 жовтня 2022 року до договору про надання правової допомоги, акти надання послуг №1 від 12 грудня 2023 року №2 від 26 квітня 2024 року, квитанції (платіжні інструкції) про оплату від 12 грудня 2023 року на суму 8000 грн., від 26 квітня 2024 року на суму 12000 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, на підтвердження права на зайняття адвокатською діяльністю адвокатом Поповою С.В., витяг з єдиного реєстру адвокатів України на підтвердження статусу адвоката.

Звертає увагу на те, що відповідачем та його представником не заявлялися клопотання про винесення додаткового судового рішення, яким було б вирішено питання розподілу судових витрат. Прохальна частина заяви від 30 травня 2024 року містила в собі вимоги лише долучити докази понесених відповідачем витрат, у зв`язку з розглядом справи.

У письмових поясненнях від 19 травня 2024 року, представником відповідача було наголошено суду першої інстанції про те, що питання стягнення з позивача понесених відповідачами витрат, пов`язаних у зв`язку із розглядом справи, буде вирішуватися у разі задоволення судом апеляційної інстанції апеляційних скарг відповідачів та звернуто увагу суду на те, що станом на 20 травня 2024 року з боку суду першої інстанції не потребується вирішення питання, щодо стягнення з позивача понесених відповідачами витрат, оскільки позов було задоволено.

Також, зазначає, що судом першої інстанції вже було вирішено питання про судові витрати під час ухвалення рішення від 26 квітня 2024 року, винесення додаткового рішення з цього питання з боку суду першої інстанції не потребувалося і сторонами по справі таке клопотання не заявлялося.

Таку ж заяву, яка містила в собі вимогу лише про долучення документів, доказів понесених відповідачем ОСОБА_2 витрат 01 травня 2024 року було подано представником ОСОБА_2 , зазначена заява також не містила в собі вимоги про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції не врахувавши те, що заяви представників відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було подано не для ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, а лише для долучення доказів понесених сторонами витрат до матеріалів справи, застосував до зазначених заяв положення ч. 2, 3 ст. 246, ч. 3 ст. 259, ч. 1 ст. 270 ЦПК України та призначив їх розгляд у судовому засіданні як заяв про розподіл судових витрат.

Просив, скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року та винести постанову, якою заяву представника ОСОБА_1 від 30 квітня 2024 року про долучення до матеріалів справи доказів на відшкодування витрат на будівельно-технічну експертизу та заяву представника відповідача ОСОБА_1 від 30 квітня 2024 року про долучення до матеріалів справи доказів на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.

Апеляційну скаргу на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року подала і ОСОБА_2 , обґрунтовуючи її тим, що вона подала до суду першої інстанції заяву про долучення доказів у встановлений законом строк з метою дотримання процесуальних строків подачі суду доказів учасниками справи для відшкодування судових витрат у суді апеляційної інстанції, а також принципу правової визначеності.

Зазначає, що вона, усвідомлюючи, що після оголошення судом першої інстанції повного тексту судового рішення на користь позивача, нею буде подана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції, вирішила подати заяву про долучення доказів про її витрати на правничу допомогу саме з метою їх розгляду судом апеляційної інстанції та врахування цих доказів при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат між учасниками справи у разі задоволення апеляційної скарги.

Просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року та ухвалити постанову про задоволення заяви скаржника від 01 травня 2024 року про долучення до матеріалів справи доказів на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На вказані апеляційні скарги від ОСББ «Наш комфорт 16» надійшов відзив, обґрунтований тим, що присвоєння відповідачами спільного майна усіх співвласників ОСББ «Наш комфорт 16» є порушенням права власності кожного окремого співвласника та всіх співвласників разом.

Від імені усіх співвласників діє ОСББ.

Саме в цьому і полягає фундаментальне порушення прав з боку відповідачів.

Вказані обставини порушення права власності та інших похідних прав були вірно встановлені судом першої інстанції і відповідачами не спростовані в ході судового розгляду.

Таким чином, твердження відповідачів про відсутність порушення прав ОСББ та всіх співвласників не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах судової справи.

Зазначає також, що відповідачами не вказано і не наведено конкретної вказівки на недостовірність даних, які вказані в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, тобто докази того, що цей технічний паспорт не відповідає дійсним обставинам справи.

В той же час, технічний паспорт від 11 лютого 2009 року та від 29 серпня 2019 року місять однакові площі приміщень квартири №118 , що розміщені на 10 поверсі, зокрема: коридор - 21,8, житлова - 17,2, ванна - 4,9, кухня - 14,1, туалет - 3,9, балкон - 1,2.

Таким чином, технічний паспорт від 11 лютого 2009 року абсолютно точно відображає ті технічні характеристики квартири №118 , які і мали б в неї бути відповідно до документів забудовника, а в подальшому були самовільно змінені відповідачами.

Отже, в матеріалах апеляційної скарги та судової справи відсутні дані, які б вказували на недостовірність цього доказу.

Щодо висновку експерта від 16 вересня 2022 року зазначає, що він базується не тільки на технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, про що в самому висновку і зазначено.

Він також базується на безпосередньому огляді об`єкта дослідження, порівнянні технічного паспорту від 29 серпня 2019 року та від 11 лютого 2009 року.

Отже, в цій частині заперечення проти висновку експерта є необґрунтованими.

В частині підписання висновку судовим експертом, звертає увагу, що ЦПК України встановлені вимоги до нього і зазначені в ст. 106 кодексу.

Вказані вимоги експертом дотримані.

Взаємовідносини між судовим експертом Свістуновим І.С. та ТОВ «Український незалежний інститут судових експертиз» не є предметом розгляду цієї справи і не входять у предмет доказування.

Більше того, висновок експерта підписує судовий експерт, а не посадова особа установи, в якій цей висновок складений.

Вважає, що апелянти намагаються здійснити підміну понять посадової особи експертної установи, яка не має жодного значення для справи, і судового експерта, який виконував експертне дослідження.

На думку ОСББ «Наш комфорт 16» твердження відповідачів про недопустимість висновку експерта є помилковим, а той факт, що відповідачі самовільно захопили і приєднали до своєї квартири технічний поверх підтверджується, крім власне висновку судового експерта, апеляційними скаргами, технічним паспортом від 29 серпня 2019 року.

Щодо тверджень відповідачів про законність дій державного реєстратора при перереєстрації (внесення змін до запису про право власності), зазначає, що мало місце не зміни в записі про право власності відповідачів, як намагаються переконати суд відповідачі, а набуття ними права власності на майно, яке до цього відповідачам не належало.

Очевидно, що під час внесення відповідних змін державний реєстратор повинен був переконатися в тому, що заявлені права не порушують прав інших осіб, однак не зробив цього і вчинив незаконну реєстрацію на користь відповідачів.

Отже, вказані обставини підтверджують незаконність дій державного реєстратора.

Щодо апеляційних скарг відповідачів на ухвалу дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 20024 року, зазначає, що вони базуються на вільному тлумаченні відповідачами вимог ЦПК України, зводяться до перекручування вимог ст. 141 ЦПК України.

Просило, апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зали шити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2024 року та ухвалу Дарницького районного суду м . Києва від 24 травня 2024 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23 березня 2018 року між ОСОБА_7 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець-1), ОСОБА_2 (Покупець-2), ОСОБА_3 (Покупець-3) укладено договір купівлі продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області, зареєстровано в реєстрі за №297, відповідно до умов якого продавець передає у власність (продає) покупцям, а покупці приймають від продавця (купують), покупець-1-1/4 частку, покупець-2-1/4 частку, покупець-3-1/2 частку, квартиру АДРЕСА_4 .

За даними правовстановлюючого документу, вказана квартира загальною площею - 105,8 кв.м., складається з трьох житлових кімнат, житлова площа - 52,0 кв.м.

Право власності на квартиру АДРЕСА_4 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1514774332108.

На підставі довідки ТОВ «БТІ ПЛЮС» від 29 серпня 2019 року №29/08, повідомлено, що відповідно до технічної інвентаризації, проведеної 29 серпня 2019 року за адресою: АДРЕСА_9 було встановлено, що об`єкт має загальну площу - 177,8 кв.м., житлова площа - 85,9 кв.м.

Площа змінилася за рахунок демонтажу некапітальних перегородок, утеплення стін та переобладнання прибудови, яка не є самочинним будівництвом.

На замовлення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ПП «ГЕО» 29 серпня 2019 року складено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 , відповідно до якого загальна площа приміщень становить 177,8 кв.м., житлова 85,9 кв.м., допоміжна 90,7 кв.м., площа літніх, неопалювальних приміщень - 1,2.

При чому, площа, вказана в графі примітка самовільно приєднана до квартири.

Відповідно до плану квартира АДРЕСА_4 розташована на 10 та 11 поверхах, літ. «А».

На підставі довідки ТОВ «БТІ ПЛЮС» від 29 серпня 2019 року №29/08, технічного паспорту ПП «ГЕО» від 29 серпня 2019 року, заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 державним реєстратором прав на нерухоме майно КП Реєстрація нерухомості» Київської області ОСОБА_4 прийнято рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1514774332108.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності загальна площа квартири АДРЕСА_4 становить 177,8 кв.м., з яких житлова 85,9 кв.м.

ОСББ «Наш комфорт 16» створено 22 серпня 2019 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно статуту ОСББ «Наш комфорт 16», затвердженого протоколом №1 від 03 серпня 2019 року, ОСББ «Наш комфорт 16» створено власниками квартир та нежитлових приміщень (співвласники) багатоквартирного будинку АДРЕСА_10 .

Метою створення ОСББ «Наш комфорт 16» є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання ними майна будинку (п.2.1 Статуту).

До спільного майна будинку належать приміщення загального користування, в тому числі допоміжні: фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, покрівля, сходові клітини, балкони сходових клітин, вестибюлі, позо квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за будинку, а також будівлі, споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку (п.5.3 Статуту).

Спільне майно багатоповерхового будинку не може бути поділено між співвласниками і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки зі спільного майна багатоквартирного будинку (п.5.7 Статуту).

Спільне майно будинку призначено для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (п.5.10 Статуту).

Всі співвласники мають право вільно й на рівних умовах користуватися спільним майном будинку, за умови, що таке використання здійснюється згідно з призначенням відповідного майна, не порушує прав і законних інтересів інших співвласників та в порядку, визначеному загальними зборами Об`єднання (п.5.11 Статуту).

Співвласникам будинку забороняється проводити переобладнання, реконструкцію спільного майна без відповідного погодження із правлінням Об`єднання та з порушенням вимог чинного санітарно-пожежного та містобудівного законодавства (п.7.6. Статуту).

Відповідно до листа КП «Бучанський сервіс-центр документ» від 12 листопада 2020 року №12/11/20/7 за даними інвентаризаційної справи даний багатоповерховий житловий будинок містить 5 секцій.

Зокрема, відповідно до оцінювального акту на будівлю поверховість кожної секції складає, третя секція-10 житлових поверхів.

Кожна секція верхньої частини будинку має технічний поверх (технічне горище. Нежитлове), в якому розміщені інженерні обладнання, машинне відділення ліфта та загальнобудинкові комунікації.

Відповідно до листа від 11 вересня 2019 року ОСББ «Наш комфорт 16» вбачається, що 11 вересня 2019 року у зв`язку з передачею будинку АДРЕСА_1 в управління ОСББ «Наш комфорт 16» проводився огляд будинку представниками правління, КП «Бучанське УЖКГ».

Під час огляду було виявлено, що в під їзді №3 технічний поверх використовується як житлове приміщення власниками квартир №118 , а також можливо іншими власниками квартир, які мешкають на 10 поверсі.

Згідно технічного паспорту та експлікації приміщень, виготовленого КП «Бучанське бюро технічної інвентаризації» на будинок АДРЕСА_11 ) станом на 11 лютого 2009 року, квартира АДРЕСА_4 , площею 105,8 кв.м., житловою 52 кв.м. розташована на 10 поверсі.

Приміщення LХХІ (площею 110,9 кв.м.) та приміщення LХХVIIІ (площею 58,6 кв.м.) розташовані на технічному поверсі у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 .

Будь-яких рішень Бучанської міської ради та її виконавчого комітету щодо переобладнання або зміни функціонального призначення приміщень 11-го поверху у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 не приймалось.

Висновком експерта Українського незалежного інституту судових експертиз Свистунова І.С. №231/02-2022 від 16 вересня 2022 року проведено судову будівельно-технічну експертизу за завою від 01 грудня 2021 року керуючого Адвокатського бюро «Сергія Лисенка» адвоката Лисенка С.М., представляючого інтереси ОСББ «Наш комфорт 16» щодо проведення будівельно- технічної експертизи для подальшого подання висновку до суду у цивільній справі №367/9043/21, встановлено, що приміщення квартири АДРЕСА_4 , які позначені в технічному паспорті від 29 серпня 2019 року, складеному ПП «ГЕО» на плані одинадцятого поверху під номерами 7 (частково, орієнтовною площею 4,12 кв.м.), 8 (площею16,0 кв.м.), 9 (площею 17,7 кв.м.), 10 (площею 18,4 кв.м.) сформовані за рахунок приміщень технічного поверху житлового будинку №16 , що позначені в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, складеному КП «Бучанське бюро технічної інвентаризації» під номером LХХVIIІ (площею 58,6 кв.м.) та LХХІ (площею 110,9 кв.м.) відповідно.

Приміщення квартири АДРЕСА_4 загальною площею 72 кв.м., а саме: №7 (площею 19,9 кв.м.), №8 (площею 16,0 кв.м.), №9 (площею17,7 кв.м.) та №10 (площею 18,4 кв.м.) за даними технічного паспорту від 29 серпня 2019 року, складеному ПП «ГЕО» є самовільно приєднані до квартири.

Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції, судовий експерт ОСОБА_8 підтримав наданий ним Висновок №231/02-2022 від 16 вересня 2022 року.

Зазначив, що 15 лютого 2022 року ним проведено візуальне обстеження приміщень технічного поверху секції №3 житлового будинку АДРЕСА_1 в присутності представника замовника - голови ОСББ «Наш комфорт 16».

Доступ всередину приміщень LХХІ, LХХVII, LХХІ не забезпечено.

Оглядаючи фото №15, 16 повідомив, що ймовірно в даному приміщенні проходить система опалення, а фото №21 - вентиляційні канали.

Крім того, додав, що згідно 5.6 ДБН В.2.2-15:2019 висота житлових приміщень від підлоги до стелі повинна бути не менше 2,5 м.

У районах із середньомісячною температурою липня 21 С і більше, яку визначають згідно з ДСТУ-НБВ.1.1-27, висоту житлових приміщень необхідно приймати не менше 2,7 м.

Висоту внутрішньо квартирних коридорів, санвузлів та інших підсобних приміщень допускається знижувати до 2,1 кв.м., а фактична висота приміщення LХХVIIІ площею 58,6 кв.м. (частина якого в технічному паспорту від 29 серпня 2019 року позначена як приміщення квартири №118 за №8 площею 16,0 кв.м. та №9 площею17,7 кв.м.) становить 1,56 м.

Враховуючи викладене, висота приміщень квартири АДРЕСА_4 , які позначені в технічному паспорті від 29 серпня 2019 року, складеному ПП «ГЕО» на плані одинадцятого поверху під номерами 7 (частково, орієнтованою площею 4,1 кв.м.), 8 (площею 16,0 кв.м.), 9 (площею 17,7 кв.м.), 10 (площею 18,4 кв.м.) та є сформованими за рахунок об`єму приміщень технічного поверху, не відповідає вимогам п.5.6 ДБВ В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення».

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що збільшення площі квартири №118 відбулося за рахунок самовільного приєднання частини технічного поверху, на який поширюється правовий режим права спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі того, що з викопіювання поверхневого плану 10 поверху та плану технічного поверху технічного паспорту від 11 лютого 2009 року, а також технічного паспорту від 29 серпня 2019 року, належна відповідачам на праві власності квартири АДРЕСА_4 , на час купівлі-продажу 23 березня 2018 року мала загальну площу 105,8 кв.м.

Згодом відбулось збільшення загальної площі до 177,8 кв.м., тобто на 72 кв.м. за рахунок приєднання до неї частини технічного поверху.

З дослідженого поверхневого плану будинку технічного паспорту від 29 серпня 2019 року, технічний поверх не передбачає наявність житлової площі.

Як і не передбачено забудовником наявності дворівневої квартири у плані.

Всупереч дослідженої технічної документації забудовника, згідно дослідженого плану квартири, експлікації приміщень, технічним паспортом ПП «ГЕО» від 29 серпня 2019 року встановлено загальну площу квартири №118 - 177,8 кв.м., з яких 72 кв.м. самовільно приєднані до квартири.

При чому, в технічному паспорті від 29 серпня 2019 року, складеному ПП «ГЕО» зазначено про те, що площа, вказана в графі примітка самовільно приєднана до квартири.

Скасовуючи рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Реєстрація нерухомості» Київської області Немченко О.О. №48516240 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 вересня 2019 року, суд першої інстанції виходив з того, що воно було вчинено на підставі технічного паспорту ПП «ГЕО» від 29 серпня 2019 року, довідки ТОВ «БТІ плюс» від 29 серпня 2019 року №29/08, в якій зазначено, що площа змінилася за рахунок демонтажу некапітальних перегородок, утеплення стін та переобладнання прибудови, яка не є самочинним будівництвом, що не відповідає вимогам законодавства, проведена із порушенням, оскільки судом на підставі належних та допустимих доказів встановлений факт самовільного приєднання, що не відповідає вимогам чинного містобудівного законодавства.

Тобто, внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проведено щодо майна, на яке не виникло право власності.

З висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За правилами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Такими способами захисту можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Водночас, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У ст. 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться у ст. 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна.

Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктів власності.

Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом.

Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності.

Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи.

Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, ч. 2 ст. 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку.

Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру.

Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Отже, допоміжні приміщення є частиною житлового комплексу та призначені для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Положеннями ст. 1, 19 ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна, причому неподільне майно - це неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціювання жилого будинку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, власники квартир багатоквартирних житлових будинків одночасно були власниками допоміжних приміщень.

Ці приміщення є неподільним майном власників квартир, отже, їх передача у власність третім особам окремо від права власності на квартири, розташовані в цьому будинку, законом не передбачена і ці приміщення не є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Верховний Суд у постанові від 06 серпня 2019 по справі №914/843/17 зазначив, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням.

І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі №904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі №906/1169/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною першою та другою ст. 5 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року №14-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 , положення п. 2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потрібно вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_10 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ст.ст. 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.

Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

За вимогами ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ч. 2 ст. 383 ЦК України, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Порядок здійснення переобладнання та перепланування жилого приміщення визначено у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76.

Пунктом 3.2.1 вказаних Правил установлено, що на горищах та технічних поверхах повинен забезпечуватися: температурно-вологісний режим горищних приміщень, що перешкоджає випаданню конденсату на поверхні захисних конструкцій; доступ до всіх елементів і чистота горищного приміщення.

Горищні приміщення не повинні бути захаращені будівельним сміттям, домашніми й іншими речами та обладнанням; використання горищних приміщень під майстерні, для сушіння білизни і під складські приміщення не допускається (пункти 3.2.5, 3.2.7 Правил).

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що співвласники квартир у багатоквартирному будинку, зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, у якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення.

Допоміжні приміщення, а саме горище, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, не підлягає приватизації та не може бути поділене і виділене власнику квартири в багатоквартирному житловому будинку без втрати його функціонального призначення.

У пункті 1.3 Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 зазначено, що питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.

Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Отже, щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників.

Для проведення власником приватного житлового фонду переобладнання і перепланування житлових приміщень, зокрема тих, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, необхідний дозвіл власника будинку (квартири).

На підставі дозволу співвласників на проведення переобладнання і перепланування житлових приміщень власник звертається до виконавчого комітету місцевої ради (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №461/9578/15-ц).

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Верховний Суд у постанові №234/3341/15 від 22 травня 2019 року зазначив, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З урахуванням вищезазначених норм матеріального права, а також практики Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що збільшення площі квартири №118 відбулося за рахунок самовільного приєднання відповідачами частини технічного поверху, на який поширюється правовий режим права спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Власники квартир багатоквартирних житлових будинків одночасно були власниками допоміжних приміщень.

Ці приміщення є неподільним майном власників квартир, отже, їх перехід у власність законом не передбачена і ці приміщення не є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відтак, таке приєднання призводить до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.

Вірним є і висновок суду першої інстанції, що рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснено ОСОБА_4 на підставі технічного паспорту ПП «ГЕО» від 29 серпня 2019 року, довідки ТОВ «БТІ плюс» від 29 серпня 2019 року №29/08, в якій зазначено, що площа змінилася за рахунок демонтажу некапітальних перегородок, утеплення стін та переобладнання прибудови, яка не є самочинним будівництвом, не відповідає вимогам законодавства, проведена із порушенням, оскільки дослідженими судом доказами встановлений факт самовільного приєднання, що не відповідає вимогам чинного містобудівного законодавства.

Так, висновком експерта Українського незалежного інституту судових експертиз Свистунова І.С. №231/02-2022 від 16 вересня 2022 року було встановлено, що приміщення квартири АДРЕСА_4 , які позначені в технічному паспорті від 29 серпня 2019 року, складеному ПП «ГЕО» на плані одинадцятого поверху під номерами 7 (частково, орієнтовною площею 4,12 кв.м.), 8 (площею16,0 кв.м.), 9 (площею 17,7 кв.м.), 10 (площею 18,4 кв.м.) сформовані за рахунок приміщень технічного поверху житлового будинку №16 , що позначені в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, складеному КП «Бучанське бюро технічної інвентаризації» під номером LХХVIIІ (площею 58,6 кв.м.) та LХХІ (площею 110,9 кв.м.) відповідно.

Приміщення квартири АДРЕСА_4 загальною площею 72 кв.м., а саме: №7 (площею 19,9 кв.м.), №8 (площею 16,0 кв.м.), №9 (площею17,7 кв.м.) та №10 (площею 18,4 кв.м.) за даними технічного паспорту від 29 серпня 2019 року, складеному ПП «ГЕО» є самовільно приєднані до квартири.

Доводи апеляційних скарг про недопустимість та неприйнятність вказаного висновку експерта колегія суддів не приймає до уваги, оскільки проведення експертизи було доручено судовому експерту ОСОБА_8 , який має вищу будівельно-технічну, геодезичну та землевпорядну освіту другого рівня за ступенем магістра, експертну кваліфікацію за спеціальностями: 10.6 «Дослідження об`єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів», 10.10 «Визначення оціночної вартості будівельних об`єктів та споруд» (свідоцтво №1623 від 22.03.2013, видане Міністерством юстиції України, термін дії свідоцтва продовжено відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14 березня 2022 року №1138/5 протягом трьох місяців з дня підписання чи скасування воєнного стану в Україні), стаж експертної роботи з 2009 року.

Експерту був відомий зміст ч. 5 ст. 106 ЦПК України, висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Отже, висновок експерта стосується предмету доказування, колегія суддів вважає його належним та допустимим, який доводить, що приміщення квартири АДРЕСА_4 сформовані за рахунок приміщень технічного поверху житлового будинку, що позначені в технічному паспорту від 11 лютого 2009 року, складеному КП «Бучанське бюро технічної інвентаризації» під номером LХХVIIІ та LХХІ та є самовільно приєднаними до квартири.

Частиною першою статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною першою статті 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 вказаного Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (п. 4 ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставами для відмови в державній реєстрації прав є те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Загальна спрямованість ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» полягає у забезпеченні достовірності та несуперечливості відомостей Державного реєстру прав.

Механізм реалізації цього фундаментального підходу закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 24 цього Закону, якою (у відповідній редакції) встановлено, що підстави для відмови в державній реєстрації прав є (у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі), зокрема, якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону (заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону); подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; (подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують); наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.

Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, оскільки належними та допустимими доказами доведено самовільне приєднання частини технічного поверху відповідачами та збільшення загальної площі квартири №118 без дозвільних документів, згоди співвласників багатоквартирного будинку, балансоутримувача, внаслідок самочинного перепланування квартири шляхом приєднання до неї частини технічного поверху багатоквартирного будинку.

Попри це, в добровільному порядку виявлені порушення відповідачами усунуті не були.

Не заслуговують на увагу доводи апелянтів про те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту, а також відсутність взагалі у позивача порушеного права.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Виходячи з приписів п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Тобто, із змісту наведених правових приписів слідує, що у разі самочинного поєднання частини технічного поверху відновлення становища, яке існувало до порушення можливе шляхом зобов`язання відповідачів привести нежитлові приміщення, що позначені в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, на секцію АДРЕСА_13 , під номерами - LХХІ, LХХVIIІ, які розташовані на технічному поверсі у багатоквартирному житловому будинку у попередній стан згідно технічного паспорту від 11 лютого 2009 року, а саме: демонтувати самочинно встановлені стінові конструкції в нежитлових приміщеннях, що позначені в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, на секцію №3 житлового будинку, під номерами - LХХІ (площею 110,9 кв.м.), LХХVIIІ (площею 58,6 кв.м.) та відновити міжповерхове перекриття між технічним поверхом та приміщенням квартири АДРЕСА_4 , що вірно було ухвалено судом першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб.

Тобто, вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем було обрано ефективний спосіб захисту, що відновить порушені права співвласників багатоповерхового будинку шляхом приведення технічного поверху у попередній стан згідно технічного паспорту від 11 лютого 2009 року, а саме, демонтувати самочинно встановлені стінові конструкції в нежитлових приміщеннях, що позначені в технічному паспорті від 11 лютого 2009 року, під номерами - LХХІ (площею 110,9 кв.м.), LХХVIIІ (площею 58,6 кв.м.), які розташовані на технічному поверсі у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 та відновити міжповерхове перекриття між технічним поверхом та приміщенням квартири АДРЕСА_4 , що правомірно і було ухвалено у оскаржуваному рішенні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Переглядаючи ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року про відмову в ухваленні додаткового рішення за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, 01 травня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Попової С.В. надійшла заява про встановлення розміру судових витрат (щодо долучення доказів на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу), в якій вона просить долучити до матеріалів справи докази понесених судових витрат згідно переліку доданих до заяви документів.

Зазначала, що 26 квітня 2024 року до закінчення судових дебатів представником відповідача ОСОБА_1 заявлено про те, що розмір судових витрат (на професійну правничу допомогу), які ОСОБА_1 поніс та понесе у зв`язку із розглядом даної справи в суді першої інстанції становить 20000 грн.

На підтвердження оплати наданих послуг надала квитанції про оплату від 12 грудня 2023 року на суму 8000 грн., від 26 квітня 2024 року на суму 12000 грн.

01 травня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лісовського С.В. надійшла заява про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, в якій він просить приєднати докази понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 118500 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року, відмовлено в ухваленні додаткового рішення в справі за позовом ОСББ «Наш комфорт 16» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позовні вимоги ОСББ «Наш комфорт 16» задоволено, витрати на правову допомогу необхідно покласти за рахунок відповідачів.

При цьому, судом при ухваленні рішення у справі було вирішено питання про розподіл судових витрат.

З висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі №758/6777/21 вказано, що аналіз положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення.

Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури.

Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 133, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

За змістом ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч. 4 ст. 62 ЦПК України.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Згідно п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даній справі, оскільки позовні вимоги ОСББ «Наш комфорт 16» було задоволено, при цьому судом у рішенні було вирішено питання про судові витрати, а тому у суду були відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення.

Відтак, оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою та не підлягає скасуванню з підстав, зазначених у апеляційних скаргах.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2024 року та ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 21 листопада 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба