Постанова

від 12.11.2024 по справі 367/4001/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10878/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024року місто Київ

справа № 367/4001/15-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шестопалової Я.В., у справі за позовом Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Ірпінської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСББ «Матросова 15Д» про визнання недійсним рішення міської ради та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

26 червня 2015 року прокурор м. Ірпеня Київської області, правонаступником якого є Бучанськаокружна прокуратура Київської областів інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради №2538-ІІ від 06 вересня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд»;

витребувати на користь Київської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Київське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1 га, кадастровий номер 3210900000:01:046:0073 вартістю 984 556 грн.

В мотивування вимог посилався на те, щозгідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1983-2003 років, розроблених ВО «Укрдерджіспроект», листа ДП «Київське лісове господарство» №02-315 від 07травня 2015 року, до складу земель наданих у користування підприємству входить і земельна ділянка площею 0,1 га по АДРЕСА_1 .

Рішенням Ірпінської міської ради №2538-ІІ від 06 вересня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га для вказаних цілей.

Зазначав, що на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯМ №818968 на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:046:0073, площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Посилався на те, що опрацюванням планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київське лісове господарство» встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,1 га, яку передано у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3 відносяться до земель лісового фонду кварталу 46 виділу 5 Ірпінського лісництва, покриті лісовою рослинністю, мають відповідні таксаційні характеристики та у 1983 та 2003 роках протаксовані.

Вивченням матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 , розробленого ТОВ «Лідер Плюс», вбачається, що їх відведення передбачалось за рахунок земель громадської та житлової забудови.

Позивач вважає, що рішення Ірпінської міської ради та державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними та підлягають визнанню недійсними.

Посилався на те, що ДП «Київське лісове господарство» погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не надаволось.

Вказував, що у порушення вимог статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_3 не проходилась.

Зазначав, що відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_2 .

Вважав, що відновлення правового становища земельної ділянки по АДРЕСА_1 на території Ірпінського лісництва, яке існувало до порушення можливе шляхом визнання недійсними рішення Ірпінської міської ради №2538-36-11 від 06 вересня 2012 року та витребування вказаної земельної ділянки із незаконного чужого володіння у власність держави в особі розпорядника спірних земельних ділянок - Київської обласної державної адміністрації та землекористувача ДП «Київське лісове господарство».

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 08 липня 2015 року відкрито провадження у справі.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 серпня 2016 року апеляційні скарги ДП «Київське лісове господарство» та прокурора Київської області було відхилено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року залишено в силі.

Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 серпня 2016 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 червня 2015 року прокурор м. Ірпеня Київської області, правонаступником якого є Бучанська окружна прокуратура Київської областів інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернувся до суду з даним позовом.

Чинні на час подання позову у справі, що переглядається в апеляційному порядку, положення статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру» передбачали право на представництво прокурором інтересів держави за наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Положення частини другої статті 45 ЦПК України, в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, встановлювали обов`язок з надання документів, які підтверджують неможливість виключно громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

В судовому процесі, зокрема цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 02 грудня 2021 року позов керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Київське лісове господарство» залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 02 грудня 2021 року скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 02 грудня 2021 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурор звернувся з вказаним позовом саме на захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарство». На час звернення прокуратури з вказаним позовом ст.23 Закону України «Про прокуратуру» діяла в іншій редакції, в зв'язку з чим застосування судом першої інстанції ст.23 Закону України «Про прокуратуру» в чинній на даний час редакції є помилковим.

Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що провадження у даній справі було відкрито 26 червня 2015 року, коли діяла інша редакція ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року позов позов Бучанської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Ірпінської міської ради №2538-11 від 06 вересня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд».

Стягнуто з Ірпінської міської ради судові витрати на користь держави у розмірі 365,40 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції дійшов до висновку, що належним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред`явлення позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України, однак, вказані висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та дослідженим у ході її розгляду доказам.

Зазначав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц зазначила, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Посилався на те, що суд першої інстанції, встановивши обґрунтованість позовних вимог, у разі незгоди з обраним прокурором способом захисту був зобов`язаний застосувати принцип jura novit curia («суд знає закони»), за яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Вказував, що самостійна кваліфікація судом спірних правовідносин за вказаних обставин не мала б своїм наслідком порушення права сторін на справедливий суд, оскільки фактичними правовими підставами позову слугує неправомірне відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення, яке здійснено поза волею держави - без прийняття нею відповідного рішення. А відтак, перекваліфікація судом спірних правовідносин з віндикаційного на негаторний характер жодним чином не впливає на аргументацію сторонами своєї позиції в умовах нової кваліфікації правовідносин, оскільки як віндикаційний так і негаторний позови спрямовані на відновлення єдиного законного статусу спірних земельних ділянок - земель лісогосподарського призначення державної власності.

03 липня 2024 року від Ірпінської міської ради до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор апеляційну скаргу підтримав. Зазначав, що вони погоджуються з рішенням суду першої інстанції про визнання недійсним рішення Ірпінської міської ради №2538-11 від 06 вересня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» і не погоджуються з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про витребування земельної ділянки. А тому просив, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконногоскасувати та ухвалити в цій частині нове, яким витребувати на користь Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку.

Київська обласна державна адміністрація, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», відповідачі: Ірпінська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та третя особа ОСББ «Матросова 15Д» в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. У відзиві на апеляційну скаргу Ірпінська міська рада просила розглядати справу у відсутність її представника.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з апеляційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури, вона містить лише доводи в частині незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог залишити без змін, а в частині відмовлених вимог задовольнити. Зазначив, що в прохальній частині апеляційної скарги було помилково зазначено про скасування рішення повністю та ухвалення нового про задоволення позову.

А відтак, апеляційний суд переглядає рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 року у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Ірпінської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСББ «Матросова 15Д» провитребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про витребування земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що вимога прокурора про витребування земельної ділянки на підставі ст.388 ЦК України не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку природно-заповідного фонду.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор обґрунтовував його тим, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, що стверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, і з користування лісництва не вилучалась та не змінювалося її цільове призначення.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Стаття 19 ЗК України визначає категорії земель України за їх цільовим призначенням, серед яких встановлена категорія землі лісогосподарського призначення.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина перша статті 17 ЛК України).

Частиною 2 статті 149 ЗК України визначено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 17 ЛК України право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно із вимогами частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ірпінської міської ради Київської області №2123-30-VІ від 07 червня 2012 року надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та виготовлення державних актів ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за рахунок земель запасу міста в межах м.Ірпінь, земельна ділянка по АДРЕСА_1 віднесена до земель житлової та громадської забудови, проект погоджено з комісією з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою, відділом Держкомзему у м.Ірпінь, відділом містобудування та архітектури Ірпінської міської ради, Обласною державною екологічною регіональною інспекцією, ДЗ «Ірпінська міська СЕС Міністерства охорони здоров'я України», обласним центром з охорони історії, археології та мистецтва.

З довідки Відділу Держкомзему у м.Ірпінь Київської області від 09 серпня 2012 року №1333/1 вбачається, що земельна ділянка, площею 0,1000 га, що передбачена для передачі у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , станом на 01 січня 2012 року згідно статистичної звітності форми 6-зем обліковується в рядку 12.3 (шифр рядка 96), як землі не надані у власність або постійне користування, в графі 56. Земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови.

Згідно висновку відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради №743 від 13 серпня 2012 року, земельна ділянка, що передбачена для передачі у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 належить до земель запасу міста.

Зі схеми розташування земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 знаходиться в межах міста Ірпінь.

Відповідно до висновку №399 від 16 серпня 2012 року комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою у м.Ірпінь було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Ірпінської міської ради Київської області №2538-ІІ від 06 вересня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надано останньому у власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

Згідно державного акту серії ЯМ №818968 на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:046:0073, площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданого на підставі рішення Ірпінської міської ради №2538 від 06 вересня 2012 року ОСОБА_1 був власником спірної земельної ділянки площею 0,1000 га.

Згідно договору дарування від 04 червня 2013 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

25 вересня 2013 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу продала ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 травня 2015 року та від 08 лютого 2024 власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:046:0073, площею 0,1 га, є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1346, виданого 18 грудня 2014 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Єщенко А.В.

З відповіді Управління Держкомзем у м.Ірпіні Київської області від 18 серпня 2015 року №0-1017-0.4-749/2-15 вбачається, що відповідно до проекту формування і встановлення меж Ірпінської міської ради затвердженого рішенням Київської обласної ради Про погодження проекту встановлення меж міста обласного значення Ірпінь Київської області від 15 червня 2000 року №211-12-ХХІІІ, земельна ділянка з кадастровим номером - 3210900000:01:046:0073 по АДРЕСА_1 розташована в межах населеного пункту м.Ірпінь та підтверджено викопіровкою з проекту формування та встановлення меж Ірпінської міської ради.

З планшету лісовпорядкування від 1983 року №5 вбачається, що спірна земельна ділянка перебувала в користуванні ДП «Київліс».

Планшет лісовпорядкування від 2003 року №5, розроблено в процесі оновлення лісовпорядних матеріалів на підставі попереднього планшету лісовпорядкування від 1983 року №5, що вбачається з протоколу технічної наради з розгляду виробничих питань, пов`язаних з проведенням розширеного безперервного лісовпорядкування і оновлення матеріалів по лісогоcподарським підприємствам Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» від 12 грудня 2002 року, що є доказом перебування спірної земельної ділянки в користуванні ДП «Київліс».

Згідно повідомлення Державного агентства лісових ресурсів України ВО «Укрдержліспроект» від 22 червня 2015 року протоколи 1 і 2 лісовпорядних нарад лісовпорядкування 1983 року в підприємстві відсутні. Окружні межі оновлених планшетів за даними розширеного безперервного лісовпорядкування 2003 року не погоджувались. Дані планшети виготовлені на основі окружних меж планшетів лісовпорядкування 1983 та 1993 років з внесеними змінами про приймання передавання земель згідно відповідних рішень та розпоряджень.

Таким чином, обидва планшети лісовпорядкування доводять, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду Ірпінського лісництва, окружні межі якого з 1983 по 2003 рік не збільшились, що слідує із протоколу другої лісовпорядної наради від 14 травня 2005 року, погодженим Державним Управлінням екології та природних ресурсів Київської області.

Відповідно до акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 23 березня 2015 року, складеного ДП «Київське лісове господарство» спірна земельна ділянка площею 0,1 га цілковито була вкрита лісової рослинністю до самовільної порубки на ділянці лісових насаджень у вигляді 56 сосен сироростучих (1 категорія лісів) до ступеня припинення росту.

Вказаний акт про лісопорушення є доказом належності земельної ділянки до земель лісу через його складення на підставі непогодженого планшету лісовпорядкування від 2003 року №5.

Згідно експертного висновку, складеного ФОП ОСОБА_8 від 18 травня 2015 року, ринкова вартість земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 складає 984556 грн.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що спірна земельна ділянка у передбаченому законом порядку була вилучена з постійного користування ДП «Київське лісове господарство», що ДП «Київське лісове господарство» надавало згоду на вилучення даної земельної ділянки і що з даного приводу було прийнято відповідне рішення.

Таким чином, цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено в порушення вказаних норм земельного та лісового законодавства не уповноваженим органом, за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, землю відведено для житлової забудови за межами населеного пункту.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що земельну ділянку у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель.

Щодо позовної вимоги про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено статтею 387 ЦК України. Так, згідно з частиною 1 цієї статті власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14 та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, за умови, що таке володіння нерухомим майном останнім набувачем посвідчено державною реєстрацією.

Встановлено, що передана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача (ДП «Київське лісове господарство») у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась.

Отже земельна ділянка вибула із власності держави незаконно та поза її волею.

Колегія суддів бере до уваги те, що перший набувач земельної ділянки ОСОБА_1 зобов`язаний був знати, а, проявивши розумну обачність, в силу фізичних властивостей лісу, повинен був передбачити її належність до земель лісу.

У подальшому спірна земельна ділянка неодноразово відчужувалася та на даний час вона зареєстрована за ОСОБА_2 , який набув її на підставі договору купівлі-продажу.

Щодо правомірності втручання в мирне володіння майном, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, рішення у справах «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява №43768/07), ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на нерухомість.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням національних особливостей та фактичних обставин справи, оскільки оцінці підлягає не тільки поведінка органів держави-відповідача, але і самого скаржника.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша-четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №372/2180/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Також при вирішенні питання про витребування майна з володіння іншої особи потрібно оцінювати наявність або відсутність добросовісності набувача нерухомого майна, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц, постанова від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18, постанова від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 190)).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, протиправно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 ще в 2015 році був обізнаний про розгляд даної справи, останній подавав свої заперечення, при цьому здійснював будівництво на спірній земельній ділянці, тобто діяв на власний ризик.

За встановлених у справі обставин суд апеляційної інстанції не констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Особа не може вважатися добросовісною, у випадку, якщо вона знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

З огляду на те, що відчуження нерухомого майна було здійснено особою, яка не є власником цього майна та жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою державою в особі належних і уповноважених органів виконавчої влади не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) поза його волею, пред`явлення прокурором позову до кінцевого набувача права на земельну ділянку про її витребування на підставі ст.ст.387, 388, 396 ЦК України відповідає вимогам закону.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор зазначив, що спірну земельну ділянку необхідно витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:046:0073, площею 0,1 га, що розташована по АДРЕСА_1 , вартістю 984 556 грн.

Таким чином, факт належності земельної ділянки із кадастровим номером 3210900000:01:046:0073 до земель лісогоподарського призначення та факт неправомірності передачі земельної ділянки у власність фізичної особи є доведеними.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позов пред`явлено на захист інтересів держави, не врахував, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання та відповідно дійшов помилкового висновку, що прокурор мав звернутися до суду з негаторним позовом.

Оскільки власником спірної земельної ділянки є держава в особі Київської обласної державної адміністрації, а відтак позовні вимоги про витребування з незаконного володіння на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» земельної ділянки задоволенню не підлягають.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Ірпінської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСББ «Матросова 15Д» провитребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення.

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з положень ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь Київської обласної прокуратури слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5481 грн.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2024 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог Бучанської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Ірпінської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСББ «Матросова 15Д»про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.

Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації(місцезнаходження: місто Київ, площа Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ 00022533) з незаконного володіння ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:046:0073, площею 0,1 га, що розташована по АДРЕСА_1 , вартістю 984 556 грн.

В задоволенні позовних вимог про витребування з незаконного володіння на користьДержавного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» земельної ділянки відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь Київської обласної прокуратури, місцезнаходження: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996 судові витрати у розмірі 5481 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: